30.Загальна характеристика Східної та Західної цивілізації доби середньовіччя.

Середньовіччя — це період в історії людства, який зазвичай обмежують тисячоліттям між падінням Римської імперії наприкінці V ст. до Великих географічних відкриттів, які розпочинаються наприкінці XV ст.В Азії, відповідно до специфічних особливостей культурного спадку, географічного середовища, системи ведення господарства, соціальної організації та релігії, сформувалася арабо-мусульманська (ісламська) цивілізація. Ця форма цивілізації пов'язана з особливостями її культури, в основі якої є арабська мова, віровчення та культ ісламу. Іслам, або мусульманство, виникає у VII ст. н.є. на Аравійському півострові. Фундаментом мусульманського віросповідання була віра у єдиного Бога Аллаха, а також неухильне дотримання п'яти основних приписів, так званих «стовпів віри».Так, іслам сформував досить специфічну форму взаємин між окремою особою і земною владою та Богом. Ні людина, ані держава не можуть існувати «нейтрально» від Всевишнього, вони або служать йому, і тоді вони «вірні», або ні — і тоді вони «невірні».Активна торгівля у Середземному морі та в Індійському океані стимулювала розвиток ремесла та сільського господарства. Верховним власником усіх земель також вважався Аллах, а держава лише від його імені розпоряджалася нею. Фактично землею відали намісники — еміри. Найбільшого поширення набуло общинне землекористування на державних землях, за що селяни платили ренту-податок — харадж або ушр. Крім цього, існували також землі правлячого дому — савафи, та землі релігійних установ — вакфи, які не оподатковувалися. Арабо-мусульманський світ відзначався високим рівнем урбанізації. Багдад вважався одним з найбільших міст світу, де торгували лісом, порцеляною, хутром, прянощами, шовком, вином У містах діяв державний контроль — хізба. Надзвичайно своєрідна та яскрава культура була створена у середньовіччя на арабо-мусульманському Сході. Арабська астрономія, медицина, алгебра, філософія, безсумнівно, були значно вищими за європейську культуру того часу. У Європі середньовіччя — це період становлення нової форми Західної цивілізації — європейської християнської цивілізації. Європейська цивілізація формується на території колишньої Римської імперії, яка, як відомо, розпалася на дві частини: Східну (Візантійську) та Західну (Римську) імперії. Західна Римська імперія припинила своє існування одразу. Культурною базою європейської цивілізації була античність. Візантія ніколи не поривала з античністю; її культура, господарські та політичні інститути значною мірою спиралися на античну традицію й були органічними формами її розвитку. Найбільше своєрідність візантійського побуту пов'язана з тією модернізацією, якої набуло у Візантії християнство. Християнство, як і в часи античності, не мало єдиної організації, на території Римської імперії існував цілий ряд християнських церков, між керівництвом яких відбувалася жорстока боротьба за гегемонію у християнському світі. Найактивніше боролися між собою голови Західної Римської церкви — папа Римський та Візантійської церкви— Константинопольський патріарх. Візантійська імперія як самостійна держава перестала існувати у XV ст., але саме вона заклала основи східно-християнської цивілізації, носіями якої є українці, росіяни, білоруси, греки, болгари, серби та інші народи сучасної Європи. Становлення західно-християнської цивілізації пов'язане з Великим переселенням народів — вторгненням у межі Римської імперії так званих варварів — численних германських племен, гу-нів тощо. Слід зауважити, що переселення представників германських племен на територію Римської імперії розпочалося задовго до її падіння. Вже у період Середньовіччя Західна Європа почала долати наслідки загарбницьких воєн та відроджуватися, тут починають з'являтися нові державні утворення, спостерігається процес становлення Європейської цивілізації. Духовною основою всієї Європейської цивілізації стає християнство. Тому процес становлення Європейської цивілізації значною мірою був процесом християнізації— залучення язичницьких народів до християнської культури, вірувань і звичаїв, вступу до християнських організацій — католицької та православної церков. Католицька церква не лише мала надзвичайний вплив на державні справи європейських народів, а й колосальні матеріальні ресурси, їй належали величезні земельні маєтності та фінансові кошти. Отже, на основі економічних, політичних і культурних процесів у середньовічному світі сформувалися основні цивілізаційні регіони — арабо-мусульманський, західно-християнський та східно-християнський, з якими пов'язані всі події середньовічної історії, господарська діяльність, торгівля, війни, обмін культурною спадщиною.

