11. Процедура інтерпретації результатів досліджень.

Інтерпретація понять соціологічного дослідження — процедура тлумачення явищ, подій тощо, уточнення сенсу суті понять, що складають концептуальну схему дослідження. На основі інтерпретації понять підтримується науковий рівень досліджень, єдність суттєвого змісту елементів і процедур дослідження, досягається повніше інструментальне використання понять як теоретичних норм аналізу процесів. В соціологічному дослідженні є три основні види інтерпретації: теоретична, емпірична, операційна, з допомогою яких забезпечується зв’язок теоретичного і емпіричного аналізу процесів, зв’язок теорії з реальністю, дійсністю явищ і подій, з методами впливу, пошуку, реєстрації і аналізу емпіричних ознак тощо.

Процедура інтерпретації соціологічних даних має відповідати певним методологічним вимогам: 1) характер оцінки та інтерпретації має визначитися в загальних рисах уже на стадії розробки програми та концепції дослідження, де даються принципові характеристики досліджуваного явища чи соціального процесу; 2) необхідно максимально повно встановити об'єкт і предмет дослідження; 3) на всіх стадіях аналізу слід пам'ятати про багатозначність одержаних даних, необхідність їх інтерпретації з різних позицій.

Процедуру інтерпретації за змістом можна охарактеризувати як перетворення певних числових величин на логічну форму — показники (індикатори). У цьому процесі виключно велике значення мають гіпотези, які визначаються ще на стадії розробки програми дослідження. Саме на стадії інтерпретації соціологічних даних вони вводяться у роботу дослідника. Характер перевірки гіпотез залежить від типу дослідження.

Тільки після аналізу основних взаємодій, взаємозалежностей між характеристиками об'єкта дослідження варто переходити до формування основних висновків та розробки практичних рекомендацій.

Підсумок аналізу та інтерпретації соціологічних даних набуває форми документів, які мають практичне і теоретичне значення. Ці документи: звіт за підсумками дослідження, додаток до звіту та аналітична довідка.

Основний документ — звіт за підсумками дослідження. Його структура відповідає загальній логіці операціоналізації основних понять. Але якщо при операціоналізації дослідник у своїх міркуваннях йшов від абстрактного до конкретного шляхом дедукції, то при підготовці звіту він додержується логіки індукції, тобто здійснює поступову інтеграцію соціологічних даних у показники. Такий перехід від приватного до загального закінчується відповіддю на основну гіпотезу дослідження.

12.Вчення про суспільство в концепціях стародавнього світу.

З давніх років були питання: В чому полягає сенс життя ?Найстародавніші представники: Цицерон, Геракліт.

Держава – це термін , який раніше викор. , як суспільство ( суспільний устрій) . Мислителі Індії: в 2-1 тис. до н.е. два напрямки: ідеалізм і матеріалізм.

Соціологічна концеція життя – Брахманізм: Вишма, Прагма, Шива. , Кожна людина

яка відмовилась від матеріального блага могла стати Брахманом ( вона повинна бути освіченою і багатою).

З`являється матеріалістична ідеологія: Чарвака: Духовний – одна частина життя, матеріальна – друга. Брахманізм – це ідеалістична. І відбувається боротьба між брахманізмом і ідеалізмом. Давньогрецькі філософи : Платон, Демокріт. Правильні форми суспільної організації за Демокрітом : Демократія.

На стадіях раннього класового суспільства міф і епос були осно­вними формами відображення соціальної дійсності. Міф — це най­давніша форма фантастичного пояснення суті природи і людини, в якому явища дійсності виступають у вигляді чуттєво-образних уяв­лень. Епос — це оповідь про минуле, що відтворює картину народного життя, його ідеали, моральні нор­ми, прагнення. В епосі суспільні відносини описуються такими, якими вони були насправді, а не віддзеркалюються у перевернутому вигляді, як у міфі, де вигадка і фантазія істотно спотворювали ре­альне життя людини. Головною заслугою Демокріта в соціально-пізнавальному плані є розробка концепції походження і природного розвитку людини шляхом еволюції матерії. Він чітко уявляв собі людину як політич­ну істоту, котра заради досягнення загального блага має підкорятися суспільним законам. При цьому він наголошував, що пристойність вимагає підкорення закону, владі й тим, хто має розумову перевагу, бо від природи керувати властиво ліпшому і дуже тяжко бути під владою гіршого. Демокріт учив, що суспільство виникає в лоні природи. Людина наслідує природу — у павуків навчилася ткати, у ластівок — буду-вати, у співочих птахів — співати. В основі цього була потреба, яку Демокріт називав учителькою життя. Люди розвиваються саме за­вдяки прагненню задовольнити свої потреби. Геракліт (520 — 460 р. до н. е.) поділяв людей на дві групи зале­жно від співвідношення в них здорового глузду та потреб. Перша група — це люди, у поведінці яких розум панує над потребами. Во­ни керуються насамперед здоровим глуздом і, якщо це необхідно, здатні відмовитися від нерозумних потреб. Натомість рабами своїх потреб є представники другої групи. Видатний давньогрецький філософ Платон (427—347 р. до н. е.) – представник ідеалізму – висунув завершену систему полі­тичного устрою суспільства, яку обгрунтував у творах «Політик», «Держава», «Закони». Він уважав, що душі кожної людини прита­манні три компоненти: розум, афекти і прагнення, але їх співвідно­шення в кожної людини різні. Перемога розуму над пристрастями досягається через навчання і виховання. А що не кожна людина мо­же побороти свої пристрасті, то необхідними стають держава та за­кони. Держава має на основі закону забезпечити природжені потре­би людей, наділити громадян матеріальними благами, організувати виховання та розвиток душі й тіла, згуртувати людей і захищати їх своїми засобами. Головне зло суспільства – людський егоїзм, що породжується комерціалізацією людських відносин.

