4.2. Сексуальна культура в сучасному шлюбі

Шлюб покликаний виступати суспільним та індивідуальним регулятором статевої поведінки людей, які вступили у відповідний вік. Раніше суспільство заохочувало ранні шлюби. Цим вирішувалося відразу кілька проблем. По-перше, з огляду на те, що юність є віком, коли людина фізично не може довго придушувати свої сексуальні бажання, сексуальна енергія молоді скеровувалася відповідно до соціальних норм і створювалися умови, які не сприяли девіантній поведінці, масовим порушенням звичаїв. По-друге, підтримувався високий рівень народжуваності. По-третє, соціальна поведінка молодих батьків раніше і міцніше детермінувалася необхідністю спрямовувати свої зусилля передусім на матеріальне забезпечення малолітніх дітей. По-четверте, була можливість досить широкого залучення до соціалізації дітей старшого покоління.

У минулому сексуальні стосунки в шлюбі були певним чином пов’язані з репродуктивною, виробничою поведінкою людини, загалом вони були частиною існуючого способу життя. Сексуальна поведінка в сучасному шлюбі є в значній мірі автономною щодо репродуктивної поведінки. Вони викликаються різними потребами та інтересами, мають свої власні цілі й мотиви. Безпосередній зв’язок між ними виявляється хіба що тоді, коли сексуальна поведінка виступає саме як засіб досягнення мети репродуктивної поведінки - зачаття і народження дитини. Окреме існування колись пов’язаних шлюбно-сімейних функцій викликане змінами, які відбулися або відбуваються в життєдіяльності сучасної людини. Технологічно вони підкріплені сучасними засобами контрацепції, а соціокультурно - відповідними толерантними нормами і навіть суспільними спонуками, які заохочують застосування протизаплідних засобів.

Як відзначалося раніше, сексуальна поведінка навіть у одній культурі може мати різні субкультури із своїми системами сексуальних цінностей. Сучасний російський вчений В.М.Медков узагальнив сучасні типи морального обгрунтування сексуальної поведінки людини, у тому числі й шлюбної (Антонов А.И., Медков В.М. Социология семьи. - М.: Изд-во МГУ, 1996. - С.178-179). Основними із них є легалізм, ситуаційна етика, гедонізм, аскетизм, раціоналізм.

Легалізм як етична сексуальна система визнає сексуальні стосунки можливими тільки в легально визнаному шлюбі і тільки для народження дітей. Така поведінка спостерігається рідко в окремих релігійних общинах, які дотримуються крайніх форм іудео-християнської статевої моралі.

В основі ситуаційної етики лежить переконання в тому, що сексуальна поведінка повинна визначатися актуальним ситуаційним контекстом, тобто конкретною ситуацією. Людина має керуватися при цьому тільки любов’ю, доброю волею і впевненістю в тому, що наслідки будуть хорошими. Основним тут є відповідь на питання, чи є в тому чи іншому випадку взаємна симпатія або кохання. Якщо є, то приймаються і визнаються будь-які сексуальні стосунки. Ситуаційна етика в наш час є одним з найбільш поширених різновидів сексуальної моралі.

Гедонізм - стародавня етична система. Сучасне її розуміння полягає в тому, що єдиною підставою для сексуальних зносин є не моральні норми, не ситуаційний контекст, а виключно насолода, задоволення. Сексуальний потяг прирівнюється до голоду, спраги, і тому він не може бути об’єктом моральних обмежень. У крайніх формах гедоністична мораль може виправдати й сексуальне насилля.

Аскетизм пов’язаний з відмовою від сексуальних зносин, як і інших "мирських" задоволень. Тут панує переконання, що найбільше задоволення людина отримує не від чуттєвих насолод, а від духовного самоудосконалення. Аскетична мораль зараз не має широкого поширення.

Раціоналізм як система сексуальних цінностей спирається на пріоритет розуму; на необхідність виявити доцільність при виборі стратегії сексуальної поведінки, баланс позитивних і негативних наслідків сексуальних стосунків з тим чи іншим партнером.

