2.2. Функціоналістські та конфліктологічні шлюбно-сімейні парадигми

Однією з провідних соціологічних теорій, що пояснюють суспільні явища, соціальні відносини, є функціоналізм. Ідеї функціоналізму досить чітко поставали в класиків соціології О.Конта (1798-1857) та Г.Спенсера(1820-1903). Конт обгрунтовував думку, що соціальні інститути, вірування, моральні цінності суспільства взаємопов’язані, що вони становлять одне ціле. Пояснити будь-яке явище можна, описавши закон його співіснування з іншими явищами. Спенсер використовував функціональні аналогії між процесами в людському організмі й суспільстві і, проаналізувавши значний етнографічний матеріал, дійшов висновку, що якби підпорядкованість жінок чоловікам зав­­­давала тільки шкоди, то такий порядок не існував би в більшості ку­­­льтур.

Визнаний авторитет у світовій соціології Е.Дюркгейм (1858-1917) безпосередньо займався питанням пошуку властивих сім’ї механізмів солідарності й згуртованості, концентруючи увагу на ролі кожного члена сім’ї в сімейному житті, на ролі чоловіків і жінок у сімейній аномії - специфічному виді порушення сімейної рівноваги. Він дійшов висновку, що аномія насамперед впливає на чоловіків, і одним із наслідків цього є самовбивства чоловіків на грунті шлюбних розлучень (жінки, за Дюркгеймом, менше схильні до суїциду через розлучення). Дюркгейм розглядав паралелізм розлучень і самовбивств, оскільки і перші, і другі мали одну причину – порушення соціальних норм. Е.Дюркгейм звернув увагу на те, що сім’я втрачає важливі свої функції під впливом урбанізації, стає менш міцнішою через добровільність шлюбу (взамін шлюбу за домовленістю батьків). Головну причину зменшення сімейної солідарності, він вбачав у зменшенні кількості членів сім’ї. Одночасно важливим фактором сімейної інтеграції Дюркгейм вважав поділ праці за статевим принципом. "Розподіл статевої праці – ось джерело подружньої солідарності", - писав він (Дюркгейм Э. О разделении общественного труда: Пер. с фр. // Метод социологии. - М., 1990.- С.58).

У цілому функціональний підхід спрямований на пошук того спільного, що властиве різним типам сімей, однак увага зосереджується не тільки на універсальності сім’ї, але й на соціокультурних функціях сім’ї як соціального феномена, на взаємозв’язках соціокультурних ролей, пов’язаних із шлюбом, спорідненістю в рідні, материнством і батьківством.

Важливим досягненням функціоналістської школи є розробка проблем материнства і батьківства, їх співвідношення як соціокультурних феноменів. Б.Малиновський (1884-1942) в історичному факті соціальної ролі батька, який забезпечує законність належності дітей до соціуму незалежно від встановлення біологічного батьківства, бачив основу зміцнення соціального батьківства і поширення рідні по батькові. Фізіологія не визначає наперед сімейно-родинні відносини, вона є тільки передумовою виникнення зв’язків. Явища культури треба розуміти тут як способи задоволення яких-небудь потреб.

Злиття історично-еволюційного і функціоналістського поглядів виявляється в Дж.Медока. Культура не є функція фізіології, вона не природжений, не інстинктивний, а соціальний феномен; штучний, а не природний. Людству для адаптації до середовища й для виживання не треба змінюватися фізіологічно, достатньо змінити культуру, поведінку, навички, які передаються через соціалізацію із покоління в покоління. Тому й не змінюється людина анатомічно тисячоліттями, тоді як культурні форми надзвичайно змінюються (як буде видно далі, соціобіологи, будучи еволюціоністами, докорінно не згоджуються з подібним поглядом). Культурні форми пристосовуються до середовища, яке змінюється, функціональне та еволюційне доповнюють одне одного.

