2.3. Феміністські уявлення про шлюб і сім’ю

Певний вплив на формування поглядів на шлюб, сім’ю, статеву диферен­ціацію в суспільстві справляє фемінізм (від лат. femina - жінка). Під фемінізмом найчастіше розуміється: 1) теорія, пов’язана з характером глобального пригноблення жінок і їх підпорядкування чоловікам; 2)соціополітична теорія і практика, мета якої - звільнення всіх жінок від чоловічої вищості (переваги) і експлуатації; 3) соціальний рух, що містить стратегічну конфронтацію з гендерно-класовою системою; 4) будь-яка ідеологія, яка знаходиться в діалектичній суперечності з усіма женоненависницькими ідеологіями та діями.

Усередині фемінізму нараховується більше десятка політичних тенденцій: від ліберальних позицій рівноправності до вимоги жіночого верховенства. Зокрема, є такі напрямки: академічний, культурний, лесбійський, ліберальний, психоаналітичний, радикальний, соціалістичний, політичне лесбіянство та "чорний" фемінізм. Останній займається специфічними проблемами чорних жінок. Хоча поки що немає єдиної ідеологічної позиції, яка б об’єднала всіх феміністок, однак найвпливовішою є така: підпорядкування жінок чоловікам є результат соціально-економічних факторів, а не біологічного детермінізму: жінкою не народжуються, а стають (Феминизм: Восток. Запад. Россия / Отв. ред. М.Т.Степанянц. - М.: Наука, 1993. - С.42). Цілком природно, що феміністський рух прагне справляти свій вплив як на розуміння, так і на становлення шлюбно-сімейних цінностей у суспільстві, на роль шлюбу, сім’ї, жінки й чоловіка в ньому тощо.

В Україні середини 90-х років ХХ століття після лібералізації суспільства та проголошення державної незалежності склалися умови для бурхливого зростання кількості жіночих об’єднань. У 1996 р. в Україні нараховувалось близько 70 жіночих організацій. Вітчизняні дослідниці жіночого руху вказують на те, що за чималою кількістю новоутворених жіночих об’єднань не стоять належна організованість, чітке спрямування діяльності, а це у свою чергу гальмує ефективну роботу усього руху. Вони нарікають на недостатнє інформування про сучасний феміністський рух у розвинених країнах Заходу, слабке опанування результатів гендерних досліджень у світі й особливо в самій Україні.

У даному контексті заслуговують уважного розгляду різні феміністичні концепції, передусім промарксистські, адже, як відомо, у ХХ столітті марксизм здійснив на вітчизняну суспільствознавчу думку значний вплив, у тому числі й на теоретичне розуміння проблем сім’ї, становища жінки в суспільстві і сім’ї. Основні принципи марксистського розуміння генезису сім’ї, ролі в ній жінки в концептуальному плані були окреслені Ф.Енгельсом і А.Бебелем. Їх історико-матеріалістична фамілістична концепція у свою чергу, як уже відзначалося, вироблялась на основі результатів досліджень американця Л.Г.Моргана.

Сам А.Бебель, відстоюючи необхідність політичної активності жінок, фактично став ідеологом міжнародного соціалістичного жіночого руху. У 1879 р. вийшла його книга "Жінка і соціалізм", у якій з метою широкого залучення жінок до політичної боротьби під прапорами пролетарської революції формулювалися принадні й зрозумілі для них ідеї. "Жінку і робітника об’єднує те, - писав А.Бебель, - що вони пригноблені... Їй належить довести, що вона зрозуміла своє істинне становище в русі й боротьбі сучасності за краще майбутнє і готова взяти в ньому участь" (Бебель А. Женщина и социализм. - М.:Госполитиздат, 1959. - С.9,587). Використавши досить широкий і цікавий матеріал, автор спробував показати становище жінки в усі історичні періоди (від первісного ладу до капіталістичної епохи), дати прогноз кардинальних змін, які відбудуться при соціалізмі й комунізмі. Як і Енгельс, А.Бебель вважав, що основні причини нерівності між чоловіком і жінкою детермінуються тільки соціальними причинами, насамперед економічними, а бачити там і природні підстави - "абсурд і буржуазні забобони". Книга закінчувалась пророцтвом: "Майбутнє належить соціалізму, тобто насамперед робітнику і жінці" (Бебель А. Женщина и социализм. - М.: Госполитиздат, 1959. - С.588). Хоча марксистські передбачення і не здійснились через свою утопічність, вони й надалі привертають увагу тих, хто шукає "універсальний" спосіб досягнення "рівності", "справедливості", недивлячись на широке розмаїття людського вияву.