Перелічена мотивація передусім стосується визначення дошлюбної сексуальної поведінки. Дошлюбні сексуальні зв’язки були в усі часи. У сучасному індустріальному суспільстві вони набули масового характеру. Саме це й викликає тривогу, адже вони не тільки несуть за собою руйнацію традиційних моральних норм, але й породжують певні соціальні проблеми (демографічні, медичні, економічні, культурно-виховні та ін.). Тому не випадково в зарубіжній соціології сім’ї, особливо в американській, збільшується число робіт, присвячених вивченню дошлюбної сексуальної поведінки підлітків. Загальною тенденцією цих робіт є поступове зміщення акцентів з так званих "чистих" концепцій дошлюбної поведінки підлітків до теорій більш загального плану, у яких сексуальна поведінка розглядається як окремий випадок соціальної поведінки взагалі. Серед загальних теорій дошлюбної поведінки можна назвати такі, як теорія референтної групи, теорія соціалізації, теорія узгодженості установок та поведінки, теорія проблемної поведінки.

Теорія референтної групи (термін був уведений соціальним психологом М.Шерифом у 1948 р.) розглядає вплив на поведінку індивіда певної соціальної спільноти (групи), з якою він себе співвідносить як з еталоном і на норми, цінності і оцінки якої він орієнтується у своїй поведінці та самооцінці. Кожна людина звичайно входить до кількох референтних груп (сім’ї, навчального чи трудового колективу, кола друзів тощо). Можливі ситуації, коли ці групи для одного й того ж індивіда мають протилежно спрямовані цінності. Це може призводити до внутрішнього особистісного конфлікту. При вивченні дошлюбної сексуальної поведінки ця теорія допомагає в створенні уявлення про роль батька й матері, інших найближчих родичів, друзів, ширшого соціального мікросередовища на формування установок індивіда щодо цієї поведінки (суворого, репресивного чи більш ліберального ставлення стосовно дошлюбних сексуальних зв’язків), а також у виявленні реальної сексуальної поведінки підлітка. Зокрема, відповідно до цієї парадигми було встановлено, що сім’я відіграє значну роль у цих питаннях, але позиція підлітка змінюється під впливом ровесників, друзів.

Теорія соціалізації зосереджується на аналізі співвідносного впливу різних агентів соціалізації на сексуальну поведінку підлітків. Важливе значення надається вивченню процесу формування сексуальної ідентичності особистості, тобто процесу усвідомлення себе представником певної статі з прийняттям відповідних статевих і сексуальних ролей, а також розуміння сексуальної поведінки як такої. Хоча процес передачі культури суспільства, спільності дітям починається буквально з перших днів їх життя, саме у підлітковому віці відбувається перетворення засвоєних установок, соціокультурних норм у реальну сексуальну поведінку.

У рамках соціалізаційного підходу активно використовується концепція сексуального сценарію, яку запропонували американські дослідники У.Саймон та Дж.Ганьон у 1967 р. Сексуальний сценарій – це своєрідна "програма" сексуальної поведінки, яка задається в загальних рисах культурою і має індивідуальні варіації. Людина має, як правило, декілька сексуальних сценаріїв. По-перше, це сексуальні фантазії, які суб’єкт ніколи не намагається, не може або не хоче реалізовувати; по-друге, плани реальної поведінки, які суб’єкт більш-менш послідовно здійснює; по-третє, проміжні орієнтири, що використовуються в процесі сексуальної взаємодії ("якщо він робить так, я зроблю це"); по-четверте, "сховища пам’яті", які організовують минулий сексуальний досвід у якесь послідовне ціле. Сексуальний сценарій визначає мету сексуальної поведінки, час початку статевого життя, частоту статевих зносин та їх прийнятні чи неприйнятні форми, сексуальну спрямованість.

Теорія узгодженості установок і поведінки аналізує сексуальну поведінку особистості у зв’язку із загальною аксіологічною структурою особистості (прийняті моральні, естетичні та інші цінності, ступінь релігійності тощо) і конкретним життєвим досвідом підлітків. Зокрема, за допомогою цього підходу було виявлено, що на сексуальну поведінку підлітків найістотніший вплив справляють: інтенсивність минулого сексуального досвіду, сексуальна поведінка найближчих друзів, тривалість і характер поточних гетеросексуальних стосунків.

