100. Північноамериканська зона вільної торгівлі.

Североамериканская зона свободной торговли (НАФТА; англ. North American Free Trade Agreement, NAFTA). В конце 80-х годов начинается серия консультаций и переговоров по поводу углубления и юридического оформления интеграционных связей между Мексикой и США. Конечно же Канада не могла оставаться в стороне мексиканско-американского сближения: она присоединяется к переговорному процессу, который завершился в сентябре 1992 г. подписанием трехстороннего соглашения о создании Североамериканской зоны свободной торговли Согласно этому договору, с января 1994 года началось формирование крупнейшего в мире рынка. Специфичность НАФТА определяется рядом характеристик, которые в определенной степени отличают ее как от западноевропейской, так и от других моделей мирового хозяйства. Особенности интеграции Во-первых, Северо-американская зона свободной торговли должна континентальные масштабы. Во-вторых, страны, которые объединились в НАФТА, имеют различные уровни экономического развития, более того, уровень Мексики резко контрастирует с уровнем США и Канады В-третьих, ярко выраженным центром Североамериканской зоны свободной торговли остаются США - мировой лидер по научно-техническим потенциалом и конкурентоспособной экономикой. Основные торговые и инвестиционные каналы в пределах группировки направлены преимущественно из США или в США;. Что к канадско-мексиканских торговых и инвестиционных связей, то до последнего времени они оставались слишком слабыми. В-четвертых, соглашение должно широко масштабный характер: она охватывает производственную сферу, международную торговлю, финансовые отношения между странами. В-пятых страны-члены НАФТА является одновременно и атлантическими и тихоокеанскими, они почти равноудалены от двух других мощных мировых экономических регионов - Западной Европы и Азиатско-Тихоокеанского региона, что позволяет равномерно развивать экономические связи с ними и существенно влиять на развитие этих связей. Особенность договора о НАФТА заключается также о том, что впервые в мировой практике в системе мирохозяйственных связей интеграционная группировка объединило наиболее высоко развитые страны современности с одной из стран, которая развивается, которая едва поднялась до уровня «новых индустриальных средних государств» . Цели соглашения заключаются в том, чтобы избавиться препятствий в торговле, создать условия для справедливой конкуренции, увеличить целесообразность инвестирования, совместно защищать права интеллектуальной собственности, ввести эффективный механизм сотрудничества и разрешения противоречий, а также развивать трехстороннее, региональное и многостороннее сотрудничество.

101. Інтеграційні процеси в країнах, що розвиваються та їх порівняльна характеристика.

Інтеграційніпроцеси в країнах, щорозвиваютьсяздійснюються перш за все на регіональній основі: в ЛатинськійАмериці, Азії, Африці, Близькому і СередньомуСході.

Досвід інтеграційного розвитку в окремих регіонах Економічна інтеграція в ЛатинськійАмериці (19 південноамериканськихреспублік і Мексики) розвивається в різних формах. У 1960 р. була створена Латино-американська асоціація вільної торгівлі (ЛАСТ), перетворена в 1983 р. у Асоціація латиноамерикансько їінтеграції (ЛАЙ). Члени Асоціації поділяються на три категорії: найбільш розвинені країни (Аргентина, Бразилія, Мексика), країни середнього рівня розвитку (Чилі, Колумбія, Перу, Уругвай, Венесуела) і найменш розвинуті країни (Болівія, Еквадор, Парагвай). Головну увагуАсоціації було звернуто на промислове кооперування по конкретних галузях і спільні програми розвитку економіки та експорту при подальшій лібералізації внутрішньозонального торгівлі.

Розвивалося співробітництво і в рамках інших організацій: Латиноамериканської економічної системи (ЛАЕС), субрегіональному Андської групи, Амазонского пакту (1978), Аргентина-Бразильської інтеграції (1986) та ін

У 1991 р. Президенти Аргентини, Бразилії, Уругваю та Парагваю підписали угоду про створення Спільного ринку країн півдня Америки (МЕРКОСУР) у складі чотирьох держав із загальним населенням 200 млн. чоловік, територією 11 млн. км2 (майже 2 / 3 ПівденноїАмерики) і ВВП 460 млрд. дол (1992).

Учасники МЕРКОСУР припускали з часом підключити до цієї організації інші країни південноамериканські, перетворити його на основне поєднання Південної Америки.