Сучасні феміністки, які застосовують марксистський метод історичного матеріалізму, звертають увагу на те, що в передмові до "Походження сім’ї, приватної власності та держави" Ф.Енгельс зафіксував зв’язок двох процесів, важливих для матеріалістичного розуміння історії: з одного боку, виробництва засобів до життя (харчів, одягу, житла й необхідних для цього знарядь), з другого - виробництва самої людини (тобто процесу продовження роду). У самій же роботі автор зосереджується на обгрунтуванні способу матеріального виробництва як головного чинника, що обумовлює розвиток суспільства, у тому числі і його складової - сім’ї.

Теоретики фемінізму вважають, що названі вище процеси мають розглядатись у єдності, інакше перекручується істинна картина дійсності. Зокрема, на їх погляд не одержала адекватної оцінки роль жінки-домогосподарки, яка виконує дуже важливу функцію репродукції і соціалізації робочої сили. Однак ця робота, як і частина роботи чоловіка, роботодавцем не оплачується. Таким чином, за посередництвом чоловіка домогосподарка також є предметом експлуатації і одержання додаткової вартості. При цьому робітник продає свою робочу силу за на зарплату, а домашня праця жінки безпосередньо не обмінюється на зарплату: її робота організовується й контролюється через сімейну організацію. Істотні корективи феміністки вносять і в марксистську концепцію соціальної нерівності. Вони вважають, що Енгельс, акцентувавши увагу на класовому аспекті, випустив з уваги особливий тип пригноблення жінки в сім’ї і суспільстві - підпорядкування жінки чоловікові і експлуатація її в сім’ї.

У будь-якому разі, приймаючи чи не приймаючи подані аргументи, можна зробити висновок, що сучасне суспільство стоїть перед потребою по-новому, не тільки з морально-аксіологічних, а й з економічних позицій, оцінювати працю людини, насамперед жінки, у сфері біологічного відтворення суспільства, соціалізації молодого покоління. У цьому зв’язку нинішні пропозиції окремих політичних партій в Україні про створення (відтворення) умов для існування однокар’єрної (однодоходної) сім’ї, тобто сім’ї, яка могла б нормально матеріально забезпечуватись одним працюючим у суспільній сфері членом сім’ї, не є патріархальними, а досить демократичними, скерованими на захист сім’ї в цілому і жінок зокрема. Щодо "експлуатації" жінки в сім’ї, то це питання пов’язане з центральною для сучасної феміністської думки проблемою - "жінка - сім’я - робота". Вона ставить жінок перед дилемами, суть яких зводиться до того, що кожний крок на шляху особистісної самореалізації викликає з негативні наслідки в їх сімейно-жіночому бутті.

Виробництво й культура епохи науково-технічної революції створюють велику кількість посильних для жінки робочих місць, надають можливості для професійного самовираження, одночасно висувають до працівників (безвідносно до їх статі) вимоги самовіддачі, постійного підвищення кваліфікації. Однак, відзначають феміністки, виконання жінками функцій матері істотно обмежує розкриття їх потенційних можливостей. Біологічна схильність до продовження людського роду робить для них нереальним рівність можливостей, тобто відкидається один із чільних принципів свободи в демократичному суспільстві. Таким чином, фактично дилему можна сформулювати так: свобода, рівність можливостей чи народження дитини. Іншими словами, для радикального фемінізму біологічне призначення людини, у даному разі жінки, не є найважливішою людською турботою. У феміністськи настроєних жінок егалітарні інтенції тісно переплітаються з евдемоністськими, з прагненням до щастя. Найважливішим атрибутом щастя, у їх розумінні, є поняття людської гідності, яке включає в себе свободу на вибір партнера, право на розірвання шлюбу, на сексуальне розуміння, контроль за народжуваністю, справедливий розподіл домашніх обов’язків тощо. Однак на шляху реалізації всього цього стоять великі перепони у вигляді патріархальних традицій сімейної моралі, подвійних (для чоловіків і жінок) стандартів поведінки, релігійного освячення жертовної поведінки жінки, соціальної вразливості матері і дітей без чоловіка і батька і т.д. Усе це, безумовно, життєво важливо. Проте питання не тільки в тому, чи будуть люди жити щасливо чи нещасливо, а в тому чи будуть існувати взагалі, як суспільство, етнос. У даний відтинок часу така контраверса здається риторичною

