56. Система принципів сучасної журналістики.

Журналістика належить до професій, в яких етичний бік відіграє засадничу роль. Одна з особливостей професії — висока соц. відповідальність журналіста — виносить питання етики та регламентації норм її на перший план. Враховуючи тенденції сучасної журналістики до замовних статей, темників, джинси, бульварності та інших порушень етичних засад, актуальним вважаємо наголосити на тому, що етичні норми мають юридичну силу: основні положення етичних кодексів журналістів фіксовані в нормативно-правових документах України.

З прикладів таких систем принципів я можу назвати:

Декларацію принципів поведінки журналістів (прийнята 1954 р., зі змінами 1986 р.) та Етичний кодекс українського журналіста (ухвалений 2004 р.).

Першим визнаним етичним національним документом журналістів уважають "Хартію професійних обов'язків французьких журналістів", прийняту французьким Національним синдикатом журналістів у 1918 р. Організація Об'єднаних Націй схвалила Кодекс журналістської етики в 1950 р.

Чинним документом є Міжнародні принципи журналістської етики, ухвалені на четвертій Консультативній зустрічі міжнародних і регіональних журналістських організацій, що відбулася в 1983 р. спочатку в Празі, а згодом — у федерації журналістів. До цієї федерації 1992 р. увійшла Спілка журналістів України, членам котрої тепер належить дотримуватися Міжнародних принципів журналістської етики, що їх називають ще "демократичним мінімумом сучасного журналіста".

Міжнародна декларація принципів поведінки журналістів

Отже, серед норм, принципів, правил та обов'язків працівника мас-медіа, що наводилися в цих документах, однаковими виявилися позиції щодо таких вимог:

1. Свобода слова та висловлювань є невід'ємною складовою діяльності журналіста

2. Повага до права громадськості на повну та об'єктивну і-цію.

3. Журналіст не повинен використовувати незаконні методи отримання інформації.

4. Журналіст зобов'язаний зробити все можливе для виправлення будь-якої поширеної інформації, якщо з'ясувалося, що вона не відповідає дійсності.

5. Журналіст не розкриває своїх джерел інформації, крім випадків, передбачених законодавством.

6. Ніхто не може бути дискримінований через свою стать, мову, расу, релігію, національне, регіональне, чи соціальне походження або через політичні уподобання.

7. Плагіат несумісний із званням журналіста.

8. Журналіст не може називати людину злочинцем до відповідного рішення суду. Безпідставні звинувачення - серйозне порушення;

9. Журналіст має з повагою ставитись до приватного життя людини.

10. Інформаційні та аналітичні матеріали мають бути чітко відокремлені від реклами.

11. Факти мають бути чітко відокремлені від суджень та припущень.

12. Точки зору опонентів мають бути представлені збалансовано.

13. Журналіста не можна службовим порядком зобов'язати писати чи виконувати будь-що, коли це суперечить його власним переконанням чи принципам.

57. Історичні закономірності виникнення і розвитку журналістики.

Мова, жест, міміка стали чинниками формування уявлень про навколишній світ і способом впливу на поведінку людей як членів спільнот вже при первісному ладі. Зв'язка «інформація - громадська думка» свідчить про те, що провісники майбутніх масово-інформаційних процесів стали зароджуватися в далекі часи. З виникненням держави форми громадського життя ускладнилися, розвернулися процеси поділу праці, сформувалися політичні інститути і з'явилися професійні політики. У цей час особливо активну роль у поширенні громадської інформації відіграють оратори. З давніх часів і до наших днів усні виступи ораторів були і залишаються найважливішою формою масово-інформаційної діяльності. Представники державної влади розсилали для оповіщення підданих своїх гінців: глашатаїв, дяків, герольдів. З усними формами поширення інформації пов'язані широко побутують зараз слова - «форум» (площа зборів у Римі), «Трибуна» (виборні посади), «віче» (збори у слов'ян), «дума» та ін Багато з них збереглися в назвах газет і журналів, що свідчить про міцних зв'язках журналістики з пражурналістіческімі явищами. Рубіж XVI-XVII століть - час активного складання ринкових відносин, зростання міжнародної торгівлі. В цей же час виникають великі централізовані абсолютистські держави, розвиваються наука і культура, поширюється грамотність, зростає прошарок освічених людей, розширюється читацька аудиторія, виникла поштова служба.Всі ці соціальні, політичні, культурні економічні фактори стали поштовхом для більш широкого та регулярного розповсюдження торговельної, комерційної, наукової, культурної інформації, а також політичної - про внутрішнє і міжнародне становище справ. Технічні можливості тиражування інформації сприяють швидкому зростанню і розвитку всебічних зв'язків між країнами. Саме тому час виходу на арену історії буржуазії з її економічними інтересами, а потім і політичними домаганнями супроводжувалися становленням і розвитком журналістики. Перші газети, розраховані, перш за все на купців і городян, містили відомості про торгових шляхах, ціни, хід торгівлі, рух товарів, внутрішнього життя країн, міждержавних відносинах та іншу і-цію, важливу для ділових людей того часу. Але вже «Gasette», створена за участю кардинала Рішельє, стала публікувати та політичні новини з орієнтацією на державні інтереси Франції. Під другій половині XVII століття з'явилися журнали, стали виникати щоденні газети. Нові видання швидко набували ті ознаки, які відрізняли їх від іншої друкованої продукції і без яких не можна було б говорити про сам факт існування преси. Це - регулярність і періодичність випуску, відносно великий тираж, широке розповсюдження, оперативність та актуальність інформації. Практично відразу ж відбулося розділення друку на основні типи: оперативні, переважно подієві газети, більш схильні до аналізу і нагадують книгу журнали, порівняно рідкі за періодичністю календарі, бюлетені, погодинним довідники. Зрозуміло, система сучасної преси дивиться набагато багатшими і строкаті.Преса чи не з моменту свого народження стала учасницею ідеологічних і політичних процесів. Прогресивні ідеологи буржуазії прагнули використовувати печатку для розповсюдження своїх поглядів на суспільну пристрій, а феодально-монархічні сили і ортодоксальна церква за допомогою газет відстоювали своє панування і привілеї. Ніяке інше засіб не могло конкурувати з пресою за здатністю впливати на масову свідомість. В XIX столітті європейська журналістика стала динамічно розвивається найважливішою областю суспільно-політичного, економічного, культурного життя с-ва. Вона відповідала на широке коло інтересів і запитів аудиторії, включаючи домоведення, аматорські заняття і моди. Політичні угруповання, урядові установи, наукові, культурні та інші товариства і асоціації прагнули обзавестися своїми виданнями, щоб з їх допомогою засобів масової інформації знайомити широкі кола громадськості зі сферою своїх занять, впливати на громадську думку та умонастрої людей. Сформувалася журналістика різних напрямків, які виражають інтереси різних соціальних сил. Наприкінці XIX виділилися два різновиди журналістики: масова (для широкого читача і низів с-ва) і якісна (для заможних, правлячих кіл, інтелігенції). Комерційна вигода змушує випускати масові бульварні газети, розраховані на невисокий смак обивателя. Безпринципні, готові нажитися на будь-якому скандалі і сенсації, що користуються пером як ключем до грошового сейфу, шантажисти, наклепники - такі характеристики журналістів бульварної преси. Як і будь-який суспільний інститут, журналістика пройшла складний історичний шлях, перш ніж зайняти своє сьогоднішнє становище у світі.