Теорія проблемної поведінки розглядає сексуальну поведінку у взаємодії з причинами виникнення девіативних проявів у діях молоді (наркоманії, п’янства, соціального протесту й т.д.). Одним із важливих висновків, який зроблено на основі застосування цієї концепції, було виявлення тісного взаємозв’язку між часом втягнення юнака чи дівчини в одну проблемну поведінку (наприклад, початком вживання алкоголю, наркотиків) і часом початку іншої поведінки (невпорядкованого позашлюбного статевого життя). Одночасно треба зазначити, що саму появу відхилень від прийнятих у суспільстві моральних, правових, соціально-психологічних норм поведінки, в значній мірі можна пояснити станом аномії, коли в суспільстві відсутня чітка моральна регуляція поведінки людей, коли існуючі норми й цінності вже не відповідають реальним відносинам. Втрата людьми смислу життя є потужним джерелом причин, які викликають девіантну поведінку.

Характер сексуальних стосунків у шлюбі є важливою умовою успішності шлюбу. Про це свідчать і побутові спостереження, і численні дослідження вітчизняних та зарубіжних учених. В адаптаційній шкалі, що вимірює благополуччя, стабільність шлюбу, задоволення сексуальними стосунками твердо займає друге-третє місце після психологічної й побутової сумісності подружжя (тут має значення й тривалість шлюбу). Сексуальна незадоволеність, дисгармонія нерідко є причиною сімейних конфліктів, розлучень, нервових та інших захворювань. Половина всіх американських шлюбів руйнуються від різних форм сексуального дистреса.

Яку сексуальну поведінку в шлюбі, який рівень її активності можна вважати нормальними? Таке питання не має однозначної відповіді. Його не можна назвати цілком коректним, адже те, що для однієї людини є нормою, для іншої може бути відхиленням. Сприйняття кількісних і якісних характеристик статевих зносин, їх достатності залежить від багатьох факторів, про які вже йшлося і яких ми ще будемо торкатися.

За визначенням експертів Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), здорове сексуальне життя - це здатність насолодитись сексуальним життям, мати дітей та контролювати свою поведінку відповідно до суспільної та особистої етики; свобода від страху пересудів, забобонів та інших психологічних факторів, що приглушують статеві реакції та перешкоджають сексуальним взаєминам; відсутність органічних розладів, захворювань та недоліків, що обмежують функцію статі та дітородну здатність (Хроніка ВООЗ. - 1975. - Т.29, № 6. - С.288).

Під сексуальною гармонією розуміють більш високий рівень задоволення сексуальних потреб людини - взаємне й повне фізичне та психічне задоволення інтимними стосунками. Теоретично кожна шлюбна пара може досягти сексуальної гармонії. Тим більше, що сексуальна злагодженість досягається із зростанням кількості статевих зустрічей. Вона залежить від знання смаків, звичок партнера, рівня розкутості, вирівняння діапазону прийнятності та інших факторів. Практично досягти сексуальної гармонії не завжди можливо насамперед через широку індивідуальну варіабельність рівнів і типів сексуальної поведінки людини. Ці варіації пов’язані з певними нейрофізіологічними й психічними властивостями індивіда. Однак вивчені вони ще погано.

Єдиною серйозною спробою виявлення взаємозв’язку сексуальної поведінки з установками та типами особистості є поки що дослідження Г.Айзенка,проведені у 60-80 рр. ХХ ст., який на основі багатолітніх обстежень виділив три основних виміри (шкали) особистості людини: екстраверсію, невротизм (нейротизм) та психотизм.

Екстраверсія вимірювала такі взаєпов’язані риси, як лідерство, безтурботність, комунікабельність, несуперечливість, чуткість, дружелюбність, активність, жвавість і т.д. Той, хто мав високий показник за цією шкалою, називався екстравертом. Протилежний полюс складали інтроверти. Між ними виділявся середній тип - амбіверти. Невротизм означав високу емоційну збудливість, рухливість, жвавість емоційних реакцій. Його індикаторами виступали такі риси, як тривожність, легкі зміни настрою, песимізм, замкнутість, почуття неповноцінності, роздратованість. Психотизм включав набір антиадаптивних і антисоціальних рис: неконтактність, жорсткість, нечутливість до чужих переживань, ворожість, агресивність тощо. Комбінації екстраверсії, інтроверсії з невротизмом і психотизмом власне й створювали той чи інший тип особистості. Айзенк особливого значення надавав індивідуальним відмінностям. Тому ніяка із комбінацій цих типів особистості не може бути кращою, ніж інші. Наприклад, безтурботний, компанійський тип може мати свої як позитивні, так і негативні моменти. Те ж саме можна сказати й про тиху, замкнену манеру поведінки. Вони просто різні.