Т.Парсонс (1902-1979) вважав, що аналіз будь-якого соціального процесу – це частина дослідження певної системи з усталеними межами. Систему він розумів як будь-який сталий комплекс повторюваних і взаємопов’язаних дій. Потреби особистості виступають як змінні в соціальній системі. Парсонс намагався визначити не тільки правила функціонування будь-якої системи, а й сукупність необхідних умов або "функціональних передумов" для існування всіх соціальних систем. Ці умови стосувалися не тільки всієї соціальної системи, а і її складових. Кожна система має задовольнити певні фізичні потреби своїх елементів, забезпечуючи їх виживання. Вона повинна мати й певні способи розподілу матеріальних ресурсів. Крім того, система повинна виробити певний процес соціалізації людей, даючи їм змогу сформувати або суб’єктивні мотивації підпорядкування конкретним нормам, або певну загальну потребу такого підпорядкування нормам.

У кожному суспільстві, крім соціальних норм, існують властиві тільки йому цінності. За відсутності таких цінностей малоймовірно, що окремі особи зможуть успішно застосувати потреби підпорядкування нормам. Фундаментальні цінності мають стати частиною особистості. Водночас кожна система повинна мати певну організацію видів діяльності та інстуціональні засоби, щоб успішно протидіяти порушенням цієї організації, вдаючись до переконання або примусу. Соціальні інститути також мають бути відносно сумісними один з одним. При аналізі соціальної системи важливо досліджувати її взаємообмін з іншими системами.

Теоретичну схему Парсонса об’єднує та організовує проблема соціального порядку. Поняття "соціальний порядок" охоплює певні обмеженння, заборони, контроль, які існують у суспільному житті. Також має бути наявним елемент передбачуваності й повторюваності (люди можуть діяти соціально тільки в тому разі, коли знають, чого чекати один від одного).

Відповідно до поглядів Парсонса, сім’я не протистоїть суспільству; вона його підсистема, що забезпечує стабільність соціуму. Позитивні функції при цьому виконує диференціація сексуальних ролей. Таким чином, здійснюється соціалізація дітей і регулювання сексуальних зв'язків. Т.Парсонс разом з Р.Бейлсом висловили думку, що в сучасній сім’ї чоловік і дружина мають виконувати дві різні ролі. Чоловіча - інструментальна роль - пов’язана з підтриманням зв’язку між сім’єю та зовнішнім світом. Це, головним чином, робота, забезпечення сім’ї грошима. Жіноча - експресивна роль - передбачає в першу чергу регулювання стосунків всередині сім’ї, наприклад, турботу про дітей, залагодження суперечок тощо.

Яким чином на основі двох ролей відбувається розподіл обов’язків між чоловіком і дружиною? Парсонс і Бейлс вважають, що здатність дру­жини до дітородіння й догляду за дітьми визначають її експресивну роль. Чоловік, який не може виконувати ці біологічні функції, стає інстру­ментальним партнером. В американському суспільстві інструментальна роль пов’язана з фінансовою підтримкою сім’ї. Оскільки чоловіка-батька немає вдома в робочий час, жінки намагаються взяти на себе основну турботу про дітей, створюючи в домі атмосферу любові й взаємної підтримки.

Деякі соціологи вважають, що ця теорія спрощує складний механізм розподілу сексуальних ролей у наш час. Вони впевнені, що в ній тільки підтверджується правильність застарілих понять про гендерні ідеали й сексуальні ролі, які (на прикладі досліджень М. Мід) за своєю суттю зовсім не є неминучими. Думки Парсонса та Бейлса про сексуальні ролі грунтуються на пере­конанні, що члени сім’ї повинні виконувати різну роботу.

З функціонального погляду існування й розподіл шлюбно-сімейних ролей пояснються також соціобіологічною теорією. Відповідно до неї питання організації спільної діяльності займали важливе місце в еволюції людини.

