18. Проблема стратифікації суспільства та соціологічні системи соціальної стратифікації.

Стратифікація – вертикальний поділ суспільства на страти за нерівністю.

Основні системи стратифікації (згідно Е.Гідденсу): існує чотири основні системи стратифікації: рабство, касти, стани і класи.

Рабство – це найбільш виражена форма нерівності, при якій частина індивідів буквально належить іншим як їхня власність.

Каста - означає «рід» і «чистий рід».

Стани – включали в себе аристократію і дворянство.

Класи - не створюються на основі правових і релігійних норм (робітничий клас, селяни)

Також Е. Гідденс визначив типи суспільства:

• закритий (рабство, стани, касти) – перехід із однієї страти до іншої неможливий;

• відкритий (класи) – перехід вільний;

• змішане.

Основні критерії стратифікації: дохід, освіта, влада, престиж.

Типи стратифікації:

1. Закритий ( рабство, касти, стани).

2. Відкритий (класи)

Стратифікація – існуюча в сусп., а також в спільнотах і групах нерівність, розшар, яке виявляється у неоднаковому доступі до соц. благ, ресурсів і володінні ними. Ознаки нерівності: форма власності, розмір доходу, обсяг влади, престиж, професія, рівень освіти, стать, вік, національність, походження. Теорія соц. стратифікації базується на уявленні, що страта являє собою реальну спільноту, що емпірично об’єднує людей на спільних позиціях. В осн. теорії – об’єднання людей у групи та протиставлення їх ін. групам за статусними озн.

Страти – великі сукупності людей, які вирізняються за своїм становищем у соц. ієрархії сусп. Осн. утворення страт є природна і соц. нерівність. Природну нерівність зумовлено різними фізіологічними та псих. властивостями, що їх різні люди мають від природи, з народження (етнічна належність, статево-вікові особл., родинні зв’язки, фізичні та психологічні особл.). Нервність, зумовлена природними відмінностями, є першою формою нерівності, проте головною рисою людського сусп. є соц. нерівність, зв’язана з відмінностями, що зумовлені соціал. чинниками: поділом праці (розумова і фізична), укладом життя (міське й сільське населення), соц. роллю (інженер, політичний діяч).

В Укр. виділяють 7 страт: загальноукраїнська еліта, регіональні та корпоративні еліти, український верхній середній клас, динамічний середній клас (соціально активні, змогли пристосуватися та мають легальні заробітки), аутсайдери (з низьким рівнем адапт і соц акт), маргінали (антисоціальні установки), криміналітет.

Соц. стратифікація – це поділ суспільства на вертикально розташовані соц..групи і верстви (страти,які мають різний престиж,освіту,владу і т.д.

Соціальна стратифікація означає процес, який безперервно триває у суспільстві, і результат цього процесу. Вона є не лише методом виявлення верств даного суспільства, але й «портретом» цього суспільства. Простратифікувавши все населення країни за тими чи іншими критеріями, можна виділити страти (верстви), з яких це населення складається. Тому стратифікація — риса будь-якого суспільства: рабовласницького, феодального, капіталістичного, соціалістичного. Вона наявна в усіх державах, тому що ті чи інші верстви наявні в будь-якому суспільстві, у будь-якій країні. Вони були в минулому, є нині, залишаться в майбутньому.

Соціальна стратифікація — процес соціального відтворення, внаслідок якого верстви (страти), групи, класи виявляються нерівними між собою і групуються в ієрархічно розміщені страти з різним престижем, власністю та владою.

Соціальна стратифікація означає не просто різне становище у суспільстві окремих індивідів, родин чи цілих країн, а саме нерівне їх становище. При цьому дуже важливим є вирішення теорією соціальної стратифікації проблеми соціальної мобільності, зокрема методів зміни особистістю, групою свого соціального становища. Виділяють два основні шляхи здобуття ними певного рангу: аскрипція і досягнення.

Аскрипція — просування соціальними «сходинками» завдяки зовнішнім, незалежним від індивіда, групи, властивостям {соціальному становищу, фізичним даним та ін.).

Досягнення—здобуття індивідом, групою певного статусу завдяки безпосередньо власним успіхам.