41. Законодавча діяльність зунр

проводила радикальні зміни у соціально-політичній сфері, економіці, освіті, культурі тощо. 15 лютого 1919 р. Українська національна рада прийняла Закон про державну мову – українську;притому, національним меншинам гарантувалось право послуговуватись усно і письмово в офіційних відносинах з державною владою рідною мовою, а державним інституціям надавати відповідь рідною мовою цих громадян. Національним меншинам гарантувалось право вільно розвивати свою мову, культуру, мати свої школи, бібліотеки, видавництва, видавати періодичні видання.

У квітні був виданий Закон про громадянство і правовий статус чужинців, а також розпорядження з переліком спеціальних вимог до службовців державних інституцій – ними могли бути лише громадяни ЗУНР, віком до 40 р., “бездоганної поведінки”, які володіють українською мовою і мовою хоча б однієї з національних меншин. Не могли стати державними службовцями особи, які притягались до кримінальної відповідальності, вчинили проступки проти публічного порядкучиморалі, а також корисливі особи, неоплатні боржники і деморалізуючігромадськість особи. Прийняті на державну службу особи повинні були пройти 1-річне стажування, а опісля скласти усний і письмовий іспити із законодавства, вміння користуватись ним, вміння складати відповідні документи, знання своїх прав і обов`язків.

Влада ЗУНР займалась також соціально-економічними проблемами, передусім земельною, над якою працювали усі політичні партії і спеціальна комісія Української національної ради, яку очолив Лев Бачинський. Врешті, у квітні 1919 р. був ухвалений Закон про земельну реформу, який передбачав конфіскацію земель поміщиків та інших великих землевласників понад встановлений максимум – ці землі переходили у земельний фонд ЗУНР, з якого мали наділятись безземельні і малоземельні селяни. Встановлення земельного “максимуму”, розв`язання питання про розподіл землі між селянами за викуп чи без нього, про конфіскацію земель у власників з компенсацією чи без неї – покладалось на розгляд Сейму. Проводилась діяльність, спрямована на поліпшення охорони праці, санітарних умов, підвищення заробітної плати, поліпшення житлових умов робітників.

Внаслідок повного економічного виснаження краю у війні гостро стояла продовольча проблема – воюючі сторони конфісковували у населення усі харчі, промислові товари, одяг, транспорт;населення, особливо у гірських повітах, голодувало. Було створено харчовий виділ, який очолив Степан Федак, і взято на олік усі запаси харчів і товарів першої необхідності. Для міської бідноти, дітей, людей похилого віку відкривались дешеві або безкоштовні їдальні. Було уведено 2 дієтичні (безм`ясні)дні на тиждень, заборонено питлювати збіжжя, випікати печиво. Було заборонено вивіз продовольства за межі держави. Сільській і міській бідноті було виділено грошову допомогу – 10 млн. гривен. Значну продовольчу (зерно, цукор тощо) і грошову (5 млн. гривен для закупівлі картоплі) допомогу надав уряд УНР. З деякими державами (Чехословаччиною, Австрією) уряд ЗУНР уклав торгівельні угоди, які, однак, не встигли реалізуватись.

Розв`язувалось питання охорони здоров`я– відкривались лікарні, поліклініки, медпункти, аптеки; проводилась рішуча боротьба з епідеміями, основними носіями яких були колишні військовополонені.

Були значні здобутки у галузі освіти – передусім, розпочалась українізація школи: у кожному населеному пункті відкривались українські початкові школи – усього: 30 середніх шкіл (з них 20 гімназій), 3 реальні школи, 7 учительських гімназій; притому, існуючі школи національних меншин зберігались і не вимагалось жодного дозволу для відкриття нових, лиш в них вводились як обов`язкові предмети українська мова, географія і історія України. Було створено спеціальне видавництво навчальної літератури;розроблялись нові шкільні програми. Дозволялось відкривати приватні школи. Планувалось відкрити український університет. Вчителям (а також медичним працівникам, залізничникам, зв`язківцям та ін.) значно підвищили заробітну плату і пенсії.