Розділ 1. Соціально-природне значення шлюбу

І СІМ’Ї

1. Сім’я як соціологічне поняття

Сім’ю досліджують різні науки - соціологія, психологія, педагогіка, демографія, право, етика, історія та ін. Соціологія сім’ї - це галузь соціології, що вивчає формування, розвиток та функціонування сім’ї, шлюбно-сімейних відносин у конкретних культурних та соціально-економічних умовах. Розкриваючи ці питання, перш за все необхідно з’ясувати, що розуміється під шлюбом і сім’єю, а також розглянути основні соціологічні підходи до їх дослідження.

Шлюб (від старослов’ян. сълюб - дати урочисту обіцянку, "слюбитись" - домовитись) - історично обумовлена, санкціонована й регульована суспільством форма відносин між чоловіком і жінкою, що визначає їх права й обов’язки у відношенні один до одного та до дітей. У даному соціологічному визначенні звертається увага на те, що суспільство дає дозвіл на близькі стосунки чоловіка і жінки, певним чином установлює загальні для всіх принципи регулювання цих стосунків, визначає відповідальність подружжя між собою і стосовно дітей. Історичний аспект шлюбу вказує на те, що ця форма міжлюдських відносин, маючи неминущі ідентичні засади для всіх часів, одночасно розвивається, набуває конкретної специфіки в різні епохи. Наприклад, раніше вважалося, що шлюб це відносини виключно між людьми різної статі. Сучасне суспільство розширює таке уявлення. У лютому 1994 р. Європарламент прийняв резолюцію, у якій закликалось не чинити перепон гомосексуальним шлюбам (гейським і лесбійським), можливості виховувати в такому шлюбі взятих дітей. Ставлення суспільства до цього є неоднозначним. Зокрема, церква, широкі кола громадськості засуджують такі шлюби. У лютому 1999 р. центральними кварталами Парижа пройшла 100-тисячна демонстрація, в якій взяли участь не тільки мешканці французької столиці, а й делегати від кількох міст Франції. Учасники протестували проти обговорення в парламенті "Пакту про громадянську солідарність", у проекті якого передбачалося право на співжиття і громадянське існування одностатевих сімей, офіційну їх реєстрацію та можливість виховання ними дітей.

Отже, шлюб має певні риси соціального інституту, через який суспільство впорядковує й санкціонує статеве життя чоловіка і жінки, встановлює їхні подружні та батьківські права і обов’язки.

Сім’я є складнішим поняттям, ніж шлюб, адже поєднує риси соціального інституту й малої соціальної групи. Сім’я - це історично конкретна система відносин між чоловіком і дружиною, між батьками і дітьми; мала соціальна група, члени якої пов’язані шлюбними родинними відносинами, спільністю побуту і взаємною моральною відповідальністю та соціальною необхідністю, яка обумовлена потребою суспільства у фізичному і духовному відтворенні населення (Харчев А.Г. Брак и семья в СССР. - М.: Мысль, 1979. - С.75).

Як соціальний інститут сім’я характеризується сукупністю соціальних норм, санкцій, зразків поведінки, що регламентують взаємини між чоловіком і дружиною, батьками, дітьми та іншими близькими родичами. Відповідно до українського законодавства близькими родичами є батьки, чоловік, дружина, діти, рідні брати й сестри, дід, баба, онуки.

Сім’я аналізується як соціальний інститут найчастіше в тих випадках, коли особливо важливо визначити, наскільки спосіб життя сім’ї, її функціонування в певних рамках відповідає або не відповідає тим чи іншим сучасним суспільним потребам (Мацковский М.С. Социология семьи: Проблемы теории, методологии и методики. - М.: Наука, 1989. - С.22). Модель соціального інституту дуже важлива для прогнозу майбутніх змін сім’ї.

Взаємини між чоловіком і дружиною регулюються сукупністю норм та санкцій. Одні норми, обов’язки й права носять юридичний характер і регламентуються законодавством. До юридично закріплених норм звичайно належать питання про володіння майном, матеріальні обов’язки подружжя стосовно дітей і один одного, про мінімальний вік вступу в шлюб тощо. Тут важливо виділити цілий комплекс норм, пов’язаних із розірванням шлюбу. Вони базуються на юридичному регулюванні розлучення: встановленні юридичних підстав для розірвання шлюбу, характеру шлюборозлучної процедури; правах і обов’язках колишніх чоловіка і дружини, пов’язаних з утриманням і вихованням дітей, володінням майном після розлучення тощо.

