82. Характерні особливості розвитку економіки України в пореформений період (60 - 70-ті роки XIX ст.) та відображення цих процесів у вітчизняній економічній думці.

Україна у своєму індустріальному розвитку в останній третині XIX ст. зробила значний крок уперед. Певне ж відставання Росії, і в її складі України, від передових країн світу на даному етапі мало не тільки негативні прояви. Воно принесло паралельно й позитивні результати, як-от: можливість скористатися досвідом західноєвропейських держав у здійсненні промислового перевороту, організації виробництва та запровадженні нової техніки та технології; залучити іноземні інвестиції для проведення власних індустріальних перетворень. Це, у свою чергу, впливало на темпи економічного зростання, модернізацію промислового виробництва, сприяло розвитку економіки на підприємницьких засадах, хоча цей розвиток, як зазначалося вище, носив незрівноважений характер та мали місце деформації структури економіки (домінування галузей важкої промисловості, незавершений цикл виробництва, відсталість сільського господарства тощо).

В цілому праці вітчизняних економістів були спрямовані, насамперед, на дослідження українських реалій пореформеного розвитку. Українські дослідники висвітлювали національний аспект різноманітних проблем соціально-економічної еволюції країни (питання розвитку сільського господарства, внутрішньої та зовнішньої торгівлі, створення національного ринку, кустарного виробництва та кооперації, концентрації та монополізації виробництва, сутності криз та циклічності економічного розвитку, географічного розміщення бюджетних доходів і витрат, питання соціально-класової структури суспільства тощо).

Особливе місце в дослідженні процесів генезису ринкового господарства належить І. В. Вернадському. Його наукова діяльність припала на період феодальної кризи напередодні реформи 1861 р. та час становлення капіталістичних відносин у 70—80-х рр. XIX ст. Будучи послідовником класичної школи політичної економії та високо оцінюючи внесок А. Сміта і Д. Рікардо до скарбниці світової економічної теорії, І. В. Вернадський не тільки аналізував теоретичні постулати західноєвропейських економістів, а й намагався використати їх для дослідження російської дійсності та критики феодально-кріпосницької системи. Він був упевнений, що феодальні відносини треба усувати як неефективні, як такі, котрі заважають становленню нових ринкових відносин.

І. В. Вернадський приділяв велику увагу питанню вивчення ролі машинного виробництва як засобу подолання феодальних пережитків та відсталості Росії від більш розвинутих країн Західної Європи. У зростанні промисловості вчений вбачав важливу передумову розвитку капіталістичних відносин та розширення ринку.

83.Становлення інституціональної наукової традиції в українській економічній думці

Теорія і практика інституціоналізму в Україні були пов’язані з кооперативним рухом у якому в умовах імперських режимів українство знаходило можливості для самореатзщії. Через те у цій ділянці інституціоналізм має визначні постаті та теоретико-організаційні надбання.

Яскравою постаттю в українському кооперативному русі був М. Левитсьський , який вважав, що "кооперація є найліпше і найкраще виявлення людського генія в межах соціально-економічного будівництва". Він закликав дрібних селянських власників до добровільної гуртової господарки, яка б не допускала навіть тіні примусу. Він склав низку проектів про організацію землеробських і ремісничих артілей, споживчих, кредитних і кооперативних об'єднань, створення артільних лавок і кас різних типів, тимчасових складів товарів, виставок сільськогосподарських знарядь, товариств сприяння артілям і т.п.

Помітне місце серед інституціоналістів-кооператорів посідає Б.Мартос. Він розробив свою класифікацію кооперативів, докладно описав кожну кооперативну форму, спираючись на український і зарубіжний матеріал. В Україні, на його думку, найпоширенішими видами кооперації буди кредитові, споживчі й сільськогосподарські товариства та їхні союзи. Вчений розглянув також статут "кооперативів, права і обов'язки членів, інші статутно-організаційні питання кооперативного руху. З'ясування цих проблем не втратило свого практичного значення досі.