Можливість брати участь у вільному ринку праці й одержувати заробітну плату, що є соціально визнаною, сприяє самостійності жінки, її особистісній самореалізації. У той же час вихід у зовнішній світ створює проблеми в приватному житті: скорочується час спілкування з сім’єю, що нерідко викликає почуття провини, особливо перед дітьми; розмиваються сімейні стосунки; збільшується ризик шлюбного розлучення та самотності. Система ринкових відносин перетворює її учасників у носіїв етики індивідуалізму. Для жінки це означає звуження традиційної для неї етики турботи про членів сім’ї з відповідними цінностями альтруїзму, самопосвяти. Тут для жінки виникає дилема "робота чи сім’я", "традиційна фемінна" ментальність чи "маскулінізована модель" свідомості сучасної жінки.

Структура, сам зміст владної системи забезпечує успіх насамперед тим, кому властиві агресивність, ініціатива, конкурентоспроможність, тобто традиційні чоловічі риси, які еволюційно закладались природою і прищеплювались соціокультурними чинниками. Щоб перемагати у владній боротьбі, жінка має або володіти вказаними рисами, або хоча б імітувати їх. Тим часом її соціалізація відбувається за іншим типом, вона має інші психологічні особливості, а тому успіх у кар’єрі досягається, як правило, великими фізичними й психічними силами. До того ж виконання двох видів праці (домашньої і професійної) вимагає переключення різних за спрямуванням психологічних механізмів. Усе це є потужним джерелом всіляких стресів, недуг, які ведуть до дисбалансу біологічних, психологічних, соціальних сторін життя жінки. І тут перед жінкою стоїть непростий вибір.

Суспільна думка феміністського напрямку за аксіому вважає твердження, що звільнення жінки можливе тільки за умови руйнування інституту патріархальної сім’ї. Щодо цього, то тільки протягом останніх 20-30 років проходили апробацію різні варіанти-пропозиції. Так, представники радикального фемінізму 70-х років, вбачаючи в сім’ї основне джерело експлуатації жінки, виступили з вимогою елімінації шлюбу, покладаючи при цьому надії на комунальні форми життя. Мається на меті встановлення нового суспільного порядку, який би давав можливість відокремленого існування жінок від чоловіків і будь-яких патріархальних громадських структур. Сім’я при цьому розуміється як ключовий інструмент у придушенні жінок через сексуальне рабство і насильницьке материнство. "Жінка... ототожнюється в традиційній культурі виключно з тілом і його функціями: сексуальними, дітородними... Сутність проблеми полягає не в тому, щоб виявити конкретного ворога (чоловіка) і змінити вектор влади (почати панувати над ним). Необхідно зрозуміти, які соціальні й культурні фактори обумовили формування маскуліністської ідеології і патріархальної соціальної організації, та намітити перспективи виходу із кризи. Відмова від маскуліністської ідеології - одна із найважливіших соціальних і культурних завдань (Воронина О. Феминизм // 50/50: Опыт словаря нового мышления. - М.: Прогресс,1989. - С.528; Вона ж. Феминизм: Восток. Запад. Россия / Отв. ред. М.Т.Степанянц. - М.: Наука, 1993. - С.217, 224).

Соціалістки вбачають вихід у докорінному зламі патріархальної і капіталістичної формацій як соціальної системи. Вони мають надію, що одночасно вирішиться й проблема звільнення жіночої статі.

Ліберальний фемінізм орієнтований на досягнення загальної рівності жінок з чоловіками без яких-небудь змін "патріархальної системи". Цей напрямок активно виступає за впровадження реформістських заходів: перегляд розподілу праці й професій між жіночою і чоловічою статтю, створення рівних можливостей, ширше залучення жінок до владних структур, злам норм повсякденної жіночої і чоловічої поведінки, а також виведення виховання дітей і виконання домашньої роботи за межі нуклеарної сім’ї тощо.

