2. Соціальні відносини, соціальні інститути, соціальні спільноти.

Соціальні відносини - важливою форма вияву соціальних тривалих, сталих, системних, оновлюваних, різноманітних за змістом зв'язків. Соціальні відносини – це усталена, така, що історично склалася за конкретних умов місця і часу, система зв’язків між окремими людьми й соціальними спільнотами, які беруть неоднакову участь економічному, політичному й духовному житті, мають різний соціальний стан, спосіб життя, джерела й рівні доходів та особистого споживання. Ці відносини складаються з приводу місця і ролі людей у суспільстві, способу їх життя, умов існування.

Основою соціальних відносин є соціальні зв'язки, які об'єднують індивідів, групи та інші елементи суспільства у функціональне ціле. Ядром їх є відносини рівності та нерівності, позаяк розкривають взаємини між людьми, які перебувають на різних соціальних позиціях. Соціальні інститути – сталі форми організації спільної діяльності людей, що склалися історично, завдяки яким відбувається функціонування спільнот і всього суспільного організму. Було введено Г. Спенсером виділяв домашні і сімейні інститути.

Типи соціальних інститутів:

Освітній, Шлюбно– сімейний, Культурний, Економічний, Правовий, Політичний, Військовий, Медичний.

Соціальні інститути тісно взаємодіють із суспільством. Основою взаємодії, є реалізація головної функції інститутів — задоволення конкретних соціальних потреб, інтересів та ін.

Класифікація соціальних інститутів : військові, правові, медичні.

Види соціальних інститутів	Функції, які виконують
Економічні соціальні інститути	Виробництво, розподіл благ, послуг, регулювання грошового обігу, організація праці тощо
Політичні соціальні інститути	Встановлення, виконання, підтримання влади ( уряд, парламент, поліція, суд, армія та ін.)
Виховні та культурні інститути	Розвиток культури, соціалізація молодого покоління, передача культурних цінностей суспільства ( сім’я, школа, навчальні, наукові, художні заклади тощо)
Релігійні соціальні інститути	Задоволення потреб, пов’язаних з розумінням надприродного і священного (церковні організації)

Соціальна спільнота – це реально існуюча сукупність індивідів, яка характеризується відносною цілісністю. Вони виникають у ході історичного розвитку людства на всіх рівнях його існування і різняться величезною різноманітністю форм та змістовних зв’язків всередині них.

Існують три основні соціальні спільноти, їх розрізняють за кількістю та способом скупчення. Функціонально спільноти виникають для досягнення групової мети. Соціальні спільноти можуть виникати спонтанно або організовано, мають формальний або неформальний вигляд. Соціальні спільноти бувають масовими та груповими. Масові мають статистичний характер, вони не є структурованими та однорідними. Групові визначають цілісність внутрішньою структурою.

3.Трансформація соціальних інститутів в процесі розвитку суспільства.

У процесі системної трансформації окремі елементи окремі елементи структури інститутів можуть зникати, наповнюватися новим змістом, виконувати нові завдання і функції. Наочним прикладом є виробнича функція сім’ї. Колись сім’я , особливо сільська , займалась підготовкою молоді до професійної праці. Розвиток виробничих відносин і ускладнення розподілу суспільної праці привели до відмирання цієї функції, однак з відродженням в Україні приватоної власності, розвитком фермерства і підприємництва, сільська сім’я частково відновлює цю функцію. Збагачується її також функція накопичення капіталу.

В ході трансформаційних процесів виникає проблема більш швидкого формування нових стандартів поведінки, що підвищує вимоги до адаптивних властивостей соціальної системи людини, її здатностей засвоювати нову соціал. Реальність.

Глибокі соціальні зміни в х-рі соц. Інститутів вимагають тривалих часових періодів, бо неможливо швидко змінити свідомість, психологію і поведінку людей, скажімо, змінити у них колективістську психологію, що формувалась за часів існування так званого соціалізму, індивідуалістську, без якої людина в умовах ринкових відносин не в стані виборювати сої власні інтереси, конкурувати з іншими тощо. Якщо д-сть соц. Інституту сприяє інтегравції людини у суспільні відносини , то її називають функціональною. Якщо соц. Інстит. Не сприяє або навіть заважає задоволенню потреб системи суспільства в цілому, то його д-сть може бути охарактеризована як дисфункційна.

Соціальний інститут – певна сукупність установ, які відповідають соціальній структурі суспільства; сукупність соціальних норм і культурних зразків, які визначають сталі форми соціальної поведінки і дії; система поведінки у відповідності з цими нормами.

Трансформація передбачає зміну, перетворення істотних рис. Зміна суспільної форми всіх основних соціальних інститутів (економічних, політичних, культурних, освітніх) – це глибокий суспільний переворот і реформування тих соціальних засад і регуляторів, що формують соціальну структуру (вона стала менш жорсткою, рухливішою).

Розвиток соціальних інститутів відбувається двома способами: 1) виникненням нових соціальних інститутів; так, в Україні в процесі становлення державності створюються такі важливі соці­альні інститути, як інститути освіти, науки, армії, дипломатії тощо;

2) розвитком і вдосконаленням уже існуючих соціальних інсти­тутів, поглибленням спеціалізації їхніх функцій, відокремленням від них нових соціальних інститутів. Так, із загальної судової системи розвивається конституційний суд, з'являється самостійний інститут слідства тощо.

Формування різних типів соціальної практики як соціальних інститутів називається інституціалізацією. Найважливішими передумовами цього процесу є не тільки виникнення певних суспільних потреб у нових типах суспільної практики, а й відповідних їм соціально-економічних, політичних, ідеологічних умов, розвиток необхідних організаційних структур і, нарешті, інтерналізація засвоєння індивідами нових соціальних норм та цінностей, формування на їх основі системи потреб особистості, ціннісних орієнтацій та очікувань. Завершенням процесу інституціалізації є інтеграція нового виду суспільної практики в існуючу структуру соціальних відносин.

Соціологія вивчає інституціалізацію переважно з двох точок зору: як історичний процес зародження і встановлення нових соціальних Інститутів, що дає змогу розкрити причини та умови їх виникнення; як одну із сторін функціонування соціальних інститутів в соціальній системі у зв'язку з адаптацією індивідів, колективів до її нормативних вимог, у процесі якої формуються соціально-психологічні механізми, що забезпечують стабільність і стійкість суспільної організації.

Успішне функціонування соціального інституту залежить від того, чи відповідає він певним загальним вимогам. Насамперед йдеться про необхідність чіткого визначення мети, кола завдань, дій, які він буде забезпечувати. Якщо функція інституту визначена не чітко, він не може без конфліктів включитися у глобальну систему інститутів даного суспільства й наштовхуватиметься на різні протидії. Важливо також, щоб він раціонально організовував діяльність. Соціальний інститут має бути деперсоналізованим, тобто незалежним від інтересів людей, які виконують інституційні функції. В іншому разі він втратить свій суспільний характер, загальний престиж.