Історія антропогенезу, тобто становлення людини, свідчить про те, що ці процеси йшли через поступовий розвиток кооперативності. Як писав у цьому контексті академік М.М.Моїсеєв, "найяскравішим виявом кооперативності є, вірогідно, відмова нашого предка від індивідуального розвитку на догоду розвитку суспільному, підпорядкування індивідуальної поведінки суспільним нормам" (Моисеев Н.Н. Человек и ноосфера. - М.: Молодая гвардия, 1990. - С.278). Кооперація - це завжди компроміс, коли хтось чимось поступається і водночас щось набуває.

Саме механізм компромісу між жінкою і чоловіком дозволив протолюдині зайняти свою нішу в природному середовищі. Це вона змогла зробити завдяки розвитку мозку, розумовим здібнос­­­тям, адже протолюдина в порівнянні з іншими видами ссавців не мала ні кіг­­­тів, ні потужних іклів, ні інших атрибутів, потрібних для полювання на велику дичину. Природа розпорядилась так, що немовля в людини на­­­роджується з крупним мозком і черепом. Це вимагало формування спе­­­цифічного жіночого тазу. Останнє зробило неможливим рів­­­ноправне суперництво самки протолюдини із самцем на полюванні. Здатність до бігу була принесена в жертву тому, щоб жінка могла на­­­роджувати дітей з об’ємнішим мозком. Ця обставина, а також часта вагітність, поставили її в залежність від чоловіка.

Екологічні умови, у які були поставлені гомініди, сприяли тому, що наша соціальна популяція формувалася під впливом двох фукціонально взаємодіючих чинників: мисливсько-промислового і сексуально-сімейного. У підсумку утворились дві виробничі групи - промислова й домашня. У першу ввійшли дорослі самці як основні мисливці і напівдорослі (юнаки), які набували умінь, навичок мисливства. Домашня група (жінки, старики, діти) включала в себе тих, хто займався збиранням їстівних плодів рослин тощо, а також приготуванням їжі, підтриманням вогню і т.д. Така структура характерна й у наші часи для культур, які знаходяться в місцевостях, багатих природними ресурсами, і яких не торкнулася цивілізація.

Ролева поведінка в шлюбі відповідно до соціобіологічних пояснень залежить також від інших біологічних особливостей чоловіків і жінок. Така властивість, як прагнення до лідерства, пов’язана з від­­­чуттям маскулінності і з впливом чоловічих гормонів. Чоловічий організм виробляє більше тестостерону, жіночий ­­­естрогену. Чоловічий гормон присутній і в організмі жінок, де він виробляється почасти яєчниками й особливо наднирковою зало­­­зою. Серед дівчаток, як правило, лідерами стають осо­­­би більш схожі на підлітків чоловічої статі. Чому із покірливих і лагідних наречених виростають домінантні жінки? Можливо, однією із впливових причин є те, що в процесі подружнього життя жінці дово­­­диться часто брати на себе традиційні чоловічі обов'язки, які у свою чергу маскулінізують її. З дитячих років самоствердження чоловіків спрямоване на бажання керувати, підкоряти, добиватися шани, поваги, влади. У жінок це відбувається через бажання бути об’єктом поклоніння, залицяння, палкого кохання. Коли проходить молодість, у чоловіків хоча й змінюється структура самоствердження, але спрямування в цілому залишається тим самим. У жінок втрата, навіть часткова, можливостей змінює розуміння свого статусу. Важливим стає материнство, яке певним чином зміцнює сім’ю та підпорядковує чоловіка. У жінок, які втрачають атрибути жіночого сексуального арсеналу, відбувається заміна жіночого статус-сексу на чоловічий. Вони намагаються командувати, керувати, використовуючи службову владу, рівень освіченості, у сучасних умовах нерідко і свій вищий економічний рівень.

Відчуття свого соціобіологічного статусу і боротьба за його достатній рівень нерідко має для людини трагічне забарвлення. У популяціях тварин доля відкинутих у боротьбі за статус-секс однозначна: вони впадають у депресію, змиряються зі своїм становищем і терпляче чекають своєї черги, яка може надійти з віком, зрілістю, фі­­­зичною досконалістю. Людські ізгої також впадають у депресію, всту­­­пають на шлях пияцтва, наркоманії, злочинності.

