60. Наука та основні закономірності її розвитку.

Наука є системою понять про дійсність і має на меті дослідження на основі певних методів пізнання об'єктивних законів розвитку природи, суспільства і мислення, для передбачення і перетворення дійсності в інтересах суспільства, людини. Наука - це одночасно і система знань, і їх духовне виробництво, і практична діяльність на їх основі. Наука є складовою частиною культури людства, її питома вага постійно зростає. Наука виконує такі основні функції: пізнавальну, культурно-світоглядну, функцію безпосередньої продуктивної сили, прогностичну, функцію духовного перетворення світу. Наука має справу з особливим набором об'єктів реальності, які не можна звести до об’єктів повсякденного досвіду. Для опису цих об'єктів, незвичайних з точки зору здорового глузду, наука ви­робила спеціальну мову, понятійний апарат, а для безпосереднього впливу на них наука створила систему спеціальних знарядь /інструменти виміру, різні прилади тощо/, які дозволяють виявити можли­вий їх стан в умовах, що піддаються контролю суб'єкта. Наука формує специфічні способи обгрунтування істинності знань: експериментальний контроль за одержаним знанням, виведення одних знань а інших, правильність яких вже доведена. За предметом дослідження науки поділяються на природниче - технічні, /вивчають закони природи і способи їхнього освоєння/, суспільну /об'єктом тут виступають різні суспільні явища та їхні закони/, гуманітарні /вивчають саму людину, як соціальну особистість /. Предмет науки впливає на її методи, способи дослідження об'єкта. Так, в природничих науках одним із головних способів дослідження є експеримент, а в суспіль­них науках - статистика.

Наука виникає як спеціальне культивування техніко-технологічного аспекту пізнання та свідомості. За загальним погодженням сучасних дослідників, наука починається там і тоді, де й коли техніко-рецептурні знання про те, як слід діяти, щоб отримати певний результат, починають обґрунтовуватись, доводитись, аналізуватись. Загалом наука виникає як розроблення і фіксація необхідних моментів у предметній діяльності людини. А тому вона повинна вбирати в себе принаймні такі змістові компоненти: за змістом її можна поділити на: а) знання про світ, б) про алгоритми дій та дійових операцій та в) знання про можливості людини в її ставленні до світу. Звідси випливає загальна класифікація наук: а) науки про форми та сфери існуючого (природознавство, історія, соціологія, етнографія, анатомія, психологія та ін.); б) науки логіко-методологічного напряму (математика, логіка, теорія систем, програмування та ін.); в) гуманітарні науки (філософія, культурологія, філологія, релігієзнавство, естетика та ін.).

Лише беручи всі ці наукові напрями в комплексі, ми можемо скласти виправдане уявлення про науку взагалі. В загальному плані термін “наука” використовується у трьох основних значеннях: 1). в найширшому значенні – як будь який свідомо відфіксований досвід (в такому випадку ми кажемо “Це буде мені наукою”); 2). в широкомук значенні - як сукупність достовірних, перевірених та обгрунтованих знань у будь-якій сфері пізнання; 3). у вузькому значенні – як природознавство, в якому домінує логіко-математичний апарат. Свого часу І. Кант виголосив тезу про те, що в кожній галузі знання рівно стільки науки, скільки в ній є математики. Математизоване природознавство, починаючи з XVII ст., стає у Європі взірцем науки як такої. Тому є своє пояснення, бо саме таке спрямування наукового натхнення призвело до швидкого технічного прогресу в Європі. Але таке тлумачення науки невиправдано звужує її зміст та функції.

Спираючись на розглянуті особливості науки, ми, разом із дослідниками в галузі наукознавства, можемо виділити такі її суттєві ознаки:

• наявність проаналізованого та систематизованого достовірного знання, узагальненого до ступеня вираження у ньому суттєвих зв'язків пізнаваної предметної галузі (відкриття та дослідження законів тих явищ, що вивчаються);

• єдність у цьому знанні описування, пояснення та передбачення;

• наявність методологічно-операційної складової частини, за допомогою якої можна як перевіряти наявні знання, так і отримувати нові;

" єдність кількісного та якісного аналізу досліджуваного предмета;

• наявність особливої мови з точним закріпленням змісту за кожним терміном;

• категоріальний зміст знання, тобто наявність орієнтовно-конструктивних понять, єдність яких дає певний зріз предметного змісту буття, що отримує назву фізичної, хімічної, біологічної та ін. реальності;

• наявність вихідних принципів та аксіом, загальнофілософських припущень, що лежать в основі кожної науки, надаючи її змісту та викладу характеру системної єдності;

• задоволення певної соціальної потреби.

У реальному суспільно-історичному існуванні наука постає у трьох проявах:

• певна сукупність знань, відомостей, інформації;

• діяльність із продукування таких знань;

• сукупність соціальних угруповань, колективів, інститутів та установ, що забезпечують здійснення зазначеної діяльності.