Айзенк здійснив кореляцію свого тесту особистості з відповідями тих же самих людей на анкету із 158 питань стосовно їх сексуальних установок і поведінки. При цьому були опитані студенти (423 чоловіка і 479 жінок у віці від 18 до 23 років, які не були в шлюбі); дорослі (427 чоловіків і 436 жінок, середній вік яких становив близько 30 років); близнюки (153 чоловіка і 339 жінок); а також 186 пацієнтів психіатричної клініки за психотичною вибіркою.

Була констатована тісна залежність стилю статевого життя від типу особистості. Виявилося, що екстраверти раніше інтровертів та амбівертів починають статеве життя, частіше мають сексуальні контакти з більшим числом партнерів і в більш різноманітних формах. Вони надають великого значення еротичній любовній грі, швидше звикають до сексуальних стимулів і тому більше орієнтовані на зміну партнерів, ситуацій тощо. Екстравертам легко дається зближення з особами протилежної статі, вони більш гедоністичні, одержують більше задоволення від своєї сексуальності й не відчувають у зв’язку з цим тривог або сумнівів. Стримані й загальмовані інтроверти тяжіють до більш індивідуалізованих, тонких і стійких стосунків, які нерідко пов’язані з психологічними проблемами й труднощами.

Психотики мають високі показники щодо лібідо й маскулінності, віддають перевагу позбавленому індивідуальності сексу, переживають сильне статеве збудження і не визнають ніяких моральних обмежень. Однак вони рідко задоволені своїм статевим життям і часто схильні до девіантної поведінки, включаючи груповий секс. Їх установки відрізняються грубою біологізацією статі на протилежність романтичним цінностям.

Невротики часто мають сильне лібідо, але не можуть задовольнити його через стійке почуття провини й тривоги з приводу своєї сексуальної активності, а також через труднощі в спілкуванні. Показники сексуальної задоволеності в них нижчі, ніж у інших групах. Секс їм здається нерідко небезпечним і огидним, а власні бажання - ненормальними. У таких людей частіше всього зустрічаються такі психосексуальні проблеми і порушення, як аноргазмія і фригідність у жінок, передчасна еякуляція та імпотенція в чоловіків.

За допомогою спеціальних питань-фільтрів Айзенк виявив і осіб, які давали неправдиві, нещирі відповіді. Сексуальна поведінка удавак, як і інші сторони їх життя, відрізнялася конформізмом. Вони дотримувалися ортодоксальних, загальновизнаних у їх середовищі правил, заперечували наявність у себе яких-небудь "незвичайних" почуттів і бажань. Статеве життя вони звичайно починають пізно, не схвалюють до- і позашлюбні зв’язки, уникають сексуального експериментування й розглядають сексуальність швидше в ідеалістичному, ніж у натуралістичному світлі. Слабке лібідо поєднується в них із певною задоволеністю своїм статевим життям, вони просто не мислять собі інших можливостей.

Сам Айзенк вважав, що такі прояви особистісної сексуальної поведінки обумовлені приблизно наполовину генетично, а наполовину - соціальним фактором. Хоча перевагу він усе ж віддавав біологічним детермінантам, пов’язуючи різницю між естравертами та інтровертами передусім з рівнем збудливості кори головного мозку, невротизм - з активністю вегетативної нервової системи, а психотизм - переважно з особливостями гормональної секреції, від яких також залежить сила лібідо. Експериментальні дані зафіксували також різницю добових біоритмів у екстра- та інтровертів: перші переживають пік сексуального збудження ввечері, а другі - вранці. Це може впливати на обрання часу статевої близькості.

