72. Проблема сенсу життя і способи його філософського осмислення.

З усвідомленням себе в якості особистості, а тим більше – індивідуальності, людину починає хвилювати питання: чи є у процесі людських народжень і смертей якийсь вищий сенс, ніж просто продовження тваринного життя у зміні популяцій. Людина на деякий час може забути про це питання, зануритись у щоденні турботи, віддатися справам – громадським, особистим, професійним. Але повністю звільнитися від питання про сенс життя вона не може, бо, власне, не вона ставить це питання, а саме життя ставить його перед людиною і змушує її відповідати на нього – і то не лише словами, а й вчинками. Отже, знаходження сенсу буття – це питання не лише самопізнання людини, а її самоздійснення.

Як звичайно, питання про сенс – це питання про існування у людини таких життєвих цінностей, орієнтирів, ідеалів, принципів, під які вона може підводити більшість ситуацій або вирішень, з якими стикається у житті. Якщо певне конкретне явище узгоджується із названими провідними життєвими орієнтирами, людина бачить у ньому сенс; якщо входить у зв’язок із ними, проте за змістом їм суперечить, людина його не приймає, відкидає, засуджує; якщо ж таке явище взагалі не стикується із життєвими орієнтирами, воно постає для людини як безглузде, позбавлене сенсу.

Таким чином, питання про сенс передбачає наше вміння оцінювати реальні події та явища власного життя, тобто вміння оперувати як стратегічними життєвими цінностями, принципами та орієнтирами, так і знаннями про життя, дійсність, людину. Звідси стає зрозумілим, що сенс – це виключно людське явище. Поза людиною з її життєвими прагненнями, інтересами, жаданнями сенсу не існує, а тому стає зрозумілою філософська теза про те, що саме людина наділяє дійсність сенсами, хоча сама ця дійсність постає умовою і підставою для смислового відношення.

В сенсі, тим більше – сенсі життя, концентруються найперші людські цінності і прагнення, в ньому людське життя постає сконцентрованим, цілісним. Вищий сенс людського життя полягає в пошуку та продукуванні сенсів; існують і реальні взірці саме такої реалізації життя: наприклад, французький художник ХХ ст. Пабло Пікассо на протязі свого життя кілька разів докорінно змінював манеру своєї творчості, бажаючи випробувати себе в інших стилях та напрямах мистецтва.

Дехто із філософів, психологів, мислителів вважає, що самість змінити не можна, що в усіх поворотах долі в людині завжди буде лишатися щось її, щось перше та початкове, а дехто вважає, що в даному випадку саму зміну сенсів, потяг до неї і постає виявленням самості. Насправді сенсом людського буття може постати майже все, з чим людина стикається у житті: це можуть бути гроші та заможність, самопошук та самопізнання, подвиг або чесне служіння, наукові відкриття та мистецька творчість, благополуччя дітей та здоров’я інших людей, і т.д. І в цьому, зокрема, проявляється справжня невичерпність людини і справжнє диво людського життя – його можна підпорядкувати певній меті і справді її досягнути.

Звичайно, далеко не кожна людина ставить та вирішує питання про сенс свого життя, але реально воно все одно вписується у певний образ людського самовиявлення. Тому можна виправдано стверджувати: якщо ми самі не дбаємо про сенс свого життя та не реалізуємо його, то його за нас буде реалізовано – чи-то стихією життя, чи-то іншими людьми. Філософія ж однозначно наставляє нас на те, щоби ми були гідними дарованого нам випадку нашого життя і розпорядилися ним належним чином, тобто – із думкою про сенс, життєві вчинки, відповідальність, реалізацію себе і своєї свободи.

Творчість і свобода надають сенсу видам людської діяльності і є передумовами самореалізації особистості. Прагнення здійснити сенс життя є основним мотивом людської поведінки, який не виводиться з інших потреб, а навпаки—визначає їх. Він притаманний усім людям і є рушійною силою розвитку особистості.