56. Особливості чуттєвого та раціонального пізнання та їх роль у формуванні системи знань.

Пізнання – це теж складний і суперечливий процес, в якому традиційно виділяють два ступені (або ж рівні) пізнання: пізнання чуттєве та пізнання раціональне. Обидва ці ступені тісним чином пов’язані між собою і кожна з них має свою специфіку та надає суб’єкту пізнання різні можливості по формуванню системи знань.

Чуттєве пізнання реалізується в рамках наступних форм: відчуття, сприйняття, уявлення, емоції. Перш за все пізнання опирається на безпосередній контакт органів чуття людини (зір, дотик, слух, нюх, смак) і матеріальних об’єктів в результаті чого ми виходимо на знання. Відчуття і являє собою не що інше як віддзеркалення властивості об’єкта за допомогою одного з органів.

Сприйняття – цілісний образ предмету, віддзеркалення його властивостей всіма органами чуття. Сприйняття не є «сумою» відчуттів, воно зароджується й існує як форма такого активного синтезу різноманітних проявів об’єкта, що нерозривно пов’язане з іншими актами пізнавальної і практичної діяльності, які передували даному конкретному спостереженню. Саме тому процес сприйняття – активний процес і по своєму творчий. Та найголовніше, завдяки багаторазовій роботі механізмів сприйняття в нашій свідомості ми можемо утримати в своїй пам’яті цілісний образ предмету навіть тоді, коли він нам безпосередньо не даний. Це функція більш складної форми чуттєвого пізнання, яка називається уявленням.

У звичайному вжитку слово «почуття» має ще одне значення: ним позначаються такі властивості й типові для людини емоції, як гнів, радість, любов, ненависть, симпатія, антипатія, задоволення, незадоволення тощо. Вони дуже багатоманітні й різні за змістом. Емоції – комплексна й досить складна форма людської чуттєвості.

Отже, головні елементи чуттєвої діяльності й чуттєвого пізнання – це відчуття, сприйняття, уявлення, емоції. Але це не означає, що в реальному процесі пізнання вони існують відособлено одне від одного чи наступають одне за одним. Насправді чуттєве пізнання є складною синтетичною єдність перерахованих елементів і форм, які водночас нерозривно пов’язані з формами розумової діяльності.

Раціональне пізнання ґрунтується на здатності логічного мислення. Необхідність такого пізнання диктується тим, що чуттєвого пізнання не досить для проникнення в сутність об’єктів. Адже ми не можемо передати іншим людям свої відчуття, хоч можемо про них розповісти. Ми не можемо відчути ті образи, що існують в мозку іншої людини, хоч можемо почути або прочитати про них. По-друге, і в повсякденному житті, і в науці ми оперуємо знаннями, які не можемо одержати шляхом чуттєвого сприйняття, тобто за допомогою відчуття. Не можна, наприклад побачити, понюхати, почути чи доторкнутися числа, історичної події або таких понять, як честь, совість, матерія, свідомість. Для того щоб виробити складні знання про світ в цілому, про події й процеси, які в ньому відбуваються, щоб створювати нові знання й передавати їх, нам потрібні поняття й пов’язані з ними логічні процеси.

Поняття – це така форма мислення, в якій відбиваються загальні, істотні ознаки даного предмету або явища, виду, стану, дії, властивості чи ознаки (їх суть).

Судження – це форма мислення в якій відбивається зв’язок між об’єктом і його ознакою, або між самими об’єктами, чи сам факт їх існування як таких. В судженнях може бути виражена як істина так і хибність.

Умовивід являє собою форму мислення, завдячуючи якій на основі одного чи кількох суджень виводиться нове.

Слід звернути увагу і на те, що в процесі пізнання наряду з раціональними операціями й процедурами беруть участь і нераціональні. Але це аж ніяк не означає , що вони ірраціональні. До таких нераціональних форм пізнання ми відносимо інтуїцію і творчість. Хоч вони неминуче присутні в пізнавальній діяльності людини, наука ще мало знає їх сутність і механізм їх дії. Так в процесі творчості й інтуїції роз’єднана на якомусь етапі діяльність по оперуванню абстрактними й чуттєвими знаннями знову раптово об’єднується, викликає ніби озаріння, спалах, які й сприймаються як відкриття, як висвітлення того, що раніше перебувало в мороці несвідомої діяльності.