31. Національний рух у Наддніпрянській Україні в другій половині хіх ст.

У другій половині ХІХ ст. в Україні як в Європі вцілому відбувалося оформлення і вироблення ідейних основ національно-визвольних рухів. Український національний рух розглядається у періодах 50-60, 70-90 рр. Форми: народницький, соціал-демократичний, ліберальний та національний рухи. Вихідці з дворянської та різночинської інтелігенції, як реакцію на пореформений злам традиційного селянського життя, створили народницький рух у 60-80 рр., обстоювали необхідність перходу до народного вироб-ва, індустріалізації, ставка на селян. Засіб – революція. Соціал-демокр.рух у 70-х рр. На ідеології марксизму, пропагандисти: Зібер, Подолинський. Марксизм робить ставку на пролетаріат. Ліберальний рух на основі земської опозиції у 70-80 рр. Ідея побудови економіки на основі конкур., вільного ринку, держава-демократія. Національний рух- це громадівський рух. Основною метою громад була ліквідація царизму, кріпацтва, установлення демокр. республіки. форми діяльності: культурно-освітня діяльність, часопис „Основа”. Діячі: Антонович, Драгоманов. Як реакція на рухи в Україні з боку Росії видаються Валуєвський циркуляр та Емський указ.

32. Політичні партії в Наддніпрянській Україні на початку хх ст.

Поява українських національних політичних партій і громадських організацій була прискорена соціальним напруженням початку ХХ ст., яке вилилось у масові революційні рухи селян і робітників, опозиційно – визвольний рух інтелігенції і зрештою завершилося 1905р. вибухом демократичної революції.

Створена 1900 р. з ініціативи керівників студентських громад Харкова – Д. Антоновича та М. Русова – разом з представниками таких же громад Києва, Полтави, Чернігова Революційна українська партія (РУП), ще не маючи ні статуту, ні програми, відразу ж проголосила себе виразником інтересів селянства, в якому вбачала основу української нації. Свої визвольні та перебудовні ідеї рупівці викладали на сторінках нелегальних періодичних видань – газети «Селянин» і журналу «Гасло». Охоронці царського режиму у цій агітації вбачали одну з основних причин антипоміщицьких селянських виступів: селяни відмовились працювати, вдавались до бойкотів і страйків.

М. Міхновський у програмній праці «Самостійна Україна» висунув гасло «Україна для українців». Через різні погляди на це питання серед рупівців стався розкол: Міхновського підтримала незначна частина, яка у 1902 р. вийшла з РУП і заснувала шовіністичну Народну українську партію (НУП), у 1903 р. з РУП вийшло ще одне угруповання Українська соціалістична партія (УСП) на чолі з Ярошевським. НУП і УСП були не чисельними, не маючи масової опори у суспільстві швидко занепали.

1904 р. з РУП вийшло живучіше угруповання Українська Соціал – демократична Спілка (скорочено Спілка) очолювана М. Меленевським – Баском і О. Скоропис – Йолтуховським. У 1905 р. Спілка на правах автономної секції влилась до Російської соціал – демократичної робітничої партії (РСДРП).

1904 р. у Києві було створено Українську демократичну партію (УДП) на чолі з О. Лотоцьким і Є. Чикаленком та Українську радикальну партію (УРП) на чолі з Грінченком та Єфремовим. Обидві нечисленні, стояли на ліберальних позиціях, обстоювали встановлення у Російській імперії конституційної монархії, яка б надала Україні право на автономію. Наступного року вони злилися в Українську демократично – радикальну партію (УДРП)

1905р. відбулася реорганізація РУП, яка після цього стала Українська соціал – демократична робітнича партія (УСПДРП) провідники: Д. Антонович, В. Винниченко, С. Петлюра і М. Порш. Численною була соціал – демократична спілка, яка закликала пролетарів села і міста розгортати страйковий рух, земельне питання пропонувала вирішити демократичним постановою спеціально скликаної для цього всенародної конституційної ради. Найактивніше співпрацювали з членами «Загального єврейського робітничого союзу в Литві, Польщі і Росії»(скорочено «Бунд»). Спілківська газета «Правда» друкувалась у Львові, а розповсюджувалась у Наддніпрянщині. Найбільшою популярністю вони користувались серед залізничників і сільськогосподарських робітників.

В умовах неослабленого переслідування царськими властями українська соціал – демократія в особі УСДРП і Спілки не змогла виробити чіткої тактики своєї діяльності та спілкування з іншими партіями та іншими громадськими організаціями.

Провідники ТУП М.Грушевський, С. Єфремов, Д. Дорошенко керували діяльністю петербурзького припарламентського політичного клубу «Українська думська громада». З думської трибуни стали виголошуватися промови проти соціального, національного гноблення українського народу в Російській імперії, обстоювали право на освіту українською мовою.