76. Характеристика основних видів інформаційної діяльності

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про і-цію», основними видами інформаційної діяльності є створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорона та захист інформації.

- одержання інформації - набуття, придбання, накопичення відповідно до чинного законодавства України документованої або публічно оголошуваної інформації громадянами, юридичними особами або державою;

- використання інформації -задоволення інформаційних по­треб громадян, юридичних осіб і держави;

- поширення інформації - розповсюдження, оприлюднення, реалізація в установленому законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації;

- зберігання інформації - забезпечення належного стану інформації та її матеріальних носіїв.

Зазначені види інформаційної діяльності здійснюються у порядку, передбаченому Законом України “Про і-цію” та іншими законодавчими актами в галузі інформації.

Пункт 1 статті 5 ЗУ «Про і-цію» передбачає, що «кожен має право на і-цію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на і-цію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.» Охорона і захист інформації здійснюються відповідно до статті 21 ЗУ «Про і-цію» про і-цію з обмеженим доступом.

Охорона права на і-цію здійснюється статтею 7 ЗУ «Про і-цію»

1. «Право на і-цію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.

2. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на і-цію.

3. Забороняється вилучення і знищення друкованих видань, експонатів, інформаційних банків, документів з архівних, бібліотечних, музейних фондів, крім встановлених законом випадків або на підставі рішення суду.

4. Право на і-цію, створену в процесі діяльності фізичної чи юридичної особи, суб'єкта владних повноважень або за рахунок фізичної чи юридичної особи, Державного бюджету України, місцевого бюджету, охороняється в порядку, визначеному законом.»

77. Нові аспекти змісту і форми радіомовлення

Сучасне радіомовлення — це інформаційна галузь, яка стала глобальним засобом масової інформації, засобом впливу на громадськість. Важливість впливу радіо на громадську думку пов'язана сьогодні з його масовістю та з можливістю бути суб'єктом громадянської журналістики.

Серед переваг радіомовлення можна виділити такі:  — фоновість (ми постійно слухаємо радіо: вдома, в автомобілі, в офісі, і це дає нам змогу швидко приєднатися до цікавої інформації);  — ненав'язливість рекламних повідомлень (як можна відзначити, то на радіо рекламі приділяється менше часу, ніж, наприклад, на телебаченні, тому у слухачів це не викликає супротиву);  — передача інформації на рівні образів (радіо залишає слухачеві простір для візуального відтворення щойно почутої інформації);  — прозорість інформації (радіо є найменш з-поміж інших ЗМІ чутливим до політичних «ігор»)

Як і для інших ЗМІ, для радіомовлення виділяють такі функції:

1. Інтеграція (підтримує функціонування с-ва, його входження в інформаційний простір);

2. Соціалізація (пропагує певний стиль життя, а також моральні цінності);

3. Організація (спонукає людей до дії, до прийняття рішень);

4. Інформування (задовольняє потребу слухача в інформації);

5. Просвітництво (набуття нових знань);

6. Розважальна функція (допомагає відволіктися від щоденних проблем і просто відпочити);

7. Виховання (впливає на формування громадської думки);

8. Спілкування (засобом інтерактивного спілкування в ефірі дає змогу людям висловити свою точку зору на ту чи іншу проблему)

Ера аналогового радіомовлення, як свідчить розвиток світового, в тому числі й українського, радіоефіру, поступається перед ерою цифрового радіо. Радіостанції переходять з аналогових передавачів на цифрові, кількість цифрових радіоприймачів, що ними користуються індивідуальні абоненти, окремі слухачі, поступово зростає. Аналогова система радіомовлення в Україні загалом вичерпала свої можливості, а це позначається, передусім, на можливості постійно отримувати якісний сигнал, наприклад, під час руху автомобіля, а також на зонах упевненого прийому аналогових АМ та УКХ-передавачів, які густо "перенаселені" сигналами радіостанцій і не мають достатніх потужностей для збільшення кількості ефірних частот.

