47. Структура кредитної системи.

Сучасна кредитна система, яка є основним елементом ринку позикових капіталів, складається з наступних інституційних ланок або ярусів.

1. Центральний банк, державні і напівдержавні банки.

2. Банківський сектор:

• комерційні банки;

• ощадні банки;

• інвестиційні банки;

• іпотечні банки;

• спеціалізовані торгівельні банки.

3. Страховий сектор:

• страхові компанії;

• пенсійні фонди.

4. Спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути:

• інвестиційні компанії;

• фінансові компанії;

• добродійні фонди;

• трастові відділи комерційних банків;

• ощадно-позичкові асоціації;

• кредитні спілки.

Така система є типовою для більшості промислово розвинених країн – в основному для США, країн Західної Європи, Японії. Її зазвичай називають чотирьоярусна або триярусною (у ряді випадків страховий сектор об'єднують з четвертим ярусом, який йде під загальною назвою спеціалізованих небанківських кредитно-фінансових установ).

Проте по мірі розвиненості тих або інших ланок окремі країни істотно відрізняються одна від одної. Найбільш розвинена кредитна система США. Тому на неї орієнтувалися всі промислово-розвинені країни Заходу при формуванні кредитної системи в післявоєнний період.

Кредитні системи країн, що розвиваються, в цілому, за рідким виключенням, розвинені слабо. У більшості цих країн існує двох'ярусна система, представлена національним банком і системою комерційних банків [5, с. 134].

Головною ланкою кредитної системи є банки. Сукупність різних видів банків і банківських інститутів в їх взаємозв'язку складає банківську систему – складову частину кредитної системи.

Особливості банківської системи в різних країнах залежать від багатьох факторів – історичних і національних традицій, ступеня розвитку фінансових ринків, способів регулювання грошово-кредитної сфери.

Розбудова банківської системи в Україні розпочалася після прийняття в 1991 р. Закону «Про банки і банківську діяльність». Закон визначає основні принципи побудови й функціонування банківської системи в Україні, які відповідають вимогам ринкової економіки.

Згідно з цим законом у країні започатковано дворівневу банківську систему. Банком першого рівня визначено Національний банк України, а банками другого рівня – банки і банківські установи. Комерційні приватні банки перейшли на договірні відносини з клієнтами, на них покладено відповідальність за наслідки фінансової діяльності [3, с. 489].

На кінець 2007 р. в Україні зареєстровано 198 банків, з них 173 діючих. Багато хто з них має невеликий капітал. Так наприклад, кілька років тому з тих банків, що діють приблизно 60 мали капітал, який дорівнював вартості трикімнатної квартири в м. Києві. В той же час існували банки з ваговитим капіталом і розгалуженою мережею філій. За даними НБУ на сьогоднішній день в Україні діє 3 банки з розміром статутного капіталу від 15 до 25 млн. грн., 47 банків – від 25 до 50 млн. грн., 52 банки – від 50 до 100 млн. грн. і 71 – з капіталом понад 100 млн. грн. [1, с. 57]

Світовій історії відомі різні моделі побудови центральні банків та їхньої організаційної структури. У країнах з розвинутою ринковою економікою центральний банк посідає особливе місце – це «мозок» грошово-кредитного регулювання економіки. Центробанк наділений правом монопольної емісії грошей, зберігає золотовалютні резерви країни, здійснює валютне і грошово-кредитне регулювання економіки та касове обслуговування уряду, виконує функцію «кредитора останньої надії», тобто є «банком банків», що регулює пропозицію грошей в економіці.

Центральний банк – центр фінансово-кредитної системи національної економіки, головною функцією якого є контроль та регулювання пропозиції грошей у країні.

У більшості країн центральні банки є державними. В окремих випадках центральний банк не належить державі (наприклад, Федеральна резервна система США, Національний банк Швейцарії) або вона володіє лише частиною капіталу (наприклад, у Банку Японії – 55%). Центральний банк країни, незалежно від того, в чиїй власності він перебуває, здійснює управління грошовим обігом та кредитною системою країни, контролює їх стан, надає кредити та зберігає тимчасово вільні кошти й обов'язкові резерви комерційних банків. З населенням і діловими підприємствами центральний банк жодних операцій не здійснює.

У США функції центрального банку виконує ФРС. Вона складається з двох організаційних ланок – Ради керуючих та 12 федеральних резервних банків. У Великій Британії центральною ланкою кредитної системи є Банк Англії, який має Правління та дві філії в Лондоні. Банк Англії відіграє важливу роль в економіці країни – забезпечує загальні умови функціонування її грошово-кредитної системи та фінансування уряду [5, с. 136].

Центральним банком України є Національний банк (НБУ). Оскільки на нього покладено відповідальність за стан грошового обігу й кредитної системи країни, НБУ не підпорядковується урядові й належить до безпосереднього відання Верховної Ради України.

На відміну від комерційних банків центральні банки:

• не ставлять перед собою традиційну мету комерційних банків – отримання максимального прибутку; звичайно є державними, націоналізованими інститутами (комерційні банки переважно приватні, акціонерні);

• керують діяльністю комерційних банків (випускають необхідні інструктивні матеріали, контролюють їхню роботу);

• можуть впливати на діяльність банків та інших кредитних інститутів щодо кредитування та пропозиції «банківських» грошей;

• виконують емісійну функцію;

• не конкурують у сфері бізнесу і комерційними банками, ведуть банківські рахунки уряду, в останні роки дедалі більше виражають його інтереси та цілі, хоча й зберігають юридичний статус незалежних, самостійних інститутів; виконують стосовно інших банків роль «кредитора останньої надії»;

• не виконують усіх банківських операцій, наприклад, щодо обслуговування населення і підприємстві Банк Англії та Банк Франції обслуговують ділові операції своїх службовців) [2, с. 389].

Отже, центральному банку (в Україні – НБУ) належить провідне місце в банківській системі країни. Він покликаний провадити єдину грошову політику.

Нині банківська система України за своєю структурою, організацією і механізмами функціонування загалом відповідає вимогам ринкової економіки. Проте її реформа далека від завершення. Головні завдання в цій сфері – запровадження ефективної механізму регулювання банківської системи з боку НБУ, налагодження комерційні партнерських відносин із клієнтами, розвиток конкуренції між банками тощо.