У кінцевому результаті Айзенк зробив висновок про існування 4 головних типів, або груп, людей, які відрізняються характером сексуальних почуттів і поведінки: 1) індивіди із слабким лібідо, але цілком задоволені своїм сексуальним життям; це стійкі інтроверти, які утворюють наймоногамніший шар населення й опертя відповідній моралі; 2) стійкі екстраверти, які поєднують високе лібідо з високою задоволеністю, але не надто стабільним статевим життям; 3) нестійкі інтроверти (частіше всього), у яких слабе лібідо поєднується із сильними гальмами, почуттям провини й комунікативними труднощами, результатом чого є сексуальна незадоволеність; 4) люди з сильним лібідо і одночасно з високими показниками по психотизму або поєднанням високого невротизму з сильною екстраверсією; такі люди не тільки самі відчувають сексуальну незадоволеність, вони є небезпечними для оточення.

З концепцією Айзенка не всі згоджуються, вона зазнає серйозної критики з боку деяких вчених. Однак чимало його конкретних висновків стосовно зв’язку сексуальної поведінки з екстраверсією і невротизмом підтверджуються. В інших дослідженнях також виявили, що екстраверти виявляють більшу сексуальну активність, розкутість. Люди з недостатньою контактністю, емоційною загальмованістю, комплексом неповноцінності або зниженою самоповагою зазнають труднощів у сексуальній сфері, як і в людських взаєминах взагалі. Однак усе це не означає, що певний тип особистості фатально несе на собі ярлик певної сексуальної поведінки. Сором’язливість і стриманість, що властива, наприклад, інтровертованим жінкам при повсякденному спілкуванні, їх поведінці в трудових колективах, з коханим чоловіком у сексуальних стосунках можуть повністю зникати. Не існує таких психологічних рис, які б за всіх умов спричиняли одну й ту ж поведінку. До того ж властивості, які були суттєвими в підлітковому й юнацькому віці, у подальшому можуть втрачати своє значення.

Чи може тут стати в пригоді застосування спеціального тестування, яке проводиться зараз у службах знайомств, допомоги сім’ї ? У 70-80-х рр. ХХ ст. цілком реальною здавалася ймовірність прогнозувати сумісність подружніх пар на довготривалу перспективу. Однак така ейфорія з часом пройшла. Застосування тестових методик, звичайно, дає певний позитивний результат. Кореляція відповідності сексуальних, культурних, психологічних, матеріальних, фізичних характеристик партнера своїм уподобанням, уявленням може, ясна річ, дати корисну інформацію для роздумів щодо прийняття рішення, допомогти порозумінню, внести певну корекцію у свої дії чи дії партнера (якщо є бажання і здатність це зробити) тощо. Однак достатньою підставою для висновку про сумісність чи несумісність виступати не може.

Досить широко побутує думка про доцільність так званого "пробного шлюбу", коли молода пара певний час живе разом без юридичної реєстрації і відбувається "практичне" вивчення взаємної сумісності. Сучасна молодь дуже позитивно ставиться до дошлюбного сексу. За нашими дослідженнями тільки 7% опитаних юнаків і дівчат вважають дошлюбний секс недопустимим, 52% визнають їх можливими з людиною, яку любиш, 15% - з майбутнім чоловіком чи дружиною, 12% - у багатьох випадках, 14% не визначилися з цього питання. За даними опитувань Українського інституту соціальних досліджень (Молода сім’я України 90-х / Редкол.: Ю.М.Якубова, М.Ф.Головатий, О.О.Яременко. - К.: А.Л.Д., 1996. - С. 83-84) значна частина молоді (до 80%) до одруження мала статеві стосунки, мотивуючи це різними причинами.

Відомо, що раннє й позашлюбне заняття сексом, зміна партнерів, переривання вагітності, використання контрацептивних засобів з високим показником біологічного ризику часто завдають шкоди здоров’ю юних жінок, зокрема, спостерігається зростання сексуальної, гінекологічної патології статевих органів, виявляються різні негативні наслідки надранніх та ранніх вагітностей, знижується рівень народжуваності, більше поширюється проституція, венеричні хвороби, СНІД, виникають матеріальні та соціалізаційні проблеми щодо дітей, народжених неповнолітніми жінками та поза шлюбом.

