24. Вентиляція виробничих приміщень

Під вентиляцією розуміють сукупність заходів та засобів, призначених для забезпечення на постійних робочих місцях та зонах обслуговування виробничих приміщень, метеорологічних умов та чистоти повітряного середовища, що відповідають гігієнічним та технологічним вимогам.

Основне завдання вентиляції – вилучити із приміщення забруднене або нагріте повітря та подати свіже.

Вентиляція класифікується за такими ознаками:

• залежно від способу переміщення повітря у виробничих приміщеннях: природна (гравітаційна); штучна (механічна); змішана;

• залежно від напрямку потоку повітря: припливна; витяжна; припливно-витяжна.

• за місцем дії (або призначенням) – загальнообмінна; місцева; комбінована; технологічна.

• за очисткою повітря – без очистки; з очисткою припливного повітря; з очисткою витяжного повітря.

• за способом використання – замкнена (з рециркуляцією); з частковою рециркуляцією; все повітря викидається в атмосферу.

Природна вентиляція здійснюється за рахунок теплового та вітрового напору.

Аерація – організована природна вентиляція.

Інфільтрація – неорганізована природна вентиляція.

Для покращення природної вентиляції викор. дехлектори(насадки на отвори для покращення тяги).

Кратність повітрообміну: К=L/V, L – об'єм повітря, що ми видаляємо, V – об'єм всього приміщення

Механічна вентиляція:

• загальнообмінна, витяжна, припливна, припливно-витяжна;

• місцева – концентроване надання припливного повітря заданих параметрів (повітряні души).

• аварійна – викор. для вибухо-пожежних, небезпечних, шкідливих виробництв.

25. Аерація виробничих приміщень

Природний неорганізований повітрообмін у приміщення обумовлений дією двох факторів: теплового тиску і вітрового тиску.

Тепловий тиск створюється різницею ваг стовпів повітря поза і усередині приміщення. Таким чином, виникає перепад тисків, що викликає повітрообмін.

Під дією вітру на навітряних поверхнях будинку виникає надлишковий тиск, а на завітряних сторонах – розрідження. Величина тиску або розрідження залежить від швидкості вітру.

Аерацією називається організований природний повітрообмін, здійснюваний у заздалегідь розрахованих обсягах і регульований відповідно до зовнішніх метеорологічних умов.

Перевага аерації – можливість подачі великих обсягів повітря без застосування вентиляторів і повітроводів; недолік аерації полягає в тому, що повітря вводиться в приміщення без попереднього очищення і підігріву, а що видаляється – не очищається від викидів і забруднює зовнішнє повітря.

Різницю тисків визначають за формулою ΔР = 10Н(Уз - Ув), Па, де Уз та Ув – густина зовнішнього холодного та внутрішнього повітря, кг/м ; Н – відстань між серединами верхнього та нижнього аераційних отворів.

Об’єм повітря, що проходить через 1м² аераційного отвору за годину, визначається за формулою: Lв = 420sqrt(H*Δt), м³/год, де Δt – різниця температур повітря приміщень і зовнішнього середовища.

Площа аераційних отворів визначається з виразу: F1=F2=L/(Lв*λ), м3/год, де L – розрахований об’єм повітря для заданого цеху, м3/год.

Швидкість руху повітря в отворах V1 = L/(3600*μ*F), м/с

в “холодних” цехах за рахунок вітрового тиску; в “гарячих” цехах за рахунок сумісної або роздільної дій гравітаційного та вітрового тисків.

Для збільшення природної тяги за рахунок енергії вітру над витяжними каналами встановлюють спеціальні насадки, які отримали назву дефлекторів.

Дія дефлектора ґрунтується на тому, що під час обтікання його вітром приблизно на 5/7 поверхні насадки утворюється розрідження, внаслідок чого у витяжному каналі збільшується тяга. Дефлектори необхідно розташовувати на найвищих ділянках покрівлі, вище від гребеня даху в зоні ефективної дії вітру.

Перевагою природної вентиляції є її дешевизна та простота експлуатації. Основний її недолік полягає у тому, що повітря надходить у приміщення без попереднього очищення, а видалене відпрацьоване повітря також не очищається і забруднює довкілля.