Контрольні завдання

1. Розкрийте поняття шлюбу. Охарактеризуйте сім’ю як соціальний інститут і малу соціальну групу.

2. Поясніть, що таке функції сім’ї і в чому полягають суспільні та індивідуальні функції сім’ї.

3. Розкрийте поняття поліваріантності шлюбно-сімейних структур. Наведіть приклади.

4. Поясніть, що таке альтернативні шлюбні структури та шлюбно-сімейні стилі.

5. Проаналізуйте економіко-еволюційні теорії шлюбу і сім’ї ХІХ ст.

6. Охарактеризуйте соціобіологічне обгрунтування трансформації шлюбу і сім’ї, теорію сексуального договору.

7. Поясніть, що таке фамілістика, міждисциплінарне вивчення проблем шлюбу і сім’ї.

Список рекомендованої літератури

Антонов А.И., Медков В.М. Социология семьи. - М.: Изд-во МГУ, 1996.- 304 с.

Большой толковый социологический словарь (Collins): В 2 т.: Пер. с анл./ Сост. Д.Джери, Дж.Джери. - М.:Вече,1999. - Т.1. - 544 с.;Т.2. - 528 с.

Глазунов С.В. Соціологія шлюбу і сім’ї // Соціологія: Посіб. для студентів вищ. навч. закладів / За ред. В.Г.Городяненка. - К.: Академія, 1999. - С. 167-181.

Голод С.И., Клецин А.А.Состояние и перспективы развития семьи.- СПб.,1994.- 42 с.

Мацковский М.С. Социология семьи. -М.: Наука, 1989. - 116 с.

Навчально-методичний посібник з курсу "Соціологія сім’ї" / Уклад. С.В.Глазунов. - Д.: ДДУ, 1999. - 40 с.

Новеженов Ю.И. Статус-секс и эволюция человека. - Свердловск: Изд-во Урал. ун-та, 1991. - 160 с.

Пономарев А.П. Развитие семьи и брачно-семейных отношений на Украине. - К.: Наук. думка, 1989. - 320 с.

Ручка А.О., Танчер В.В. Курс історії теоретичної соціології. - К.: Наук. думка, 1995. - С.177-178.

Семья на пороге третьего тысячелетия / Центр общечеловеческих ценностей. -М.: ЦОЦ,1995. - 237 с.

Смелзер Н. Социология. - М.: Феникс, 1994. - С. 390-426.

Социологический справочник / Под общей ред. В.И.Воловича. - К.: Политиздат Украины, 1990. - 382 с.

Щепаньский Я. Элементарные понятия социологии. -М.: Прогресс, 1969.- С.95-151.

Розділ 2. Шлюбно-сімейні ролі в системі життєдіяльності індивіда та суспільства

2.1. Релігійне бачення шлюбу, призначення жінки й чоловіка

Релігійне пояснення походження шлюбу, сім’ї можна розглянути на прикладі трьох монотеїстичних світових релігій - іудаїзму, християнства та ісламу, що вийшли із Близького Сходу і мають спільні корені. Насамперед треба звернути увагу на те, що шлюб, сім’я у світоглядних стародавніх вченнях розглядаються як цілісна система, поєднання взаємозалежних, спільно існуючих елементів, що створюють необхідні умови, у тому числі й нормативні (моральні, звичаєві, правові), для забезпечення існування людини. У свою чергу складна система шлюбно-сімейних відносин вплітається в ще складнішу соціальну систему, яка підтримує суспільний, тобто людський, а не тваринний порядок. Цей порядок передбачає і певний розподіл чоловічих і жіночих ролей у шлюбі і сім’ї, що грунтується на єдності, взаємодоповненні, кооперації та певній асиметрії.

Як видно із Біблії, точніше із Старого Заповіту, встановлення шлюбу, тобто з’єднання одного чоловіка й однієї жінки припадає на початок створення людства, коли Бог дав Адаму для допомоги дружину, створену із його власного єства (одного з його ребер). "І перетворив Господь Бог те ребро, що взяв із Адама, на жінку, і привів її до Адама. І промовив Адам: "Оце тепер вона - кість від костей моїх, і тіло від тіла мого. Вона чоловіковою (жінкою – примітка перекладачів) буде зватися, бо взята вона з чоловіка. Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, - і стануть вони одним тілом" (Біблія: Із мови давньоєврейської та грецької на українську наново перекладена. - К.: Біблійні товариства, 1995. - Бут. 2:22-24).