Інтеграційні процеси розвивалися і в Карибському басейні, де з 1973 р. існувалоКарибське співтовариство (КАРІКОМ), що обєднав 14 англомовних держав. У рамках Спільноти існував і Спільний ринок.

Президент США Дж. Буш 27 червня 1990 виступив з ідеєю «нового економічного партнерства» у Західній півкулі.

Інтеграційні процеси в Африці йдуть з початку 60-х років. На першому етапі виникали організації, властиві африканським природних умов, наприклад, сіморганізацій так званого «річковог опрофілю»: ОМВГ (Організація з освоєннябасейнурічкиГамбія), ОМВС (Організація з освоєннярічки Сенегал), організація з експлуатації та розвиткубасейнурічкиКатери і ін Але вони, як правило, виявлялисямалоефективними з-за повноївідсутностівиробничихзвязків. Наприкінці 80-х роківбулистворенiструктури по концентраціїпроцесів і перетворенняїх в інтеграційні: Африканськалісопромисловаорганізація, Міжнародний союз країн - виробників какао, Асоціація з розвиткурисівництва в ЗахіднійАфриці та ін

Зурахуваннямпріоритетних потреб все більшаувагаприділяєтьсяДоговору про поетапнестворенняекономічногоАфриканськогоспівтовариства (АфЕС), організованого в 1994 р., діяякогорозрахований на 34 роки. ГоловнимиелементамиАфЕС є вжеіснуючісубрегіональніугруповання, зокрема, ЕКОВАС (західноафриканськихЕкономічнеспівтовариство держав, створено 16 країнами в 1975 р.), Комес (ЗагальнийринокСхідноїта Південної Африки, 1993), САДК (СпівтоваристворозвиткуПівдня Африки, 1992, 12 держав), ЮДЕАК (Митний і економічний союз Центральної Африки, 1967, шістькраїн). Уперші 20 роківпершочерговуувагуплануєтьсяприділитисамециморганізаціям, спрямуватизусилля на скоординованістьїхдіяльності.

Інтеграційніпроцеси в Африційдуть нелегко, наражаючись на перешкодобєктивного та субєктивного характеру. ЦілкомймовірнопрактичнийефектвідАфЕС буде у віддаленомумайбутньому. Проте сампроцесформуванняСпільнотидастьпоштовхекономічноївзаємодіїафриканськихкраїн.

В даний час визначилисятри зониспівробітництва в арабськомусвіті:

1) Магриб (Алжир, Лівія, Мавританія, Марокко і Туніс);

2) район Перської затоки (Емірати і СаудівськаАравія);

3) створений у 1989 р. Рада арабськогоспівробітництва (ПАР): Єгипет, Ірак, Йорданія, Ємен.

Цілий ряд регіональнихінтеграційнихугод та організаційдіють в країнахарабськогорегіону (на двосторонній і багатостороннійоснові). Загальною, універсальноюорганізацією для всіхкраїн є Лігаарабськихкраїн.Вісім держав є членами Арабського валютного фонду (АВФ), якогорозрахунковоюодиницею є арабська динар. АВФ створений з метою розширенняторгівліміжнафтовидобувними та іншимиарабськимикраїнами, а тому що до цієїорганізаціївходять і держави Африки, вона надаєпевнийвплив на інтеграційніпроцеси на континенті.

Успішнареалізаціяпрограмінтеграції в регіонібагато в чомувизначатисязагальнополітичними проблемами, такими, як рішенняпалестинськогопитання, врегулюваннятериторіальних та іншихспорівміж самими країнамирегіону, включаючи проблему лідерства в арабськомусвіті.

У Південно-СхідноїАзіїстворюютьсяновіформиміжнародногоподілупраціміжкраїнамирізногорівнярозвитку.

Найбільшуспішнодіючоїінтеграційноїугрупованням є АСЕАН (Бруней, Індонезія, Малайзія, Філіппіни, Таїланд), яка через двадцятьроківсвогоіснуваннядосяглазначногопрогресу на шляху створенняобєднаного ринку. Країни, щовходять до АСЕАН, поступовопереходятьпереважноговідекспортусировини до експортувиробничихвиробів, у тому числі до Японії і США. Основою швидкогорозвитку є збільшенняпрямихприватнихкапіталовкладень, у тому числііноземних.