105. Зростання національних економік провідних країн світу у 50-70-ті роки XX ст. Неокейнсіанські теорії економічного зростання.

Збільшення світового промислового виробництва від 1948 до 1971 року в середньому на 6,5 % на рік стає безпрецедентним явищем у світовій історії. Резерв робочої сили стає тим чинником, що підтримує економічне зростання цього періоду. Засоби надолуження відставання надавала і технологія. Інновації як продукт НТР було інтегровано в загальний процес економічного розвитку, а також технічні зрушення заклали підґрунтя для майбутнього технологічного прогресу. Процесу динамічного зростання, поряд з іншими факторами сприяла і змішана економіка, ґрунтована на кейнсіанських принципах. Головними цілями урядів були забезпечення повної зайнятості, скорочення нерівності заробітної плати і загальне підвищення добробуту людей. Прогрес наукової організації праці викликав справжню революцію в практиці управління підприємствами і посприяв появі транснаціональних корпорацій (ТНК). Від середини XX ст. теорії зростання утворили особливий напрям економічної науки. У цьому плані особливий наголос слід зробити на іменах двох неокейнсіанців: англійського вченого Р. Харрода та американського економіста російського походження О. Домара: визначення вирішальною умовою динамічної рівноваги (поступального руху) ринкової економіки, постійних (сталих) темпів економічного зростання; визнання постійності в тривалому періоді норми нагромаджень (частка нагромаджень у доходах) і граничної ефективності інвестицій (маржинальний коефіцієнт); пояснення того, що динамічна рівновага і сталі темпи економічного зростання досягаються не автоматично, а є результатом активного державного регулювання економіки; визнання вирішальної ролі інвестицій у забезпеченні зростання доходу, що сприяє розширенню зайнятості, яка, своєю чергою, запобігає виникненню недовантаження підприємств і безробіття; визнання кейнсіанської концепції про залежність характеру і динаміки економічних процесів від пропорцій між інвестиціями і заощадженнями, а саме: випереджувальне зростання інвестицій є причиною інфляції, а заощаджень — причиною неповної зайнятості. Звідси — лише рівність інвестицій і заощаджень забезпечує економічну рівновагу без інфляції й за повної зайнятості.

106.Вплив державного регулювання на розвиток національних економік Англії та Франції у 50-70-ті роки XX ст.

У Франції повоєнного періоду проводили економічний курс Шарля де Голля ( 1958—1969), основними напрямами держ . регулювання якого були: націоналізація депресивних галузей промисловості (1/5 частина: електроенергетика, вугільна промисловість, авіаційна та автомобільна промисловість); створення адміністративних рад (із залученням представників робітничого класу) для управління націоналізованими підприємствами; розширення прав фабрично-заводських профспілкових комітетів (відновлення 40-годинного робочого тижня, двотижневої оплачуваної відпустки для робітників і тритижневої для службовців, право на пенсії найманих працівників від 65 років, система виплат для стимулювання народжуваності); обмеження панування монополій; спрямування допомоги за планом Маршалла (12 млрд. дол.)на розвиток і модернізацію промисловості; проведення (від 1958 р.) економічної політики «індустріального імперативу», або дирижизму (активне державне втручання); застосування державного індикативного (рекомендаційного) планування (розроблення макроекономічної моделі перспективного розвитку із такими індикаторами-дороговказами, як обсяг, структура, темпи зростання виробництва, динаміка цін, експорт—імпорт, податки, інвестиції).

Зміни в французькій економіці: 1-й сектор: традиційні галузі (текстильна, металургійна, машинобудівна, виробництво предметів розкоші); 2-й сектор: нові галузі (автомобілебудування, авіапромисловість, нафтопереробна галузь); 3-й сектор: новітні галузі (атомна енергетика, електроніка, виробництво пластмас).

Отже, у повоєнній економіці Франції відбулися якісні зміни. Пішов у минуле фінансово-лихварський капіталізм, місце якого заступив промисловий, характерними рисами котрого були високий рівень концентрації, вагомий вплив держави на визначення програм розвитку, уніфікація економічної структури із партнерами по ЄЕС.

107.Німецьке економічне „диво" та роль представників німецького неолібералізму в його підготовці.

Однією з найуспішніших економік повоєнного періоду, економічне зростання в якій набуло вражаючих темпів, стала економіка Німеччини. Прискорений економічний розвиток цієї країни та вихід її на 2-ге місце в світі у 1950-х роках назвали «економічним дивом».

Основою «економічного дива» послугувала реформа Людвіга Ерхарда

Грошова реформа заміна рейхсмарок (РМ) на дойчмарки (ДМ) Виробнича реформа:

надання банкам дотації (300 млн ДМ) та використання її для довгострокового кредитування промисловості;сприяння конкуренції зниження обов'язкового мінімуму фінансових резервів комерційних банків;зниження облікової ставки відсотка . Допомога Німеччині за планом Маршала

Результати реформи Л. Ерхарда: зростання промислового виробництва, мінімізація концентрації капіталу та формування конкурентного середовища. Особливо слід відзначити зростання добробуту населення, яке мало такі показники: зростання зарплати, зростання заощаджень, зростання доходу на душу населення: встановлення активного торговельного балансу (від 1951 р.); відновлення конвертованості німецької національної валюти; накопичення грошової маси та повернення більшої частини боргу за планом Маршала (на 1963 р.); закріплення за Німеччиною статусу провідної сили європейського інтеграційного процесу.