Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Конспект лекций (СА).doc
Скачиваний:
16
Добавлен:
17.12.2018
Размер:
2.43 Mб
Скачать

2.3. Загальна схема керування системою. Керування в системі і керування системою. Функції і задачі керування системою

Керування в системі - внутрішня функція системи, що здійснюється в системі незалежно від того, яким чином чи якими елементами системи вона повинна виконуватися.

Керування системою - зовнішня функцій, що забезпечує необхідні умови функціонування системи.

Система міжнародних відносин є соціальною за походженням та ієрархічною за структурою, що передбачає наявність нерівноправних зв’язків між підсистемами, коли дія в одному напрямку спричиняє значно більший вплив на елемент, ніж дія в іншому напрямку. Існуюча залежність між державами відображає їхню фактичну нерівність з точки зору політичного, ідеологічного, економічного та інших можливостей впливу однієї держави на іншу. Залежність між підсистемами в межах однієї держави відображає сам принцип устрою держави. Такі зв’язки передбачають наявність керуючої та керованої підсистеми та можуть носити прямий чи зворотній характер.

Р ис. Схема прямого зв’язку.

Для прямого зв’язку (Мал.5) вихідні сигнали Х керуючої системи є вхідними для керованої системи, а У - вихідні реакції керованої системи. Такий зв’язок є недостатньо гнучким тому на практиці частіше застосовується зворотній зв’язок (Мал.6).

Р ис. Схема зворотного зв’язку.

Принцип зворотного зв’язку полягає в тому, що вихідні сигнали керованої системи подаються на вхід керуючої. Для оптимального досягнення результату, керуюча система порівнює отримані реакції У з їх еталонним значенням У* (бажаним результатом), різниця е=у-У* аналізується і на підставі цього аналізу корегується Х.

Розрізняють два основних типа зворотного зв’язку: негативний та позитивний, що мають інший зміст, ніж при когнітивному дослідженні. Негативний зв’язок спрямований на ліквідацію відхилення реакції від певного усталеного режиму, а позитивний на збільшення цього режиму. Терміни "негативний" та "позитивний" не слід сприймати як "поганий" та "добрий", і той і інший тип зв’язку може як забезпечити нормальне функціонування системи так і погіршити її стан

2.4. Моделювання систем

Модель - заміщення (на певних умовах) оригіналу для вивчення або відтворення його властивостей.

Модель досліджуваної системи в самому лаконічному вигляді можна представити у вигляді залежності: E = f(Y, X), де:

E - деякий кількісний показник ефективності системи в плані досягнення цілі її існування T (критерій ефективності).

Y - залежні змінні системи;

X - незалежні змінні системи.

На практиці часто використовують моделі, у яких є одна залежна змінна - функція і декілька незалежних змінних аргументів.

Моделі, якщо не враховувати сфери їхнього застосування, бувають трьох типів: пізнавальні, прагматичні й інструментальні.

Основні вимоги до моделі:

  • наочність побудови;

  • видимість основних її властивостей і відносин;

  • зручність для дослідження чи відтворення;

  • простота дослідження, відтворення;

  • збереження інформації, що містилася в оригіналі (з точністю розглянутих при побудові моделі гіпотез) і одержання нової інформації.

Проблема моделювання складається з трьох задач:

  • побудова (ця задача поганоформалізована, у тому розумінні, що немає алгоритму для побудови моделей);

  • дослідження (ця задача більш формалізована, має методи дослідження різних класів моделей);

  • використання (формалізована, конструктивна і конкретизована задача).

Властивості будь-якої моделі такі:

  • обмеженість (модель відображає оригінал лише в остаточному підсумку його відносин);

  • спрощеність (модель відображає тільки істотні сторони об'єкта);

  • приблизність (дійсність відображається моделлю грубо чи приблизно);

  • адекватність (модель успішно описує систему, що моделюється);

  • інформативність (модель повинна містити достатньо інформації про систему, у рамках гіпотез, прийнятих при побудові моделі).

Математичне моделювання – процедура, що переводить припущення щодо проблеми, ситуації або явища в математичний вираз, а потім аналізує цю проблему за допомогою математичних засобів.

Математична модель процесу створюється в результаті його формалізації, тобто чіткого формального опису з необхідним ступенем наближення до дійсності. Створення математичної моделі це необхідний етап кожного серйозного дослідження процесу. Надалі математична модель використовується для отримання загальних закономірностей або конкретних числових даних, пов’язаних з досліджуваним процесом.

Кінцева мета створення математичних моделей – встановлення функціональних залежностей між змінними та параметрами.