31. Особливості господарського розвитку суспільства Європейської цивілізації в 5-10 ст.

У добу середньовіччя господарське життя переживає процес аграризації. Це був тривалий процес, примітивна аграрна економіка досить довго панувала на теренах Європи, але риси її поступово змінювалися, еволюціонували. Головні напрямки господаоського розвітку: Панування натурального господарства, населення займалося в основному землеробством. Відомими культурами цього періоду були зернові: полба (різновид пшениці), ячмінь, просо. Умови життя землеробів були надзвичайно тяжкими: стихійні лиха, часті неврожаї, голодомори, епідемії. Триває процес утворення ранньофеодальних держав, найбільшою з яких була Франкська. Землевласники-феодали мали на землю монопольне право, яке й визначало в умовах аграрної економіки їх панівне становище. Особиста власність поширюється на будинок, садибу, город, проте не на ріллю, яка залишається громадською, але в особистому користуванні. З другої половини VI ст. у Франкській державі аллод фіксується як особиста земельна власність. Великим землевласником у державі франків була католицька церква: це були пожалування, залучення необроблюваних досі земель, а особливо через заповіти або внески землі до монастирів. Католицькі церковні установи, передавали землю на умовах прекарію, тобто зобов'язання за користування землею виконувати певні повинності. Головною формою землеволодіння в цей період стає бенефіцій - передача землі в умовну не спадкову власність, що передбачала несення певної служби, найчастіше військової. Виникає спадкова форма умовного феодального землеволодіння — феод (або лєн), що також передбачала несення служби, але й земля, й посада передавалися у спадок. Основною формою таких повинностей була феодальна рента: відробіткова, продуктова, грошова. У державі франків можна виділити такі категорії залежних селян: особисто вільні колони, літи, та особисто залежні серви.

32. Господарський розвиток держави франків у V – XI ст. Загальна характеристика.

Його характеризує значний прогрес у господарському житті Європи, що виявляється у розширенні землеробства «ушир», починають залучати землі, які досі були незайманими, вкритими лісами чи болотами. Загальна тенденція до зростання чисельності населення залишилася визначальною і стимулювала зростання потреби у продуктах харчування та ремесла. На зміну приходить трипільна система: передбачала поділ ріллі на три ділянки, на одній сіяли озимі, на другій — ярові культури, а третю залишали «під паром». Спостерігається й зростання врожайності, модернізація структури сільськогосподарського виробництва, яка виявляється також у порайонній його спеціалізації. Відробіткової рента поступово витісняється рентою грошовою, яка посилювала товарно-грошові відносини, що стимулювало розвиток великої ярмаркової торгівлі. Ці зміни господарського ладу приводили до рухомості населення, його внутрішніх міграцій, розшарування селянства. Відродження старих і поява нових європейських міст, зростання ролі міських поселень. Звільнення міщан від феодальних утисків і отримання ними низки прав та привілеїв. Місто економічно протиставляється селу тим, що в ньому не лише виробляється багато різноманітної продукції, а й тим, що ця продукція виробляється руками спеціалістів-професіоналів. У XIII—XV ст. відбувається розквіт міського життя, а економіка середньовічного міста набуває регульованого характеру. Така урегульованість досягалася за рахунок об'єднання міщан, виходячи з їх спільних інтересів. Купці об'єднувалися у гільдії, ремісники – у цехи, де не існувало поділу праці, кожен майстер виготовляв виріб від початку до кінця. Церква володіла колосальним багатством та обіймала виключне становище у сфері освіти та науки.

33. Формування великої земельної власності та її форми в Західній Європі ( аллод, бенефіцій)

