33. Психологія Арістотеля – вчення про три душі.

У людині Арістотель виділяє три різні душі — рос­линну (відповідає за споживання, ріст і розмноження), тваринну (відчуття, жадання), яка притаманна лише людям та тваринам, і розумну, яка властива тіль­ки людині. Розум людини є безсмертним, після її смерті він зливається із всесвітнім розумом.

Арістот. Стверджує, що є 5 видів відчуттів, з яких породжується фантазія та відчуття, які породжують пам'ять і досвід. Унаслідок відчуття виникає і апетит, бажання,а з нього виникає рух. Тобто, на базі відчуття людина урухомлюється.

Інтелект є найбільшою ознакою людського існування, людина здатна абстрагуватися від почуттів та покладатися на раціоналізм. У першу чергу людина повинна збагачувати свій інтелект, розум.

34. Етика Арістотеля

Етика належить до практичних наук і займається тим, що можна змінити.Усі вчинки людини прямують до 1 цілі. Але є 1 вища мета наших дій – це щастя. За Аріст.є 3 основні означення, що таке щастя: 1.Це задоволення, насолода, підпорядкування бажанням, але це рабське життя; 2. Це пошана, успіх, слава, та вони недовговічні, бо є зовнішнімим чинниками; 3. Це примноження багатств- найабсурдніша ціль життя. Щастя- це удосконалення самого себе, людина-розум, інтелект – ось головне. Ми повинні керуватись розумом, а не відчуттями і ще привчити свої імпульси до автоматизму, стримувати себе. Реалістично А. оцін.є матеріальні блага. Мислитель повинен бути вільним від пристрастей, стриманим та поміркованим.

Серцевиною Арістотелевої етики є МЕЗОТЕС – ДОБРОЧЕСНІСТЬ – як середина між двома пороками. Мужність –серед. Між зухвалістю, відчайдушн.та боягузтвом. Щедрість – серед.між марнотратством та скупістю. Дотепність – серед.між похмурістю і блазеньством. Людина завжди повинна знаходити золоту середину між недостатком та надлишком.

35.Дві парадигми природи мист-ва: Платон і Арістотель. Вчення Аріфстотеля про катарсис

А. хотів класифікувати усе, що може охопити розум. У акторській грі на сцені(смерть, крадіжка) ми визнаємо дійсність, ми бачимо дійсність, життя, але під іншим кутом зору. Дійсність є безмежна, а художній твір має межі. Отже, все зайве ми розумом відкидаємо. Залишаємо головне. Мистецтво завжди обмежене. Так вважав Арістотель. Людина влаштована так, що пізнання приносить їй радість, задоволення. КАТАРСИС – це очищення душі за допомогою мистецтва. Для Платона ж , мист.твір був лиш МІМЕЗИСОМ – наслідуванням, копією. Аріст. Вважав, що мист-во є близьким до філософії, як і літ-ра.Мета поета і філософа говорити про те, що повинно трапитись, а не те, що є. Поезія є благородною та філософічною, позаяк трактує універсальне, а історія – минуле.

36. Александр Македонський і перехід від класичної до елліністичної епохи. Зміна орієнтирів.

А. Макед. Започаткував елліністичний тип, його епоху.Його похід у 334-323рр.до н.е. призвів до радикального перевороту в елінському світі. Закінчилась класична епоха. У Греції падає значення полісів, а Македонізм розвивається.Він впровадив проект універсальної божественної монархії, що завдало удару по структурі полісного життя. У 4 ст. до н.е. розповсюджується космополітичний ідеал. Замість поняття громадянин запроваджується поняття підданий. Від людини не вимагають чеснот, а потреб,навичок. Правління надається функціонерам, людина займає нейтральну позицію. Новою реальністю і об'єктом дослідження філософів став ІНДИВІД. З роз'єднанням людини і громадянина розділилась етика та політика. У старій класичній етиці – людина=громадянину і підпорядковувалась владі. Тепер і вперше у ЗХ філос.етика структурує людину як автономну, одиничну, окрему. Крах расистських упереджень щодо природніх відмінностей між греками і варварами. Вважали, що є люди – раби за природою. Александр спробував успішно асимілювати завойованих варварів і зрівняти їх із греками. Навчав людей мистецтву воювати.

Еллінські школи в античному мисленні сповідували цінності, які не підпорядковувались гр.культурі. Відбувається втрата глибини та чистоти гр.культури, асиміляція інших традицій, вірувань. Центр інтелектуальної культури переміщується із Афін в Александрію. (Евклід, Гіппократ, Архімед)