Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Глазунов Соц сім.doc
Скачиваний:
22
Добавлен:
16.12.2018
Размер:
740.86 Кб
Скачать

Контрольні завдання

  1. Охарактеризуйте шлюб і сім’ю в Київській Русі.

  2. Проаналізуйте розвиток української сім’ї в доіндустріальну та індустріальну епохи.

  3. Поясніть, чим визначається шлюбна поведінка в сучасному суспільстві.

  4. Розкрийте основні атрибутивні засади вибору шлюбного партнера.

  5. Визначте та обгрунтуйте найважливіші риси соціальної гомогамії при виборі шлюбного партнера.

  6. Поясніть, яку роль відіграють психологічні фільтри при виборі шлюбного партнера.

  7. Охарактеризуйте раціональні уявлення про одруження та їх роль у виборі шлюбного партнера.

  8. Спираючись на вивчений теоретичний матеріал, сформулюйте своє бачення проблеми зниження рівня шлюбності в сучасному українському суспільстві.

Список рекомендованої літератури

Антоном А.И., Медков В.М. Социология семьи. - М.: Изд-во МГУ, 1996.- 304 с.

Васильченко Г.С., Решетняк Ю.А. Любовь, брак, сексуальное партнерство. - М.: НПО Мед. энцикл., 1990.- 128 с.

Вовк Х.К. Студії з української етнографії та антропології. - К.: Мистецтво, 1995. - 336 с.

Глазунов С.В. Соціологія шлюбу і сім’ї // Соціологія. Посіб. для студентів вищ. навч. закладів / За ред. В.Г.Городяненка. - К.: Академія, 1999. - С. 167-181.

Глазунов С.В. Сучасні чинники вибору шлюбної пари і деякі питання стабілізації подружніх стосунків // Вісн. Дніпропетр. держ. ун-ту: Соціологія. Філософія. Політологія.- Д.: Вид-во ДДУ, 1999. - Вип. 5. - С.123-128.

Глазунов С.В. Шлюбно-сімейні цінності сучасної української молоді //Соціально-педагогічні проблеми виховання дітей та молоді в національній системі освіти та шляхи їх вирішення. - Д.: Поліграфіст, 1997. - С.32-37.

Гозман Л.Я. Психология эмоциональных отношений. -М.: Изд-во МГУ, 1987.-176 с.

Молода сім’я України 90-х / Редкол.: Ю.М.Якубова, М.Ф.Головатий, О.О.Яременко. - К.: А.Л.Д., 1996. - 104 с.

Навчально-методичний посібник з курсу "Соціологія сім’ї" / Уклад. С.В.Глазунов. - Д.: ДДУ, 1999. – 40 с.

Романов Б.А. Люди и нравы древней Руси. - М.; Л.: Наука, 1966.- С.182-212.

Розділ 4. Сексуальна культура та репродуктивна поведінка населення

4.1. Мультифункціональність та полікаузальність сексуальної поведінки людини

Секс є невід’ємною і важливою стороною буття людини. Для самозбереження людського роду природа зробила сексуальну енергію провідною на певному відрізку людського життя. Сучасна наука вважає, що в різних людей залежно від віку, сексуальної зрілості, настрою, інтелекту, характеру, соціального становища, інших індивідуальних особливостей можуть бути різні установки щодо статевої (сексуальної) поведінки на різних стадіях їхнього онтогенезу, або життєвого шляху.

Сексуальна поведінка - це система дій і стосунків, які опосередковують задоволення статевого бажання (сексуальної потреби). Як і будь-яка поведінка людини, вона є мультифункціональною. Сексуальна поведінка може виступати як засіб пізнання, спосіб задоволення статевої цікавості сексуального "голоду", як фізіологічна релаксація, чуттєва насолода, емоційна розрядка й рекреація, як засіб самоствердження, спілкування, продовження роду, засіб існування, джерело матеріальних благ, підгрунтя соціаль­­­ного становища, засіб компенсації і заміни якихось відсутніх форм діяльності чи спосіб емоційного задоволення.

Сексуальна поведінка визначається багатьма причинами, тобто вона є полікаузальною. У загальному вигляді – це результат спільних дій природи і виховання. Як з біологічного, так і з соціального погляду, - це складна, багаторівнева система, що складається в процесі індивідуального розвитку під впливом генетичних і соціальних факторів.