Як видно, кооперативна теорія і практика цінувала насамперед фундаментальні моральні засади людини, господарські, національні й культурні традиції. Це були ті ознаки, які відрізняли кооперацію від господарських систем капіталізму і державницького соціалізму. "Теорія кооперації" Б.Мартоса - помітне явище в науці про кооперацію

84.Вплив німецької історичної школи на розвиток економічної думки в Україні.

Дослідження українських учених свідчать про переважне використання ними теоретичних надбань німецької історичної школи. Ідея державного регулювання економічних процесів, яка мала на меті послаблення соціальної напруженості в суспільстві, підтримку національної промисловості також плідно використовувалася в працях українських учених. Значно меншою мірою позначився на їхніх розробках вплив марксистської економічної теорії, за винятком хіба що М. І. Зібера. Проте це не означало, що вітчизняні економісти не були знайомі з марксистською економічною теорією.

За всієї різноплановості та багатогранності наукових досліджень представників української економічної думки з питань становлення підприємницьких відносин, за різноманітності ідейних і наукових уподобань українських дослідників спільним для них був системний підхід до аналізу та висвітлення означених проблем. Згаданий підхід характеризувався комплексною оцінкою ринкового господарства, намаганням провести мікро-та макроаналіз ринкових зв'язків, простежити їх динаміку, вплив на всі сторони життя суспільства, залучити до економічного аналізу неекономічні чинники (правові, морально-етичні, історичні психологічні, тощо). Тобто в кінці XIX ст. у вітчизняній економічній теорії поступово формувалася інституційна наукова традиція, котра була перервана на національному терені періодом розвитку командно-адміністративної системи, а на Заході вилилася в потужний напрям економічної думки —• інституціоналізм.

Щодо визначень поняття «ринкова», або «капіталістична економіка», то серед представників української економічної думки того часу єдності не було. Дещо пізніше, у 1912 р. визначному австрійському економістові Й. Шумпетеру вдалося дати концентроване визначення ринкового господарства як такого, «де панує приватна власність, поділ праці і вільна конкуренція

85.Київська соціально-психологічна школа (М.Х.Бунге, М.І.Туган-Барановський, В.Я.Желєзнов, Д.І.Піхно) про закономірності та особливості ринкової еволюції в Україні,

Туган-Барановськиіі.

Виступ з критикою трудової теорії вартості. Намагався переорієнтувати політ, екон. Росії та України та позиції суб'єктивно-пснхологічної школи та неокласиків. Першим висунув сучасну теорію інвестиційних циклів. Значний внесок зробив у розроблення теорії розподілу, теорії кооперування, теорії соціалізму тощо. Аналізував проблеми закріплення їх в історичному плані. Висунув думку про закономірності ринкової еволюції. Висунув нову соціальну теорію розподілу: лише частина суспільства одержує результат праці.

Все ж інше захоплюється нетрудовою системою, що спирається на свою економічну міць. Вартість визначається як затрати суспільно-необхідної праці. Дійшов висновку, що середній клас створюється в ході індустріально-технологічної революції. Політекономія тлумачить як науку про суспільні відносини людей в межах їх часткової діяльності, що здійснюється в середовищі мінового ринку, який перебуває в процесі історичного розвитку. Створив кон'юнктурну теорію грошей, розглядав грошовий обіг на основі золотого стандарту. Провів глибокий аналіз трудового господарства.

Буше.

Критикував ідеї школи класичної політекономії. Заснував Київську психологічну школу. Шлях капітального розвитку вважав необхідним і природним явищем. Розробив теорію цінності на основі психологічної школи, «цінність = корисність». Розробив податкову реформу, організував селянський банк. Виступав за приватну власність на ініціативу. Визначав процес акціонерного формування власності. Вважав концентрацію виробництва І банківську справу позитивним. Виступав за існування конкурентного середовища.

Виступав за економічно обґрунтоване втручання держави. Виступав за можливість створення робітничих асоціацій і участі робітників у прибутку підприємства. Виступав за втручання уряду у перебіг соціальних процесів для вирішення соціально-економічних проблем.

