108.Економічне зростання у сша в 50-70-ті роки XX ст. Кейнсіансько-неокласичний синтез.

Загалом світове лідерство США у 1950—1970-х роках визначилося за параметрами: найбільший обсяг ВВП і рівня, найвищим у світі був і показник продуктивності праці, чинник лідерства в науці та піонерство в засвоєнні досягнень НТР. Особливостями (чинниками) розвитку науки та засвоєння досягнень НТР економікою США слід вважати: 1) створення інституціонального середовища ефективного засвоєння досягнень НТР та подальшого економічного розвитку, зокрема таких правил гри: а) свобода підприємництва і особистості; б) повага громадян до закону; в) мобільність населення з метою як найраціональнішого розташування ресурсів; г) відсутність особистої залежності людей один від одного; 2) суттєве фінансування науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт; 3) сприяння залученню до США вчених зростання рівня освіти 4) формування основних центрів розвитку фундаментальних 5) створення венчурних (від англ. — ризик) компаній 6) скорочення терміну між розробленням винаходу та застосуванням його на практиці 7) створення у США сучасної системи управління виробництвом, передового менеджменту, розвиток маркетингу. Напрямами структурної перебудови економіки США під впливом НТР були:

1. розвиток наукомістких і високотехнологічних галузей, породжених НТР

2) скорочення економічної частки застарілих галузей (металургія, вугільна промисловість, суднобудування, виробництво будівельних матеріалів, легка промисловості) та часткова науково-технічна модернізація їх.

Неокласично-кейнсіанський синтез на першому етапі передбачав розроблення так званої спрощеної моделі Кейнса, викладеної у відомому підручнику П. Семюельсона. Відповідно до неокласичної традиції, модель відновлює дихотомію між грошовим і реальним секторами економіки, зосереджуючись на останньому. Жертвуючи аналізом фінансової сфери, спрощена модель змогла чітко сформулювати принцип визначення національного доходу, який ортодоксальні кейнсіанці вважають серцевиною концепції Кейнса. Найактивнішу участь у цьому брали Дж. Хікс, Е. Хансен, П. Семюелсон, Л. Клейн та ін.

109.Економічний розвиток Японії в 50-70-ті роки XX ст. Економічне зростання в інституціональній теорії

Першою реформою була декартелізація методом реорганізації дзайбацу— закон про ліквідацію дзайбацу ухвалили 1945 року. Нагадаємо, що дзайбацу — форма монополії.

Сутність реформи зводилася до ліквідації головних холдинг-компаній фінансово-промислових груп, із подальшим переходом функції керівництва групами до банків (кожна дзайбацу мала власний банк).

Основними рисами їх є такі:

• існування чіткого поділу праці всередині кожної групи;

• покладання фінансування та інвестування підприємств на власний банк групи;

• покладання реалізації (збуту) продукції підприємств на власні торгові компанії групи.

Другою в хронологічному порядку стає буржуазна аграрна реформа 1947 — 1949 років, головне завдання якої полягало в ліквідації паразитичного напівфеодального землеволодіння. З цією метою було здійснено примусовий викуп державою землі у поміщиків за символічними цінами.

Економічному зростанню Японії сприяли й такі чинники:

• низькі (за умовами капітуляції) воєнні видатки (вони не мали перевищувати 1 % національного доходу);

• низький рівень (порівняно зі США та Західною Європою)заробітної плати у промисловості (у 5,6 раза нижче, ніж у США, в 1,4 раза нижче, ніж у Франції, у 2,6 раза нижче, ніж у ФРН).

Отже, японському «економічному диву» передовсім сприяла модернізація інституціонального середовища.

Дослідження С. Кузнеця розглядають у руслі інституціональ-ної теорії економічного зростання. Серед факторів, які справляють основний вплив на динаміку національного доходу, С. Куз-нець називав: рух і чисельність населення, зміни його розподілу за віком, родом занять, професійним рівнем; структурні зрушення у промисловості; технічний прогрес; зміни структури та якості капіталу; зміни у соціальній сфері. Кузнець дійшов висновку, що за сучасних умов економічне зростання залежить від внесків у «людський капітал» куди більшою мірою, ніж від інвестицій в уречевлений капітал. Успішний приклад економічного поступу та зростання демонструвала у повоєнний період і Японія, стрімко перетворюючись на економічного лідера Південно-Східної Азії.

