Контрольні завдання

1. Обгрунтуйте мультифункціональність та полікаузальність сексуальної поведінки людини.

2. Поясніть, у чому полягають генетичні та соціальні фактори сексуальної поведінки, вибірковість сексуальних інтересів людини.

3. Дайте визначення поняття сексуальної культури та обгрунтуйте причини існування соціальних норм у сексуальній культурі.

4. Охарактеризуйте сексуальну мораль у звичаях українців.

5. Проаналізуйте сучасні типи морального обгрунтування сексуальної поведінки.

6. Розкрийте теорії дошлюбної сексуальної поведінки.

7. Обгрунтуйте, чому потреба в дітях вважається головним чинником репродуктивної поведінки людини.

8. Поясніть, що таке соціально-статусні, економічні, духовно-емоційні (психологічні) репродуктивні мотиви.

9. Розкрийте поняття планування сім’ї та поясніть, у чому полягають соціальні програми сприяння плануванню сім’ї.

Список рекомендованої літератури

Антонов А.И., Медков В.М. Социология семьи. - М.: Изд-во МГУ, 1996.- 304 с.

Детность семьи: вчера, сегодня, завтра: Сб. ст. / Редкол.: Л.Л.Рыбаковский (отв. ред.) и др. - М.: Мысль,1986. - 205 с.

Кон И.С. Введение в сексологию. - М.: Медицина, 1988. - 320 с.

Лев-Старович Зб. Партнерский секс: Пер. с пол. - М.: Интербук, 1990. - 286 с.

Лев-Старович Зб. Секс в культурах мира: Пер. с пол. - М.: Мысль, 1990.- 255 с.

Молода сім’я України 90-х / Редкол.: Ю.М.Якубова, М.Ф.Головатий, О.О.Яременко. - К.: А.Л.Д., 1996. - 104 с.

Навчально-методичний посібник з курсу "Соціологія сім’ї" / Уклад. С.В.Глазунов. - Д.: ДДУ, 1999. - 40 с.

Прибиткова І.М.Основи демографії.- К.:АртЕк, 1995.- 256 с.

Сексология: Энцкл. справ. по сексологии и смеж. обл./ Редкол:. Б.М.Вороник и др. - Минск: БелЭн, 1995. - 351 с.

Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности: Пер. с англ. - С.Пб.: Питер, 1998. - 608 с.

Розділ 5. Соціальні проблеми оптимізації шлюбно-сімейної поведінки

5.1. Соцієтальні та особистісні джерела кризи, дезорганізації сучасної сім’ї

Спад народжуваності і зростання смертності населення, зменшення кількості укладених шлюбів і зростання кількості розлучень, збільшення дошлюбних сексуальних зв’язків та позашлюбних народжень, приріст кількості відмов від дітей і підвищення підліткової та дитячої злочинності, інші подібні негативні явища сучасного суспільства в значній мірі пов’язують з тим, що сім’я як соціальний інститут у достатній мірі не виконує своїх функцій. Чому це відбувається ?

Питання про зниження ролі сім’ї в життєдіяльності суспільства було поставлене на науковому рівні у 20-ті роки ХХ століття американськими соціологами, які вказували на те, що сім’я перестала належно виконувати свої функції, особливо репродуктивну й виховну. У 60-ті роки цього століття за так званої "сексуальної революції", коли значно збільшилася кількість розлучень, почали говорити навіть про агонію сім’ї як соціального інституту.

Фундаментальне значення сім’ї здавна полягало в її посередницькій функції, яка з’єднувала окрему людину із соціальною структурою суспільства. Так тривало аж до ХІХ століття. Однак поступове відособлення, диференціація й спеціалізація діяльності соціальних інститутів започаткували процес ослаблення посередницької ролі сім’ї, звуження кола її функцій. Це було зумовлено частково співучастю в реалізації сімейних функцій, перехопленням їх іншими соціальними інститутами, переміщенням за межі сім’ї важливих видів діяльності, які традиційно їй належали. Так, сім’я перестала бути виробничим осередком, члени сім’ї почали часто харчуватися за межами дому, усе частіше вдаються до сфери послуг тощо, значну відповідальність за виховання дітей взяла на себе школа.