Часті поразки в боротьбі за статус виводять з ладу домінант­­­ний механізм, а тривога й невпевненість, що настають, можуть приз­­­водити до тривалої або постійної психічної імпотенції. Дослідження показали, що існує тісний зв’язок між сексу­­­альною здатністю людини й статусом, який вона займає. Якщо взяти до уваги природ­­­ну особливість чоловіків, а саме їх готовність виконувати свої вла­­­сне чоловічі функції тільки після появи відповідного нер­­­вового імпульсу, стає зрозумілим, що наслідки втрати статус-сексу чоловіками є руйнівними не тільки для них, але й для суспільства в цілому, у тому числі й для жінок. У результаті падає адаптивність популяції, посилюється процес виродження суспільства.

Соціобіологія висловлює думку про те, що вирішувати сімейні конфлікти, які так чи інакше завжди будуть виникати, легше там, де є асиметрія, нерівність, різна ступінь зацікавленості у "виграші". Абсолютно самодостатню й незалежну людину не турбують питання, хто і в якій мірі має піти на компроміс. У цьому розумінні сімейна нерівність - фактор, який стабілізує сім’ю, перешкоджає переростанню конфлікту у ворожість. Укорінення ідей сімейної рівності - рівності чоловіка й жінки, рівності старших і молодших - призводить до того, що віками вироблений механізм улагодження конфліктів втрачається і частка руйнівних для сім’ї суперечок збільшується.

Однак на конфлікт можна подивитися й з іншого боку. У сучасній соціологічній науці існує немала кількість теорій, які при всій своїй різноманітності можуть бути об’єднані на підставі того, що вони, на відміну від функціоналістських пошуків закономірностей стабільності соціальної системи, підкреслюють роль суперечностей у життєдіяльності суспільства (особливо між групами і класами) і визначають конфлікт одним із найважливіших чинників соціального розвитку. Методологічними "батьками" таких теорій соціального конфлікту вважаються К.Маркс, М.Вебер, Г.Зіммель, Р.Дарендорф.

Представники теорій соціального конфлікту насамперед не погоджуються з тезою, що нерівність - природний спосіб забезпечення виживання суспільства, а бажання функціоналістів визначити механізми здорової діяльності суспільства та його елементів розглядається як спосіб виправдати існування "несправедливих" порядків. До прихильників конфліктологічних пояснень існування соціальних проблем належать представники зовсім різних наукових та ідеологічних течій.

Р. Коллінз вважає, що сексуальна нерівність зумовлена конфліктом між пануючою (чолові­ки) і залежною (жінки) групами. Згідно з Коллінзом, спершу основа панування чоловіків над жінками полягала в тому, що чоловіки, будучи більшими й сильні­шими, чинили на них сексуальний тиск. Щоб узаконити доступ чолові­ків до жінок і зміцнити їх панування над ними, представники сильної статі отримали право на "сексуальну власність". Мабуть, існують різні способи розпорядження "сексуальною власністю". При влаштуванні шлюбів сексуальний доступ чоловіків до жінок пов’язаний з розподілом землі й багатства між членами сім'ї; він обов'язково передбачає обмін цими ресурсами. Наприклад, у примітивному суспільстві жінку можна було обміняти на дві корови. Як гадає Коллінз, існує своєрідний "сексуальний ринок", на якому чоловіки і жінки торгуються між собою, намагаючись вибрати для себе найвигіднішого сексуального партнера.