110.Інтернаціоналізація та глобалізація світового господарства останньої третини XX - початку XXI ст. та їх відображення в економічній думці.

Сучасний період світового економічного розвитку характеризується цілою низкою нових характерних рис і тенденцій, до яких можна віднести: посилення глобалізаційних процесів як на регіональних, субрегіональних рівнях, так і на глобальному рівні; поглиблення інтеграційних процесів (регіональних та субрегіональних) — Меркосур, Европейський Союз, НАФТА, Азійсь-ко-Тихоокеанський регіон; на основі подальшого сталого розвитку міжнародної торгівлі та розширення міжнародних потоків капіталів виникають і починають домінувати транснаціональні корпорації (ТНК);

у 80-х роках XXст. настав період рішучої лібералізації й інтернаціоналізації світового господарстеа, що являє собою характерну особливість сучасного етапу. Створення нових міжнародних інститутів та органів, які регулюють різноманітні аспекти розвитку світової' системи, поетапне формування регіональних і міжнародних блоків та угруповань відбувається й за сучасних умов.

Глобалізація набуває різного сенсу залежно від того, чи йдеться про окрему компанію, галузь, країну, або про світове виробництво загалом. Для окремої компанії глобалізація визначаєтьсї тією мірою, з якою компанія розширила надходження своїх доходів і розподілила свої активи у різних країнах, і тим, яким чином вона залучена до експорту капітала, товарів і ноу-хау чере' залежні від неї структури.

Глобалізація на рівні окремої галузі визначається тим, якою мірою конкурентоспроможність компанії всередині галузі в цій країні взаємопов'язана з її конкурентоспроможністю в іншій країні. Глобалізація на світовому рівні визначається зростанням економічного взаємозв'язку між країнами, що відбивається в постійному збільшенні потоків товарів, послуг, капіталу, ноу-хау.

111.Економічні зміни в провідних країнах світу у 1970-х роках та їх відображення в посткейнсіанстві.