Железнов.

Висунув думку про неминучий характер ринкової еволюції. Підкреслював неминучість перетворення домашнього промислового у фабричне виробництво. Свою роль відзначав у створенні форм переходу до нового господарства Проблему бачив у тому, щоб цей перехід до нової форми господарювання було зроблено якомога зручнішим для трудящих верств населення. Вчений справедливо зауважував про становлення ринкової системи, в основі якої лежить відділення промисловості від сільського господарства, спеціалізація промислової діяльності, швидкий розвиток обробної промисловості у порівнянні з сільськогосподарською, що потребує розширення територій обміну. Важливими аспектами дослідження ринкового господарства Желєзновим були також питання взаємозв'язку функціонування ринкового механізму з кризовими коливаннями економіки, проблеми ринкового ціноутворення та рівноваги, питання впливу на процеси ціноутворення монополістичних тенденцій в економіці, проблеми фінансів, кон'юнктури, втручання держави та її інститутів у економіку тощо. При цьому вчений був упевнений у прогресивності підприємницьких відносин порівнюючи з замкнутим феодальним господарством.

Піхно.

Виходячи з характерної ще для класиків позиції про досконалу конкуренцію, Піхно аналізував ціну, що складається на ринку, досліджуючи функціональні залежності таких чинників, як ціна, попит і пропонування. Розглядав умови формування та сутність монопольних цін, передумови та характер конкуренції, що впливають на ці ціни. Проте і в першому, і в другому випадку ринкова ціна характеризувалася ними як головний елемент формування господарських пропорцій та узгодження економічних інтересів суб’єктів господарської діяльності. Оскільки «монополія обмежує постачання», то ціна предметів монополізованого ринку завжди перевищує витрати їх виробництва, і це перевищення змушений сплачувати споживач.

86.Синтетична теорія цінності М.І.Тугана-Барановського.

Цивілізований світ давно став на методологічні рейки граничної теорії корисності та цінності, яка у вигляді неокласичного синтезу використовується для розуміння і практичного застосування основних економічних механізмів ринкової економіки. М.І.Туган-Барановський був серед перших марксистів, хто визнав теорію граничної корисності.

Логіка міркувань М.І.Туган-Барановського така: “Гранична корисність - корисність останніх одиниць кожного роду продуктів - змінюється в залежності від розмірів виробництва. Ми можемо чи знижувати підвищувати граничну корисність шляхом розширення чи скорочення виробництва. Навпроти, трудова вартість одиниці продукту є щось об'єктивно дане, що не залежить від нашої волі. Звідси випливає, що при зіставленні господарського плану визначальним моментом повинна бути трудова вартість, а обумовленим - гранична корисність. Якщо трудова вартість продуктів різна, але користь, одержувана в останню одиницю часу однакова, то випливає висновок, що корисність останніх одиниць вільно відтворених продуктів кожного роду - їхня гранична корисність - повинна бути назад пропорційна відносній кількості цих продуктів в одиницю робочого часу. Інакше кажучи, повинна бути прямо пропорційна трудової вартості тих же продуктів”'. І виходить, на думку М.І.Туган-Барановського, обидві теорії знаходяться в повній гармонії.

Теорія граничної корисності з'ясовує суб’єктивні, трудова теорія вартості - об'єктивні фактори господарської цінності. Саме М.І.Туган-Барановський обґрунтував положення, що гранична корисність вільно відтворених господарських благ пропорційна їх трудовим вартостям. Дане положення називають в економічній літературі теоремою М.І.Туган-Барановського.

87.Особливості промислового розвитку України на межі XIX - XX ст. Українська економічна думка про становлення та сутність монополій.

Капіталістична модернізація промисловості порівняно з аграрним сектором економіки розвивалася набагато інтенсивніше. Протягом 60—80-х рр. XIX ст. промисловий переворот в основному завершився. В Україні промисловість формувалася як система взаємопов'язаних і взаємозалежних галузей важкої індустрії, передусім металургійної, вугільної, залізорудної, та залізничного транспорту.

