21.Осьовий час та його роль у формуванні Західної та Східної цивілізацій.

Формування двох сучасних цивілізацій пов'язують із так званим «осьовим часом», який, на думку К. Ясперса, припадає десь на проміжок між 800 та 200 рр. до Р.Х. Як він зазначає, саме в цей період відбувається «найрізкіший поворот в історії. З'являється людина такого типу, що зберігається донині. Саме цей час ми коротко й називатимемо осьовим часом» Саме в цей час, стверджує Ясперс, відбувається чимало незвичайного: на Сході і Заході зароджується філософія, виникають нові релігії та їх пророки, а людина усвідомлює своє буття і саму себе, а також свої межі. «У цю епоху було розроблено основні категорії, якими ми мислимо й нині, закладено основи світових релігій... У всіх напрямах відбувся перехід до універсальності.Зазнає змін та певних трансформацій і соціальна структура суспільства, в якій поряд із традиційною державною владою— власністю та системою розподілу виникають відносини власності індивідуальної, як правило, у вигляді рухомості. Поява недержавних власницьких структур безпосередньо пов'язана з індивідуальною трудовою діяльністю людини (ремесло, торгівля), яка сприяє розвиткові товарно-грошових відносин. Система розподілу поступово перетворюється у податковий апарат. Зростає соціальне й майнове розшарування. Отже, в соціально-економічному плані осьовий час пов'язаний з появою недержавних власних структур, а в суспільному — з визначенням самоцінності людини, Усі ці зміни відбуваються одночасно в трьох точках первісних цивілізацій — Китаї, Індії та у Середземномор'ї, незалежно одне від одного. Осьовий час означав руйнування великих стародавніх культур, розчиняв їх у собі, призводив їх до загибелі, незалежно від того, чи був носієм нового народ стародавньої культури, чи інші народи. Таким чином, осьовий час — це був період трансформації всієї життєдіяльності людства у межах провіяних цивілізацій, він характеризувався принциповими змінами в соціально-економічній, політичній, етнічній та техніко-технологічній сферах.

22.Загальна характеристика Східної та Західної цивілізації в осьовий час.

На Сході держава виникає значно раніше, ніж у Європі. Адже перехід до відтворювального виробництва насамперед відбувається в тих регіонах, що були найкраще пристосованими для сільськогосподарського виробництва, розташованих, як правило, в зоні субтропіків, де і з'являються перші великі міські цивілізації (міста-держави). Виникають вони спершу як адміністративні, а не економічні центри та місця, де можна сховатися від зовнішньої загрози. Досить швидко всередині таких міст з'являється та посилюється верства населення, що займається управлінням — жерці, воїни, їхні начальники та інші люди, які мали певні повноваження. Тим самим поглиблюється соціальна стратифікація, що посилює поділ праці. Забезпечення потреб верхівки, які зростають, зумовлюють появу виробництва предметів розкошу, з'являються люди, що їх виробляють. Верхівка зосереджує в своїх руках не лише владу, а й власність на основний виробничий ресурс — землю.Водночас землеробство є головною галуззю.Соціальна структура східного суспільства була стратифікованою. Основним виробником були землероби, переважно вільні землероби-общинники. Що правда, вільними їх назвати досить важко, як і суспільство в цілому. Усі члени суспільства фактично перебували в цілковитому підпорядкуванні цареві, який мобілізовував і роздавав споживчі та продуктивні блага, ресурси та привілеї. Щодо рабства як такого, то на Сході воно існувало, але не відігравало суттєвої ролі, адже головними виробниками матеріальних благ, передусім сільськогосподарської продукції, а також основною робочою силою у будівництві були одержавлені сусідські громади (общини).Єдиним власником основних засобів виробництва — землі й води, — була держава та її уособлення — східний деспот-цар. А доходи всіх членів суспільства визначалася роздачами деспота на свій розсуд і залежно від заслуг перед державою. Усі землероби та землевласники вважалися лише користувачами землі або доходів з неї. Найвищим і єдиним власником залишався верховний правитель (цар). Особливості східної економіки породжували й своєрідну форму фінансово-економічних взаємин між власником базових засобів виробництва (державою) та їх користувачами: всі виплати, що здійснює землекористувач (чи селянин, чи аристократ), зосереджуються у царській скарбниці. Західна, або Європейська цивілізація традиційно пов'язується становленням та розвитком античних держав — Стародавньої Греції та Риму. Основою господарства цих країн на відміну від сходу стала індивідуальна власність на базові засоби виробництва-передусім землю. Це не означає, що суспільної (державної")власності тут не існує зовсім, просто ці дві форми — суспільна та ідивідуальна — були чітко відокремлені і забезпечені відповідними законодавчими актами. Інакше кажучи, влада була відокремлена від власності. Відмінною є і роль праці рабів, яка набуває певної господарської значущості.