Практика показала утопічність перших двох позицій і певну життєздатність ліберально-реформістської течії. Ліберально-реформістський феміністський напрямок насамперед спирається на дві принципові основи. По-перше, сім’я є великою цінністю суспільства, по-друге, вона має трансформуватись у модель сімейного партнерства. Сім’я-партнерство передбачає взаємодоповнення біологічного й соціального буття чоловіка і жінки, несуперечливість їх рольової поведінки, сукупне прийняття рішень, кооперацію батьків і дітей, додержування регулятивів етики турботи і справедливості (поняття, до речі, дуже релятивного). Однак, як вважають соціальні проектувальники, для реалізації цієї моделі потрібно дуже багато: достатня матеріальна забезпеченість населення, технічна оснащеність побуту, систем обслуговування, ефективні засоби контролю за народжуваністю, соціальна допомога та ін. Партнерство передбачає достатньо високий рівень моральної і правової свідомості і самосвідомості, розвинутих демократичних інститутів. Для цього потрібне звільнення як масової, так і теоретичної свідомості від сексистських (статевих) забобон, що можливо тільки за перебудови патріархальних структур поза сім’єю - у системах влади, релігії, моралі, культури і т.д. Грандіозність такої "великої революції", яка має відбутися, феміністів не бентежить. Зміни на краще, які відбулися, за висновками окремих вчених, у 80-90-х рр., наприклад, в американській сім’ї (поліпшення психологічного клімату в сім’ї, більш рівна участь чоловіків і жінок у вихованні дітей, вирішенні сімейних проблем) додає їм оптимізму. Одночасне розмивання традиційної нуклеарної сім’ї, інші асімейні явища вони пов’язують з дією загальних цивілізаційних процесів. Таким чином, заявляє про себе гуманістичний, інтелектуальний фемінізм, який перетворюється із ідеології жіночого звільнення в нову теорію альтернативного суспільного розвитку, яка передбачає усунення насилля як провідного компонента маскуліністського світогляду, насилля щодо природи, соціальних груп, спільнот. Ставиться завдання врятувати світ від репресивної культури, що таїть у собі вселюдську загибель.

Феміністська наукова і політична думка широко використовує поняття "патріархальна (патріархатна) система" як синонім нерівних стосунків чоловіків і жінок. Однак виявляється, що "домінуюче становище" чоловіків у шлюбі й сім’ї, а також і у суспільстві було великою мірою заміфологізоване. Чоловік змальовувався і змальовується таким, що "з часів патріархату" має на все право, сам приймає рішення, примушує жінку виконувати його вимоги і т.д. Жінка, відповідно, - приниженою, пригнобленою, з обмеженими можливостями. Вона взагалі вважається "другосортною" особою. Наукові розвідки про шлюбно-сімейні відносини, становище жінки в епоху середньовіччя й у пізніші часи в європейських суспільствах, здійснені зарубіжними дослідниками і дослідницями в 70-80 рр. нашого століття, які ввели в обіг значний незадіяний раніше науковий матеріал, примушують взяти під сумнів уявлення про значну домінантність чоловіка над жінкою у названий період. Треба наголосити, що мова йде саме про ту історичну добу, яка взагалі вважалась еталоном панування чоловіків над жінками відповідно до парадигми християнства.

Рішучу ревізію стереотипу ролі жінок і дітей у сім’ї і домогосподарстві, а також у сфері міської економіки, здійснив Д.Ніколас у книзі "Домашнє життя в середньовічному місті: жінки, діти і сім’я в Генті Х1У століття"(1986). Проаналізовані унікальні матеріали архівів середньовічного бельгійського міста примусили переглянути уявлення про жорстку обмеженість жіночої активності домашніми межами, про "організовані шлюби" і відсутність особистого вибору, щирого кохання і душевної прив’язаності подружжя. Виявилось, що практично всі характерні риси сім’ї, які вважались надбанням західноєвропейської культури ХУІ-ХУІІІ століть були властивими сім’ї у ХІУ-ХУ століттях. У багатьох документах було зафіксоване значне розходження між правовими нормами і дійсністю. Право передбачало досить жорстке підпорядкування жінок чоловікам, однак насправді вони часто виступали рівними партнерами своїх чоловіків чи синів або вели справи незалежно від них. При укладанні шлюбів багатих спадкоємиць простежувались кланові інтереси, спостерігались міркування з економічних і престижних позицій, проте для середніх і нижчих прошарків населення важливу роль у виборі шлюбного партнера і сімейному житті відігрівали взаємні почуття, романтичне кохання, сексуальні бажання.

