79. Своєрідність літературної праці в журналістиці

Літературна майстерність у журналістиці - це вміння оперативно інформувати, відгукуватись на актуальні питання, глибоко і компетентно проникати в суть суспільних подій і явищ, правдиво узагальнюючи їх із певних групових, державних, загальнолюдських інтересів, сміливо, аргументовано, цікаво і переконливо втілювати власні думки і думки співрозмовників у стислій і досконалій формі, домагаючись певних духовних і практичних результатів.

У своїй діяльності журналіст органічно поєднує творчі та організаційні функції. Він не тільки визначає тему свого виступу та його мету, але і проводить збір первинного матеріалу (що, як правило, пов'язане з великими організаційними зусиллями), його обробку, а потім слідують етапи створення матеріалу, його редагування і публікації. Підсумком діяльності журналіста є оцінка його виступу. Специфіка праці журналіста полягає у тому, що вона носить публічний характер. Здавалося б, оцінка матеріалу читачем, глядачем повинна мати для журналіста універсальне значення. Однак, соціологічний аналіз показує, що це не зовсім так. Наприклад, коли під час одного з опитувань журналістам задали питання: «З чим Ви перш за все пов'язуєте успіх свого матеріалу?», виявилося, що тільки 60% пов'язують його з відгуком читачів на виступ. Разом з тим, 42% опитаних надають велике значення неформальному схваленню свого матеріалу колегами.

У Законі України «Про державну підтримку ЗМІ та соціальний захист журналістів» досить вдало і точно сформульовані такі риси та умови журналістської діяльності:

• «творчий характер, інтенсивність інтелектуальної праці, її нерегульована тривалість за умов жорсткої регламентації редакційного та технологічного циклу підготовки та випуску видань і програм

• суспільно впливове за наслідками значення роботи, висока соц. відповідальність за свою працю та її результати

• постійне значне морально-психологічне навантаження і напруженість виконання службових обов'язків і реалізація творчих планів у стресових ситуаціях

• необхідність здійснювати власний творчий пошук нової, потрібної інформації та її джерел, наявність об'єктивних та суб'єктивних труднощів та перешкод у добуванні інформації

Отже, журналістський твір, на відміну від наукового чи художнього, має специфічні ознаки: актуальність, оперативність, політична гострота, практична спрямованість, постійна циклічна повторюваність тем, строгий документалізм і т.д.

80. Вплив економічної і політичної свободи на пресу

Американські науковці Фред С Зіберт, Теодор Петерсон та Вільбур Шрамм у книзі «Чотири теорії преси» написали, що існує процес вироблення взаємодії між політичною системою і системою ЗМІ. Інші теорії посилаються на спільність у системах політики та ЗМІ. Стисло покажемо чотири моделі Зіберта, Петерсона та Шрамма:

Перша модель — авторитарна. Свій початок вона бере з XVI ст. та абсолютистської теорії управління державою. У цій моделі преса має завдання служити уряду та стабілізувати його панування.

Преса існує тут залежно від виданих їй патентів, ліцензій та циркулярів цензури. Функція критики тут не передбачається. Така система була, наприклад, у царській Росії, під час панування фашистських урядів в Іспанії, Португалії та Греції. Це має місце і зараз в державах Близького Сходу, як наприклад Сирії, а також у Азербайджані, Узбекистані та Киргизії.

Друга модель — ліберальна. Це дитина епохи просвіти та капіталізму, що бере свій початок в Англії з Джона Мілтона, Джона Локка та Джона Стюарта Мілля. ЗМІ мають завдання служити с-ву у пошуках правди як партнер у дискусії, а не як захисник уряду та його пропагандистських намірів. ЗМІ тут — приватні підприємства, котрі конкурують між собою на «вільному ринку ідей». Тут немає цензури, втручання в справи уряду або партії залишаються безкарними. Таким чином, виконується функція контролю, і пресу розглядають як «четверту влада» у суспільстві. Ця модель мала місце у XIX ст. у Швейцарії. Сьогодні вона ще найбільш присутня у США. її рисою є функція ЗМІ як охоронного пса демократії. її негативним боком є її тотальна закомерціалізованість. Саме тому шукали подальший розвиток такої системи.

Звідси походить третя модель — соціально відповідальна, про яку вже згадувалось. Тут свобода преси не повинна бути свободою для меншості, відстоюючи інтереси великого капіталу. ЗМІ не повинні в цій системі постійно порушувати права окремих людей. Саме тому після другої світової війни в Америці дійшли висновку, що потрібно обов'язково вимагати від системи засобів масової інформації виконання суспільних обов'язків, висловлювати різні точки зору та мати високі професійні стандарти. Держава повинна, передусім, встановлювати межі функціонування радіо, телебачення та преси, залишаючи за собою право законодавчого втручання, якщо саморегуляція ЗМІ не спрацьовує. Ця модель існує сьогодні так чи інакше майже в усіх демократичних державах.

Четверта модель — тоталітарна. Тут публіцистика підлягає абсолютному контролю з боку пануючої партії та затиснута рамками правил подачі інформації та цензури, а також залежить від політики щодо громадян країни, яка має задовольняти партію. ЗМІ повинні тут виконувати лише позитивну функцію та допомагати виховувати народ згідно з цілями партії. Ця модель має свої корені з теорії преси Леніна. Після Жовтневої революції 1917 р. вона разом з «Декретом про пресу» стала дійсністю в Росії. Зрозуміло, що зовсім недавно вона була реальністю також і для України. Тоталітарну модель практикували також націонал-соціалісти 1933—1945 pp. у Німеччині. Сьогодні ця модель ще існує в Китаї, Північній Кореї, В'єтнамі, на Кубі. Міжнародна спільнота зараховує до десятки душителів свободи преси і білоруського президента Лукашенка, який посідає за цим своєрідним рейтингом шосте місце.

