1.3. Проблеми походження та еволюції шлюбу і сім’ї

Питання походження шлюбу і сім’ї має важливе світоглядне значення. На проблему виникнення шлюбу і сім’ї в людському суспільстві є різні погляди. Намагаючись зрозуміти природу шлюбу, сім’ї, люди насамперед звертають увагу на своїх "менших" братів, на тваринний світ, де можна побачити певні моделі "шлюбно-сімейних" стосунків.

У тваринному світі статеві ("протошлюбні") відносини мають численні форми. Багато тварин спарюються без всякого розбору, не турбуючись ні про свободу вибору, ні про вірність один одному. Однак відомо, що в деяких видів розповсюджене "залицяння" самця до самки з метою їй сподобатись. Інколи після спарювання пари розходяться, але часто спільне життя продовжується до того часу, поки не будуть вигодувані діти. Спостерігаються багато випадків, коли самець має кілька самок. Наприклад, домашній півень є типом багатошлюбної (і досить ревнивої) тварини. Такі випадки частіше бувають тоді, коли тварини живуть стадами, зграями й коли кількість самок перевищує кількість самців.

У деяких видів тварин самка терпляче чекає, поки боряться за володіння нею, і віддається переможцю. Однак самка не просто стає здобиччю переможця, а вибирає його із кількох можливих претендентів. При цьому мають значення не тільки фізичні дані самця, але й те, якими матеріальними ресурсами він потенційно володіє, тобто спостерігається своєрідний шлюб за розрахунком. Наприклад, самка волового очка (російська назва - крапивник) вибирає собі самця не по зовнішності або гарному голосу, а по тому, настільки багатою на корми територією він володіє, адже від цього залежить благополуччя потомства.

Відомі приклади, коли самець живе з самкою до самої смерті. Так, індійський макака уандеру живе тільки з однією самкою, він вірний їй до самої смерті. В ілінойського папуги вдівство рівнозначно смерті. Інколи із зміною способу життя змінюється і форма співжиття. Наприклад, качка в дикому стані одношлюбна тварина, у домашньому - багатошлюбна.

До сучасної людини дійшли свідчення (прямі або непрямі) про подібні стосунки між людьми минулого. Вважається, що на ранніх етапах розвитку людства існував проміскуітет (від лат. promiscuus - змішаний, спільний) - необмежені статеві зносини між жінками й чоловіками. Відголоси цього знаходять у стародавніх легендах, залишках стародавніх звичаїв.

У багатьох суспільствах минулого (у тому числі і європейських) існувала досить широка свобода в шлюбних стосунках. Наприклад, старогрецькі перекази свідчать про те, що до відомого правителя Кекропса (близько XVII ст.до н.е.) греки жили в кровозмішанні, діти знали тільки свою матір і носили її ім’я. Підтвердженням цього вважається наявність багатьох пережитків, відомих з дописемних часів і які потім збереглися в історичні, тобто писемні, часи. Так, за легендою Геракл після дванадцятого подвигу звільнився від служби в Еврісфея і повернувся додому. Однак тяга до пригод була в нього такою великою, що він віддав свою дружину Мегару за дружину своєму другові Іолаєві, а сам знову подався в мандри.

Лікург (спартанський законодавець, якому грецькі автори приписують створення інститутів спартанського суспільства IX-УІІІ ст. до н.е.) узаконив положення, щоб чоловіки з метою мати дітей у разі необхідності уступали своїх дружин тим, кого вони вважали достойними цієї честі. За цим законом старий чоловік здійснював похвальний вчинок, підшукуючи для своєї молодої дружини гарного і доброчинного мужчину.

До ХІХ ст. в цілому поширеним було уявлення, що "природною" є "патріархальна" модель шлюбу, сім’ї, у якій чоловік відіграє провідну роль у господарстві, суспільстві, сім’ї. Вивчення, відкритих в Америці, Австралії, Полінезії племен, які значно відставали у своєму розвитку від європейської цивілізації, дало підстави для перенесення зразків їх відносин на минуле європейських та інших народів, для формулювання концепцій існування "матріархату" задовго до "патріархального" періоду.

Відразу треба зазначити, що вивчення таких племен і екстраполяція одержаних даних на інші суспільства, культури спиралися на думку про однотипність розвитку народів. Такий підхід потім неодноразово піддавався критиці за свою односторонність. Однак, так чи інакше, роботи Й.Баховена, Дж. Мак-Леннана, Л.Моргана, Ф.Енгельса дали значний поштовх для дискусій щодо розуміння генези шлюбу, сім’ї, усього, що пов’язано із шлюбно-сімейними стосунками.