Початок швидкого зростання видобутку мінерального палива припав на 70-ті рр. XIX ст., коли закінчилося будівництво головних залізничних магістралей.

Розвиток залізничної мережі зумовив значне збільшення обсягів виробництва у кам'яновугільній промисловості. Питома вага Донецького басейну в загальноросійському видобутку вугілля невпинно зростала. Тобто на тлі відсталої економіки Російської імперії Донбас помітно виділявся як передовий осередок швидкого та потужного розвитку промислового виробництва.

Залізорудна та металургійна галузі промисловості також розвивалися високими темпами, особливо в період промислового піднесення 90-х рр. Виплавка чавуну на українських заводах зросла з 1270 тис. пудів у 1880р. до 91 550 тис. пудів у 1900 р., випередивши Урал майже вдвічі.

Важливою рисою промислового розвитку України був високий рівень концентрації виробництва. Майже повна відсутність тут кріпосницьких пережитків створила умови для більш швидкого процесу концентрації промисловості, ніж на Уралі. Особливо інтенсивно розвивалися галузі, що забезпечували виготовлення засобів виробництва.

Вплив монополізму на процеси ціноутворення аналізувався в працях професора Новоросійського університету Л. В. Федоровича, який схилявся до негативної його оцінки. Оскільки «монополія обмежує постачання», то ціна предметів такого ринку завжди перевищує витрати їх виробництва, і цю різницю змушений сплачувати споживач. Особливості розглядуваного процесу вивчали М. В. Бернацький, М. І. Туган-Барановський, В. Я. Желєзнов, Д. І. Піхно, П. 1. Фомін.

Таким чином, посилення монополістичних тенденцій в економіці України стимулювало розробки українських учених щодо дії цінового механізму в умовах недосконалої конкуренції. Навіть для звуженого ринку, на їхню думку, закон цінності діє, хоч і по-різному— залежно від того, як складаються обставини, за яких реалізуються товари.

88.Становлення світового господарства. Концепції імперіалізму як відображення зовнішньоекономічної політики країн Західної Європи

Економічний розвиток капіталістичних країн відбувався нерівномірно. На рубежі століть найвищі темпи економічного розвитку демонстрували молоді капіталістичні держави — США, Німеччина, Японія, котрі за економічними показниками випереджали Велику Британію та Францію.

Сприятливі умови для розвитку у США були створені завдяки гарантуванню з боку держави повної свободи економічної діяльності після Громадянської війни; значним сировинним ресурсам; еміграції; відсутності морально застарілого устаткування; протекціонізму уряду в сфері торгівлі імпортом, повною свободою імпорту іноземного капіталу тощо.

Усе це підсилило мотивацію для превентивного захоплення територій і спроб установлювати певні форми для захисту інтересів своєї імперії від конкурентів. Понад те, «всесвітність» кожної колоніальної імперії зажадала створення військових баз по всьому світу. Все це разом призводило до гонки військово-морських, а потім — сухопутних озброєнь, розростання феномена мілітаризму. Швидке звуження вільних від колоніальної залежності територій спричинило збільшення агресивності з боку країн — шукачів нових колоній, і передусім: Німеччини, США та Японії, які висували територіальні претензії до старих колоніальних імперій.

На рубежі XIX—XX ст. в економічній літературі для опису змін, що відбувалися, дедалі частіше почали вживається термін «імперіалізм», переважно у значенні експансіоністської зовнішньополітичної діяльності капіталістичних держав. На початку століття з'являються перші теорії імперіалізму як нової стадії розвитку суспільства. Найпоширенішими підходами до аналізу імперіалізму були економічний та політичний.