Як варіанти ще двох моделей, п'ятої та шостої, виклав відомий науковець в галузі ЗМІ Деніс Ман-Кваль. Це модель для країн, що розвиваються, та модель для країн розвиненої демократії. Модель для країн, що розвиваються, знаходиться десь між авторитарною та соціально відповідальною. ЗМІ можуть вимагати тут подальшої свободи преси, якщо вони знаходяться на службі національного розвитку, а також мають патріотичне спрямування. Модель для країн розвиненої демократії виходить з ідеалів соціально активного громадського життя, що інспірує процес комунікації та перетворює однобічні повідомлення на діалог у суспільстві. Ця модель активно пропагувалася Брехтом та Хансом-Магнусом Енценсбергером, але не набула практичного втілення.

Професор Роджер Блюм прогнозує, що індустріально розвинені країни опанують у майбутньому більш або менш досконалу модель соц. відповідальності. В цій моделі держава встановлює межі, а економіка задає тон. При цьому ЗМІ будуть здебільшого фінансуватися за рахунок реклами поряд з іншими інформаційними повідомленнями. І це приводить до того, що ЗМІ виконують подвійне завдання:

• по-перше, вони задовольняють політично-культурні потреби с-ва. При цьому вони інформують суспільство, сприяють культурному його розвитку, передають знання, контролюють «сильних світу цього», створюють гласність, пояснюють причини і, таким чином, виконують своє соціальне завдання;

• по-друге, вони повинні приносити економічний прибуток, який повинен бути економічно орієнтованим, тобто зростати; це приведе до збільшення тиражів, кількості споживачів і території розповсюдження/трансляції. ЗМІ тут безпосередньо спілкуються з читачем-слухачем-глядачем.

Директор представництва Freedom House в Україні Метью Шааф вважає, що політичний та економічний тиск змушує українських журналістів уникати критичних тем.

Про це він заявив під час дискусії "Загрози свободі слова в Україні" 2 березня, повідомляє прес-служба Національної спілки журналістів.

За словами Шаафа, в Україні фіксуються загрози щодо стану свободи слова. Це і фізичне насильство проти журналістів, прояви агресії та напади на представників ЗМІ та редакції, і економічний або політичний тиск.

"Політичний і економічний тиск на журналістів і ЗМІ змушують їх уникати вибору тих чи інших "критичних" тем. Влада обмежила свободу слова в Україні нібито під приводом національної безпеки. Але це більше політичні дії. Намагання посилити контроль в інтернет-просторі ми розцінюємо як посилення цензури", - сказав він.

У свою чергу, заступник голови Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні Бенджамін Моро відзначив, що в полі уваги місії також перебувають свобода слова та права журналістів.

Одним з важливих акцентів у звітах місії є діяльність сайту "Миротворець", який оприлюднив персональні дані багатьох представників медіа.

"Ми спілкувалися з десятками журналістів, чиї дані було оприлюднено на цьому сайті. Така ситуація є порушенням права на приватність і презумпції невинуватості, оскільки людей назвали злочинцями. Хотілося б ще раз закликати поліцію провести дієве розслідування щодо діяльності цього сайту", – зазначив Моро.

Також, за його словами, представників місії тривожить кількість нападів на представників журналістської професії, факти штурму, обшуків редакцій, тиску на медіа.

"Часто під час таких випадків присутні представники правоохоронних органів, але вони ніяк не реагують. До того ж, за даними потерпілих, кримінальні провадження навіть не відкриваються", – сказав експерт.

Статтею 2 Конституції України в нашій державі визначена свобода слова. Статтею 24 Закону України «Про і-цію» цензура заборонена.

На весь зріст постає проблема економіки ЗМІ, у розв'язанні якої українські журналісти — піонери, неофіти. Як вижити в умовах ринкової економіки — це залежить від комерційної здатності кожного редактора, кожного колективу.

Із проголошенням самостійності України, національним відродженням перед засобами масової інформації постало принципово нове завдання — бути «четвертою владою» незалежної демократичної держави, виконувати доступними їй засобами державотворчі функції. При їх реалізації, тобто у процесі утвердження державності України виникає спокуса бачити у засобах масової інформації апологета владних структур, рупора законодавчої та виконавчої влади, зобов'язати беззаперечно виконувати їх волю. Це може призвести до того ж тоталітаризму, нехай іншої форми, іншої модифікації. Зрозуміло, різні владні, як і партійні, структури будуть прагнути мати, і сьогодні реально мають, свої видання, власну пресу, інформаційну службу, проводячи через них свої ідеї, нав'язуючи свою волю. Але справжнє демократичне суспільство мусить мати незалежні ЗМІ, тобто те, що умовно прийнято називати «четвертою владою».

Один із шляхів виходу з кризового становища редакційних, журналістських колективів, як показує практика, — розвиток принципів самоокупності і самофінансування. Сьогодні творчість без надійної економічної бази обійтись не зможе. Комерція і творчість стають взаємопов'язаними. Особливо, коли питання вирішується так: вижити чи ні. Отже, у центрі уваги мають бути ефективна підприємливість і бізнес.