59. Кодифікація цивільного права усрр

Цивільний кодекс УСРР 1922 року був повною рецепцією Цивільного кодексу РСФРР. Він складався з чотирьох частин.

У загальній частині визначалися основні засади, суб'єкти та об'єкти прав, правочини і позовна давність. У розділі «Речове право» подавалися норми, що регулювали право власності, право забудови і заклад майна. Розділ «Зобов'язальне право», крім загальних положень, містив норми про зобов'язання, які виникали з договорів, майнового найму, купівлі-продажу, міни, позики,

підряду, поручництва, доручення і довіреності, товариства, страхування та зобов'язань, що виникають внаслідок безпідставного збагачення і заподіяння іншому шкоди. Цивільний кодекс затверджував виняткове право держави на

землю, її надра, води, націоналізовані підприємства, залізниці, націоналізовані судна і будівлі, літальні апарати, зброю і військове спорядження, телеграфне майно. Всі об'єкти державної власності повністю вилучалися з цивільного обороту. Водночас із державною власністю допускалося право кооперативної власності, а також право приватної власності на предмети, які не вважалися

вилученими з цивільного обороту.

Останній розділ Цивільного кодексу регулював спадкове право.

Проте спадкування за законом і заповітом допускалося у межах загальної вартості спадкового майна не більше ніж 10 тис. золотих карбованців, виключаючи всі борги спадкодавця. Частина, що перевищувала цю вартість спадкового майна, переходила на користь держави. Цивільний кодекс УСРР мав таку ж кількість статей, що і кодекс РСФРР. Зміст статей обох Кодексів був ідентичним.

умовах. Ініціатива розірвання такого договору могла виходити

не тільки від зацікавленої сторони, а й від державних органів

і громадських організацій. Очевидною була соціальна спря мованість цієї норми. Однією з особливостей зобов'язувального права було застосування статей Кримінального кодексу за порушення цивільних договірних відносин. У галузі спадкового права ЦК, хоча і дозволяв спадкування за заповітом і за законом, але обмежував коло осіб, які могли спадкувати за законом. Звичайно, ЦК УСРР 1922 року не міг передбачити всієї сукупності цивільно-правових відносин, які виникали при впровадженні непу в життя. кодекс законів від 31 травня 1926У першій половіні 20-х років шлюбно-сімейні відносини в Українірегулювало сімейне законодавство, прийняте ще в 1918-1920 рр. 31 травня1926 р. ВУЦВК прийняла кодекс законів про родину, опіку, подружжя та про акти громадянського стану. Кодекс мав такі розділи: "Родина", "Про

опікунство", "Подружжя", "Права громадян змінювати свої прізвища та ім'я","Визнання особи безвісно-відсутньою або померлою".

За кодексом визнавалася обов'язковість державної реєстрації шлюбу в органах РАГСу. Коли сторони з якіхось причин не могли оформити фактичний

шлюб шляхом реєстрації, суди могли в кожному окремому випадку визначити права кожного з незареєстрованого подружжя на одержання аліментів від

іншого і на нажите під час шлюбу майно. Вчинення релігійного шлюбу не мало будь-якого правового значення. Розлучення також було віднесено до відання

органів РАГСу.Кодекс вважав роздільною власністю тільки майно, придбане до шлюбу, а майно, яке придбане під час спільного життя, вважалося таким, що належало

їм обом на основі спільної власності. У випадку розлучення спільне майно ділилося на рівні частини. Кодекс визначав порядок отримання аліментів. Таке право виникало у

одного з подружжя у випадку непрацездатності, яка виникла до шлюбу, під час шлюбу або не пізніше одного року після розлучення.

Кодекс регулював широке коло питань, пов'язаних з правовідносинами між батьками та дітьми. Вони не залежали від того, зареєстрований шлюб

батьками чи ні. Кодекс також встановлював право всиновлення (удочерення)