Будь-якій державі притаманна певна економічна система, головною ознакою якої завжди є форма власності. В Європі, починаючи з V—VI ст., невпинно відбувався процес формування суспільно-економічних структур, що отримали назву «феодалізм». Це була так звана структура васалітету, тобто «сюзерен-васал»: король розподіляє землі між верхівкою, яка зобов'язана перед ним воєнною службою; вони ж роздають свої землі на умовах сплати ренти або також обов'язок несення військової служби особам, що стоять нижче на ієрархічних щаблях, і так далі, доки, нарешті, землі, огорнуті цілою мережею взаємних зобов'язань, не переходили до залежних категорій безпосередніх землеробів. Землевласники-феодали мали на землю монопольне право, яке й визначало в умовах аграрної економіки їх панівне становище. Зростання великої земельної власності, джерелом якої були не лише «пожалування», а й прямі захоплення общинних земель, відбувається швидкими темпами. При цьому форми землеволодіння та соціальну структуру, що існували у Франкській державі, можна уявити за «Салічною правдою», одним з найдавніших зведень звичаєвого права та пам'яткою не лише правової, а й економічної думки середньовіччя. Формування великої земельної власності у вигляді аллоду відбувається шляхом як руйнування общини (громади) і поглинання селянських наділів за рахунок так званих комендацій (від лат. соттепсіаііоп — передоручення), так і королівських пожалувань.Головною формою землеволодіння в цей період стає бенефіцій, адже надання землі у повну власність (у вигляді аллоду) значно послаблювали королівську владу і створювали прошарок землевласників, які вже відмовлялися служити. Необхідно було знайти спосіб, щоб створити прошарок служивих людей, професійних військових та чиновників, одночасно звільнивши скарбницю короля від грошових виплат та переклавши на умовних власників турботу про надходження податків і виконання селянами певних повинностей. Таким способом і стали бенефіції, тобто передача землі в умовну не спадкову власність, що передбачала несення певної служби, найчастіше військової. З часом (IX—X ст.) виникає спадкова форма умовного феодального землеволодіння — феод (або лєн), що також передбачала несення служби, але й земля, й посада передавалися у спадок. Протягом цього часу панівною формою стає теза «немає землі без сеньйора».

34.Феодальні форми господарства та їх висвітлення у «Капітулярій про вілли»

Землевласники-феодали мали на землю монопольне право, яке й визначало в умовах аграрної економіки їх панівне становище. Зростання великої земельної власності, джерелом якої були не лише «пожалування», а й прямі захоплення общинних земель, відбувається швидкими темпами. При цьому форми землеволодіння та соціальну структуру, що існували у Франкській державі, можна уявити за «Салічною правдою» одним з найдавніших зведень звичаєвого права та пам'яткою не лише правової, а й економічної думки середньовіч. Формування великої земельної власності у вигляді аллоду відбувається шляхом як руйнування общини і поглинання селянських наділів за рахунок так званих комендацій так і королівських пожалувань. Великим землевласником у державі франків була католицька церква. католицькі церковні установи, найчастіше монастирі, передавали землю на умовах прекарію, тобто зобов'язання за користування землею виконувати певні повинності. Прекарії могли бути кількох видів: пожалуваний, повернений, з винагородою. Головною формою землеволодіння в цей період стає бенефіцій, адже надання землі у повну власність (у вигляді аллоду) значно послаблювали королівську владу і створювали прошарок землевласників, які вже відмовлялися служити. З часом (IX—X ст.) виникає спадкова форма умовного феодального землеволодіння — феод, що також передбачала несення служби, але й земля, й посада передавалися у спадок. Відповідно й селянин ставав утримувачем землі отримував від феодала земельний наділ де розміщувалися селянська садиба, рілля та інші господарські угіддя, з яких він і отримував необхідний для утримання власної родини продукт. За це користування (утримання) він ніс певні повинності. частина селян займалася ремеслом (кустарними чи домашніми промислами), виробляючи із сировини, що була продуктом господарства, найпростіші але необхідні предмети споживання — взуття, одяг, домашнє начиння тощо. Це виробництво також обкладалося повинностями на користь феодала. Власне, повинності були результатом економічної поземельної залежності селян од земельних власників, користуючись якою, останні вилучали в селян надлишковий продукт їхніх господарств. Надзвичайно важливим документом цієї епохи, пам'яткою економіч-мої думки є «Капітулярій про вілли», датований кінцем VIII ст. Він являє собою указ або інструкцію для управителів тих маєтків, що перебували у віданні королівського двору та служили для задоволення потреб королівського дому, і містить докладні вказівки щодо ведення господарства в маєтках. Зміст капітулярію свідчить про натуральний характер господарства королівських маєтків, адже навіть для короля вони були основним джерелом доходу, і він був зацікавлений у взірцевому провадженні господарської діяльності. Крім того, за цим указом більшість прав, особливо пов'язаних із землею, належить власникам маєтків, а безпосередні виробники повинні були нести певні повинності виключно у натуральній формі. Отже, господарство цього часу було замкнене, натуральне — як селянське, так і панське.