У 60-70 рр. на арені економічної думки з’явився такий напрям як посткейнсіанство. Історично воно сформувалося на основі злиття 2-х потоків. З 1-го боку, це було англ. ліве кейнсіанство, центр якого знаходився у Кембріджі. З 2-го боку, приблизно з середини 60-х рр. критична переоцінка кейнсіанства почалася у США. Найяскравішим представником лівих кейнсіанців є Джоан Вайолет Робінсон (1903-1983), а також Н.Калдор, П.Сраффа, продовжують критику неокласицизму і особливо маржиналізму. Основним своїм завданням вони вважають оновлення вчення Кейнса та доведення до логічного кінця повалення неокласичної системи. Ліві кейнсіанці не обмежувалися тільки теоретичними постулатами Кейнса. У своїй концепції вони синтезували ідеї Д.Рікардо, Кейнса, інституціоналізм, вчення радикалів і водночас запозичили деякі марксиські положення. Ліве кейнсіанство – реформістський, дрібнобуржуазний варіант кейнсіанської теорії, спрямований на захист інтересів немонополістичного капіталу, фермерів, інтелігенції, службовців та робітників. Висувають свої варіанти реформування кап-зму, прагнучи зміцнити їх більш реалістичну теорію. Корінь зла вони бачать у недостатності ефективного попиту, наслідками якого є безробіття та кризи. Головною причиною недостатнього попиту вони вважають нерівномірність і несправедливість у розподілі національного доходу. Проблему ефективного попиту Робінсон пов’язує із здійсненням деяких соціальних реформ – підвищенням зарплат і визнанням економічної боротьби профспілок за її зростання, більш радикальними програмами держ. перерозподілу доходів, із скороченням військових витрат, обмеженям влади монополії. Виступають за економічне зростання, вирішення деяких соціальних проблем, ліквідацію нерівності у розподілі доходів і підвищення купівельної спроможності населення. У посткейнсіанських теоріях розподілу отримав подальшу розробку кейнсіанський постулат про рівність чистих інвестицій та добровільних заощаджень. Система розподілу за Калдором повинна бути такою, що забезпечити відповідний рівень заощаджень. Вирішення проблеми розподілу Калдора можна подати у вигляді такої схеми – якщо заощаджень недостатньо, то необхідно збільшити доходи тих, хто більше заощаджує. Головним фактором, що формує характер взаємозв’язків між економічними змінними, технологічні умови В. Важливу роль у формуванні теоретичної концепції лівого кейнсіанства, яке виступає під гаслом антимаржиналістської революції, відіграв 1-н з представників кембріджської школи П. Сраффа. Сраффа відкидає неокласичну теорію формування вартості й розподілу, пориває з концепціями граничної корисності й граничної продуктивності й повертається до теорії вартості Д.Рікардо. Сраффа піддав гострій критиці розподільчу функцію вільної конкуренції, яка стихійно призводить до одержання кожним з факторів В своєї частки у створеному доході відповідно до граничної продуктивності. Він вважає, що криву руху ціни і доходу не адекватні кривим руху граничної продуктивності, не забезпечують умов рівноваги виробникам. Межами подальшого розширення В для під-ця є проблеми реалізації виробленого товару. Якщо існує можливість зниження цін окремими продавцями, то ні про яку вільну конкуренцію мова йти не може. Згідно з класичною теорією ціна є основною умовою вільної конкуренції. Ціна на товари не є єдиним привілеєм для покупців. Факторами є його якість, торговельна марка тощо.

112.Особливості розвитку господарства Великої Британії та США та їх. відображення в англійському та американському посткейнсіанстві.

Методологічними засадами американського (монетарного) посткейнсіанства є:

• макроаналіз монетарної сфери, врахування грошового чинника в макроекономіці;

• включення неокласичної мікроекономіки як теоретичногопідґрунтя макроекономічпого аналізу;

• урахування ролі недостатньої інформації на фінансових ринках;

• широке впровадження економіко-математичних методів.

Методологічними засадами англійського посткейнсіанства були:

• заперечення методології маржиналізму (теорії граничної корисності та граничної продуктивності;

• відродження традиції класичної школи у вигляді неорікарді-анства (теорії цінності, прибутку, розподілу);

• включення дослідження інституцій та інституціональногопринципу «кумулятивної всебічної причинності»;

• спроби використання аналізу процесу суспільного відтворення К. Маркса.

Третя ознака, що характеризує посткейнсіанські течії, — це відмінності теоретичного характеру. Так, монетарне кейнсІанство розвивається не лише в США, де воно набуло найбільшого поширення

113. Проблеми функціонування господарської системи та загальна характеристика нового кеинсіанства у 80-ті рр.. ХХ ст.

