Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Bileti_z_filosofiyi.doc
Скачиваний:
82
Добавлен:
22.12.2018
Размер:
1.04 Mб
Скачать

24. Проблема методу пізнання у філософських поглядах Бекона та Декарта

У філософії XVII ст. виникають 2 напрямки – емпіризм і раціоналізм. Родоначальником емпіризму є англійський філософ Ф.Бекон. Переосмислюючи предмет і завдання науки, він вважав, що мета наукового пізнання – принесення користі людям, а завдання всіх наук - роз­ширення влади людини над природою. Наука – не мета, а засіб, і завдання її полягає у пізнанні природних явиш для того, щоб їх використати на благо людини. Вважають, що саме Бекону належить вислів "Знання – сила", який можна вважати гаслом XVII ст.

Ф. Бекону належить розробка нового – індуктивного методу дослі­дження. Досі панував метод дедуктивний, тобто думка рухалася від загаль­них і очевидних положень до фактів. Щоправда, індукція може бути різноступеневою, і завдання дослідника – вибрати з кількох варіантів найбільш оптимальний, який би максимально наближався до істини.

Треба вказати, що індуктивний метод не усунув із сфери наукового дослідження дедукції, - цей метод надалі залишається плідним. Індукція, запропонована англійським філософом-емпіриком, лише певним чином до­повнює дедукцію. Взагалі Бекон закликав до спостереження над фактами, їх класифікації. Він ратував за те, щоб підходити до пізнання неупереджено, тверезо зважуючи усі реалії буття, враховувати їх у дослі­дженні . Й особливу роль тут відіграє ретельний пошук, перевірка істин через досвід. Як бачимо, він був дуже близьким до матеріалістичної гносеології, хоч до кінця теологічний вплив на себе він не подолав. Визнавав, зокрема Бога, а у розумінні суспільства залишався ідеалістом.

На відміну від Френсіса Бекона Рене Декарт підкреслює раціональний початок в пізнанні. Розум – є головне джерело пізнання і більш того, критерій його істинності. У такому разі Декарт зводить роль досвіду до простої емпіричної перевірки даних розумових побудов. Крім того, його раціоналізм припускає наявність в людському розумі вроджених ідей, які апріорі визначають результати пізнання. До таких, наприклад, він відносить ідею Бога як абсолю­тно досконалої істоти. Сюди ж належать і деякі загальні ідеї та аксіоми мате­матики, фізики тощо.

В теорії пізнання Декарт був скептиком, на перше місце висунув принцип сумніву. Але в вирішенні питання про достовірність, ясність, виразність думки йому довелося подолати власний філософський скептицизм. Через достовірність думки і існування мислячого суб'єкта – „Я” – він йде до достовірності буття речей. «Мислю, отже існую» (вислів цей прийнято називати девізом Декарта). Якщо ж хтось сумнівається в ньому, то сумнів його є теж мисленням. Таким чином, через достотність думки й буття мислячої істоти Декарт іде до достотності буття речей.

Розроблений ним метод, який Декарт називав аналітичним, потребує чіткості й несуперечливості операцій самого мислення, розчленування об'єкту мислення на найпростіші еле­ментарні частинки, вивчення їх поодинці, а потім – рух думки від простого до складного. Й не треба обмежувати можливості пізнання, бо нема нічого настільки далекого, чого б не можна досягти, ані настільки потаємного, чого б не можна збагнути.

Щодо онтології Декарта, то він був дуалістом, тобто стверджував одно­часне існування матеріальної й духовної субстанції. Цілісність, яку утворю­ють вони, стала можливою, на погляд Декарта, внаслідок втручання Бога.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]