Правильні форми держави: аристократія і монархія – влада найбільш освіченої людини.

Неправильні форми: Тімократія – купка чистолюбців, які займаються корупцією. Олігархія – панування багатіїв, марнотратів. Демократія. Тиранія – у влади тиран.

У побудові ідеального типу держави Платон виходив з учення про душу й етику. Найвищий щабель у суспільстві Платон відводить тій верстві людей, у діях яких домінує розум, розсудливість, хто здатний споглядати істину. Другий щабель платонівської держави мають займати воїни-охоронці. Представниками третього щабля платонівської ієрархії є ті, що займаються виробництвом і розподілом матеріальних благ (ремісни­ки та землероби). Сенс життя людини, за Арістотелем полягає в досягненні вищого блага через діяльність. Не самі властивості людини роблять її ліп­шою, це досягається через діяльність, у процесі якої ці властивості розкриваються. Арістотель започатковує знання про соціальне управління, його завдання, про спосіб життя. Зазначаючи, що спосіб життя значною мірою залежить від того, що людина розуміє під благом, Арістотель вирізняє такі його види: брутальний (коли під благом і щастям розуміють втіхи, розкидання грошей), державний( це ті, що дотримуються всіх законів) і споглядальний( найбільш небезпечний). Праці його: Етика Нікомаха, Етика Евдема, Велика Етика. Види доброчесності: Етичне( походить від звичок), діапо-етичне( інтелектуальні доброчинності). Правильні форми за ним: Аристократія і політія ( правління більшості) , монархія.

Неправильні- тиранія, олігархія, демократія.

Стародавній філософ – Сократ (470 - 399 р. до н. е.) особливого значення у процесі спілкування надавав мовленню. У цьому переконує власний досвід філософа, що брав участь в обгово­ренні найрізноманітніших проблем політики, етики, виховання з будь-якою людиною і будь-де. Його спілкування з людьми було ак­тивним, причому він не передавав знання в готовій формі, а лише допомагав співрозмовникові дійти істини. Майстерність Сократа ве­сти дискусію полягала не в тім, що він знав відповідь на питання, а в тім, що філософ міг переконати опонента, що той її також не знає

Подібно сучасній цивілізованій людині, у стародавні часи люди добре вміли аналізувати емпіричні сторони свого життя і пристосовувати деякі зі своїх ідеалів до реальних людських відносин. Але раціональні досягнення виявилися тільки тоді, коли під впливом контактів з культурами інших народів, що володіють різним досвідом та іншими ідеалами, зникла відносна ізоляція суспільств. Хоча соціальна філософія продовжувала домінувати в суспільній думці, спостереження і порівняння, конфлікт того, що було непорушною істиною, зі зростаючим сумнівом і скептицизмом призвели до появи зачатків соціальної теорії. Уже представники найдавнішого періоду розвитку античної думки – Солоній, Пармені, Геракліт та інші – запропонували багато соціологічних узагальнень.

В Середньовіччя – не дало ніякого матеріалу, бо не розвиваолась ні наука, ні техніка. Панувала схоластика і богослов`я . Церковна цензура гальмувала р-ток науки, соц. досліджень.

Представник: Августин Блаженний 4-5 ст. н. е. працяя «Про град божий»

Головні етапи розвитку:

1. Етап малечість людства ( від Адама і Єви до потопу).

2. Дитинство ( від потопу до Аврааму)

3. Отродство (від Авраама ло Давида)

4. Юність ( від Давида до Вавилонського потопу)

5. Зрілість ( від Вавилонського потопу до Христа)

Старість ( від Христа і до страшного суду) В історії діють два першопочатки: суспільство земне і суспільство небесне, тобто одні люди живуть за людськими стандартами, другі – у відповідності з божественними. Людина, маючи свободу волі, сама обирає , до якого суспільства вона увійде.

В 15-16 ст. в період розвитку ідей Відродження виникають концепції утопічного соціалізму, основоположниками яких були Т.Мор ( твір «Утопія») і Т. Кампанелла ( твір «Місто Сонця»).

Суть утопічних теорій:

1. в основі суспільства лежить суспільна власність;

2. громадяни суспільства повинні виконувати певні обов’язки: займатися працею на користь усіх громадян протягом 4-6 годин на день;

3. загальне житло в комунах, спільне харчування, суспільна праця;

4. постійний контроль за працею громадян з боку верховного правителя і чиновників;

5. пропагування ідей соціальної рівності, братерства і взаємодопомоги;

6. розподіл матеріальних благ відбувається згідно з розумно достатніми, але не надмірними потребами.

Важливою особливістю є відсунення питань, пов’язаних з свободою особистості, індивідуальністю людини, вороже ставлення до приватної власності, що привело до критики утопічних ідей багатьма видатними теоретиками.