Важливу роль у розробленні ідей нового кейнсіанства у цей час відіграють американські економісти Брюс Грінвальд, Джозеф Стігліц (Стенфордський університет), Джордж Акерлоф та Жанет Йєллен (університет Берклі), Олів'є Бланшар та Джуліо Ротемберг (Массачусетський технологічний інститут), Грегорі Манків (Гарвард) та ін. Прихильники цієї течії, подібно до посткейнсіанців, виходять з того, що необхідним є активне втручання держави в економіку. Це відрізняє нових кейнсіанців від неокласичної школи. Але щодо пріоритетів економічного аналізу, то нове кейнсіанство суттєво відрізняється від своїх попередників. Нові кейнсіанці, на відміну від своїх попередників, удосконалюють методологію економічних досліджень шляхом залучення як неокласичних ідей, так і відповідного категоріального апарату, використовують формально-математичний апарат загальної рівноваги. Вони досліджують функціонування ринків капіталу, праці, товарів та раціональної поведінки господарських агентів за умов макроекономічної невизначеності та неповноти економічної інформації. Нові кейнсіанці аналізують проблеми грошей та ціноутворення. Найбільшу увагу їх привертає концепція ціноутворення за умов недосконалої конкуренції, тобто коли ціни не еластичні й не змінюються настільки швидко, щоб за доволі короткий проміжок часу привести до рівноваги нове співвідношення попиту та пропозиції. Цікавою є постановка питання щодо причин тривалої недосконалості конкуренції, які, на думку нових кейнсіанців, полягають у тому, що сучасна капіталістична економіка має договірний характер, а звідси — низька рухливість та негнучкість цін. Договірні відносини, характерні для фірм і корпорацій, передбачають і вимагають достатньо стабільних цін. Нові кейнсіанці вважають, що кейнсіанська теорія сьогодні — це теорія малозмінних цін і заробітної плати, які й потребують дослідження під час аналізу стійкої інфляції. Отже, можна підсумувати, що цілі державної економічної політики в концепціях усіх прибічників кейнсіанського напряму залишаються незмінними, а саме: високий рівень зайнятості робочої сили, стабільність економічного розвитку, сприяння економічному зростанню, активна соціальна політика та забезпечення соціальної справедливості у відносинах розподілу. Пропозиції нових кейнсіанців зводяться до обгрунтування нової макроекономічної стратегії, яка полягає в тому, що за умов сучасної договірної економіки уряд має перебрати на себе контроль за цінами й доходами за допомогою оподаткування, коли відбувається регулювання процесів монополізації. Встановлення заробітної плати має відповідати співвідношенню попиту та пропозиції в кожному секторі економіки.

114.Вплив інформаційно-технологічної революції 60-х рр. XX -.початку XXI ст. на розвиток господарства провідних країн світу

• Основними рисами цього перевороту були структурна перебудова суспільного виробництва на базі наукомістких технологій, мікропроцесорної техніки, інформатики, радіотехніки, автоматичних систем управління, біотехнології...

• Відкриття у сфері інформаційних технологій:

1)поява мікропроцесора як ключового пристрою в поширенні мікроелектроніки (1971 р.);

2)винайдення мікрокомп'ютера в 1975 р. (перший успішний комерційний варіант з'явився у квітні 1977.);

3)виробництво операційних систем для мікрокомп'ютерів (середина 1970-х рр.);

4)промислове виробництво оптичних на початку 1970-х рр.;

5. промислове виробництво відеомагнітофонів компанією Соні у середині 1970-х рр. на основі відкриттів, зроблених у1960-х роках в Америці та Англії;

6. створення в 1969 році Міністерством оборони США нової, революційноїелектронної комунікаційної мережі, яка згодом перетворилася на сучасний Інтернет.

7. Зміни відбулися не лише в структурі виробництва та структурі зайнятості, із домінуванням складного за структурою третинного сектора виробництва — сфери послуг, а й у сільському господарстві.

8. Вихід країн Заходу на небачений раніше рівень економічного розвитку

9. Перенесення технологій і цілих виробництв до Туреччина, Південна Корея, Індонезія, Бразилія, Мексика, Таїланд , поряд із негативними ефектами, мало наслідком їх індустріалізацію, перетворення на нові індустріальні країни, або нові індустріальні економіки.

115. Розвиток світової економіки в останній третині XX - на початку XXI ст. "Рейганоміка" та "тетчеризм".