Помітно вплинуло на дезорганізацію сім’ї промислове машинне виробництво, усунувши сімейне виробництво і залучивши членів сім’ї до сфери найманої праці. Цим було в значній мірі зруйновано посередницьку роль сім’ї. В умовах індустріального способу виробництва благополуччя людини стало залежати не від сім’ї, а від індивідуальних досягнень особи при участі інших соціальних інститутів. За попередніх умов людині було важче прожити поза шлюбом, сім’єю. Це стосувалось не тільки матеріальної, а й інших сфер життя.

Процес поліпшення санітарно-гігієнічних умов життя й розвитку охорони здоров’я значно знизив смертність, радикально трансформував структуру захворювань, які спричиняли смерть. Тому потреба в постійно високій народжуваності й багатодітності, які б компенсували високу смертність, стала не такою актуальною для самозбереження людства. Пом’якшилося ставлення до дошлюбних стосунків, процедури розлучення тощо. В індивідуальних уявленнях про сім’ю починає переважати орієнтація на сексуальне партнерство, товаришування, на домашнє співіснування. Бажання стати матір’ю (батьком) відійшло на задній план, народження однієї дитини стало даниною одруженню, побутовому конформізму, оскільки жити "як усі" передбачало й народження дитини. Одночасно розростаються позасімейні орієнтації, розширюються можливості для мінімізації кількості дітей аж до бездітності.

У сучасному суспільстві збільшується "вартість" ціннісних орієнтацій індивіда. Особливо це простежується на скороченні кількості дітей у сім’ї, яке зумовлюється не тільки матеріальними труднощами, але й конфліктом, конкуренцією пріоритетів, де цінність сім’ї та дітей девальвується, а перевагу отримують інші інтереси, що роз’єднують сім’ю, руйнують сімейне "Ми" і ставлять над усіма індивідуальне "Я". Спостерігається ослаблення почуття сімейного обов’язку в усіх членів сім’ї - у батьків перед дітьми, у молодших перед старшими, у подружжя одне перед одним.

Внаслідок описаних процесів зникають форми власне сімейного життя, замінюючись формами одиноко-комунального співіснування. Сім’я сприймається як зосередження безлічі справ, які вимагають сил, нервів, часу. Орієнтованість індивідуальних систем цінностей на позасімейні сфери діяльності веде до того, що не тільки кілька дітей, а діти взагалі все частіше асоціюються з перешкодою до особистого успіху. Виникла своєрідна концепція дітей як "завади" до здійснення особистих прагнень батьків.

Підтримка сім’ї на соцієтальному рівні можлива насамперед через створення умов для підвищення її посередницьких позицій між індивідом і суспільством, через відродження в певній мірі її виробничих функцій, чим може бути посилена "кооперативність" сім’ї.

Таким чином, існують об’єктивні, незалежні чинники, які ставлять людину, сім’ю в певні рамки життєдіяльності, послаблюючи чи посилюючи сімейну інтеграцію. Поряд з цим існує безліч особистісних характеристик та життєвих ситуацій, які можуть привести до дезінтеграції сім’ї.

Перед кожною молодою парою в певній послідовності стоять завдання, вдале вирішення яких означатиме успішність шлюбу. Це – придбання свого житла; визначення способу заробляння і витрачання грошей, який би задовольняв кожного із подружжя; окреслення прийнятного для чоловіка й жінки розподілу домашньої праці; задоволення шлюбними сексуальними стосунками; установлення можливості достатнього в інтелектуальному плані спілкування й вільного висловлення своїх емоцій, почуттів; підтримання задовільних взаємин з родичами; народження дитини й отримання потрібних навичок, знань для її догляду, виховання; уподібнення життєвих цінностей жінки і чоловіка.

Об’єднання в шлюбі двох дорослих, соціально зрілих індивідів у ідеалі пов’язано із створенням єдиної сімейної системи цінностей, що вимагає певної перебудови їх ціннісних орієнтацій. Люди мало задумуються над тим, що зустрічаються дві духовні системи (чоловіка і дружини). У процесі взаємного пристосування кожен з подружжя чимось має свідомо пожертвувати, щось набути взамін. Як правило, первісні шлюбні очікування молодих далекі від реальності: вони орієнтовані на одержання взаємних задоволень, на легке переборювання проблем, що виникають, на стійкість романтичного кохання.