Основна ідея Коллінза полягає в тому, що міра залежності жінки від чоловіка визначається двома чинниками: 1) її матеріальним становищем, 2)цінністю жінки як власності, що підлягає обміну. Чи має жінка багатого батька, який забезпечить їй придане, чи вона - бідна вдова? Чи може вона народжувати дітей, чи в неї надто слабке здоров’я? У досконаліших суспільствах жінки можуть брати участь у володінні багатством, їм дозволяється вчитися й працювати поза домом, що збільшує їх вартість при обміні. Як пише Коллінз:"Тенденція до зростання економічної незалежності від мужчин означає, що сексуальні відносини можуть бути в меншій мірі пов’язані із шлюбом. Жінки, що володіють власними матеріальними засобами, можуть претендувати на вибір привабливішого партнера" (Смелзер Н.Социоло­гия: Пер. с англ. - М.: Феникс, 1994. - С.354).

Існують також неомарксистські теорії. Деякі з них перегукуються з думкою Коллінза про те, що певні відносини між чоловічою і жіночою статтю пов’язані з пануванням чоловіків і підко­ренням жінок. Але, на їх думку, корені нерівності - у самій структу­рі капіталізму, що виключає свободу сексуального вибору.

Г.Хартманн вбачає складні зв’язки між капіталізмом, патріархатом (пану­ванням чоловіків над жінками, що набрало форми жорстокої соціальної системи) і економічною структурою. Вона міркує так. Надаючи жінкам за одну і ту ж роботу нижчу зарплату, ніж чоловікам, суспільство підтримує панування останніх. Адже за таких умов жінкам важче платити свою частину за частування при зуст­річах з чоловіками чи запрошувати останніх куди-небудь разом розважатися. Маленька платня спонукає жінок виходити заміж. Кожному хо­четься отримати від життя більше благ, і якщо жінка не в змозі за­безпечити для себе підходящий спосіб життя, то за логікою речей їй треба знайти чоловіка, який зможе це зробити. Заміжні жінки працюють на своїх чоловічків, виконуючи обов’язки по дому. Послуги "рядової домашньої господарки" - прибирання, приготування страви, турбота про дітей, прання, шиття, миття посуду тощо - коштували б багато тисяч доларів на ринку праці. Домогосподар­кам не платять безпосередньо за їх працю. У значній мірі нагадуючи рабів в період громадянської війни в Сполучених Штатах, за свою ро­боту вони отримують їжу, одяг, притулок, хоча доля більшості дружин у матеріальному відношенні краща, ніж доля рабів. Через домашні обов’язки жінки поставлені в менш вигідні умови на ринку праці. Не зважаючи на використання засобів, що полегшують домашню роботу (наприклад, мікрохвильові печі та пилососи), підтримання порядку в домі забирає дуже багато часу. Тому багато жінок не намагаються працювати на повну ставку.

Подібну теорію запропонували Р.Беррон і Ґ.Норріс. У ній стверджується, що підкорення жінок є способом забезпечення гнучкості ринку в умовах капіталізму. Автори розділяють ринок на первинний і вторинний сектори. До первинного належать стабільні посади, які високо оплачуються, вторинний сектор включає посади, які порівняно низько оплачуються, що призводить до плинності кадрів. Незаробітну роботу (наприклад, медсестер, перукарок тощо) виконують го­ловним чином жінки. Вони становлять меншість на посадах, що входять у первинний сектор, наприклад, керівника об’єднання, сенатора чи власника підприємства.

Теорії функціоналізму й соціального конфлікту, маючи сильні і, можливо, слабкі сторони, а також свою вартість, до кінця вичерпного пояснення всіх видів диференціації сексуальних ролей не дають. Мабуть, для соціологів, що досліджують різницю в сексуаль­них ролях і нерівність із цим пов’язану, було б доцільніше визначити типи суспільств і ситуацій, які найкращим чином пояснюються кожною з цих конкуруючих теорій, а потім уже виділяти фактори, що сприяють формуванню цінностей у будь-якому суспільстві. Треба підкреслити, що статус чоловіків і жінок у суспільстві постійно змінюється, і можливо, подібна тенденція збережеться. Зростає число чоловіків і жінок, які піддають сумніву основні принципи диференціації сексуальних ролей, і ця переоцінка цінностей набуває важливого суспільного смислу.