27. Перспективи вдосконалення казначейського обслуговування мб-в

Досвід роботи з казнач обслуговування МБ-в свідчить про його перевагу в порівн. з попередньою с-мою, проте низка проблемних питань, виявлених у ході казнач обслуг МБ, спонукає ДКУ до вдосконалення і оптимізації окремих процедур, а саме:

1. Оптимізація документообігу та скорочення обсягу робіт, що зд-ся в ручному режимі.

2. Запровадження системи «клієнт-казн-во» (розробка даного програмного забезпечення має враховувати специфіку казнач обслуговування, тобто проведення попер та поточного контролю)

3. Встановлення чіткого розподілу функцій та повноважень між учасниками бюджетного процесу, а насамперед між органами Державного казначейства та фінансовими органами шляхом ухвалення Законів України "Про Державне казначейство України" та "Про фінансовий контроль в Україні";

4. Вдосконалення системи обміну інформацією між органами Державного казначейства та органами Міністерства фінансів;

5. Підвищення оперативності в роботі органів Державного казначейства шляхом виділення додаткових асигнувань на покращення матеріально-технічної бази, запровадження автоматизації проведення перевірок за допомогою персональних ЕОМ, підвищення чисельності працівників органів ДКУ та забезпечення підвищення їх кваліфікації;

6. Створення в окремих нас пунктах віддалених робочих місць, на яких працюватимуть фахівці відділень ДКУ. Це дасть змогу обслуговувати кілька територіально наближених б-в МС.

7. Залучення до системи казначейського обслуговування місцевих бюджетів поштових відділень, враховуючи значну віддаленість деяких сільських і селищних рад від філій Державного казначейства, що забезпечить уникнення непродуктивних видатків для відповідних рад (ця система ефективно функціонує на сьогодні у Франції).

8. Також потребують вдосконалення та модернізації застарілі операційні системи та технологічна інфраструктура інформаційно-аналітичного забезпечення органів ДКУ, оскільки існують ризики втрати інформаційних та матеріально-технічних ресурсів, що перешкоджає вчасному виконанню місцевих бюджетів і створює загрозу функціонуванню системи ДКУ загалом.

28. Сутність та класифікація державного боргу

Державний борг - загальна сума боргових зобов'язань держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення;

Державний борг: внутрішній д.б. – сукупність строкових зобов’язань держави в грошовій формі, які виникли в результаті запозичень на внутрішньому ринку.

Зовнішній д.б. – сукупність строкових зобов’язань в грошовій формі, які виникли в результаті запозичень на зовнішньому ринку.

Класифікація: 1) за умовами залучення коштів: внутрішній та зовнішній; 2) за формою залучення коштів: державні запозичення та державні гарантії. 3) за валютою залучених коштів: борг в іноземній валюті та борг в національні валюті. 4) за терміном залучення: короткостроковий, середньостроковий та довгостроковий; 5) за кредиторами: кред.від імені міжнародн6их фін орг.., кред.від іноз.держав, заборг.по держ.ЦП. також: капітальний держ.б. та поточний держ.б.

Граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього боргу – встановлюється на кожний бюджетний період Законом про державний бюджет України.

Поточний державний борг – це заборгованість, яку необхідно повернути протягом бюджетного періоду.

Форми залучення д.б.: 1) державне запозичення – залучення державою в особі Кабінету Міністрів Укр.через Міністерство фінансів грошових коштів, іншого майна та майнових прав, що передбачає прийняття зобов’язань щодо грошових коштів на умовах строковості та платності. Внутрішнє – здійснюється шляхом укладання угод з резидентами україни про позику та випуск державних ЦП, що розміщуються на внутрішньому ринку. Зовнішнє - здійснюється шляхом укладання угод з нерезидентами України про позику та випуск держ.ЦП, що розміщуються на внутрішньому ринку.

Державне запозичення може здійснюватися лише з метою: фінансування дефіциту держбюджету; підтримки платіжного балансу та поповнення вал.резервів; на інші цілі, встановлені ЗУ в кожному окремому випадку.

2) Державна гарантія – зобов’язання україни в особі кабінету міністрів україни, що діє через Мінстерство фін., повністю або частково виконати платежі на користь кредитора у разі невиконання позичальником, іншим, ніж Україна, зобов’язань щодо повернення грошових коштів на умовах строковості та платності. Внутрішня державна гарантія – гарантія уряду україни за зобовязаннями позичальника, що виникла перед резидентами України. Зовішня державна гарантія – гарантія уряду україни за зобов’язаннями позичальника, що виникла перед нерезидентами україни.

Етапи управління д.б.: залучення державних запозичень; використання коштів; погашення та обслуговування боргу – виконує ДКУ.

Формою надання державної гарантії є державна порука.

Основні способи реалізації державних гарантій і запозичень: випуск ЦП; укладання угодо про позику та гарантії, ініші способи передбач ЗУ.