Засновником економічної інтерпретації імперіалізму вважають англійського ліберального економіста Дж. А. Гобсона. У 1902 р. в праці «Імперіалізм» він висловив думку, що в основі новітніх тенденцій розвитку суспільства лежать фінансові інтереси класу капіталістів, що є «керуючим імперського двигуна». Створюється сталий надлишок капіталу у виробництві, що не може бути реалізований у країні через малу місткість внутрішнього ринку, перешкоди, що виникають під час розподілу капіталу, а також інвестиційні ускладнення. Це обмежує можливості великих фірм, які до того ж намагаються уникнути значних ризиків і загрози надвиробництва. Це спонукає фінансову буржуазію шукати нові інвестиційні можливості за кордоном. Однак за межами своїх країн монополії стикаються з іншими конкурентами. Для усунення конкурентів з ринку фінансова олігархія використовує власні держави, підштовхуючи їх на імперіалістичні авантюри і створюючи загрозу війни. Це був економічний стрижень імперіалізму, але без ризику, агресії, проявів расизму, націоналізму, на думку Гобсона, імперіалізм був би неможливий. Він вважав, що імперіалізм створює надто великі витрати для економічного розвитку, що в подальшому призводить до війни.

89.Вплив Першої світової війни на розвиток господарства європейських країн та США, Версальська угода та її економічна суть.

У період Першої світової війни вирішального значення для економік країн, які брали в ній участь, набули потреби фронту. Держава не обмежувалася функціями замовника і покупця військової продукції. Масштабність воєнних дій і загострення економічних проблем змусили уряди країн, що воювали, перебрати на себе частину організаційних функцій та забезпечення взаємодії між приватними підприємствами, що обслуговували потреби фронту. Управління економікою з боку держави набуло форм контролю й розподілу стратегічних ресурсів, продовольства, засобів транспорту і робочої сили.

Так, у США в 1917—1918 рр. створюється низка комітетів, відповідальних за розміщення державних замовлень та розподіл робочої сили, палива, сировини, транспортних засобів. Діяльність цих нових державних інститутів координувалася військово-промисловою радою. Аналогічна централізація була характерною і для Німеччини («військово-сировинні союзи»), Англії (міністерство військового постачання). Такі комітети мали право сек-веста будь-якої частки підприємства, яке не в змозі виконати військове замовлення, передання устаткування і машин іншим підприємствам. Запровадження комітетів розширило військово-виробничі потужності Великої Британії шляхом будівництва 200 заводів за рахунок державної скарбниці.

Завершення війни спричинило неминучий процес повоєнної реконверсії економіки США, Великої Британії та Франції. Наприклад, Велика Британія розформувала майже всі створені під час війни органи контролю. Та попри те, що уряд організував розпродаж багатьох військових заводів, під контролем держави залишалося вчетверо більше підприємств, ніж до війни. Це було свідченням того, що до планів уряду не входила остаточна відмова від державного регулювання економіки.

Версальський мирний договір був підписаний 1919р. Він складався з 440 статей та одного протоколу і з йото підписанням світова війна вважалася закінченою.

Версальський договір позбавляв Німеччину всіх колоній і сфер впливу за межами країни. Передбачалося її роззброєння, а кількісний склад німецької армії, що формувалася на основі вільного найму, мав складати не більш ніж 100 тис. чоловік. Різко обмежувався німецький військово-морський флот, заборонялося мати підводні човни. Такі ж обмеження стосувалися і військової авіації. Німеччина позбавлялася права ввозити будь-яку сировину, придатну для виготовлення зброї. Країна оголошувалася відповідальною за розв'язання світової війни й завдані нею збитки. Це створювало законну основу для накладення на Німеччину репарацій для відшкодування усіх втрат, завданих союзникам.

90. Причини виникнення та наслідки економічної кризи 1929 – 1933 рр. для країн Європейської цивілізації.

Виникнення у 1920-ті роки у США диспропорції між темпами зростання прибутків підприємств і виробництва (прибутки збільшувалися вдвічі швидше) свідчило, що приріст виробництва не супроводжувався відповідним зниженням цін на товари і зростанням заробітної плати. Це зумовлювало відставання купівельного попиту від зростання обсягів виробленої продукції, що наприкінці 1920-х рр. наблизило впритул економіку США до надвиробництва.