Сучасна медична наука сформулювала поняття статевої конституції (Див.: Общая сексопатология / Под ред. Г.С.Васильченко. - М.: Медицина, 1977. - 487 с.). Статева конституція – це сукупність біологічних властивостей (особливостей) організму, які склалися під впливом спадкових факторів і умов розвитку під час внутрішньоутробного періоду розвитку та в ранньому дитинстві. Вона визначає рівень статевої потреби, межу статевої активності й протидію шкідливим впливам, що діють на статеву сферу.

Характерною рисою сексуальної поведінки є статева вибірковість. Її основу складають біологічні та соціальні компоненти. Вибір об’єкта кохання - це конкретна перевага, яка надається одній особі протилежної статі серед багатьох інших знайомих осіб, тобто біологічні й соціальні фактори набувають індивідуальної привабливості та принадності. Сюди можна віднести: особливості нервової системи (сила, урівноваженість, швидкість нервових процесів); зовнішні фізичні ознаки (будова тіла – зріст, маса, пропорційність окремих розмірів, форми частин тіла, пігментація шкіри, волосся, очей і т.д.); особливості голосових даних; загальні біосоціальні ознаки (вікові характеристики: біологічна - особливості образу людини і її життєдіяльності, соціальна вікова психологія, життєвий досвід); соціальні характеристики (соціальний статус, престиж, матеріальний рівень, система моральних норм і цінностей, естетична ціннісна система, інтелектуальний рівень, освіта, вихованість, зовнішній вигляд, повсякденна поведінка). Зароджуючись, сексуальне кохання стає сліпою внутрішньою інстинктивною силою. Вважається, що чим вищий рівень культури даної особистості, її внутрішньої індивідуалізації, тим важчим стає процес вибору партнера. Сексуальну поведінку не можна звести ні до фізіологічних потреб, ні до емоційних реакцій, ні до ситуативних впливів. Сексуальний сценарій діє в системі спільних регуляторних механізмів особистості.

Соціокультурний аналіз розглядає сексуальну поведінку як: 1) в основному соціокультурне явище, а не біологічне; 2) похідну від соціонормативної культури суспільства, його структури, способу життя; 3) таку, що має спільні компоненти, однак є дуже різноманітною в різних людських суспільствах; 4) таку, що може мати всередині одного й того ж суспільства різні сексуальні субкультури, що репрезентують різні соціальні групи і мають статеву, вікову, етнічну, конфесійну, соціопрофесійну, сексуально-орієнтаційну специфіку; 5) окремий елемент більш загальних соціокультурних явищ, який змінюється разом з ними.

Сексуальна культура - поняття набагато ширше від поняття сексуальна поведінка. Сексуальну культуру можна визначити як систему цінностей, правил, зразків поведінки, моделей статевого життя людини. Вона охоплює всі аспекти життя людини, набувається нею в процесі виховання, свідомого наслідування чи несвідомого засвоєння; регулює сексуальну поведінку, стиль взаємодії партнерів, здійснює певне впорядкування сексуальної природи людини на благо суспільства, шлюбу, сім’ї.

Значну роль у регламентації сексуальної поведінки відіграють моральні норми, звичаї. Як уже відзначалося, вони мають історичну, етнічну, конкретно соціальну та іншу специфіку. Це можна проілюструвати, розглянувши ставлення різних суспільств, народів до сексуальної цноти. Наприклад, у стародавніх єгиптян панувала одношлюбність. За перелюбство чоловіка карали тисячею ударів палицею, а жінці відрізали ніс.

У древніх германців суворо каралась подружня невірність жінки. Винну водили голою по селу. У деяких кельтських (гальських) племен чоловік, щоб упевнитись у законності своєї новонародженої дитини, кидав її на щиті в річку. Якщо дитина тонула, то це означало, що дружина порушила подружній договір, і вона підлягала смертній карі. У середні віки дружину, викриту в перелюбстві, назавжди відправляли в монастир, а у випадках захоплення на місці злочину її могли й убити.