35. Господарська система Західної Європи в XI – XVст

Зміна структури господарського розвитку була перш за все пов’язана зі збільшенням населення що стимулювала зростання потреби у продуктах харчування та ремесла, зумовлюючи й розширення площ під землеробство. Враховуючи недостатню забезпеченість селянства землею (за деякими даними мінімально необхідною кількістю землі для забезпечення особистих потреб у XIII ст. мали можливість користуватися лише 60 % її утримувачів), стає зрозумілим, що від збільшення площ ріллі безпосередньо залежав рівень життя більшості європейського селянства. Ці процеси підштовхувалися й розвитком міського ремесла, адже більшість своїх потреб у продуктах харчування та сировині ремісники забезпечували через ринок.

Зростання потреби у сільськогосподарській продукції викликало й кардинальні зміни в системі землеробства. Тодішня перелогова система не могла забезпечити задоволення цих потреб. Ій на зміну приходить трипільна система, яка надовго, в деяких країнах до кінця XIX ст., стала основою європейського землеробства. Трипільна система передбачала поділ ріллі на три ділянки, на одній сіяли озимі, на другій — ярові культури, а третю залишали «під паром». Використання у землеробстві гною як добрива підвищило роль тваринництва, а поряд з ріллею дедалі більшого значення набувають луки та пасовища. Отже, відбувається певна модернізація структури сільськогосподарського виробництва, яка виявляється також у порайонній його спеціалізації. Усі ці зміни зачіпали насамперед селянське господарство, збільшували зайнятість селянина на власному наділі та негативно впливали на ефективність його праці у панському господарстві.

36. Середньовічне місто та його роль у становленні ринковіх відносин в Зах Європі.

Цей період європейської історії також пов'язаний з процесом відродження старих і появою нових європейських міст. Міста, що існували ще з античних часів, або перетворилися на тогочасні села, або стали резиденціями церковних служителів — єпископів, і практично не впливали на існуючу господарську систему. Починаючи з X—XI ст. відбувається процес відокремлення ремесла від сільського господарства та зростання ролі міських поселень. Досить помітна вже в XI—XIV ст. інтенсифікація сільськогосподарського виробництва, яка виявлялася у поширенні технічних культур, розвиткові городництва, садівництва і т д. Населення міст, що досягли певної економічної ваги, починає боротьбу за звільнення від влади земельних магнатів, яка спочатку спрямовувалася на зменшення та стабілізацію ренти, але поступово перетворилася на боротьбу за свободу та самоуправління.У XIII—XV ст. відбувається розквіт міського життя, а економіка середньовічного міста набуває регульованого характеру. Така врегульованість досягалася за рахунок об'єднання міщан, виходячи з їх спільних інтересів, фактично не існувало таких видів діяльності у середньовічних містах, які б не регулювалися відповідними корпоративними об'єднаннями. Вже починаючи з XI ст., спочатку в окремих випадках, а згодом, як норма, утворюються самостійні професійні організації, з власним виборним управлінням (старшинами) та власними статутами.Ремісничого виробництва, що панувало в середньовіччі, була неоднозначною. З одного боку, на базі вузького професіоналізму, технічних прийомів, що повторювалися з року в рік, ремісничі майстерні давали висококваліфікованих майстрів, справжніх віртуозів своєї справи. Достатньо високий ступінь поділу праці, що зумовив появу сотень вузьких спеціальностей, безумовно, готував і майбутнього детального робітника мануфактури. З іншого ж боку, цехова організація ремесла з її суворою регламентацією гальмувала технічний прогрес, намагалася законсервувати рівень промислового виробництва на вже досягнутому, але не досить високому рівні.

37. Корпоративні форми організації господарської діяльності у середньовічному місті. Цехові статути.