Й.Баховен у роботі "Материнське право. Дослідження гінекократії старого часу та її релігійної і правової природи" (1861) розробив концепцію про існування у далекому минулому суспільства, де були досить вільні і широкі сексуальні зв’язки. У такому суспільстві жінка займала високе становище, було материнське право. На думку вченого, через цей стан ("гінекократію") пройшли всі народи в напрямку до індивідуального шлюбу. Інший вчений Дж.Мак-Леннан у книзі "Первісний шлюб" (1865) дійшов подібних висновків і відкрив феномен, який він назвав екзогамією (від грец. ekso - зовні + gamos - шлюб) - заборона шлюбів усередині "своїх" людських груп і необхідність брати шлюб із членами інших, не своїх груп.

Л.Морган у 1877 р. опублікував книгу "Стародавнє суспільство", в якій, зокрема, зробив висновок, що розпад колективної власності й поява приватної власності веде від материнського роду до батьківського й перетворює парну сім’ю в моногамну.

Під впливом роботи Л.Моргана Ф.Енгельс написав "Походження сім’ї, приватної власності і держави" (1884), де однозначно стверджував, що на зорі історії людства, ранніх етапах первісного ладу провідне, домінуюче становище в сім’ї і суспільства займала жінка. Цей період можна було назвати матріархатом. Внаслідок розвитку виробничих сил (розвиток скотарства, плужного рільництва, металообробки) на зміну матріархату приходить патріархат - пануюче становище чоловіка в господарстві, сім’ї (вводиться родовід по батькові), суспільстві в цілому.

У процесі подальших досліджень вчені так і не знайшли переконливих доказів на користь шлюбно-сімейної теорії Моргана та Енгельса. Прагнучи захистити свого партійного соратника, якого вчені-сучасники звинуватили в некритичному сприйнятті теорії Моргана, А.Бебель написав досить прямо (переклад тут і далі мій. - С.Г.): "Енгельс прийняв погляди Моргана тільки тому, що вони збіглися з поглядами й дослідженнями його самого і Маркса в тій же галузі" (Бебель А. Женщина и социализм. - М.: Госполитиздат, 1959. -С.16). Іншими словами, Енгельс на прикладі сім’ї намагався підтвердити "історико-матеріалістичну" теорію Маркса про виникнення класів, походження держави, можливості досягнення соціальної рівності, справедливості.

Щодо понять "матріархат" і "патріархат", то буквальне розуміння терміну "матріархат" (від лат. mater - мати і грец. arche - влада) означає соціальну організацію, побудовану на жіночій владі. Термін продовжує викликати бурхливі суперечки й у соціології, й у феміністській теорії. Історично він був прийнятий пізніше, ніж термін "патріархат" (від грец. pater - батько і arche - влада). Під останнім найчастіше розуміють: 1) форму соціальної організації, в якій чоловік (патріарх) виступає главою сім’ї, сімейного господарства, тримаючи під своєю владою жінок і дітей (наприклад, у стародавньому римському суспільстві); 2) систему, завдяки якій чоловіки підтримують політичне, культурне й економічне домінування над жінками в сім’ї або рамках усього суспільства.

Дискусії про "матріархат" та "патріархат" одержали новий стимул з появою феміністської антропології і феміністської соціології, які в основному підкреслюють негативні риси поняття "патріархат". Суперечки стосовно того, чи існував коли-небудь матріархат, продовжуються й нині, хоча вважається, що наукових доказів на користь існування матріархату як системи влади так і не було знайдено.

У вітчизняній літературі під впливом етнографічних досліджень ХІХ - початку ХХ століть та головним чином названої роботи Ф.Енгельса, яка вважалася класичною і незаперечною, сформувалася така модель походження шлюбу, сім’ї, визначення шлюбно-сімейних ролей.

Самки протолюдей, як і мавп, періодично переживали (до 4-5 днів протягом місяця й тільки в деяких видів - до 19 днів) період еструсу - нестримного потягу до спарювання. У ці дні самки спаровувались із всіма бажаючими, в інші дні спарювання не відбувалося. Перебудова організму у зв’язку з переходом людей до прямоходіння призвела до досить високої смертності "протожінок" під час пологів, до різкого скорочення їх кількості в людському стаді. Через це між чоловіками відбувалось немало конфліктів, які закінчувались нерідко каліцтвом, а то й загибеллю. Такий природний відбір дозволяв виживати тим родам, у яких еструс був тривалішим, причому його відчували одночасно кілька самок.