Отже, шлюб за своєю ідеєю і суттю з самого початку розумівся як з’єднання двох людей (чоловіка й жінки). Тільки разом чоловік і жінка утворюють повну й цільну людину, одна стать доповнює іншу. Еклезіаст (Проповідник) підкреслює, що сім’я, друзі дають силу людині. "Краще двом, як одному, бо мають хорошу заплату за труд свій, і якби вони впали, підійме одне свого друга. Та горе одному, як він упаде, й нема другого, щоб підвести його... Також коли вдвох покладуться, то тепло їм буде, а як же зогрітись одному?" (Екл. 4:9-12). Єдність, взаємодоповнення, спільна діяльність – такі важливі атрибути шлюбного союзу чоловіка й жінки.

Християнська мораль закликає до згуртування, взаємодопомоги чоловіка і дружини. "...Будьте всі однодумні, спочутливі, братолюбні, милосердні, покірливі. Не платіть злом за зло, або лайкою за лайку, навпаки, - благословляйте, знавши, що на це вас покликано, щоб ви вспадкували благословення. Бо хто хоче любити життя та бачити добрі дні, нехай стримає свого язика від лихого та уста свої від говорення підс­­­тупу" (1Петр.3:8-10; Рим.15:5-17; Як.3:6).

Одне із важливих призначень людини на землі є продовження її роду. "І Бог на свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх. І благословив їх Бог, і сказав Бог до них: "Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею..." (Бут. 1:27-28). На основі біблійних текстів можна прослідкувати певну еволюцію суспільного ставлення до таких шлюбних форм, як полігамія та моногамія. Іудейське монотеїстичне віровчення було набагато суворіше в питаннях одруження, ніж політеїстичне язичництво. При Мойсеєві (Лев. 18:1-30) під страхом смертної кари заборонялись різні форми співжиття чоловіка, побудовані на кровозмішенні (кровоблуді): із матір’ю, мачухою, сестрою, зведеною сестрою, внучкою, невісткою, свояченицею. Смертна кара передбачалась за гомосексуалізм та зоофілію (Лев. 20:13-15). Не дозволялись сексуальні зв’язки з сестрою матері, батька, жінкою свого дядька. Заборонялись шлюби з язичниками (поганами), тобто з народами, де існувало ідолопоклонство.

Однак у Старому Заповіті є немало місць, які свідчать про наявність у стародавньому єврейському суспільстві на певному відрізку часу кровозмішення, багатоженства. Зокрема, дочки Лота за відсутності чоловіків напоїли батька вином, мали з ним статеві стосунки й потім народили від нього синів (Бут.19:30-38). Двошлюбність допустив першого разу Ламех, нащадок Каїна (Бут. 4:19), Яков мав дружинами двох сестер одночасно, Авраам мав дружину Сарру, а також мав статеві стосунки з наложницями Агарь, Реумою, Хеттурою. При цьому Хеттура, наприклад, в одному випадку називається дружиною, а в іншому – наложницею (Бут. 16:3, 22:24, 25:1,6). Свідченням узаконеності багатоженства в стародавньому світі є заборона при розподілі майна виділяти дітей однієї дружини перед дітьми іншої (Повтор. Закону. 21:15-17). Та все ж при оцінці сімейного щастя біблейські автори віддають перевагу одношлюбності (Пр. 12,19,31; Пс. 127). Після Вавілонського полону багатоженство ставало все рідшим серед євреїв.

Християнське (Новозаповітне) віровчення в питаннях шлюбу спирається на старозаповітні правила насамперед у розумінні єдності чоловіка і жінки. У Євангеліях від святого Матвія і святого Марка наводиться думка Ісуса Христа: "Той, Хто створив споконвіку людей, створив їх чоловіком і жінкою... і стануть обоє вони одним тілом, тому то немає вже двох, але одне тіло. Тож, що Бог спарував, - людина нехай не розлучає" (Мт.19:4-6; Мр.10:6-9). Думка про нерозривну шлюбну єдність підкреслюється у Новому Заповіті кількаразово. У Першому посланні святого апостола Павла до коринтян висловлюється міркування про те, що в шлюбі жінка не володіє над своїм тілом, а її чоловік, і навпаки - чоловік не володіє над своїм тілом, а його жінка (1Кор.7:4). До тілесної взаємозалежності має додаватися й інтимна, духовна сторона: "Нехай віддає чоловік своїй дружині потрібну любов, так же само й чоловікові дружина" (1Кор.7:3).

