36. Основні положення теорії управління

Управління в широкому розумінні являє собою вплив на еволюцію того чи іншого процесу з метою надання йому бажаних властивостей. При цьому процес може відноситись до різних явищ навколишнього світу і областей людської діяльності. Напрямлені впливи здійснює управляюча система, в якості якої може виступати людина, технічний пристрій. Управління економічними об’єктами, різними по свому призначенню і рівню ієрархії, має на увазі використання загальних принципів, які включають наявність інформації про: Кінцеву ціль управління, Початкові умови функціонування об єкта, Його внутрішню структуру, Зовнішнє середовище.

Постановка цілі управління є вихідною точкою для проектування процесу управління і визначає критерії функціонування об’єкта. При відсутності визначеної заздалегідь цілі проектування процесу управління не має сенсу.

Початкові умови описують координати стану об’єкта, з урахуванням конкретних значень його параметрів в нульовий момент часу, вибраний для цілей управління. В залежності від цілей можуть бути обрані різні часові інтервали і відповідні значення координат.

Внутрішня структура відображає закономірності функціонування об’єкта. Це може бути функція, алгоритм, чи програма, що описує об’єкт.

Зовнішнє середовище дає об’єктивну характеристику оточуючим умовам, параметрам і структурі зовнішніх об’єктів, що взаємодіють з даним об’єктом.

Управління економічним об’єктом включає:

Проектування планової траєкторії йог руху у відповідності з визначеним критерієм, Пр. регулятора, коректуючого координати об’єктів у відповідності з плановою траєкторією,

Пр. траєкторії руху об’єкта зв’язане з розв’язком наступних задач:

Визначення початкових координат руху об’єкта, Опис умов і параметрів кінцевого стану його функціонування, Задання критерію якості

Функцією регулятора є розв’язок задачі оптимізації функціонування об’єкта – локалізація зовн. імпульсів, що з’являються при його русі вздовж планової траєкторії у кожний момент часу. Роботу регулятора описує такий алгоритм:

1)регулятор з допомогою зворотніх зв’язків ідентифікує координати об’єкта в кожен момент часу t; 2) Порівнює їх з плановими координатами і робить висновок про необхідність додаткових управлінських дій на об’єкт ;3) у випадку необхідності у відповідності з заданим критерієм якості формує управлінську дію; 4) регулятор діє на об’єкт з метою наближення його поточних координат до планової траєкторії.

36. Основні положеня адаптивного управління

Теорія керування (управління) (англ. Control theory) — наука про принципи і методи керування різними системами, процесами і об'єктами.

Керування в умовах невизначеності апріорної інформації про керований процес, яке змінюється в міру її нагромадження і використовується для покращення роботи системи, називається адаптивним. Важливою стороною адаптивного керування є навчання та самонавчання. Мета адаптивного управління – діагностувати все, що відбувається в середині системи: процеси, досліджувати процеси, що виникають ззовні системи і на основі цього планувати майбутнє.

Адаптивне керування — сукупність методів теорії керування, що дозволяють синтезувати системи керування, які мають можливість змінювати параметри регулятора або структуру регулятора залежно від зміни параметрів об'єкта керування або зовнішніх збурень, що діють на об'єкт керування. Подібні системи керування називаються адаптивними. Адаптивне керування широко використовується в багатьох випадках теорії керування. Система керування - систематизований набір засобів впливу на підконтрольний об'єкт для досягнення цим об'єктом певної мети. Об'єктом системи керування можуть бути як технічні об'єкти так і люди. Об'єкт системи керування може складатися з інших об'єктів, які можуть мати постійну структуру взаємозв'язків.