Разом з тим вказаний біологічний чинник породжував нову перешкоду вже "протосоціального" плану: ніякий організм не міг витримати скільки-небудь тривалого періоду крайнього (надзвичайного) сексуального, нервового напруження, і тому разом з подовженням еструсу жінки в цей період ставали ніби більш “холодними”, здатними контролювати свій статевий потяг і віддаватися вже не кому завгодно, а тільки тим, хто викликав їх симпатію. З’являється вибіркове ставлення до чоловіків - своєрідне біологічне підґрунтя людського кохання. Поступово виникають невеликі групи партнерів, яким надавалась сексуальна перевага, хоча ніякими соціальними нормами вони не регулювались. Появляються звичаї, які створили екзогамний шлюб. Цьому сприяли сексуальні табу, тобто заборони на статеві зносини спілкування між чоловіками і жінками даного роду в певні періоди (підготовки до полювання, самого полювання тощо). Табу розповсюджувалося тільки на членів свого роду, обмежувалося статеве спілкування тільки кровних родичів; представників інших родів така заборона не стосувалася. Можливо, люди помітили, що від екзогамних статевих зв’язків з’являється міцніше потомство. Таким чином, із ендогамії (стате­вих зв'язків між представниками тільки одного роду), через агамію, тобто тимчасову заборону статевих контактів, виникла екзогамія, тобто систематичні статеві зв’язки між представниками різних родів.

Усе це існувало у вигляді групового шлюбу, де всі чоловіки одного роду були чоловіками всіх жінок іншого роду, а мужчини цього другого роду - відповідно чоловіками жінок першого. Природно, при груповому шлюбі неможливо було визначити, хто є батьком даної дитини. Тому походження рахувалося тільки по матері, визнавалася тільки жіноча лінія родини. Діти знали лише своїх матерів, і родовід йшов не по батьківській, а по материнській лінії.

З розвитком землеробства і тваринництва продуктивність праці одного члена роду, племені в цілому істотно зросла, і це привело до перетворення сім’ї в господарську одиницю суспільства. Трива­лішими стали й контакти чоловіка з жінкою і її дітьми. Врешті-решт усередині групової організації створилась постійна локалізо­вана господарська одиниця - община, у яку входили чоловіки зі своїми дружинами й дітьми. Чоловіки, так би мовити, відокремились від своїх сестер, а дружини відповідно від своїх братів. Виникла економічна господарська одиниця - парна сім’я, у яку входили чоловік, дружина і її діти.

Шлюб тепер став союзом між чоловіком і жінкою і мав своєю метою забезпечити утримання й виховання дітей дружини, причому кожен із подружжя користувався для цього отриманою від свого роду часткою продуктів. Об’єктивна необхідність такого союзу збільшувалась у міру підвищення ролі трудового й зниження ролі зрівняльного під­ходів. З виникненням парного шлюбу сексуальні зносини між партнерам стають не просто соціальними, тобто такими, що регулюються мораль­ними нормами, але вже й соціально-економічними чинниками.

У міру збільшення ролі чоловіка в сім’ї як годувальника, зростали його обов’язки й права. Чоловік починає нести відпові­дальність за всю сім’ю. У законодавчому порядку він оголошується господарем усіх членів сім’ї, своїх дітей. Материнська лінія рідні стає неможливою, на зміну їй приходить батьківська. Тут необхідно звернути увагу на таку важливу сторону даної теорії: основою для появи моногамії вважається виникнення й зміцнення приватної власності та становлення класових відносин у суспільстві. Звідси випливає й розподіл шлюбно-сімейних обов’язків та прав, нерівноправне становище жінки. У цьому обгрунтуванні біологічний, природний бік шлюбу і сім’ї практично не брався до уваги.

Вищеописана модель є одним із уявлень про розвиток, трансформацію шлюбу, сім’ї в людському суспільстві (Докладніше про неї див.: Семья. Социально-психологические и этические проблемы / Рук. авт. кол. В.И.Зацепин. - К.: Политиздат Украины, 1990. - С.12-23; Семенов Ю.И. Происхождение брака и семьи.- М.: Мысль, І974.- С.141-149). Вона формувалася під впливом радянського "марксистсько-ленінського" наукового напрямку й мала відповідати його ідеологічним і політичним завданням, зокрема, обгрунтуванню тези про вирішальну роль економічних факторів у розвитку суспільства й приватної власності на засоби виробництва як знаряддя експлуатації людей.