Американська дослідниця Б.Ханавальт у монографії "Селянські сім’ї в середьовічній Англії" (1986) виявила, що партнерство - це найкраще слово, яке підходить для опису шлюбу у середньовічному англійському селянському суспільстві. Це партнерство було й економічним, й емоційним. У середньовічній селянській сім’ї виявлялись спільність інтересів, поглядів, взаємні почуття прихильності й відповідальності, любов і турбота про дітей, старих людей.

Вивчаючи історію нідерландського дворянства ХУІ-ХУІІ століть, Ш.Маршал (1987) дійшла висновку, що жінки брали участь не тільки в сімейній, але й у політичній та громадській діяльності. Непомітно, щоб вони якось усвідомлювали наявність певної специфічної "сфери" жіночої активності або побоювались вийти за її межі. Їх права, захищені законами та звичаєм, забезпечували їм достатню незалежність. Вони будували свою ідентичність за власним вибором, через батьківську сім’ю або в шлюбі. Їх поведінка свідчить про суспільство, у якому жінка мала значну свободу. Дружини і чоловіки часто були партнерами в сімейних справах. І матері, і батьки брали участь у вихованні дітей, підтримуючи один одного і прищеплюючи цінності взаємних стосунків своїм дітям. Важливе значення в створенні таких стосунків, на думку дослідниці, мали, ясна річ, фінансова незалежність, узаконені права жінки у дворянській сім’ї, однак помітну роль відігрівали й інші чинники, передусім демографічного плану: достатньо вузький віковий інтервал між подружжям створював первісні сприятливі умови для їх взаємного зближення й встановлення партнерських відносин, а висока дитяча смертність і реальна загроза згасання роду в умовах війни та революції підвищували цінність кожного, хто виживав. Позитивно, мабуть, вплинула й Реформація з новими міжособистісними і життєвими орієнтирами протестантів.

Заслуговують на увагу дослідження, здійснені методом вивчення "жіночих соціальних мереж", тобто системи впливу жінок на публічну й владну сферу. Вони показують, що жінки середньовіччя справляли немалий вплив на прийняття політичних і економічних рішень, на розв’язання багатьох державних і суспільних питань.

У наші часи феміністична ідеологія намагається поширити думку про те, що існуюча патріархальна система є репресивною культу­­­рою, яка таїть в собі загибель і яку треба знищити разом з її ос­­­новним продуктом - статтю. Проголошується завдання усунути насилля як провідний компонент маскуліністського світогляду. На практи­­­ці "гуманізація" патріархальної культури йде шляхом її фемінізації. Існує немало прихильників думки про те, що жінка є добрішою, м'якшою по натурі, і феміністична культура буде більш гуманною та альтруїс­­­тичною. Та чи насправді буде так? Є дослідники, які указують на те, що жінка сама по собі, як біологічний вид, жорстокіша за чоловіка. Такі факти описували визнані в науковому світі автори (Бехтерев В.М. Коллективная рефлексология.-Пг.:Колос,1921; Вейнингер О. Пол и характер.- М.:ТЕРРА,1992; Гудолл Дж. В тени человека.-М.:Мир,1974; Кэрригер С. Дикое наследство природы. - М.: Мысль,1969; Некрасов С.Н., Возилкин И.В. Жизненные сценарии женщин и сексуальность. -Свердловск: Изд-во Урал. ун-та, 1991; Новеженов Ю.И. Статус-секс и эволюция человека. - Свердловск: Изд-во Урал. ун-та, 1991 та ін.). Таким чином, образ "не­­­насильницької" культури, створюваної на жіночий манір, є досить сумнівним.

У підсумку слід зазначити, що з фамілістичного погляду певні напрями фемінізму займають прогресивні, конструктивні позиції до суспільства в цілому, до оптимізації шлюбно-сімейного способу життя зокрема. Однак є напрямки, які займають і асімейні позиції. Українське суспільство має глибокі вікодавні шлюбно-родинні традиції, які шанують жінку, дають їй можливість посідати гідне паритетне місце в сім’ї, суспільстві. Сьогодні, не ідеалізуючи минуле та сучасне буття, необхідно вдумливо ставитись до оцінки різних культурних, політичних течій, культурних цінностей, які вони несуть, до їх прагнень впливати на зміни у шлюбно-сімейній сфері.