На розпад емоційних стосунків у шлюбній парі може вплинути наявність у партнерів таких особистісних властивостей, які роблять неможливими підтримання тривалих взаємин. Певні співвідношення психічних і психофізіологічних характеристик двох людей можуть ускладнити їх взаємодію, збільшити вірогідність їх розриву. Наприклад, різко виявлена в обох партнерів потреба в домінуванні, чіткі відмінності темпераментних якостей. Однак ні одне співвідношення не носить фатального характеру. Тому життєво необхідним якраз і є уміння виходу із стану романтичного кохання і знаходження нових і нових мотивів шлюбного життя.

У цьому зв’язку актуальною постає стабілізація емоційних стосунків у шлюбній парі. Стабілізація емоційних стосунків у шлюбній парі передбачає перехід від романтичного кохання до якогось іншого внутрішнього стану. Одним із найважливіших факторів стабільності шлюбних стосун­­­ків є включеність чоловіка і дружини в спільну, значиму для обох діяльність. Передусім предметом такої діяльності може бути народ­­­ження й виховання дітей, якісь ділові інтереси.

Суттєвим чинником сталості шлюбу є оптимальна й адекватна організація взаємодії чоловіка і дружини. Йдеться про розподіл подружніх обов'язків, який є важливим не тільки на початку шлюбно­­­го життя, але й на інших життєвих відтинках, коли змінюється ста­­­новище шлюбних партнерів. Люди не завжди усвідомлюють просту закономірність: права члена сім'ї визначаються його "внеском" у спільний сімейний здобуток. Нині, коли обоє із подружжя, як правило, є працюючими і не завжди чоловік має більші заробітки, ніж жінка, варто особливу увагу звернути на розподіл домашніх обов'язків.

Життєвий шлях людини, як уже відзначалося, складається із кількох взаємопов’язаних, але автономних етапів. По-перше, це - індивідуальний генетичний розвиток людини, її організму з характерними для нього переходами, кризами, підйомами, спадами. По-друге, трудовий етап, що вимірюється фазами професійної кар’єри від початку трудової діяльності аж до виходу на пенсію. По-третє, етап розвитку сім’ї, що вимірюється, з одного боку, тривалістю шлюбного життя, а з іншого – певними якісними змінами. Зб. Лев-Старович виділяє такі якісні етапи життя подружньої пари : період перших місяців, період першої дитини, період виховання дітей, середній вік шлюбу, період прив’ядання, період старості (Лев-Старович Сб. Партнерский секс. - М.: Интербук, 1990. - С.202-208). Кожний етап має свої специфічні риси.

Делікатним питанням шлюбного життя є подружні зради. На основі різних публікацій можна назвати такі типові мотиви цього явища: 1) нове кохання в одного із шлюбних партнерів; 2) помста за невірність свого партнера, щоб відновити почуття власної гідності; 3) пошук нових любовних переживань (частіше характерно для середнього віку шлюбу, періоду прив’ядання); 4) заміщення, тобто компенсація недостатніх сексуальних та емоційних стосунків, які виникають при тривалій розлуці, хворобі одного із подружжя, інших обставинах; 5) думка про утворення нової сім’ї, коли "стара" (попередня) сім’я чомусь не влаштовує людину; 6) випадкові зв’язки (як правило, провокуються певними обставинами - оп’янінням, зручним випадком, настійливістю партнера та ін.).

Цікаву думку в даному контексті висловив тонкий знавець людських переживань А.Моруа. Коли заміжня жінка працює поруч з іншими чоловіками або під керівництвом господаря, постає проблема ревнощів. Повсякденне спілкування чоловіка і жінки, які займаються однією справою, може привести до виникнення деякої інтимності. Жінка чого доброго відчує, що колеги, з якими вона ділить щоденні турботи і які допомагають їй поратися з роботою, їй ближче, ніж чоловік, якого вона бачить тільки ввечері, втомившись після робочого дня. Через кілька сторінок письменник додає: "Жінка не хоче, щоб говорили про її амурні справи, але вона хоче, щоб всі знали, що вона кохана" (Моруа А. Письма Незнакомке. - О.: Маяк, 1993. - С.77-78, 118).

Ревнощі властиві всім людям і можуть бути різними у виявленні - примирливо-доброзичливими, такими, що сприяють посиленню кохання, лютими, злобивими, жорстокими та іншими. Небагато, мабуть, шлюбних пар можуть обійтися без ревнощів. Вони пов’язані передусім із сумнівами у вірності, коханні партнера. Для їх виникнення можуть бути як об’єктивні (помилкові або дійсні), так і суб’єктивні причини. Соціальна практика виробила такі способи подолання ревнощів: 1) відвернення уваги на щось значиме для особистості (навчання, турботу про дітей, роботу, хобі тощо); 2)вироблення нового погляду на реальність, формування моралі прощення, свідомого контролю над реакціями ревнощів; 3)пошук власних помилок, побудова нових стосунків з партнером; 4)знецінення або зменшення ваги партнера і ситуації зради поряд з іншими своїми особистісними цінностями, життєвими установками; 5) у разі розпаду партнерства - пошук нового партнера, зміна способу життя, формування інших міжособистісних зв’язків.