Разом з тим вимоги дошлюбної непорочності не були загальною універсальною нормою. До ХVІІІ ст. у селянському середовищі Німеччини зберігалися звичаї "пробних ночей". Німецький історик Ф.Фішер відзначав: "Майже по всій Німеччині, особливо в тій частині Швабії, яка називається Шварцвальдом, серед селян тримається звичай, за яким дівчата уступають своїм залицяльникам задовго до того, як вони стануть чоловіками. Але було б зовсім неправильно вважати, що ці дівчата позбавлені моральності, нічого подібного" (Цит. за: Сосновський А.В. Лики любви. Очерки истории половой морали .- М.:Знание,І992. - С.І07).

Дійсно, звичай "пробних ночей" був суворо освячений традиціями, він підпорядковувався певним правилам. Обранець дівчини одержував можливість здійснювати нічні візити в дівочу спальню, говорити з нею тощо. Поступово їх бесіди переходили у фізичну близькість. "Пробні ночі" продовжувались до тих пір, поки обоє не переконувались, що вони підходять один одному, або ж до вагітності. Після цього хлопець був зобов'язаний посвататись. Залишити вагітну дівчину було неможливо, бо родичі й сусіди уважно слідкували за виконанням обряду. Зате нікому не заборонялось розійтись після першої чи другої ночі, пославшись на відсутність симпатії. Репутація дівчини при цьому не страждала, і скоро в неї з’являвся новий залицяльник. І тільки в тому разі, коли "пробні ночі" декілька разів не приводили до шлюбу, дівчина попадала у двозначне становище. Поголос починав приписувати їй приховані недоліки. Селяни вважали цей звичай настільки невинним, що часто, коли священик питав про здоров'я їх дочок, вони відверто з гордістю відповідали, що їх дочки вже приймають нічних відвідувачів.

Дівоча дошлюбна незайманість дуже цінувалася й цінується в мусульманських країнах. За звичаєм на наступний після шлюбної ночі ранок старанно досліджується ложе, яке повинне засвідчити невинність нареченої. У протилежному випадку шлюб оголошується недійсним. Зовсім інший звичай спостерігався в мадагаскарських саккалавів, де молоді дівчата самі розривали собі дівочу пліву, якщо їх батьки не потурбувались попередньо виконати цю операцію.

Існування в різних народів звичаю, який забороняв дошлюбне статеве життя дівчат, часто пояснюють соціально-економічним мотивом: чоловік мав бути упевненим у народженні саме "його" дітей-спадкоємців. Однак, здається, що вимога цієї норми була пов’язана більше із давнім соціально-психологічним методом підтримання необхідних моногамних подружніх взаємин. В ідеалі до весілля і дівчина, і хлопець не повинні були вести дошлюбне статеве життя. У такому разі партнери не могли порівнювати один одного з кимось іншим і їхні стосунки сприймалися як такі, що й мають бути. Усе це було спрямоване на зменшення вірогідності шлюбних конфліктів на сексуальному грунті.

В українців звичаєве право дозволяло хлопцю й дівчині виявляти деяку "відкритість" залицяння: поцілунки, еротичні ігри, проводжання, але із дотриманням цнотливості (невинності) стосунків. Недотримання останнього звичайно зустрічало засудження з боку громади, рідних; особливо суворим воно було при недотриманні дівочої честі. Відзначаючи характер таких стосунків, І.Я.Франко писав, що ціла община підкреслювала своє презирство до дівчини, яка дала волю невгамовному (нестримному) коханню, і були випадки, коли таких дівчат "били шнурами від дзвонів, намочених перед цим у соляному розчині" (Франко І. Вибрані статті про народну творчість. - К.: Вид-во АН УРСР, 1965. - С.113).

У багатьох творах Т.Г.Шевченка, який добре знав народні звичаї, змальовані людські трагедії, що ставалися через нестримний любовний потяг. У поемі "Катерина" він розповідає про драматичну долю української дівчини, яка кохалася з прибулим московським солдатом, а потім була ним покинута. Після народження дитини дівчина, її мати й батько стали об’єктами глузування з боку односельців. Мати, не витримавши ганьби, посилає дочку шукати рідню москаля. Коли коханець відмовляється від дівчини й свого сина, вона, не знісши поневірянь, злигоднів, віроломства того, кого вона кохала, накладає на себе руки (Шевченко Т. Катерина // Кобзар. - К.: Держ. вид-во худ. літератури, 1963. - С. 21-41).

