3. Східні слов’яни в Ітис. До н.Є.

Більшість учених додержується думки, що прабатьківщина слов'ян охоплювала північні схили Карпат, долину Вісли та басейн Прип'яті. Звідси на початку VII ст. вони стали розселятися в усіх напрямах предками нинішнього населення України. На початок VI ст. із спільної мови слов'ян сформувалися три підгрупи: західнослов'янська, з якої згодом розвинулися такі мови, як польська, чеська та словацька; південнослов'янська, з якої постали болгарська, македонська та сербохорватська; східнослов'янська, що з неї розвинулися українська, російська та білоруська мови.

Протягом VII та VIII ст.. східні слов'яни продовжували розселятися. Згодом вони налічували близько 14 великих племінних союзів, що заселяли землі України, Білорусії та Росії. Найважливішими серед них були поляни, що жили в Центральній Україні на берегах Дніпра. До інших східнослов'янських племен України належали древляни — на північному заході, сіверці — на північному сході, уличі й тиверці — на півдні. У західній частині країни жили волиняни та дуліби.

Східнослов'янських поселень існувало багато, вони будувалися недалеко одне від одного. У центрі зводилися укріплені фортеці, що служили для захисту, проведення племінних сходів і культових обрядів. Східнослов'янські землі рясніли сотнями таких обнесених частоколом населених пунктів. Торгівля у східних слов'ян почала розвиватися у VIII ст. Їй дали поштовх купці зі Сходу й зокрема араби-мусульмани, що стали проникати у східнослов'янські землі. В обмін на дорогоцінні метали, тонкі сукна, ювелірні вироби східні слов'яни могли запропонувати традиційні плоди своєї землі: мед, віск, хутра, а також рабів.

Не мали верховних правителів чи якоїсь централізованої влади. Племена й роди, на чолі яких стояли патріархи, об'єднувало поклоніння спільним богам, а важливі питання життя вирішувалися шляхом загальної згоди. Хоч пізніше й з'явився клас племінної знаті, або князів, соціально-економічне розшарування племені було незначним, а земля й худоба вважалися спільною власністю численних сімей. Впертість і витривалість були їхніми найбільшими перевагами як у війні, так і під час миру.

4. Передумови створення східнослов’янської держави. Політика перших київських князів.

Існує декілька теорій з приводу того, що лежало в основі створення держави слов’ян. Однією з них була норманська теорія. В ній доводилося, що Київську Русь заснували варяги (або нормани). Слово «Русь» походить від фінської назви шведів.

Михайла Ломоносова, а пізніше Грушевський та Костомаров відхиляли цю теорію і у відповідь створили анти норманську теорією за якою Київську Русь заснували східні слов'яни, а слово «Русь» пов'язується з назвами річок Рось і Русна в Центральній Україні.

Ці гіпотези мають серйозні недоліки, жодна з них не дістала загальної підтримки.

важко заперечувати участь, варягів у політичному житті Вони відігравали роль каталізатора політичного розвитку слов’н. Та не слід перебільшувати їх участь. Варяги швидко засвоювали східнослов'янську мову та культуру й через свою малочисельність навряд чи могли серйозно вплинути на спосіб життя місцевого населення. Щоправда, у ряді випадків інтереси східних слов'ян і варягів співпадали. Це:

1. обмеження впливу хозарів,

2. протистояння нападам кочовиків,

3. забезпечення й охорони дніпровського торговельного шляху на Візантію.

Тому існують вагомі підстави вважати виникнення Києва досягненням не якоїсь окремої етнічної групи, а результатом складної слов'яно-скандінавської взаємодії.

Міста, що входили у склад молодої слов’янської держами були мало між собою пов’язані. Князі, намагалися підтримувати хочаб якись порядок. Але загалом займалися збиранням данини з підвладних племен і торгували отриманими товарами з іншими країнами, зокрема Візантією.

Першим князем був Олег (правління: 882-912).

Завоювавши у 882 р. Київ і підкоривши собі полян, він силою поширив своє володіння (тобто право збирати данину) на сусідні племена, найважливішим із яких були древляни. Це втягнуло його у війну з хозарами, яка закінчилася тим, що Олег зруйнував хозарські порти на Каспії. У 911 р., напав на Константинополь і греки мусили піти на укладення дуже вигідної для київського князя торговельної угоди.