23.Господарство Індії в 2 половині 1 тисячоліття до н.е. та відображення його в праці «Артхашастра»

Історію економіки Індії в осьовий час слід розпочати від встановлення буддизму — першої на землі монорелігії, що безумовно позитивно вплинуло на її господарський розвиток. У цей період тут значного- поширення набули залізні знаряддя праці, які значно полегшили не лише землеробство, а й спорудження іригаційних споруд. Посилюється спеціалізація ремесла, що, у свою чергу, підштовхує внутрішню торгівлю. Надзвичайного розвитку до-сягло бавовняне виробництво, крім бавовняних тканин виробляли також вовняні та шовкові. Але все-таки виробництво зберігало натуральний характер, хоча Індія і залучена в цей час у міжнародні торговельні зв'язки. Звідси вивозили прянощі, бавовняні та шовкові тканини, дорогоцінні метали, фарби. Статтею імпорту були коні та деякі інші товари.Досить ґрунтовні відомості про економічну реальність в Індії цього періоду нам дає «Артхашастра» (IV ст. до Р.Х.), економічний трактат, який приписують радникові царя Чандрагупти І Каутильї, або Віншнагупті. Пам'ятка являє собою зведення правил, більшість із яких є зверненням до царя. Так, у трактаті підіймається питання про економічну роль держави, активізацію її втручання у господарське життя, зміцнення державного апарату. Серед функцій держави згадується: колонізація нових земель та створення нових поселень, переселення надлишкового населення, будівництво колодязів та іригаційних споруд, усіляке заохочення рільництва, скотарства та садівництва. Низка статей стосується ремісників, зокрема наголошується на необхідності професіоналізму.Фінансова програма для царя базувалася на безлічі натуральних та грошових податків і мит Важливим джерелом доходів було царське господарство. Важливими статтями видатків були громадські роботи, а також витрати на богослужіння, гареми та царську кухню. Торгівля також була важливою статтею доходів скарбниці У трактаті також дістало розвиток й учення про касти, за яким усе населення ділилося на чотири касти аріїв — брахмани, кшатрії, вайшьї та шудри. За ними закріплювалася станова нерівність, визначалися обов'язки. Велика частина трактату належить аналізу різних форм рабоволодіння, визначається неможливість рабства для аріїв.Отже, можна зазначити, що у Нову еру Індія увійшла чітко поділена на касти; тут панує система «влада-власність», а носії товарно-грошових відносин — на другорядних ролях.

24.Господарський розвиток Китаю в осьовий час та його економічна думка.

Осьовий час для Китаю К. Ясперс пов'язує з іменами КонфуцІя, Лао-Дзи, Мо-Дзи та ін., які жили у VI—IV ст. до Р.Х. Економічний розвиток Китаю цього періоду мав свої особливості. Ще у II тисячолітті до Р.Х. тут сформувалася жорстка ієрархічна система поділу на соціальні верстви, які залежали від верховного властителя. Надходження до державної скарбниці у вигляді результатів праці селян, ремісників і торговців перерозподілялися між представниками соціальних станів, шо істотно гальмувало розвиток товари о-грошових відносин.

Ця теза знаходить підтвердження у працях Конфуція (551 — 479 рр. до Р.Х.), зокрема у збірнику «Шицзин», що був ним відре-дагований. Будучи засновником вчення про етику, Конфуцій висунув таку концепцію: вдосконалення окремої людини веде до вдосконалення суспільства, що, у свою чергу, веде до вдосконалення держави. Це досягається через дотримання етичних та ритуальних церемоніальних норм І визнання мудрості попередніх поколінь. Ці ідеї були спрямовані на посилення держави; дбаючи про її благо, Конфуцій закликав скоротити розміри податків, налагодити облік і контроль землеробських робіт, залучити трудове населення до виконання своїх обов'язків. Він вважав, що освічений правитель, будучи «батьком народу», є здатним реально вплинути на рівномірний розподіл багатства суспільства; що у народу буде добробут тоді, коли господарювання буде вмілим, а праця стане однаково вигідною як за умов «великої спільноти» (селянської громади), так і приватного володіння спадкової аристократії та не спадкових рабовласників.Певні зрушення в економічному житті Китаю спостерігаються у 5-3ст. до Р.Х. У цей період зростає роль міст, соціальна диференціація населення, посилюється роль торговельно-ремісничих верств, з'являються гроші. На селі з'являються орендарі та наймити, але громадські землі ще не втягуються у ринкові зв'язки.Застосування металевих, особливо залізних знарядь праці істотно підвищує рівень виробництва, посилює суспільний поділ праці, веде до індивідуалізації ремісничого виробництва.У III ст. до Р.Х. відбувається об'єднання семи царств у єдину імперію. Перший імператор Цинь Шихуан (259—210 рр. доР.Х,), провів низку реформ, зокрема відмовився від передачі землі в умовну власність, як це було раніше, і ліквідував привілеї аристократії.Напевно, можна вважати, що реформи Цинь Шихуана в основі мали погляди авторів колективного трактату «Гуань-цзи» (IV—III ст. до Р.Х.), які як головне завдання, подібно до Кон-фуція, висували проблему «як зробити державу багатою, а народ задоволеним» через рівномірний розподіл багатства, не допускаючи збагачення торговців та лихварів. Реформи Цинь Шихуана запроваджувалися у життя надзвичайно жорсткими методами, що викликало невдоволення населення і призвело до зміни династії.Ще одним реформатором цього періоду був Ван Ман, який захопив трон у 9 р. після Р.Х, Він закріпив у Китаї лише два види земельних володінь — державні та селянські, за відсутності великої феодальної власності. Він також проголосив заборону рабства, але вона протрималася недовго; а рабство залишалося як патріархальне.На початку І тисячоліття Китай вступає у затяжний період криз і політичної нестабільності. Негативні тенденції було подолано лише VI ст.