88. Причини та сутність політики “відлиги ” в урср.

Після смерті Й.В. Сталіна  (березень 1953 року) і ХХ з’їзду КПРС (лютий 1956 р.) в країні склалися певні передумови для лібералізації всього суспільства. На з’їзді з доповіддю “Про культ особи та його наслідки” виступив перший секретар ЦК КПРС М.С.Хрущов. Він піддав нищівній критиці злочини, зловживання владою, порушення законності, які мали місце в СРСР і УРСР у 30-ті – на початку  50-х років і були пов’язані з культом особи Й.Сталіна. Після з’їзду, в червні 1956 р. була прийнята постанова ЦК КПРС “Про подолання культу особи та його наслідків”.

В доповіді М.Хрущова і вказаній постанові ЦК КПРС були названі причини, що обумовили культ особи Й. Сталіна у 20-ті – 30-ті роки, а саме: складність міжнародної обстановки, загроза нападу на СРСР капіталістичних держав; відсталість СРСР, який мав багатоукладну економіку та значну частку населення, що була носієм психології “вождизму”; боротьба в партійному і державному керівництві за вплив у партії і державі; орієнтація на “залізну дисципліну”, жорстку централізацію управління державою; помилкова теза Й.Сталіна про те, що по мірі соціалістичного будівництва в країні буде загострюватися класова боротьба.

На жаль, гостра критика культу особи не торкалася суті командно-адміністративної системи, не викривала її соціальної природи, зводячи усі вади системи до культу особи. Але незважаючи на ці недоліки, це був важливий і сміливий крок на шляху десталінізації. Крок, який робив більш стійким процес лібералізації суспільного життя і реальною перспективу його демократизації.

Ці процеси в суспільно-політичному розвитку СРСР і УРСР домінували в перше десятиріччя після смерті Й.В.Сталіна і були пов’язані насамперед з ім’ям М.С.Хрущова, який з вересня 1953 р. по жовтень 1964 р. займав посаду першого секретаря ЦК КПРС. Компартію України з червня 1953 р. по грудень 1957 р. очолював О.Кириченко. Він став першим українцем, який був обраний на посаду першого секретаря ЦК КПУ. З того часу на цю посаду призначалися тільки українці: М.Підгорний (грудень 1957 р. – липень 1963 р.), П.Шелест (липень 1963 р. – травень 1972 р.), В.Щербицький (травень 1972 р. – вересень 1989 р.).

 Період керівництва державою М.С.Хрущовим увійшов у вітчизняну історію під назвою “хрущовської відлиги”. Вже у вересні 1953 р. за рішенням Президії Верховної Ради СРСР були ліквідовані “Особое совещание” при МВС СРСР та інші позасудові органи (“трійки”, “п’ятірки” і т.д.), які здійснювали розправу над людьми без суду і слідства. Була значно скорочена кількість концтаборів, розпочата реабілітація невинно засуджених та репресованних громадян.

Уже початковий період десталінізації привів до серйозних змін в Україні. Характерними рисами цього періоду стали припинення кампанії проти націоналізму, певне уповільнення процесу русіфікації. У 1957 році було розширено юридичну компетенцію УРСР: вона, як і інші республіки, отримала право вирішувати питання областного, адміністративно-територіального поділу, приймати громадський, карний та інші кодекси.  На кінець 50-х рр. органами КДБ і прокуратури республіки були переглянуті справи майже 5,5 млн.чол., які перебували на обліку репресивних органів. З цього обліку знято, тобто реабілітовано 58% справ. Разом з іншими до   1957 р. було звільнено 65534 оунівців і “бандпосібників”, яким пощастило вижити. Також були реабілітовані відомі українські письменники В.Єлан-Блакитний, В.Чумак, І.Микитенко, партійно-державні діячи С. Косіор,       П. Постишев, В. Чубарь та інші.

В період “хрущовської відлиги”, здійснювалися заходи по демократизації діяльності КПРС і Компартії України. Було відновлено регулярне скликання партійних з’їздів і пленумів ЦК, запроваджено обговорення  партійних і державних документів у пресі, на зборах трудових колективів; робились спроби звільнення партійних організацій від керівництва господарством; вирішено було оновлювати на одну чверть склад ЦК КПРС і його президії на кожному черговому з’їзді КПРС; членам керівних партійних органів було заборонено входити до їх складу більше трьох разів підряд.

Водночас  помітно розширились права профспілок. Їм було надано право  участі в підготовці проектів виробничих планів; контролю за виконанням керівниками підприємств трудового законодавства;  приймати участь у вирішенні питань організації праці, заробітної плати, житлового будівництва та інш.

Але процес  демократізації радянського суспільства відбувався з великими труднощами. Йому протистояла інша, конcервативна тенденція, прибічники якої відстоювали адміністративно-командні методи керівництва суспільством. Консервативні елементи, в т.ч. у вищих ешелонах партійно-державного керівництва (В. Молотов, Л.Каганович, Г. Маленков) виступили проти найбільш важливих теоретичних і політичних положень ХХ з’їзду КПРС та заходів по ліквідації наслідків культу особи Й.Сталіна. На червневому 1957 р. Пленумі ЦК КПРС діяльність членів цієї групи була засуджена і вони отримали партійні стягнення. Але здійснення політичних і економічних реформ в державі і надалі йшло досить повільно і непослідовно. Більше того, були  допущені помилки в теоретичних питаннях щодо перспектив соціалістичного будівництва в СРСР. Так, ХХІ з’їзд КПРС, що відбувся в січні-лютому   1959 р., зробив висновок про повну й остаточну перемогу соціалізму в  СРСР. З точки зору міжнародного становища цей висновок базувався на тому, що була утворена світова система соціалізму, а з точки зору внутрішнього розвитку країни – що був досягнутий необхідний рівень розвитку радянського суспільства, зміцніли позиції соціалізму в  усіх сферах  життя – політичній, економічній, соціальній та духовній. Було проголошено, що СРСР вступив в період розгорнутого будівництва комуністичного суспільства. У 1961 р. на  ХХІІ з’їзду КПРС була прийнята Програма будівництва комунізму, яку передбачалося здійснити протягом 20 років (1961-1980 рр.). Як показало життя, ці теоретичні висновки були відірвані від реальності, базувалися на перебільшенні досягнень соціалістичного будівництва в СРСР і не витримали перевірки часом.