Треба зазначити, що народна мораль, яка нормальними вважала шлюбні сексуальні стосунки, стояла насамперед на сторожі інтересів дітей. Головна перевага шлюбу перед безшлюбністю полягала в кращих умовах для догляду й виховання дітей. Хоча позашлюбні діти народжувалися завжди, вони знаходилися в гіршому становищі через відсутність батьків-годувальників і вихователів, незамінних при соціалізації синів. Громадська думка до них майже завжди ставилася негативно. У багатьох мовах існувала лайка типу "шлюхин син", та і матерям таких дітей було не солодко. Інша справа - вдови і сироти, яким традиційна мораль завжди співчувала.

Судячи з таких джерел, як народні пісні або художні літературні пам’ятки минулого, в українському суспільстві люди завжди, з одного боку, засуджували легковажних, розбещених жінок, дівочий гріх, а з іншого - ставилися співчутливо до того, що сталося з людиною через сексуальну пристрасть. Про це, зокрема, пише І.Я.Франко в роботі "Жіноча неволя в руських піснях народних" (Франко І.Я. Твори: У 20 т. - К.: Держполітвидав України, 1956. - Т.16. - С.87-91), де наводиться пісня "Про шандаря". Жінка не любить свого чоловіка Миколу, у її домі немає щастя, і вона віддається шандареві (жандармові, охоронцю). У тій любові для неї все вмістилося, поза нею вона не бачить ні дому, ні чоловіка, нічого не бачить. Задля свого кохання вона йде на велику жертву – на прилюдну нечесть, неславу. Історія закінчується трагічно: чоловік убиває коханця своєї дружини, і його чекає в’язниця. Жінка хоче лягти в могилу разом з коханим. Ця любов, хоч і "незаконна", знаходить тепле співчуття в складачів пісні.

Цінним джерелом звичаїв, моралі нашого народу є жартівливі пісні. Загальновизнано, що українці обдаровані незрівнянним гумором. Сміх є ознака сили народу, його оптимізму. У народних жартівливих піснях за влучним словом і доброзичливою насмішкою чується народний кодекс доброчинності, його сувора й здорова моральність. У першому науковому узагальненому зведенні українських родинно-побутових пісень, накопичених протягом приблизно двохсот років, немало таких, які присвячені легковажним та розбещеним дівчатам, жінкам, дівочому гріху, подружній зраді (Див.: Жартівливі пісні. Родинно-побутові / Ін-т Мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Т.Рильського. - К.: Наук. думка,1967. - 800 с.).

Народний ідеал - подружжя, утворене на взаємному коханні та повазі. Тому всякі відхилення від нього є предметом гумористичної пісні. Важливою рисою цих пісень є повчальність: вони остерігають молодих дівчат, старих парубків та вдівців від вступу в нерівні шлюби. "А що тебе заставило піти заміж за старого?", - запитують пісні й далі неприродністю шлюбу виправдовують поведінку жінки, що порушує вірність своєму старому й нездалому чоловікові. Народна мудрість навчає, що краще запобігати створенню соціальних обставин, які можуть провокувати порушення шлюбно-сімейних норм, ніж потім шукати винних. У центрі уваги тут не вчинки жінки, а смішне становище старого чоловіка, його незавидна роль у нерівному подружжі.

Тема недозволеного кохання й дівочого гріха в гумористичній українській народній пісні далека від домостроївських грізних поглядів на дівочі та жіночі почуття. Висловлюється вона без гострих докорів, але з тонким глузуванням. Такі пісні є повчальними для дітей і батьків:

Ой послала мене мати у луг по калину,

А я їй принесла в пелені дитину.

  • Оце ж тобі, моя мати, такая наука:

Колихала ти мене, колиши й онука.

Нормативні компоненти сексуальної поведінки (хто, з ким, де, коли, як і чому повинен, може або не повинен і не може мати сексуальні зв’язки) у загальних рисах задаються відповідною культурою. Однак при цьому не виключаються великі індивідуальні відмінності й варіації кількісного і якісного порядку. Регламентуючи найважливіші аспекти сексуальної поведінки, культура завжди залишає місце для індивідуальних або ситуативних варіацій. Одні вчинки регламентуються, оцінюються як "добрі" чи "погані", "правильні" чи "неправильні", інші - цілком віддаються на індивідуальний розсуд. Причому розмір і зміст таких "допусків" істотно варіюється в різних суспільствах і сферах буття. Чим складніші культура, суспільство, особистість, тим різноманітніша діалектика їх взаємовідносин.