Християнська віра будується на відповідальності. Люди відповідальні перед тим, хто їх створив. Вони мають дотримуватися тих правил, які встановлені Богом і які утворюють систему підтримання узгодженості в людській життєдіяльності. Одруження в християнстві розглядається як важливий елемент соціального порядку. "Щоб уникнути розпусти, нехай кожен муж має дружину свою, і кожна жінка хай має свого чоловіка" (1Кор.7:2). Християнське світобачення вважає сексуальні стосунки чоловіка і дружини цілком нормальним, невід’ємним складником життєдіяльності людини, властивим її природі. "Не вхиляйтесь одне від одного, хіба що дочасно за згодою, щоб бути в пості та молитві, та й сходьтеся знову докупи" (1Кор.7:5). Таким чином, шлюб розглядається як Богом узаконений засіб підтримки суспільних моральних норм.

Сім’я як маленька спільнота є першоклітинкою великого організму, яким є людське суспільство. Будь-який організм, біологічний чи суспільний, для нормального функціонування має забезпечити узгодженість в діях його окремих частин, елементів. Для цього потрібне якесь начало. Відповідно до уявлень християнського вчення старшим у шлюбі є чоловік. За Біблією, це було встановлено Богом після першого гріха, коли жінка, послухавши змія, всупереч забороні Бога з’їла плоди з дерева знання добра і зла й дала з’їсти ці плоди своєму чоловікові. Тоді Бог "до жінки промовив: "Помножуючи, помножу терпіння твої та болі вагітності твоєї. Ти в муках родитимеш діти, і до мужа твого пожадання твоє, - а він буде панувати над тобою" (Бут.3:16).

У Новому Заповіті основні постулати щодо шлюбно-сімейної ієрархії сформульовані в посланнях святих апостолів, тобто проповідників вчення Христа. У Першому посланні святого апостола Павла до коринтян при поясненні, чому чоловік не повинен покривати голову в церкві, а жінка має це робити, говориться: "...Всякому чоловікові голова - Христос, а жінці голова – чоловік, голова ж Христові - Бог. ...Отож чоловік покривати голови не повинен, бо він образ і слава Бога, а жінка - чоловікові слава. Бо чоловік не походить від жінки, але жінка від чоловіка, не створений бо чоловік ради жінки, але жінка ради чоловіка. Тому жінка повинна мати на голові знака влади над нею, ради Анголів. Одначе в Господі ані чоловік без жінки, ані жінка без чоловіка. Бо як жінка від чоловіка, так і чоловік через жінку; а все від Бога" (1Кор. 11:3-12). Звертає на себе увагу закінчення цих міркувань: перед Богом і чоловік, і жінка однакові, рівні. У Посланні до галатів святий апостол Павло знову наголошує на рівності чоловіка й жінки: "Нема... чоловічої статі, ані жіночої, - бо всі ви одне у Христі Ісусі!" (Гал. 3:28).

Тотальний атеїзм, який насаджувався в нашому суспільстві протягом багатьох років, створив неда­­­леке й вульгарне розуміння християнського бачення підпорядкування в шлюбно-сімейних стосунках, зводячи його до формули "жінка нехай боїться свого чоловіка". Дійсно, у посланні святого апостола Павла до ефесян його роздуми про чоловіка й жінку закінчуються словами "а дружина нехай боїться свого чоловіка" (Еф.5:33). Однак необхідно знати, у якому контексті це сказано. Думка проповідника починається з того, що треба поступатися один одному в знак поваги до Христа (Еф.5:21). Далі говориться про те, що жінки мають підкорятися чоловікам, а "чоловіки повинні любити дружин своїх так, як власні тіла, бо хто любить дружину свою, той любить самого себе. Бо ніколи ніхто не зненавидів власного тіла, а годує та гріє його... Отже, нехай кожен зокрема із вас любить так свою дружину, як самого себе" (Еф.5:22-33). Якщо вдуматися, то тут знову йдеться про єдність, взаємопов’язаність, взаємозалежність, а також взаємопоступливість чоловіка і дружини.

Інший проповідник святий апостол Петро як приклад правильних стосунків чоловіка і жінки згадує Сарру, яка "корилась Авраамові, і паном його називала. А ви - її діти, коли добро робите та не лякаєтесь жодного страху. Чоловіки, - так само живіть разом із дружинами за розумом, як зо слабішою жіночою посудиною, і виявляйте їм честь, бо й вони є співспадкоємиці благодаті життя" (1Петр. 3:1-7). Про важливість любові саме чоловіка до своєї дружи­­­ни в Новому Заповіті говориться досить часто. "Чоловіки, - любіть своїх жінок, як і Христос полюбив церкву й віддав був за неї Себе...Чоловіки повинні любити жінок своїх так, як власні тіла, бо хто любить жінку свою, той любить самого себе" (Еф. 5:28). Здорове, відповідальне самосприйняття себе є важливою передумовою такого ж ставлення й до близької людини: "Люби свого ближнього, як самого себе" (Гал. 5:14).