"Пробний" шлюб дуже часто виступає як пояснення для себе і для оточуючих легальності дошлюбних статевих зв’язків. Однак його корисність для правильного вибору шлюбного партнера ні теоретично, ні емпірично, ні простими життєвими спостереженнями не підтверджується. Комусь, можливо, на певному етапі здається, що така "проба" допомогла обрати супутника/супутницю життя. Однак життєвий шлях дорослої людини складається з багатьох взаємопов’язаних, але автономних періодів. Йдеться, по-перше, про сам життєвий цикл організму з характерними для нього переходами, кризами, підйомами і спадами, по-друге, про трудовий цикл, який має фази трудової кар’єри (триває аж до виходу на пенсію), по-третє, цикл розвитку сім’ї, який характеризується і тривалістю шлюбного життя, і народженням дітей, їх вихованням. Сексуальна активність подружжя залежить від їх стосунків у шлюбі, від таких форм самореалізації, як робота, спілкування та ін. Таким чином, у кожному періоді завжди існують "доцентрові" і "відцентрові" шлюбні тенденції, які формують позитивні й негативні оцінки шлюбу. Власне кажучи, баланс цих оцінок і дає уявлення людині про "доцільність" перебування в даному шлюбі чи необхідність його припинення.

Актуальною є динаміка сексуальної поведінки залежно від вікових та індивідуальних можливостей індивіда, від тривалості шлюбу. З погляду сучасної сексології інтенсивність проявів статевої активності в кожному віковому періоді визначається поєднанням як біологічних, так і соціальних факторів (Сексология: Энцкл. справ. по сексологии и смеж. обл./ Редкол:. Б.М.Вороник и др. - Минск: БелЭн, 1995. - С.210-211). При цьому в пубератному періоді (віці, коли завершується досягнення статевої зрілості: у юнаків це відбувається між 12-16 роками, у дівчат між 11-15 роками) переважають біологічні фактори, у перехідному - соціальні та особистісні, у періоді сексуальної зрілості спостерігається вирівнювання біологічних і соціальних чинників, в інволюційному періоді (поступового згасання статевої активності) знову посилюється значимість біологічних факторів, але не настільки виражена, як у пубератному періоді.

Вважається, що існує чотири вікових періоди, які характеризують рівень сексуальності людини. Перший - загострена початкова сексуальність: у хлопців вона прослідковується в 16-20 років, а у дівчат – у 13-15 років. Другий - загострена шлюбна сексуальність: 35-50 років - у чоловіків; 25-40 років - у жінок. Третій - переважання психологічного компоненту над еротичним: 20-35, 60 років і далі - у чоловіків; 15-25, 50 років і далі в жінок. Четвертий - гармонія психологічного і еротичного, власне сексуального: 23-35 років - у чоловіків; 40-50 років - у жінок. Звідси випливає, що в тих чи інших пар на певному етапі шлюбного життя сексуальні запити, інтереси можуть не збігатися. Це, зокрема, частково пояснює, чому жінки найчастіше зраджують у 25-40 років, а чоловіки у 35-50 років, чому є випадки, коли молода жінка, вийшовши заміж у 20 років, не відчуває пристрасті в шлюбі, а закохується в людину значно старшу за себе.

Типовою рисою сексуальної поведінки в шлюбі є зменшення частоти сексуальних зносин при збільшенні стажу шлюбу. При чому, ця тенденція є універсальною, вона не залежить від віку, рівня освіти подружжя чи ситуацій. Після п’ятого року шлюбу майже все, що відбувається у сім’ї, - діти, робота, домашні обов’язки, фінансові проблеми - знижують частоту шлюбного сексу (Див.: Антонов А.И., Медков В.М. Социология семьи. - М.: Изд-во МГУ, 1996. - С.193). В узагальненому вигляді основними чинниками зменшення частоти статевих зносин є професійна зайнятість і пов’язана з нею втома, наявність дітей, так зване насичення або рутинізація стосунків у подружній парі, втрата відчуття новизни й спонтанності сексуальних почуттів.