У XIII—XV ст. відбувається розквіт міського життя, а економіка середньовічного міста набуває регульованого характеру. Така врегульованість досягалася за рахунок об'єднання міщан, виходячи з їх спільних інтересів, фактично не існувало таких видів діяльності у середньовічних містах, які б не регулювалися відповідними корпоративними об'єднаннями. Вже починаючи з XI ст., спочатку в окремих випадках, а згодом, як норма, утворюються самостійні професійні організації, з власним виборним управлінням (старшинами) та власними статутами. Кожна з цих корпорацій набувала певних прав — володіння нерухомістю у місті, — мала власне судочинство, складала певний церковний прихід. Можна сказати, що це були юридично правомірні, релігійні та військові союзи, засновані на професійній основі. Купці об'єднувалися у гільдії— об'єднання торговців, які намагалися спільними зусиллями утвердитися на місцевому ринку та поза його межами: лише належність до гільдії давала право на купецьку діяльність у місті. Досить важливим завданням гільдій було забезпечення прав купецтва на ринках інших міст, для досягнення чого гільдії різних міст укладали певні угоди.Об'єднання ремісників отримало назву цехів (від нім. 2еске — спілка, складчина, яку ремісники, учасники корпорації влаштовували для забезпечення видатків на суспільні потреби). Як зауважує В. Левитський, «причини, що мусили ремісників об'єднуватися у цехи, полягали в тому, що за умовами часу лише у формах союзної організації можна було знайти: 1) захист особи, майна та правильно організованого суду; 2) здійснити матеріальну самодопомогу та охорону виробництва від взаємної конкуренції; 3) забезпечити задоволення релігійних потреб. У середньовічних ремісничих цехах не існувало внутріцехового поділу праці, кожен майстер виготовляв виріб від початку до кінця.

38. Економічні погляди Фоми Аквінського

Розглядаючи ціну, Хома Аквінський передусім намагається пояснити, яка ціна є справедливою. Він стверджував, що справед-іива піна повинна відповідати двом вимогам: повинна забезпечу пати еквівалентність обміну відповідно до кількості праці та видатків, а також забезпечувати учасникам обміну прожиття відповідно до їхнього соціального статусу. Тобто справедлива ціна повинна забезпечити різний рівень добробуту ремісникові, церковнослужителю та дворянину. Повинні також враховуватися і витрати на зберігання товару, доставку його та певне страхування на випадок можливих втрат. Водночас Аквінський закликає у процесі обміну керуватися насамперед вимогами вищої справед-і п мості відповідно до божественного закону, за яким, якщо одна її сторін втратила в процесі обміну, то інша, яка отримала більшу Вигоду, винагородила потерпілу, адже саме цього вимагає справедливість. Ідучи за вченням Аристотеля, Хома Аквінський розрізняє, з одного боку, обмін товару на товар або грошей на товар для задоволення необхідних потреб, а з іншого — обмін грошей на гроші або товари з метою отримання зиску. Водночас Хома Аквінський негативно ставиться до стягування відсотків за позичені гроші. Стосовно ж власності, то тут Хома Аквінський бачить переваги приватної власності в тому, що саме вона встановлює у суспільстві «порядок та мир». А суспільна власність, викликаючи постійні суперечки та непорозуміння, зумовлює недбале ставлення до майна. Він також чітко бачить необхідність розвитку торгівлі, стверджуючи, що, засновуючи державу слід ураховувати зручності, які має територія для торгівлі та економічного розвитку країни.

39. Господарство Київської Русі. «Повість минулих років»

Київська Русь була типовою ранньофеодальною державою. Про всі ці процеси також дають досить чітке уявлення стародавні літописи. Основною формою державних податків спочатку була данина, яку збирали через так зване полюддя. Феодальні відносини у Київській Русі ще не були визначальними і ще тривалий час зберігалася міцна патріархальна сусідська громада (община), що можна пояснити багатьма причинами, зокрема й наявністю вільних земель, куди мали можливість перейти селяни. Селян, які були основною масою населення, на Русі називали смердами. Вони юридично залишалися вільними, але економічно вже були залежними або тільки від держави або ще й від феодалів. Слід зазначити, що всі ці тимчасово залежні люди потрапляли не тільки в економічну, а й у юридичну залежність від кредиторів, які могли чинити з ними на власний розсуд. Якщо боржник ухилявся від сплати боргу, тікав, то після того, як його знаходили, він перетворювався на раба. Можливостей погасити кредит у боржника було дуже мало, а тому тимчасова залежність перетворювалася на постійну.