Для більшості сімей неминучі конфлікти. Що таке конфлікт? У перекладі з латинської мови – зіткнення, серйозна розбіжність, суперечність. Іншими словами, конфлікт є зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, поглядів суб’єктів взаємодії. У сім’ї конфлікт може виявитися між чоловіком і дружиною, між батьками і дітьми, між дітьми, іншими близькими родичами.

Найбільше конфліктів відбувається всередині подружжя. Їх не можна оцінювати однозначно: конфлікти є формою вирішення проблем, що виникають. Частіше розпадаються не ті сім’ї, де подружжя конфліктує, а ті, де не висловлюються один одному свої образи, претензії. Негативні наслідки для шлюбу, сім’ї мають, як правило, затяжні , хронічні конфлікти.

Складнішими для вирішення вважаються конфлікти між батьками і дітьми. Проблема "батьків і дітей" існувала, існує і буде існувати завжди. Адже діти, хоча й засвоюють усталені норми, однак мають своє сприйняття світу, свої ціннісні орієнтації, властиві саме їхньому поколінню, свої культурні зразки поведінки, свої запити, що не завжди адекватні як їхнім особистим можливостям, так і можливостям сім’ї в цілому.

Сімейні конфлікти, різноманітні за формою, джерелами виникнення, змістом, можна умовно об’єднати в певні групи. На основі аналізу різних соціологічних досліджень можна виділити дві великі групи: 1) конфлікти, джерелом яких є незгода подружжя про взаємні права та обов’язки, розподіл праці в сім’ї, догляд за дітьми; 2) конфлікти, що виникають на основі незадоволення потреб подружжя. Перша група конфліктів більше пов’язана із соцієтальними суперечностями, послабленням сім’ї як союзу подружжя, загостренням суперництва між жіночою та чоловічою статтю, посиленням індивідуалізації людини в шлюбно-сімейному житті. Друга група конфліктів більше пов’язана з явищами на мікрорівні, на грунті незадоволення якихось потреб, інтересів. Як справедливо відзначав В.О.Сисенко "подружнє життя тим і відрізняється від життя одиноких чоловіків і жінок, що вимагає постійного погодження інтересів один одного (Сысенко В.А. Устойчивость брака: Проблемы, факторы, условия. - М.: Финансы и статистика, 1981. - С.125).

У ХХ столітті популярним стало уявлення, що кращою може бути модель сім’ї, побудованої на симетричних шлюбно-сімейних стосунках, тобто рівності чоловіка й дружини, батьків і дітей. Ця ідея стала дуже соціально привабливою, однак вона суперечить природним законам: у природі на егалітарній основі не може існувати жоден організм. Сім’я як соціально-природна клітинка не є тут виключенням. При виникненні в сім’ї ситуації, коли чоловік і жінка мають протилежні погляди на вирішення одного й того ж питання, кращим варіантом може бути компроміс. Однак, коли він з певних міркувань неможливий, то тоді або чиясь точка зору має стати "головнішою", або суперечка зайде в безвихідь, глухий кут. Визнання рівності чоловіка й жінки має передбачати й механізм виходу із глухого кута. Добре, якщо в егалітарній, демократичній сім’ї гласно чи негласно буде визнаватися провідна роль когось із подружжя: чоловіка (батька) або жінки (матері). Суттєвою причиною високої конфліктності сучасних сімей є широке розповсюдження в суспільстві егалітарних ідеалів і одночасна відсутність достатніх і необхідних їм соціальних норм, зразків поведінки, які б забезпечували практичне втілення в життя.

