32. Розрахунок та вимірювання природного освітлення

Розрахунок природного освітлення полягає у визначенні площі світлових отворів відповідно до нормованих значень КПО.

Площа вікон при боковому освітленні визначається за допомогою такого співвідношення: 100*Sв/Sп = ehⁿ*kз*ηв*kбуд/τв*r, де Sв – площа світлових отворів; Sп – площа підлоги приміщення; eh – нормоване значення КПО для заданого світлового клімату; kз– коефіцієнт запасу; ηв – коефіцієнт світлової характеристики вікон; kбуд – коефіцієнт, що враховує затінення вікон будівлями, що стоять навпроти; r– коефіцієнт, що враховує підвищення КПО завдяки світлу, відбитому від поверхонь приміщення та поверхневого шару, що прилягає до будівлі; τв – загальний коефіцієнт світлопропускання вікна.

Необхідна к-сть вікон nв = Sв/S1, де S1 – площа одного вікна м2.

33. Методи розрахунку штучного освітлення

Для розрахунку штучного освітлення використовують в основному три методи: метод коефіцієнта використання світлового потоку; питомої потужності; точковий.

Метод використання світлового потоку призначений для розрахунку загального рівномірного освітлення горизонтальних поверхонь. Цей метод дозволяє врахувати як прямий світловий потік, так і відбитий від стін та стелі. Сумарний світловий потік освітлювальної установки FS визначають за формулою: Fi=Eн*Sп*Кз*Z/η, лм, де Ен – нормована освітленість, лк; Sп – площа освітлювального приміщення, м2; Кз – коефіцієнт запасу, що враховує зниження освітленості внаслідок забруднення та старіння ламп; Z – коефіцієнт нерівномірності освітлення; η – коефіцієнт використання світлового потоку, який залежить від показника приміщення, коефіцієнт відбивання світла від стелі, стін, робочої поверхні та типу світильника.

Показник приміщення знаходимо за формулою: і=a*b/Hp*(a+b), де а і b – відповідно довжина і ширина приміщення, м; Нр – висота підвісу світильника над робочою поверхнею, м.

За і та ρ типом світильника за світлотехнічними таблицями знаходимо коефіцієнт η.

Підрахувавши Fi, вибираємо за табличними даними світловий потік однієї лампи Fл і розраховуємо необхідну кількість ламп і світильників: nл=Fi/Fл; св.= nл/ni, де ni – кількість ламп у світильнику.

Точковий метод. В цьому методі початково приймається, що світловий потік лампи в кожному світильнику рівний 1000 лм. Освітленість, яка створюється в такому випадку називається умовною і позначається е. Величина е залежить світлорозподілу світильника та геометричних розмірів d та h.

Для визначення е слугують просторові ізолюкси умовної горизонтальної освітленості. За заданими значеннями d та h на ізолюксах для відповідного типу світильника знаходять значення е шляхом інтерполяції між значеннями, що належать найближчим ізолюксам.

Нехай сумарна дія “найближчих” світильників створює в контрольній точці умовну освітленість Σе; дію більш віддалених світильників та відбиту складову освітленості наближено врахуємо коефіцієнтом μ. Тоді для того, щоб отримати в цій точці нормовану освітленість Е при заданому коефіцієнті запасу Кз, лампи в кожному світильнику повинні мати світловий потік рівний: Фз=1000ЕКз/ μ* Σе.

По цьому світловому потоку і обирається за таблицями найближча стандартна лампа. Фактичний світловий потік стандартної лампи не повинен відрізнятись від розрахункового більше ніж на -10 чи +20 %. Якщо вибрати лампу з таким допуском неможливо, то необхідно змінити розміщення світильників. Формулу можна використовувати також для визначення освітленості заданої очки (ЕА) при відомому світловому потоці лампи Фл.

Метод питомої потужності вважають найпростішим, однак і найменше точним, тому його застосовують лише при наближених розрахунках. Цей метод дозволяє визначити потужність кожної лампи РЛ , для створення в приміщенні нормованої освітленості

Рл=Рпит*S/N;

Рпит=Ен*Кз/η або Рпит=Ен*m*Кз (m=1/ η),

де Рпит – питома потужність, Вт/м2; S – площа приміщення, м2; N – кількість ламп в освітлювальній установці.