Тут треба сказати й про контекст самого поняття "любов" у християнському розумінні. Сучасна людина під впливом масової культури любов часто-густо розуміє як фізіологічне та психологічне поняття. Таке сприйняття, звичайно, має право на існування. Але його не можна переносити на уявлення християнського віровчення. У Першому посланні святого апостола Павла до коринтян сформульоване таке розуміння любові: "Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!" (1Кор.13:4-70).

Християнське світорозуміння передбачає, щоб діти слухалися батьків. "Діти, - слухайтеся своїх батьків у Господі, бо це справедливо!" (Еф. 6:1). Дорослі діти мають шанувати своїх батьків, і це є запорукою довгого й хорошого життя людини. "Шануй свого батька та матір" - це перша заповідь з обітницею, - "щоб добре велося тобі, і щоб ти був на землі довголітній!" (Еф. 6:2-3). Одночасно ставиться вимога й перед батьками щодо їх ставлення до дітей, поводження з ними, їх виховання відповідно до вчення і настанов Бога. "А батьки, - не дратуйте дітей своїх, а виховуйте їх в напоминанні й остереженні Божому" (Еф. 6:4).

Таким чином, шлюб і сім’я відповідно до християнського світогляду існують для задоволення фізіологічної пристрасті людини, природної ваби жінки й чоловіка один до одного, для зачаття й народження дітей, їх виховання, для духовного єднання чоловіка й жінки через Бога, церкву, єдину віру, єдине розуміння свого життєвого шляху й свого призначення, для підтримання суспільних моральних норм, узгодженості в людській життєдіяльності. Внутрішній зміст християнства передбачає єдність віри і пізнання. "Розумій, щоб вірити, вір, щоб розуміти". Це означає, що дійсне розуміння християнського бачення шлюбу можливе на основі сприйняття християнської віри.

Розлучення як типове, масове явище засуджується християнством. Одна з провідних думок Нового Заповіту - "що Бог спарував, людина нехай не розлучає" (Мт.19:6;Мр.10:9). "Хто дружину відпустить свою, та й одружиться з іншою, той чинить перелюб з нею. І коли дружина покине свого чоловіка і вийде заміж за іншого, то чинить перелюб вона" (Мр.10:11-12; Мт.5:32, 19:9; Лк.16:18). Заповідь "не перелюбствуй" має входити до числа найважливіших правил поведінки людини, яка сприймає Бога. Суворо дотримуючись принципів одношлюбності, християнство все ж допускає здійснення розлучення в певних ситуаціях.

Християнський світогляд сповідує моногамність, іслам дозволяє полігамію. Цікаво, що мусульмани визнають пророками як старозаповітного Мойсея (при якому було багатоженство), так і новозаповітного Ісуса (який проповідував одношлюбність). Полігамія в ісламі має певні суб’єктивні витоки, пов’язані з особистістю "останнього і найвищого пророка" Магомета (Мухамеда). Відомо, що він одружився у віці 26 років на своїй хазяйці Хадії, яка була багатою вдовою, старшою за нього на 15 років. Цей шлюб виявився щасливим і тривав 26 років. Магомет був вірним своїй дружині навіть після її смерті. Потім його погляди дещо змінилися, і кожну перемогу над "невірними" він ознаменовував черговим шлюбом.

Після смерті Магомета його учні стали проповідувати, що найважливішою метою шлюбу є діти. Полігамія сприяла вирішенню цієї проблеми. Згідно з традиціями мусульманин не повинен був мати одночасно більше чотирьох дружин. Розквіт полігамії в мусульманському світі прийшовся на період загарбницьких війн, коли жінок ставало більше (брали полонянок, дозволялись шлюби з єврейками, християнками).

Іслам у порівнянні з іудаїзмом та християнством виявляв більшу толерантність стосовно сексуальної поведінки людини. Хоча іслам чітко висловлюється за чоловічу домінанту, однак дуже високо цінує і жінку, її право на сексуальну насолоду.

Таким чином, релігійна концепція шлюбу проектує стосунки чоловіка й жінки в шлюбі на основі певної рівноваги. Ця рівновага грунтується на додаванні, інтегруванні чоловічих і жіночих властивостей; одночасно вона асиметрична, тобто не передбачає однаковості, рівності в буквальному розумінні. І тут людина, сім’я як мікрокосмос повторюють структуру Всесвіту, де подібне й протилежне обертаються навколо чогось, і все це утворює систему, певний порядок. Порушення якоюсь складовою частиною цієї діалектичної рівноваги призводить до кризи в цій системі, до її руйнування.