80. Основні тенденції господарського розвитку Франції наприкінці XIX - початку XX ст.

До середини XIX ст. Франція за обсягом промислового виробництва займала друге місце у світі після Англії, але в кінці XIX ст. вона переходить на четверте місце. Недалекоглядна політика французького уряду призводить у 1870—1871 рр. до франко-прусської війни, яка мала негативні наслідки для економіки.

У кінці XIX — на початку XX ст. французька промисловість мала свою особливу структуру, яка полягала в тому, що понад 90 % усіх підприємств були невеликими за розмірами: в основному мали 2—10 робітників. У Франції переважало виробництво предметів споживання: товарів легкої промисловості, парфумерії, дорогих тканин, меблів, ювелірних прикрас, взуття. Ці товари переважно йшли на експорт чи споживалися заможними верствами населення. Щодо технічного аспекту французька промисловість також значно відставала, її устаткування, в основному, було морально й фізично застаріле. У промисловості недостатньо впроваджувалися останні досягнення науки й техніки, передові: технології, енергетичну базу промисловості переважно становили парові машини, а не електричні двигуни, що негативно позначалося на собівартості та конкурентоздатності французьких промислових товарів на світовому ринку. Не дивлячись на окремі успіхи в розвитку важкої промисловості, особливо на початку XX ст., за обсягами виробництва провідне місце залишалося ще за предметами споживання, проблему індустріалізації в країні вирішено не було.

Суттєвими причинами відставання економіки Франції також були такі фактори: зростання військових видатків бюджету, особливо перед Першою світовою війною, великі податки з населення та низька заробітна платня робітників і службовців, що сприяло посиленню робітничого й соціалістичного руху.

Вузькість внутрішнього ринку країни призводила до того, що у Франції рано набули широкого розвитку банківський капітал, біржова спекуляція, випуск цінних паперів у обігу, який активно підтримувала держава.

Франція зробила свій вагомий внесок у світовий досвід операціями з акціями й різними цінними паперами, зокрема, мала широку мережу фінансових посередників, інвестиційних фондів та довірчих товариств, різних видів банків. У Франції була дуже розгалужена банківська система. Вона складалася з різних установ такого типу, які виконували окремі функції.

81. Роль реформ 1848 р. та 1861р. у становленні ринкових відносин в Україні. Українська економічна думка про необхідність та труднощі реформування національного господарства.

18 березня 1848 р. угорський сейм видав закон про скасування панщини в країні. У тому числі і в Закарпатті. 17 квітня 1848 р. цей закон було поширено на Буковину. 22 квітня 1848 р. на Великдень було проголошено про його звільнення. 7 вересня 1848 р. віденський парламент ліквідував примусову закупівля селянами горілки.

- Селяни ставали власниками землі ;

- пани з державної скарбниці одержали компенсацію за ліквідацію панщини;

- пани звільнилися від обов’язків опіки над селянами;

- держава звільнила поміщиків від окремих податків;

- за панами залишились сервітутні володіння (ліси, пасовища, луки).

Російський цар Олександр ІІ вперше заявив про скасування кріпосного права у 1857 році, почали створюватися особливі губернаторські комітети для розроблення програми селянської реформи, яку цар Олександр ІІ підписав 19 лютого1861 року.

В результаті реформи селяни одержали особисту свободу але в економічному плані вона була здирницькою (як її охарактеризували передові люди того часу).

- реформа повністю зберегла поміщицьке землеволодіння;

- селянські земельні наділи зменшились з 15% загальної площі землі селяни втратили 94% колишніх поміщицьких селян одержали наділи менші 5 десятин, тобто менше норми середнього прожиткового мінімуму;

- селянам поміщики виділяли гірші землі, а іноді й взагалі непридатні для хліборобства;

- селянський наділ роздрібнювався на декілька ділянок і різних місцях;

- земельні наділи селян повинні були протягом 49 років викупити у поміщиків за цінами, які значно перевищували тодішні ринкові ціни на землю.

- пани поміщики оформляли уставні грамоти розмірів земельних наділів селян, останні перебували у становищі тимчасово зобов’язаних. Вони змушені були впродовж двох років відбувати панщину або платити оброк;

- державні селяни (50%) мали право викупити свій наділ у відповідності до спеціального закону про поземельний устрій від 1866 року, а до того вони сплачували щорічний державний податок.

Разом з тим реформа сприяла господарському піднесенню, завершенню промислового перевороту і здійсненню індустріалізації; земля стала об’єктом купівлі-продажу, розвивалося сільське підприємництво, розширювались ринкові відносини.

Таким чином, Україна у своєму індустріальному розвитку в останній третині XIX ст. зробила значний крок уперед. Певне ж відставання Росії, і в її складі України, від передових країн світу на даному етапі мало не тільки негативні прояви. Воно принесло паралельно й позитивні результати, як-от: можливість скористатися досвідом західноєвропейських держав у здійсненні промислового перевороту, організації виробництва та запровадженні нової техніки та технології; залучити іноземні інвестиції для проведення власних індустріальних перетворень. Це, у свою чергу, впливало на темпи економічного зростання, модернізацію промислового виробництва, сприяло розвитку економіки на підприємницьких засадах, хоча цей розвиток, як зазначалося вище, носив незрівноважений характер та мали місце деформації структури економіки (домінування галузей важкої промисловості, незавершений цикл виробництва, відсталість сільського господарства тощо).