Наше дослідження виявило, що за зрівняльні стосунки в шлюбі, егалітарний розподіл ролей між чоловіком і жінкою виступає багато сучасних юнаків і дівчат. Переважна більшість респондентів (68% у місті та 74% у селі) вказали, що найважливіші рішення мають прийматися в сім’ї подружжям разом; 15% вважають, що це мають робити чоловіки; до 2% віддають тут пріоритет жінкам, а іще 4% у селі та 8% у місті зауважують, що це має робити той, хто компетентніший у тому чи іншому питанні. Ця тенденція спостерігається й у погляді на розподіл домашніх обов'язків: 53% гадають, що домашні турботи необхідно ділити порівну між чоловіком і жінкою, 25% у селі та 20% у місті вважають, що це залежить від конкретної сімейної ситуації, 12% у селі та 22% у місті думають, що це - більше жіноча справа, близько 3% називають тут основними виконавцями чоловіків.

Варто наголосити, що в нашому дослідженні не виявлено особливих розбіжностей між поглядами хлопців і дівчат. Наприклад, 60% опитаних хлопців у селі та 63% у місті і 73% міських та 83% сільських дівчат вважають, що найважливіші рішення в сім’ї подружжя має приймати разом. Те ж саме стосується розподілу домашніх обов'язків: хлопці (43% у селі та 51% у місті), дівчата (55% у місті та 61% у селі). Невеликі відмінності зафіксовані лише в ставленні до думки, що "домашні турботи - це більше жіноча справа": серед хлопців зафіксований дещо більший відсоток її прихильників (25% у місті та 27% у селі), ніж серед дівчат (8% у селі та 18% у місті). Отже, можна констатувати, що молодь досить добре сприймає ідеї рівності в сім’ї, а демократичний тип сім’ї, як найкращий.

Однак потрібно нагадати, що зрівняльна філософія родинних стосунків завоювала громадське визнання порівняно недавно внаслідок суспільних зрушень ХХ століття і вступила в колізію з більш давньою ментальною установкою, а саме: чоловік поза домашньою роботою забезпечує сім’ю матеріально, жінка доглядає дітей, дає лад дому. У нашому опитуванні за такий варіант висловилась найбільша кількість опитаних (49% у селі та 58% у місті). Тут знову-таки розбіжностей у поглядах між чоловічою і жіночою статтю практично не було: серед юнаків цю думку підтримали 53% у селі та 57% у місті, а серед юнок відповідно 46% у селі та 58% у місті. Можна сказати, що одностайність зафіксована й у другій за рейтингом відповіді: 34% респондентів у місті та 42% у селі зійшлись на тому, що і чоловік, і жінка повинні працювати на якомусь виробництві й обоє робити внесок у матеріальне забезпечення сім’ї, тобто висловилися за двокар’єрну сім’ю. Гендерна кореляція тут така: серед чоловіків за таку модель висловилося 30% у місті та 34% у селі, а серед жінок 37% у місті та 46% у селі. Тільки в межах 1% хлопців і дівчат (як у селі, так і в місті) вважають, що сім’ю може забезпечувати жінка, а чоловікові краще доглядати домашнє господарство. Усе це показує, що спостерігається своєрідний симбіоз колишнього "традиційного" мислення із сучасним. Цілком зрозуміло, що вони можуть конфліктувати, викликати внутрішньосімейні суперечності.

Необхідно звернути увагу й на іншу сторону "егалітаризації" шлюбно-сімейного життя. Для сучасної жінки (сімейної) воно обертається збільшенням загального навантаження. З’являються нові проблеми й у чоловіків, особливо соціально-психологічного характеру, що відбивається також на різних сторонах життя і самих чоловіків, і жінок, тобто позначається на всій соціальній системі. На фоні поступового розмивання узвичаєних соціальних норм, нові виробляються повільно, носять нечітку форму і часто залишаються іншими, тільки зміненими формами нерівності.

У свій час Г.С.Сковорода, розглядаючи проблему соціальної справедливості, рівності і нерівності, висунув цікаву і дуже глибоку думку про те, що в людській спільноті має функціонувати принцип нерівної рівності. Обгрунтовуючи свою концепцію, він змалював такий образ: Бог подібний до фонтану, який наповнює різні за місткістю посудини. Над фонтаном напис: "Нерівна всім рівність": менша посудина має менше, але вона рівна більшій тим, що є повна. Рівна рівність всіх є безглуздям. Усе те, що суперечить людській природі, не можна назвати розумним.