На певних етапах життя можливе підсилення або послаблення статевої активності. На неї може впливати настійливість жінки й прагнення чоловіка до її задоволення, хороший психологічний клімат, зміна ситуації, особистісна установка, застосування штучних стимуляторів. На фоні стійкої статевої активності можливі її підйоми та спади залежно від біологічних ритмів. Біологічні ритми залежать від факторів довкілля, вікових, статево-конституціональних особливостей людини, соціальних умов. Певне значення має сумісність внутрішнього годинника партнерів. Кращими варіантами є "жайворонок" - "жайворонок", "сова" - "сова", "сова-чоловік" - "жайворонок-жінка"; гірше сполучення "жайворонок-чоловік" - "сова-жінка". Зовнішні прояви біоритмів властивіші жінкам через менструальну циклічність: більше сексуальне бажання в передменструальні дні й спад сексуальної активності в перші дні після місячних. У чоловіків активність заснована на індивідуальній швидкості вироблення і нагромадження сім’яної рідини та секретів. Крім добових сексуальних біоритмів виявляється періодичне підвищення статевої активності в багатьох здорових людей через 3 і 7 днів. На біологічні ритми впливають фізичний, емоційний, інтелектуальний цикли. Мають вияв також сезонні біоритми, пов’язані з нейрогуморальною та ендокринною перебудовою організму: висока статева активність спостерігається весною і на початку літа, низька - восени та взимку.

Сексуальна поведінка в шлюбі певним чином пов’язана із репродуктивною поведінкою. І хоча в сучасному шлюбі вони є автономними, все ж деякі залежності тут зберігаються. Для шлюбних пар, у яких вища потреба в дітях, характерна більша частота сексуальних зносин, особливо це стосується жінок. Вона залежить також і від типу контрацептивних засобів. Найбільшою частотою статевих зносин відрізняються жінки, які здійснили стерилізацію або застосовують коїтус-незалежні методи контрацепції (таблетки, внутрішньоматочні спіралі, ін’єкції, норплант). Це є цілком зрозумілим, адже вони стають більш розкутими, над ними не висить страх небажаної вагітності тощо.

Відокремлення сексуальної поведінки від репродуктивної є об’єктивною реальністю для сучасного суспільства. Завдяки сучасній високоефективній контрацепції створилися більші можливості в сексуальних стосунках, особливо для жінок. Зростання індивідуальної свободи, можливості вибору будь-яких моделей поведінки можна розглядати як вияв звільнення жінки, зростання її рівноправності з чоловіками і т.ін. Одночасно тут є і негативні тенденції, які не тільки стосуються демографічних проблем, але й торкаються питань здоров’я жінки, зменшення її біологічної захищеності.

Виходячи з результатів різних соціологічних та сексологічних досліджень, можна вказати й на інші суперечливі явища у сфері сексуальної поведінки. З одного боку, внаслідок емансипації і поширення знань у галузі сексу значно збільшуються сподівання й вимоги жінок. Зараз це явище найчастіше викликає сексуальні розлади в чоловіків. Однак зростання імпотенції відбувається й у результаті алкоголізації та посиленого куріння (воно все більше зачіпає й молодих чоловіків), а також у результаті так званої "психічної" імпотенції, як наслідку зміни соціальних чоловічих ролей. Посилення суперництва між чоловічою і жіночою статтю призводить до збільшення конфліктності між партнерами, вияву феміністичних тенденцій у частини жінок, антифеміністських - у частини чоловіків. Одним із наслідків цього є зростання самозадоволення, не зважаючи на наявність сексуального партнера, сексуальної байдужості, агресивності (аж до злочинів) щодо іншої статі.

З іншого боку, розширення відомостей про мистецтво статевого кохання веде до урізноманітнення форм сексуального життя, збільшення тривалості статевого акту. У сексуальній культурі чоловіків збільшується прагнення переходу від кількості до якості інтимного життя, сексуальний егоцентризм замінюється партнерством. Партнери частіше вдаються до діалогу, відкрито інформують один одного про свої переживання й потреби. У мистецтві сексуального життя стирається типова диференціація сексуальної реактивності статі: жінки починають цінувати зорові стимули, власну активність, а чоловіки виявляють великий інтерес до ласк і делікатності, більшу емоційність.

Сексуальні стосунки займають дійсно вагоме місце в шлюбному благополуччі. Одночасно треба не забувати, що сімейне щастя є поняттям інтегральним. Найбільша адаптація подружжя в шлюбі відбувається на основі єднання різноманітних цінностей і потреб.