5. Розкрийте сутність міфологічного і релігійного світогляду та їх відмінність від філософського світогляду

Історично міфологія є першою світоглядною системою, в межах якої давалося загальнозначуще тлумачення світу, стосунків людини зі світом, стосунків людей між собою тощо. Для міфологічного світогляду характерним є глибинне відчуття спорідненості людини зі світом, що спричиняє неусвідомлюване перенесення людських якостей, а також і якостей соціального цілого, до якого приналежна кожна людина, на всю позалюдську реальність. Міфологічний світогляд являє людині світ як таку реальність, в якій все є можливим. Скажімо, коли відомий вчений-етнограф Міклухо-Маклай на очах папуасів запалив спирт, вони почали благати його, аби він не спалив море. Усвідомлення того, що щось не може здійснитися через об'єктивні обставини, - це вже зародок об'єктивного знання, передумова виникнення науки й філософії.

Загально-значущість міфологічних уявлень і моделей спирається на безособовий соціально-духовний досвід, формою закріплення й передачі якого є традиція. Формою сприйняття традиції виступає віра. Тому міфологічний світогляд і ставлення до нього людини виключають будь-яку критичність і самостійність. Міфологічний світогляд не знає невідомого, позбавлений будь-якої проблемності.

Необхідною передумовою філософії є поява знання, що випадає з традиції, не є традиційно відтворюваним. Таке знання є проривом за межі міфологічно опанованої реальності. Й сприймати його повинні були як щось таке, що принципово перевершує людські можливості, слугує за спосіб прилучення до якоїсь утаємниченої смислової повноти. Саме тому перші форми знань, що проривали межі міфології, набували сакрального характеру й увіходили до складу історично наступного типу світогляду – релігії. Тому нас не повинно дивувати те, що єгипетські чи вавилонські жерці, так само як жерці інків або майя тощо, сумлінно вели астрономічні спостереження, робили математичні розрахунки, розглядаючи все це як служіння таємничим силам, що правлять усім світом. І набуті у такий спосіб знання усвідомлюються як такі, що не підлягають розголосу, а навпаки, потребують втаємничення й приховування.

Важливою передумовою виникнення філософії стало подолання протиріччя, яке певний час було приховане в знаннях езотеричного типу. З одного боку, це були знання, й як такі вони вимагали широкої їх повідомлюваності, вільного їх поширення й вільного доступу до них. З іншого ж боку, це ще не були повною мірою наукові або філософські знання: вони існували не як самостійний витвір людського духу, а як деякий символічний вияв якоїсь вищої реальності. Це внутрішнє протиріччя езотеричного знання й призвело до того, що воно не набуло в культурі самостійного розвитку, залишившись "міжструктурним" феноменом.

Виникненню й швидкому розвитку філософії в античному світі значно посприяв сам лад суспільного життя держав-полісів. Але тільки в поєднанні з деякими іншими чинниками духовно-культурного характеру. Ними стали трагедія і лірика, а також різні вияви народної мудрості.

Саме в давньогрецькій трагедії вперше заявлено на повний голос почуття особистості. Через прилучення до переживань героїв трагедії відбувався процес виходу за межі звичних міфологічних уявлень, процес відкриття й ствердження духовних сил і можливостей людської особистості. Відкритий в трагедії особистісний вимір людського буття віднаходить далі своє подальше висвітлення й поглиблення в ліриці.

Названі вище передумови виникнення філософії складають її первинний фундамент. Але щоб вони "спрацювали" разом, щоб з'явилося справжнє філософське мислення, повинно було змінитися саме ставлення людини до світу, й сам пізнавальний суб'єкт. Філософія виникає тоді, коли світ постає перед людиною як такий, що потребує свого пояснення із нього самого, як продукт дії іманентних (внутрішньо притаманних йому) сил. Філософське мислення починається з ідеї природної необхідності, яка набирає згодом сенсу ідеї світового закону. В грецькій філософії він визначався як "Логос", а в китайській - як "Дао". Мислення за логікою закону - раціональне мислення - це вже спосіб мислення, притаманний філософії й науці. Таке мислення здійснюється лише за межами міфологічного та релігійного світогляду, є неприйнятним і навіть загрозливим для них. Не випадково перед появою перших філософських учень у Греції набув поширення й утілення міф про те, що Прометей володів таємницею царя богів Зевса. Він знав, що майбутній син Зевса й богині мудрості Метіди - Логос – скине з небесного престолу батька й посяде його місце. У такий спосіб було висловлене передчуття нового способу опанування й упорядкування світу та незадовільність старого й звичного.

Якщо в міфології реальність постає і як образ, символ, то у філософії - як проблема. Якщо міфологія являє собою безпосереднє, чуттєво-образне узагальнення емпіричного буття, то філософія його проблематизує. Перша вимога філософії: все потребує свого пояснення, здійснюваного засобами логічного мислення. Продовжуючи зіставляти філософію та міфологію, слід особливо наголосити ще ось на чому. Підвалиною знань у міфології виступає безособовий досвід, який спирається на традицію. У і філософії ж знання є відкриття: здобуття об'єктивних смислів і водночас сприйняття їх як особистого набутку. У філософії: проголошується й закріплюється авторство і текстів. Способом породження й здійснення філософських знань стає логічна конструювання. А підвалиною загального визнання філософських ідей виступає особиста мислительська здатність філософа, його вміння реалізувати її у формах логічного мислення. Логіка виростає з діалогу як специфічного, притаманного всій культурі загалом: способу відшукування, оформлення й перетворення смислів.

Виникнення філософії має характер відштовхування від міфології. Але це не є остаточне відкидання міфології як способу світоосягнення взагалі. У межах філософії постійно співіснують, сполучаються, а то й перетинаються віра в розум, в його здатність осягнути світ в його закономірності й необхідності – зі спробами встановити межі можливостей людського розуму, ствердити в його правах утаємничене, непідвладне людському розуму. Беручи все це до уваги, можна зробити такий висновок: виникнення й подальший розвиток філософії являє собою діалог логосу з міфом.