Сучасна наука вважає такий підхід важливим виміром соціального розвитку, однак це є тільки один з кутів зору, під яким розглядається суспільство, і тому він не може претендувати на всебічне пояснення складних процесів життєдіяльності людини. До того ж у дослідженнях ХІХ - початку ХХ століть, що стосувались шлюбу, сім’ї, були й помилкові судження, які виявилися в процесі подальших наукових досліджень. Тим часом, завдяки відомому політичному розвитку нашої країни, у вітчизняній літературі як аксіома приймався саме коротко викладений вище погляд на походження шлюбу і сім’ї. Зараз іде поступовий перегляд уявлень про ці питання; про деякі нові або відмінні підходи, йтиме мова далі.

В останній третині ХХ ст. з’явилися наукові роботи, які стали результатом переосмислення надбань біологічної науки стосовно розвитку людського суспільства і одержали назву соціобіологічного напрямку в соціології.

Соціобіологічне пояснення походження людини, шлюбно-сімейних відносин у людському суспільстві спирається на теорію природного відбору, яка обгрунтовує ідею поступової еволюції біологічних видів протягом тривалого часу. Хоча названа гіпотеза звичайно пов’язується з іменем англійського натураліста Ч.Дарвіна (1809-1882), подібні ідеї висували й інші вчені, наприклад його дідусь Е.Дарвін (1731-1802), а також Ж.-Б.Ламарк (1744-1829), А.Уоллес (1823-1913). Еволюційна теорія логічно аргументує розвиток складних форм соціальної організації із простих через диференціацію соціальної структури й спеціалізацію функцій її елементів з одночасним паралельним процесом морального, інтелектуального розвитку людини. На цій основі мотивується, зокрема, поступовий перехід первісної людини (протолюдини) від тваринних статевих стосунків до складніших шлюбно-сімейних відносин у людському суспільстві.

Спочатку соціобіологічні дослідження під девізом "культура не демонструє тріумфу над природою" виступили за відшукування біологічних універсалій, які пояснюють, що інстинктивна поведінка й генетичний матеріал все ще багато в чому визначають соціальне буття людей (Див.: Ручка А.О., Танчер В.В. Курс історії теоретичної соціології. - К.: Наук. думка, 1995. - С.177-178). Однак чим далі, тим більше соціобіологія почала привертати увагу до двоїстості людського існування (біологічного й соціального або культурного) і наголошувати на необхідності подальшого вивчення й розуміння цих суперечливих і одночасно поєднаних сил людської життєдіяльності. Соціобіологи розглядають сім’ю як інститут природний, що випливає із біологічної природи людини. Тому певні явища соціального життя, які сприяють руйнуванню сім’ї або її переродженню, є небезпечними, адже вони спрямовані проти людського єства. Серед вчених, які розглядали проблеми шлюбу і сім’ї з соціобіологічного погляду, треба назвати таких дослідників, як американці П. ван ден Берге, К.Макдональд, Й.Спрей (Докладніше з різними поглядами вчених-соціобіологів можна ознайомитись: Эволюция семьи в современном обществе: Реф. сб. / ИНИОН. - М., 1989. - С.72-100).

Однією з сучасних соціобіологічних концепцій є теорія сексуального договору, яка моделює еволюцію створення шлюбно-сімейних норм, жіночих та чоловічих ролей. В узагальненому вигляді вона викладена сучасним російським вченим Ю.І.Новоженовим (Новоженов Ю.И.Статус­­­-секс и эволюция человека.- Свердловск: Изд-во УГУ,1991.- 164 с.).

Теорія сексуального договору розглядає сексуальну поведінку не тільки як важливу частину людської життєдіяльності, але й доводить, що саме упорядкування цієї поведінки дозволило приборкати згубний для людської популяції системний конфлікт на сексуальному грунті й дало значний імпульс для розвитку культури. Усе це стало необхідною запорукою пристосування людини до екологічних умов, підвищило можливості її потомства до виживання і сприяло подальшому створенню, розвитку, удосконаленню власне людських біосоціальних ознак. Складна взаємодія біологічного й культурного начал у людини привела до еволюційного створення тонкої і одночасно базованї на жорстких законах природного відбору системи регулювання людських відносин. Якщо соціальна організація втрачає біологічні основи й починає керуватись здебільшого неприродними (придуманими людьми) нормами, то природний відбір замінюється штучним відбором, що має непередбачувані соціальні й біологічні наслідки.