Інші норми шлюбу регулюються мораллю, звичаями, традиціями. До них належать норми залицяння, шлюбного вибору й дошлюбної поведінки, розподілу влади й обов’язків між чоловіком і дружиною, взаємної відповідальності за економічний стан сім’ї, виховання дітей, сімейний відпочинок. Моральна регламентація поширюється також на характер взаємин у процесі розлучення й після нього і на деякі інші питання. Певна регуляція здійснюється і в інших галузях шлюбно-сімейних відносин - наприклад, у взаєминах із родичами, друзями.

Сім’я розглядається і як побудоване на шлюбі, кровній спорідненості або усиновленні об’єднання людей, пов’язане спільністю побуту, взаємною відповідальністю і взаємодопомогою. При аналізі групових характеристик сім’ї насамперед доцільно зупинитись на понятті мала соціальна група. Під останньою найчастіше розуміють нечисленну за складом групу, члени якої, об’єднані спільною соціальною діяльністю, знаходяться у безпосередньому особистому спілкуванні, що є основою для виникнення емоційних стосунків, групових норм і групових процесів.

Як мала соціальна група сім’я розглядається в тих випадах, коли дослідженню піддаються стосунки між індивідами, що складають сім’ю. Такий підхід дозволяє встановити мотиви й причини розлучень, динаміку подружніх стосунків, характер взаємин між батьками і дітьми. Але, акцентуючи увагу на проблемах міжособистісної взаємодії, не можна абстрагуватись від того, що вони тісно пов’язані з існуючими в суспільстві нормами, цінностями і зразками поведінки. Групова поведінка залежить від економічних, соціокультурних умов життєдіяльності групи, а також від її кількісного складу.

Найменшою за кількісним складом соціальною групою можна вважати групу з двох осіб, тобто діаду. Це неміцна структура, вона руйнується із вибуттям одного члена. Члени діади повинні підтримувати стійкі стосунки між собою, інакше група перестане існувати. Отже, діада вимагає позитивної взаємодії між її членами, тіснішої та упорядкованішої, ніж мала група з іншою кількістю членів. Водночас у ній сприятливі умови для одержання глибшого емоційного задоволення.

Коли до групи з двох осіб приєднується третя, утворюється тріада, у якій можуть складатись непрості стосунки. Якщо відбувається зближення між двома членами групи і відмежування третього, останній може відігравати різні ролі: байдужого посередника; опортуніста, який використовує інших у власних інтересах; тактика, що діє за принципом "поділяй і владарюй". Наприклад, перша дитина в сім’ї може зміцнити узи між батьками, ставши об’єктом їх спільної любові, а може, спричинивши ревнощі, конфлікти, сприяти роз’єднанню батьків.

Хоча досить популярною в масовій свідомості є сім’я з чотирьох осіб (батьки і двоє дітей), із соціально-психологічного погляду такий варіант не є найкращим. Групи з парним числом учасників відрізняються від груп із непарним числом. У перших помітніше виявляються розбіжності, суперечності, тому вони менш стійкі. Такі групи можуть розпадатися на фракції з рівною кількістю учасників, отже, тут важче виробити загальногрупове рішення "більшості".

Оптимальною за чисельністю можна вважати групу з п’яти осіб. У таких групах, як правило, відсутні вищезазначені проблеми. Їх учасники не страждають від хисткості стосунків і напруження, властивих діадам і тріадам. У групах з п’яти чоловік кожен краще розуміє свою роль. Одна людина тут практично не залишається в ізоляції, вона завжди знайде підтримку в когось із членів групи. З огляду на даний аналіз ідеальною простою сім’єю (яка складається з двох поколінь - батьків і дітей) за кількісним складом є сім’я з п’яти чоловік: батько, мати і троє дітей.

Треба звернути увагу на те, що парадигма соціального інституту орієнтована в основному на зовнішні зв’язки сім’ї, у той же час її внутрішні зв’язки досліджуються через призму понять, що характеризують малу групу. Сучасна наука досліджує сім’ю як соціальну систему на основі інтеграції. Дедалі частіше заявляє про себе фамілістичний (від лат. familia - сім’я) підхід - міждисциплінарний системний підхід до вивчення, опису, пояснення процесів у шлюбно-сімейній сфері із застосуванням соціологічних, психологічних, демографічних, економічних, історичних, біологічних та інших знань.