8. Радіожурналістика у системі змі зу «Про телебачення і радіомовлення» дод. До питання 77

Радіожурналістика наших днів широко використовує природні виражальні можливості ефіру: багатство живої мови, діалогічність (не тільки повідомлення, але і спілкування), встановлення контактів із слухачами, удосконалення засобів передачі звукових образів події, які документально підтверджують ситуацію, відображують атмосферу дії і впливають на емоційну сферу свідомості.

Усі ці властивості радіомовлення, а також висока оперативність передач обумовлюють інший бік його комунікативної природи — специфіку сприйняття: виникнення у слухача ілюзії участі, асоціацій, уявних образів сприяє підвищенню емоційності прийому інформації, ідентифікації. Адресат ототожнює себе з репортером, оповідачем або висловлюваними ними ідеями (ідентифікація ідей).

Радіожурналістика має низку специфічних властивостей, які відрізняють її від інших видів журналістики. Це – високий рівень оперативності, лише акустична природа інформування, особливий характер емоційного впливу на аудиторію, внаслідок цього – своєрідність композиції радіоматеріалу, спеціальні прийоми організації уваги слухачів тощо. Хорошого репортера слухачі повинні впізнавати з перших же хвилин та слів в ефірі, як пізнавали та пам’ятали довгі роки майстерність триматися біля мікрофону таких майстрів, як Ніколай Озеров, Юрій Арді, Константин Ретинський.

Але іноді, особливо сучасні ведучі намагаються аж занадто індивідуалізувати свою мову та манеру проведення радіопередач. Особливо часто зараз є тяжіння ведучих до ненормативної лексики. Варто пам’ятати, що радіо, будучі засобом масової інформації, базується саме на слові, а вибором стилістики мови можна впливати на емоційний стан аудиторії.

Перш за все радіожурналіст повинен бути впевненим в собі, стриманим, тактовним, триматися без фамільярності, без надмірною напруги і завжди виглядати готовим до діяльності.

Аналіз структури сучасного вітчизняного радіомовлення дозволяє виділити ряд важливих тенденцій в його розвитку. Сформувався стабільний інтерес аудиторії до радіопрограм і радіомовлення в умовах широкого вибору каналів. Визначилася і консолідувалася аудиторія різних станцій. Спеціалізація каналів, пошук своєї мовної ніші, свого формату програм, своєї аудиторії - важливі напрямки розвитку мовлення. Новий імпульс отримало розвиток інформаційного радіомовлення, зросла його оперативність, достовірність, динамічність завдяки використанню постійно розширюється спектру джерел інформації, новітніх технологій. Продовжують розвиватися розмовні програми типу шоу. Особливо помітний дрейф радіомовлення в сторону розважальних, ігрових програм, що в значній мірі пояснюється не тільки прагненням залучити аудиторію, але і конкурентною боротьбою з телебаченням. Головна дійова особа сучасного радіомовлення - ведучий (ді-джей, журналіст, шоумен), тому так важливі його професійні якості, індивідуальність. Прямий ефір і як його наслідок - інтерактивність радіомовних програм стали повсякденною мовною практикою. Радіослухач не тільки активний у виборі каналу, він безпосередньо включається в процес створення передачі як його учасник. Змінилося і програмування, його форми різноманітні: від чіткого планування сітки мовлення до вільного програмного потоку. Жорстке форматне програмування полягає в верстці плей-листів і дозволяє домагатися більш суворої спеціалізації комерційної станції, гарантує захист від розмивання формату, допомагає утримувати аудиторію.

У нове століття вітчизняне радіо входить як склалася система загальнонаціональних (федеральних), регіональних та місцевих каналів, що розрізняються за охопленням аудиторії, типам власності, спрямованості і форматам мовлення, популярності у слухачів. Разом з тим радіомовлення продовжує розвиватися в умовах жорсткої конкурентної боротьби, комерціалізації та криміналізації ринку ЗМІ, в тому числі і електронних, зіткнення професійних, економічних і політичних інтересів.