На найнижчому щаблі були раби — «холопи» або «челядь». Проте вони не були єдиною масою, адже частина з них жила у панському маєтку, працювала із застосуванням панського реманенту й отримувала певне утримання. З прийняттям християнства з'являється ще один значний прошарок суспільства — духовенство, яке замінило собою волхвів та інших служителів язичницьких культів. Церква та монастирі також ставали великими землевласниками. Міста Київської Русі були як центрами ремесла і торгівлі, так і адміністративно-військовими. Вони виникали на торговельних перехрестях та водних транспортних шляхах. Міста ставали адміністративними, торговельними, ремісничими центрами, саме в них надавали перевагу для будівництва своїх дворів князі та бояри. У процесі подальшого поділу праці ці домашні промисли виділяються в окрему галузь — ремісниче виробництво. Ремісники поступово починають працювати не лише на внутрішнє споживання патріархальної родини, а й на продаж. Згодом вони перестають займатися землеробством та зосереджуються на виробництві виключно ремісничих виробів, переселяються із сільської місцевості у міста.

Основною формою внутрішньої торгівлі були невеликі місцеві ринки. Значно більшого розвитку зазнала зовнішня торгівля. Слід зазначити, що кредитні відносини в Київській Русі були досить розвинуті. Переважна частина населення займалася землеробством і різними промислами. З розвитком феодального землеволодіння виникає та набирає поширення така його форма як вотчина — спадкова феодальна власність на землю, яка виникає в результаті жалування князем землі боярам і визначалася як безумовне володіння землею за необмеженого розпорядження нею.

Повість минулих літ» зазначали, що поляни, деревляни, волиняни та інші слов'янські племена мали певні державні утворення на чолі з князівськими династіями вже у VI—VIII ст. Такі утворення — результат розвитку феодальних елементів у суспільно-економічному ладі, коли органи племінного управління поступово переростають у державні, а союзи племен— у «княжіння» та «землі» державного типу. Поступово влада князів окремих племен поступається владі князя союзу племен, унаслідок чого і виникали слов'янські князівські династії. Такою династією у полян стає, наприклад, «рід Кия».

40. Розвиток феодального землеволодіння та його форми в Україні. Категорії залежного населення за «Руською правдою».

Феодальні відносини у Київській Русі ще не були визначальними і ще тривалий час зберігалася міцна патріархальна сусідська громада (община), що можна пояснити багатьма причинами, зокрема й наявністю вільних земель, куди мали можливість перейти селяни. З розвитком феодального землеволодіння виникає та набирає поширення така його форма як вотчина — спадкова феодальна власність на землю, яка виникає в результаті жалування князем землі боярам і визначалася як безумовне володіння землею за необмеженого розпорядження нею.«Руська правда» збереглася до нашого часу приблизно у 100 списках, які можна згрупувати у три основні редакції: «Коротка Правда», «Пространна Правда» та «Скорочена Правда». У цих документах обмежувалася, а потім і відмінялася кровна помста як пережиток первісного ладу.

Достатньо чітко «Руська правда» дозволяла визначити суспільне становище представників тих чи інших соціальних груп. Так, визначаючи відповідальність за вбивство огніщанина необхідно було виплатити штраф у 80 гривень тоді як за вбивство смерда лише 5 гривень. Однакова сума штрафу суспільства. за життя смерда і холопа підкреслює їх близький соціальний стан. Великий розділ «Правди» присвячено залежним категоріям населення, зокрема холопам; низка статей захищає права феодала.( не все)

41. Місто та міське господарство в Київській Русі «Руська правда»

У Київській Русі 13—15 % населення мешкали у містах і се-иищах, яких нараховувалося близько 240. Але тільки 74 міста мали населення близько 4—5 тис. чол. Серед міст вирізнявся Київ, де мешкали 35—40 тис. чол. На той час це було одне з найбільших міст Європи. Міста Київської Русі були як центрами ремесла і горгівлі, так і адміністративно-військовими. Вони виникали на горговельних перехрестях та водних транспортних шляхах. На шляху «із варяг у греки» були розташовані такі стародавні міста, як Київ, Любеч, Чернігів, Смоленськ, Новгород та ін. Пізніше великі київські князі почали споруджувати міста-фортеці на нових землях з метою захисту від зовнішніх ворогів, для торгівлі з народами, які завоювали. Міста ставали адміністративними, торговельними, ремісничими центрами, саме в них надавали перевагу для будівництва своїх дворів князі та бояри. Західноєвропейські мандрівники відзначали наявність великої кількості міст у Київській Русі, вони навіть називали її країною міст, «гардарікою».