Зміни обсягу доходів у бік його спаду пов'язані зі зменшенням зайнятості й можуть призвести, як стверджував Дж. Кейнс, до перевищення споживання над доходом не лише у певних осіб чи організацій за рахунок нагромаджений раніше резервів, а й уряду. Так виникає бюджетний дефіцит або, навпаки, зростає внутрішній і зовнішній борг за рахунок позик.

Це характерно для ситуації, що склалася у Великій Британії 1920—1930 роками, а також для США за часів упровадження «Нового курсу» Ф. Рузвельта.

Дж. Кейнс, спираючись на свою концепцію сукупного доходу, розкриває причини «Великої депресії» 1929 р. Упродовж п'яти років, що передували 1929 р., на його думку, мало місце нагромадження фондів погашення й амортизаційних відрахувань, призначених для заводів, які не мали потреби в поновленні устаткування. Розміри нагромаджень виявилися великими, тому був потрібен «величезний обсяг нових інвестицій, щоб поглинути ці доходи. Але досягти ще більшого розміру нових інвестицій, необхідних для поглинання нових заощаджень, які заможне суспільство за умов повної зайнятості в змозі відкладати, було майже неможливо. Одного цього чинника цілком достатньо, щоб виникла криза».

Іншою причиною «Великої депресії» можна назвати нерозв'язані проблеми розвитку фермерських господарств. Укрупнення господарств (від освоєння прерій Середнього Заходу) тривало за умов інтенсифікації виробництва, тоді як обсяги внутрішнього ринку не зростали, що спричинило надвиробництво сільськогосподарської продукції.

Монополії також зробили свій внесок у скорочення виробництва. Вони невпинно поглинали дрібніших конкурсні їв. Пристосовуючись до ринку, монополістичні об'єднання скорочували виробництво, намагаючись водночас підвищувати ціни на пласку продукцію.

Криза, швидко поширюючись, перетворилася на світову.

«Велика депресія» та економічний розвиток європейських країн і США упродовж першої третини XX ст. поставили під сумнів справедливість аналізу ринкової економіки як гармонійної саморегулювальної системи, що врівноважує попит і пропозицію на всіх можливих ринках. Навіть за умови раціональної поведінки індивідуальних економічних агентів сукупний результат зовсім не обов'язково є оптимальним, бо макросистема розвивається за власними законами, що не аналізуються теорією загальної рівноваги.

91. Криза світового господарства (1929-1933 рр.) та шляхи виходу з неї. Сутність політики «Нового курсу» Ф.Д. Рузвельта.

Причини світової економічної кризи. Відставання купівельного попиту від зростання обсягів виробленої продукції. Це наблизило впритул економіку до надвиробництва. Нагромадження фондів погашення й амортизаційних відрахувань, які не мали потреби в поновленні устаткування. Розміри нагромаджень виявилися великими, тому був потрібен величезний обсяг нових інвестицій, щоб поглинути ці доходи. Нерозв'язані проблеми розвитку фермерських господарств. Укрупнення господарств тривало за умов інтенсифікації виробництва, тоді як обсяги внутрішнього ринку не зростали, що спричинило надвиробництво сільськогосподарської продукції. Монополії невпинно поглинали дрібніших конкурентів. Пристосовуючись до ринку, монополістичні об'єднання скорочували виробництво, намагаючись водночас підвищувати ціни на власну продукцію. Наслідки кризи. «Велика депресія» та економічний розвиток європейських країн і США упродовж першої третини XX ст. поставили під сумнів справедливість аналізу ринкової економіки як гармонійної саморегулювальної системи, що врівноважує попит і пропозицію на всіх можливих ринках. Навіть за умови раціональної поведінки індивідуальних економічних агентів сукупний результат зовсім не обов'язково є оптимальним, бо макросистема розвивається за власними законами, що не аналізуються теорією загальної рівноваги. Сутність політики «Нового курсу» Ф. Рузвельта полягала в активізації ролі держави, включення її до процесів регулювання економічного життя. Зростання державного контролю над банківською системою, посилювався контроль над біржею і ринком цінних паперів. Закон про відновлення національної промисловості вводив систему державного регулювання промислового сектору. Антикризова аграрна політика Ф. Рузвельта, здійснювана на підставі закону про регулювання сільського господарства. Закон про соціальне забезпечення відкривав шлях до створення пенсійних фондів і затверджував практику виплат допомоги за безробіттям. Національний закон про трудові угоди надав чинності діяльності профспілок, робітники здобули право укладати колективні договори і влаштовувати страйки.