Цифрове радіомовлення – це метод передачі радіосигналу, який базується на цифрових технологіях, і на відміну від аналогового методу, передбачає принципово нові можливості передачі звукових програм, створених на поєднанні мультимедійної інформації – текстової, візуальної, графічної, і власне – звукової. Тому йдеться не лише про забезпечення споживача інформацією, а про сервісне її сприйняття, тобто певні сервісні послуги, що супроводжують і-цію. Наприклад, коли музичні програми супроводжують повідомлення про виконавців та авторів, що вже стало традицією для цифрового радіомовлення, то появу на дисплеї цифрового приймача текстового контенту програми, фото та відеозображень виконавців тощо, цілком можна вважати сервісною (мультимедійною) подачею інформації. Тобто, на екрані цифрового приймача може відображатися не лише інформація про радіостанцію (частота, мова, жанр), додаткові повідомлення про передачу (назва пісні, її текст, автори та виконавці), а й цілком самостійна інформація – новини, курси валют, прогноз погоди тощо. Вся ця інформація може бути записана в приймачі, і користувач, слухаючи радіо у фоновому режимі, може повернутися до неї тоді, коли є потреба. Цифрові передавачі для оптимального досягнення аудиторії потребують, порівняно з аналоговими, менше потужності й значно ширше дозволяють використовувати спектр радіочастот. Цифрові передавачі можуть бути інтегровані з комп'ютерами, що сприяє якнайшвидшій обробці звукового сигналу споживачем. Отже, сучасне радіомовлення, так само, як й інші електронні ЗМК, визначаючись на межі століть із подальшим розвитком, проводить технологічну та змістову реорганізацію – стає цифровим.

В Україні ухвалено план розвитку телерадіопростору(План розвитку телерадіопростору України. – Національна Рада України з питань телебачення і радіомовлення, 12 вересня 2007 р.; Концепція Державної програми впровадження цифрового телерадіомовлення. – Кабінет Міністрів України, 30 лист. 2007 р.), де передбачено перехід країни на цифрове мовлення до 17 червня 2015 р. За цим планом, наприклад, починаючи з 2007 р. розпочався перехід на цифрове мовлення з поетапним вимкненням аналогового в Закарпатській, Одеській та Сумській областях, а з 2008 р., при наявності частотного ресурсу, переоформлятимуться ліцензії радіокомпаніям тільки на цифрове мовлення.

Упровадження в Україні цифрового радіомовлення підпорядковуватиметься визначеним у Європі основним чинникам впливу на темпи та національні механізми формування цифрового телерадіопростору. Такими чинниками є обсяг ринку наземного мовлення; ступінь зацікавленості споживачів переходом від аналогового до цифрового мовлення; ступінь охоплення домогосподарств цифровим мовленням, а також політичні рішення, що приймаються міжнародними організаціями й визначають зміст національної політики щодо темпів та механізмів припинення аналогового мовлення.

Що стосується радіомовлення, то спочатку у Західній Європі, а потім і у нас почало активно розвиватися приватне радіомовлення, а разом з ним зростає вплив комерційних інтересів на програмну політику радіостанцій.

У зв'язку з цим в Україні виникла необхідність підготовки фахівців нового профілю, здатних організувати регіональне мовлення в УКХ- та FM-діапазонах, які через нестачу кваліфікованих кадрів освоюються з численними порушеннями Закону України "Про телебачення і радіомовлення". Багато станцій, що виникли в останні роки, ігнорують вітчизняну музичну культуру, ведучі спілкуються із слухачами переважно російською мовою або мовним суржиком на зразок говірки Вєрки Сердючки. Чимало з них не виявляють любові до України (іноді навіть лояльності), поваги до українського народу, не несуть відповідальності за свої антиукраїнські та антидержавні вислови і висловлювання. Усі комерційні радіостанції зловживають рекламою, підкреслено обходять тему відповідальності за долю незалежної держави, ні прямо, ні скісно не виказують готовність служити її інтересам.