Високий розвиток ремісництва. Відзначалися високим рівнем та досконалістю виконання й вироби гончарів, які випалювали свої вироби у спеціальних горнах. Великого розвитку отримало також і теслярство, адже значну кількість церковних будівель, княжих та боярських теремів, а також будівель для простого люду зводили з дерева. Високої якості досягло виробництво тканин, особливо з льону та вовни.Ремісники, як і на Заході у цехи, почали об'єднуватися у «дружини» (як, наприклад, вишгородські ремісники «древоділи»), але вони не перетворилися на справжні ремісничі цехи, тотожні засхідноєвропейським.

42. Утворення Галицько – Волинської держави, як результат феодальної роздробленості.

Галицько-Волинське князівство утворилося лише наприкінці XII ст. в результаті об'єднання князем Романом Мстиславовичем Волинського та Галицького князівств (1199 р.). Це був початок створення нової ранньофеодальної держави на теренах України. Вже у першій половині XIII ст. це було велике феодальне об'єднання, в яке входили не лише Галицька та Волинська землі, а й Поділля та частина Київщини разом з Києвом, де князь Данило Романович поставив свого намісника. Економічний розвиток цих земель характеризувався тими ж особливостями, що й розвиток Київської Русі. Це був новий центр політичного та економічного життя. Галицько-Волинської держави, яка продовж півтора сторіччя відігравала надзвичайно важливу роль у житті східних слов'ян. На жаль, нескінченні феодальні міжусобиці, свавілля бояр, постійне втручання сусідніх держав не дали можливості зберегтися цій державі, падіння якої призвело до багатовікової втрати української державності. Господарство характеризується такими ж рисами що і Київській Русі.

43. Економічний розвиток українських земель у складі Польщі та Литви. „Литовські статути”, „Устава на волоки”

Землі під Литовським князівством не втрачали своєї самобутності. Мова залишається руська, а звичаї не чіпаються. Зберігаються і форми організації господарства та власності (вотчини, „держава” - бенефіцій). Данина збиралася переважно у вигляді продуктової ренти. Була також відробіткова. Поступово натуральна рента змінюється продуктовою. Поширеною формою господарства став фільварок – велике багатогалузеве товарне господарство, засноване на примусовій праці кріпаків. Селянство поділяли на 3 групи: слуги, челядь, тяглі люди. Поступово відроджуються українські міста, де розвивалось ремісництво та ярмаркова торгівля. Ремісники об’єднувалися у цехи, очолювані цехмістрами. Міста отримали магдебурзьке право. Торгівля відбувалась в умовах обмежень, особливо зовнішньої. Поширення товарних відносин стимулює розвиток грошової системи.

Литовські князі та польські королі вважали українські землі своєю власністю. Вони роздавали їх на право та на ліво з правом експлуатації селян. З розвитком феодального землеволодіння найчастіше був пов’язаний процес потупового покріпачення селянства. У Литві остаточне закріплення селян було фіксовано Литовським статутом 1588р. За селянами залишалося лише право володіти рухомим майном, необхідне для виконання повинностей.

„Устава на волоки” - це земельна реформа, за якою вся земля селян вимірювалась та поділялась на волоки (20 га). Саме за волоком закріплювалися всі повинності що їх несли селяни. На основі цієї реформи було створено фільваркові господарства. Встановлювалася норма панщини – 2 дні на тиждень. Одним з важливих наслідків реформи було руйнування громади.

44. Передумови індустріалізації господарства та зародження інститутів ринкової економіки в країнах Зах Європи ( кінець XV – XVI)

Цей період в еволюції євро цивілізації був періодом переходу від феодального до індустріального суспільства.

Передумови індустріалізації господарства та зародження інститутів ринкової економіки складалися в другий період Європейського феодалізму в країнах Північно-Західної Європи. Головними з них були: просте товарне виробництво, купецько лихварський капітал, руйнація натуральних форм феодального господарства, ремісничих цехів, купецьких гільдій, грошова рента, становлення внутрішніх національних ринків, поділ праці, досягнення науки та техніки, розвиток міст (розвиток товарно-грошових відносин)