92. Зміни в господарствах країн Західної цивілізації в 20-30 рр. ХХ ст.. та їх відображення в

теоретичній системі Дж. М. Кейнса.

Головні риси господарства провідних країн світу

• Утвердження на початку XX ст. монополістичних відносин в економіці індустріальних країн, що позначилося на їхньому внутрішньополітичному кліматі

• Зростання тоталітарних тенденцій

• Мілітаризація

• На міжнародних відносинах посилення боротьби за ринки збуту, геополітичний вплив

• Деформацій зазнали конкурентні відносини, що призвело до серйозних соціально - економічних потрясінь (банкрутства слабких підприємств, безробіття, зубожіння робітників і сільського населення тощо).

• Крім того, посилення монополізації виробництва зміцнило політичну владу монополістичної буржуазії, яка й надалі прагнула проводити олігархічну політику.

Джон Мейнард Кейнс

Намагався показати, що механізм автоматичного зрівняння попиту та пропозиції, на якому базується неокласична теорія, є утопією. Сучасний рівень В залежить від сукупного і ефективного попиту, що забезпечений грішми, тобто від реальних витрат на придбання товарів та послуг. Нац-ний доход витрачається на спож-ня і нагромадження, складається з особистого та виробничого попиту. Людина схильна споживати менше із зростанням її доходу – “основний психологічний з-н”. Виробничий попит є показником бажання капіталістів інвестувати свої капітали. Він відображується в інвестиціях. Необхідна умова нормального розв-ку ек-ки – збільшення інвестиційних витрат, котрі покликані поглинути все зростаючий обсяг заощаджень (інвестиції = заощадженням). Вказував на існування 3-х мотивів, здатних спонукати людину зберігати гроші замість активів: трансакційний мотив (бажання мати готівку для непередбачених платежів), мотив остороги та спекулятивний мотив (страх втрати капітал).

Щоб уникнути величезних витрат від спадів та криз, необхідно активне макроек-не регулювання сукупного попиту з боку держави: грошовий обіг та грошову політику, нагромадження капіталу та інвестування і реалізацію виробленних товарів. Кейнс розглядав гроші як 1 з типів багатства та частина портфелів активів, яку господарюючі агенти бажають зберігати у формі грошей, залежить від того, наскільки високо вони оцінюють властивість ліквідності. Виступав прихильником наявності великої к-ті грошей в обігу, що повинно було впливати на зниження % ставки. Це повинно було стати стимулом зменшення “обережності ліквідності” та зростання інвестицій.

Від Кейнса бере початок концепція дефіцитного фінансування або штучного накачування грошей в ек-ку, що є доповненням до загального потоку витрат і компенсує недостатній попит, зайнятість та прискорює зростання нац-ого доходу.

При загрозі ек-ого спаду уряд може протидіяти цьому шляхом скорочення податків, збільшення трансфертних платежів чи підвищення видатків на оборону, розв-к інфраструктури або інші цілі. При загрозі інфляції уряд може підвищити податки, зменшити трансфертні платежі, відкласти заплановані державні закупівлі. Зміна рівня рівноваги нац-ого доходу відбувається більшою мірою, ніж зміни висхідного рівня автономних витрат, що його викликали. Це поняття у макроек-ної теорії відоме як мультиплікаційний ефект – зростання інвестицій автоматично веде до зростання зайнятості та до пропорційного зростання нац-ого до-ходу, а коефіцієнтом пропорційності є величина мультиплікатора.