Новий курс здійснювала республіканська адміністрація президента Р. Рейгана (1981—1988 рр.). Так звана «рейганоміка» була одним із варіантів неоконсервативної політики. «Рейганоміка» передбачала низку заходів, зокрема: скорочення податків на корпорації та доходи громадян, скорочення урядових витрат шляхом скорочення соціальних програм, дерегулювання підприємницької діяльності, проведення жорсткої кредитно-грошової політики, спрямованої на подолання інфляції. Уряд відпустив ставки процента у вільне плавання і дозволив їм через ринковий механізм шукати рівновагу самостійно. Ще однією складовою економічної політики Р. Рейгана було скорочення податків. Також у межах політики Р. Рейгана було знято обмеження на ведення інвестиційного бізнесу комерційними банками США, які діяли від 1930-х рр. і суттєво обмежували конкуренцію на фінансовому ринку. Економічна стратегія «рейганоміки» грунтується на доктрині фритредерства і спрямована на розширення вільного підприємництва. Політика виходу британської економіки з кризи за допомогою впровадження неоконсервативної моделі державного регулювання, реалізована урядом консерваторів на чолі із М. Теттчер (народ, у 1925 році), увійшла в історію під назвою «тетчеризм». . Тетчер відкинула жорстке державне регулювання економіки й запропонувала нову економічну програму, яка грунтувалася на концепції економічного лібералізму та його сучасній модифікації— монетаризміУ сфері грошового обігу, фінансів та банківської справи уряд М. Тетчер керувався монетаристською концепцією, яка пропонувала жорстке обмеження грошової маси в обігу.

Уряд консерваторів здійснював політику переважного стимулювання приватного бізнесу та одночасного обмеження державного підприємництва. Важливого значення уряд М. Тетчер приділяв приватизації житла.

Одним із найважливіших напрямів діяльності уряду М. Тетчер була боротьба з інфляцією. Суворо контролювалися темпи зростання грошової маси в обігу, були скорочені позики, що надавалися державою приватному секторуРеформаторська діяльність уряду М. Тетчер дала плідні результати. Було не лише зупинено спад виробництва у промисловості, але вже у 1982 році було очевидне його зростання, а на середину 1980-х років Велика Британія мала середні темпи економічного зростання, характерні для розвинених країн. Різко скорочено рівень інфляції, зміцнено позиції Лондона як одного з фінансових центрів світу

116. Грошовий сектор економіки та економічна суть монетаризму. М. Фрідмен

Монетаризм як варіант неолиберализма в 40-50 розробила Милтон Фридман ("чикагська школа"), р 1912, Ноб лауреат: капіталізм як саморегульована система, доктрина-антипод кейнсианской сист. гос. втручання в эк. Психологічні фактори - рівноправні складові зрівноважування эк. системи. Загальний принцип аналізу - кількісна теорія грошей. Гос. утручання блокує дія стихійних регуляторів. Основний принцип: альтернативи ринковому механізму не існує. Циклічність эк. розвитку має грошову природу: ріст ден. маси в обороті провокує інфляцію. Тому, вважає Фридмен, основний фактор эк. рівноваги в суспільстві - стабільна, контрольована динаміка пропозиції як осн. об'єкт гос.

контролю й основа внутреннеэк. політики. Інфляція - прийнятна плата за зайнятість. Спровоциро ванна емісією, вона навіть необхідна як

додатковий генератор ефективного попиту. Але вона народжує проблеми, кот. розкладають рын механізм, і гос-ву вже приходиться застосовувати чрезвы чайні міри. "Грошове правило" збалансованої довгострокової монетарної політики: увел. ден. маси повинне бути систематичний, стабільний, плановим, незав від кон'юнктури і циклічних коливань: наявні 3% у рік; строкові вклади й облігації - 1% у рік; у цілому не більш 4-5% у рік. При наростанні кризи Центрбанк збільшує денпредложение і знижує ставку відсотка, стимулюючи інвестування. Ріст інвестицій збільшує зайнятість, ВВП і доходи, однак ув попит на гроші - це недолік Кейнс моделі: таким чином, гос. змушене саме робити інфляцію. Замість цього Фридмен: гос. повинно регулювати не попит на гроші, а пропозиція їх, тоді ринок сам установить ставку відсотка і стимуклирует механізми саморегулювання эк. Інфляція ж не забезпечує ріст зайнятості. Повинна бути об'єктивне, природне безробіття 4-5%: ринок праці як стабілізатор кон'юнктури і рівня зарплати, безробіттю теж свій ственна циклічність. Психолог фактори провокують імпорт інфляції - передачу шокового сост. із країни в країну. Тому Ф пропонує змінний курс