74. Природа-людина-суспільство: філософські аспекти взаємодії.

Людське суспільство – найскладніший об’єкт філософсько-теоретичного дослідження. Специфіка цього об’єкту настільки складна, що теоретична наука на сьогодні не може навіть сформувати однозначний підхід до розуміння суті цього поняття. Звідси – цілий рід існуючих концептуальних підходів:

а) натуралістичний – суспільство розглядається як частина природи, що відокремилась і розвивається в відповідності з її законами;

б) феноменологічна – суспільство розглядається як середовище людини з її суперечливими зв’язками і відносинами;

в) діалектико-матеріалістична – суспільство розглядається як соціальна форма руху матерії, яка має спеціальний статус і свої особливості;

г) соціологічна – суспільство розглядається як людство в цілому, як історично визначений спосіб існування і спілкування людей в їх сукупності.

Найбільш доцільним, на наш погляд, є спроба розгляду суспільства в якості системи історично визначених форм взаємодії і взаємовідносин між людьми, яка склалась в процесі діяльності людей по перетворенню природи і власного життя у відповідності до своїх інтересів.

Теоретичний аналіз суспільства передбачає розгляд його цілісного організму, частини якого не лише взаємно впливають одна на одну, а й перебувають у підпорядкуванні, тобто у відношеннях «первинне-вторинне», «визначальне-визначене».

Суспільство призване виконувати ряд наступних найбільш важливих функцій:

• функцію забезпечення і відтворення матеріально-економічних умов життя (продукування благ для задоволення вітальних потреб, зростання добробуту, матеріального достатку, підвищення рівня комфортності життя);

• функцію регулювання і організації суспільних відносин (забезпечення соціально-політичних і етичних гарантій виживання людства, упорядкування політичних, правових, моральних, релігійних відносин);

• функцію акумуляції і збереження людської духовності в соціальних формах науки, мистецтва, релігії, філософії, перетворення їх у механізм соціальної пам’яті і в засоби духовного зростання особистості..

В історичному плані суспільство виникає з появою людини. Оскільки людина – істота соціальна, її життєдіяльність здійснюється тільки у взаємодії з іншими людьми.

Перші форми об’єднання людей базувались на кровно-родинних зв’язках, але з ходом історії, зростанням чисельності населення та ускладненням суспільного життя надалі виникають більш складні соціально-структурні елементи, які надалі вже сприяють забезпеченню цілісності і єдності суспільства, стабільності в ньому, та можливості його подальшого вдосконалення в процесі розвитку.

Нині у філософії не існує єдиної точки зору в поясненні причин розвитку суспільства та виясненні пріоритетності основних чинників. Все розмаїття існуючих концепцій можна звести до таких основних підходів:

1. Натуралістичний – суспільство розглядається як земне продовження природних і космічних закономірностей. Природа створила всіх рівними від народження, але безпліддя землі робить людей винахідливими і загартованими в праці, мужніми, здібними до війни, оскільки вони самі повинні здобувати собі те, в чому їм відмовляє грунт.

2. Ідеалістичний – як об’єднуючий початок суспільства виступає духовне. Це може бути ідея єдиного Бога, величі нації, побудови світлого майбутнього і так далі. В цьому випадку пануюча державна ідеологія виконує роль скелета суспільного організму. Занепад ідеї призводить до розвалу держави і деградації суспільства.

3. Матеріалістичний підхід – в якості основних тут розглядається комплекс матеріальних, економічних, виробничих відносин, які визначають всю «ідеалістичну» сферу, правові, політичні, етичні погляди, а не навпаки, як в ідеалістичному підході.

4. Плюралістичний – що враховує всі чинники, що впливають на розвиток суспільства.

Безумовно розвиток суспільства перш за все обумовлений:

а) трудовою діяльністю людей: людина активна і діяльна за своєю природою, праця і стала фактором єднання людей і вважається покликанням людини;

б) колективністю: людина є колективною істотою, яка здатна до спілкування і спроможна до повноту своєї самореалізації лише в колективі;

в) духовністю: людина здатна до пізнання і самопізнання, має свідомість і самосвідомість, в ній є прагнення до творчості, до свободи, добра, любові.

Становлення людини йшло як становлення суспільної істоти, а становлення суспільства – як розвиток саме людського.