"Змагання" між жінками й чоловіками вважається чисто "людським" явищем. Біологічно виправданою та еволюційно необхідною є боротьба між представниками однієї статі, коли в розмноженні беруть участь найбільш пристосовані домінантні самці й найпринадніші самки. Боротьба жінок з чоловіками дає поки що негативні результати. На міжнародній конференції психологів, яка проходила в Лондоні у вересні 1995 р. спеціалісти ознайомили громадськість з новітніми дослідженнями, які показали, що чоловіча частина суспільства потрапила до "групи ризику" (Урядовий кур’єр. – 1995. - 26 верес.). На думку учасників конференції, чоловіки зазнають культурного землетрусу. Якщо вони й надалі будуть наполягати на традиційному розумінні своєї ролі, це може закінчитися для них самознищенням. Наслідком радикальної зміни ролі чоловіка в сім’ї і суспільстві є стрімке зростання кількості представників сильної статі, що потерпають різними порушеннями психіки. У всьому світі кількість самогубців-чоловіків вчетверо перевищує відповідну кількість жінок. Чоловіки зазнають "синдрому гіперактивності", що супроводжується зниженням продуктивності праці й швидким втомленням. Серед чоловіків у чотири рази частіше трапляється алкоголізм. Їх більше гине від СНІДу, раку легенів, дорожніх катастроф, інфаркту.

В Україні в усіх вікових групах з 20 до 50 років смертність чоловіків у 3 рази перевищує смертність жінок. Основними причинами смерті є хвороби кровообігу, новоутворення, нещасні випадки, самогубства. Від інфекційних хвороб чоловіків помирає у 6 разів більше, ніж жінок, у тому числі від туберкульозу - у 10 разів. Від початку 90-х рр. ХХ ст. у чоловіків вищі темпи скорочення очікуваної тривалості життя: за означений час цей показник у них зменшився на 4 роки і склав 62 роки, у жінок – на 2 роки, а середня очікувана тривалість життя склала 73 роки.

Конфлікти всередині подружжя, початки яких коріняться у сфері незадоволення тих чи інших потреб, можна систематизувати таким чином: 1)психічні напруження, пов’язані з незадоволенням сексуальних потреб одного або обох з подружжя; 2)конфлікти, джерелом яких є постійна критика з боку партнера, неповага, неодержання очікуваної турботи, ласки, розуміння; 3)суперечки, що базуються на розбіжностях у питаннях вкладу кожного з подружжя у матеріальне забезпечення сім’ї і витрат на особисті потреби, створення домашнього затишку тощо; 4) конфлікти на грунті різних інтересів, пов’язаних з проведенням відпочинку, вільного часу; 5) конфлікти у зв’язку з пристрастю чоловіка чи жінки до алкоголю, наркотиків, азартних ігор.

В останній час під впливом психологічної літератури в певної частини населення, особ­­­ливо з високим рівнем освіти, культивується думка про особливе місце психологічної сумісності партнерів у шлюбі. Безумовно, тут є багато речей, які бажано враховувати чоловікам і жінкам як до вступу в шлюб, так і в самому шлюбі. Але не треба впадати в чергову ілюзію: несуперечливість емоційного настрою, збіг темпераментів і характерологічних якостей дружини і чоловіка ще не гарантують, наприклад, інформативну, взагалі духовну сумісність. Необхідно пам’ятати, що пристосування має інтегральний характер, а елементарні стосунки (у тому числі й психологічні) є тільки його складовими.

Традиційними способами акомодації (пристосування) при виникненні шлюбно-сімейних напружень у суспільстві вважаються: установка на терпимість, поступливість, вибачливість; прагнення зрозуміти становище члена сім’ї, його прагнення; воля до досягнення сімейного благополуччя; страх перед розпадом сім’ї і втратою пов’язаних з цим цінностей; усунення грубих репресій із практики сімейних стосунків; тиск соціального контролю; громадська думка.

Зміщення цінностей у бік пріоритетності прав особи, посилення процесу індивідуалізації людини в шлюбно-сімейному житті, загострення суперництва між жіночою та чоловічою статтю, девальвація цінності дітей, батьківства, порушення в цілому рівноваги між колективними (сімейними) й особистими обов’язками та правами на користь останніх розширюють базу для виникнення конфліктів. Сучасне суспільство змушене створювати спеціальні інституції (психологічні служби, консультації, психотерапевтичні заклади, фах сімейних та індивідуальних психологів та багато іншого), щоб допомагати людині усвідомлювати й розв’язувати конфліктні ситуації. Там, де не діють традиційні, вироблені віками, тисячоліттями норми, потрібні інші, нові шляхи подолання суперечок між людьми.