Основні положення теорії сексуального договору можна коротко звести до такого. Різні етнографічні дослідження свідчать про те, що навіть у родовому суспільстві, де вже існує сувора регламентація стосунків, суперечки на сексуальному грунті становили більшу частину всіх конфліктів. Головною і домінуючою причиною агресивності в пер­­­вісному стаді антропоїдів були сутички на грунті статевої кон­­­куренції і статус-сексу (статусного становища), які треба було або ліквідувати, або відрегулювати, адже вони заважали життєво важливим видам виробничої діяльності, наприклад полюванню, ставили колектив під загрозу голоду. Тим більше, що статева активність людини на відміну від тваринної ациклічна і постійна, особливо у чоловіків.

Щоб колективне полювання було успішним, необхідно було знати звички тварин, їх міграційні шляхи, сховища, чітко визначати ролі мисливців, виготовляти знаряддя полювання тощо. Усе це вимагало достатньої погодженості й взаєморозуміння, для чого необхідно було покінчи­­ти з розбратом, агресивністю, тобто з усім, що могло звести нанівець ус­­­піх полювання. Для цього було дві можливості: або відмовитись хоча б на певний час від статевої активності (сексу­­­альні табу), або розподілити самок, установивши в стаді особливий сексуальний договір. Відомо, що використовувались обидва ці спосо­­­би, але в кінцевому підсумку еволюційно вижив другий. Угамування статевого інстинкту пов'язано з трансформацією зоостада в людське суспільство. Соціум став приборкувати тваринний індивідуалізм за допомогою культури. Виникнула нова людська якість - сексуальний договір, який став одним із перших елементів культури й одночасно біологічною адаптацією. Сексуальний договір став виконувати три функції: харчову, сексуальну і виховну.

Механізм формування цього пристосування в людини супроводжу­­­вався нагромадженням інших змін: заміна тічки прихованою овуляцією, короткострокового періоду статевої готовності дифузною сексуальною активністю; зростання самої сексуальності чоловічого і жіночого ти­­­пу ,що не спостерігається у світі тварин, та ін. Усе це приводить до виникнення тоншої системи стимулів не тільки морфологічного (зовнішнього), анатомічного, фізіологічного, емоційного, психічного, але й культурного походження. Підбір пар здійснюється не тільки за принципом статевої зрілості й готовності партнерів до спарювання, що характерно для тварин, але й за багатьма іншими параметрами.

Розвиток психіки людини під впливом культури обумовлює надзвичайну індивідуальність її статевої поведінки; підвищуються вимоги до статевого партнера. Статеві зв’язки подовжуються, вони стають не єдиною ланкою в ланцюзі складних психо­­­емоційних і природно-соціальних взаємин між партнерами. При цьому набувається багато адаптивних переваг: самка одержує все необхідне для її становища матері, потомство забезпечується постійною мате­­­ринською і батьківською турботою, захистом. У групі падає агресив­­­ність. У сім'ї встановлюється необхідний розподіл праці.

Соціобіологічний напрямок діалектично трактує еволюцію сімейних форм як спіралеподібний шлях від нуклеарної моногамної сім’ї до великої полігінічної і знову до нуклеарної моногамної. При цьому перший перехід відбувається під дією зростання виробництва, а другий – переважно під дією соціально-політичних та ідеологічних чинників. Економіка, політика, культура виступають зовнішніми щодо сім’ї силами, від яких змінюється стратегія відтворення.

Така думка стає особливо цікавою у світлі досліджень у галузі соціоритмології, тобто вивчення ритмів і циклів різноманітних суспільних явищ. Вчені обгрунтовують, зокрема, висновки про наявність циклічності, повторюваності в розвитку виробництва та економіки, науки й техніки, художньої творчості і, що особливо важливо для нас, життя людей. Усе це до певної міри дозволяє висловити гіпотезу про те, що сучасні сімейні форми в чомусь повторюють ті, що були в минулому, але на іншому рівні й в інших якостях. Під цим кутом зору можна пояснити наявність у сучасних культурах різних, у тому числі й альтернативних, форм шлюбно-сімейних структур, які існували раніше.