5.2. Соціальні аспекти шлюбних розлучень

Дезорганізація конкретної сім’ї може закінчитися шлюбним розлученням. Розлучення – це розірвання шлюбу, тобто припинення укладеного союзу між чоловіком і жінкою. Шлюбні розлучення були завжди, вони є і будуть. Однозначно це явище ніколи не оцінювалося, адже воно може виникати з різних причин, слабкіше чи сильніше позначатися на суспільному житті. Помічено, коли рівень шлюбної розлучуваності в суспільстві збільшується, посилюється й занепокоєність громадськості щодо цих процесів.

В Україні кінця ХХ ст. установився досить високий рівень шлюбної розлучуваності. У середньому він дорівнює 3,7 розлучень на 1000 чоловік населення Усе це відбувається на фоні постійного зменшення кількості укладених шлюбів. Так, якщо в 1985 р. на 1000 чоловік населення припадало 9,6, то у 1990 р. - 9,3, у 1996 р. (високосному) - 6,0, у 1997 р. - 6,8 укладених шлюбів. В абсолютних цифрах кількість укладених шлюбів варіювалась від 489,9 тис. у 1985 р. до 345 тис. у 1997 р. Відповідно кількість розлучень від 183,4 тис. до 188,2 тис. Соціальні наслідки високого рівня розлучуваності можна узагальнити таким чином: 1) більша частина розлучених чоловіків і жінок тривалий час не мають можливості (або бажання) повторно одружуватися, частина з них (особливо жінки з дітьми) зовсім не беруть шлюб; 2) залишаються нереалізованими можливості народження дітей розлученими жінками, що погано відбивається на демографічних процесах; 3) збільшується кількість неповних сімей, у яких дитина доглядається й виховується одним із батьків (у більшості випадків тільки матір’ю), що має негативні соціалізаційні та деприваційні сторони; 4)розлучення створює ситуації, що травмують психічно як дітей, так і дорослих; 5) загострюється складна проблема самотності, яка набуває в суспільстві все більшого розмаху.

Здавна люди розуміли можливі негативні наслідки високого рівня розлучуваності. Тому в різних суспільствах навколо шлюбних розлучень намагалися створювати такі умови, таку громадську думку, щоб це було надзвичайною подією, яка мала негативний відтінок і до якої треба було ставитися з великою відповідальністю. Розлучення розглядалося як гідне осуду явище, але одночасно було й усвідомлення того, що досконалим шлюб може бути тільки в ідеалі, коли чоловіком і жінкою виконуються абсолютно всі правила сімейного життя. Якщо чоловік був п’яницею, то він цим руйнував, спустошував сім’ю. Якщо один із подружжя не міг мати дітей, то такої можливості позбавлявся й шлюбний партнер. Життя ставило багато інших питань, і тому вироблялися норми, які давали право одному з подружжя на розлучення, але тільки при істотних порушеннях норм шлюбно-сімейного життя з боку партнера.

Відповідно до норм православної церкви, які тривалий час були не лише моральними, а й законодавчими регуляторами шлюбних відносин у нашому суспільстві, визнаються такі причини для розлучення: одна безумовна причина - смерть одного із подружжя; три можливі причини - незаконний шлюб, тобто такий, що суперечить християнському закону й має бути розірваний; невідома й тривала відсутність одного із подружжя при впевненості в його смерті; перелюбство одного з подружжя (під перелюбством православна церква розуміє статеві зносини чоловіка з чужою дружиною; мужолозтво; крім того, винними в гріху перелюбства визнаються: чоловік, який залишив свою дружину і взяв іншу; чоловік, який одружується з дівчиною, зарученою з іншим; чоловік, який взяв дівчину, присвячену Господу; дружина без вісті пропалого чоловіка, яка вийшла заміж до пересвідчення в його смерті; дівчина, яка порушила обіт непорочності). Негідне поводження чоловіка з жінкою чи навпаки не виступало приводом для розлучення. На початку ХХ ст. основним, найтиповішим приводом для шлюбного розлучення було доведене перелюбство.

Суспільні зміни врешті-решт приводять до модифікації моральних та правових норм. Перелік підстав для розлучення постійно розширюється. Зараз типовими мотивами розірвання шлюбів, які розглядаються в суді, є такі: несхожість характерів; сексуальна несумісність (чоловіча імпотенція, жіноча фригідність, безплідність дружини); п’янство, алкоголізм; подружня невірність; відсутність почуттів, нове кохання; поява іншої сім’ї; незадовільні житлові умови; низькі заробітки чоловіка чи жінки; вимушене проживання з батьками чоловіка чи дружини і їх втручання в життя молодшого подружжя; тривале окреме проживання подружжя через службу в армії, навчання; часті відрядження чоловіка чи дружини; небажання мати дітей одним із подружжя, інші обставини.

Визнання відсутності кохання як важливої умови розірвання шлюбу, з одного боку, є забезпеченням пріоритетності інтересів особистості. З іншого, цим надається перевага тим, хто розлюбив. Раніше мало значення, з чиєї вини розривався шлюб. Порушник шлюбних правил не міг вимагати розлучення. У сучасному суспільстві ініціатором розлучення може стати й порушник шлюбного договору. Різноманітні вітчизняні й зарубіжні дослідження свідчать про те, що частіше з ініціативою розірвати шлюб у віці до 50 років виступають жінки. Тільки після 60 років стає більшою частка розлучень за ініціативою чоловіків. Жінки, як правило, висувають мотивів, які пояснюють причину розлучення, більше, ніж чоловіки.

Шлюбне розлучення викликається якимись безпосередніми або непрямими чинниками, тобто причинами. Раніше були розглянуті різні чинники, які призводять або можуть призвести до розладу в шлюбній парі і до її розвалу. Виявити реальні фактори, внаслідок дії яких розпалася конкретна шлюбна пара, у багатьох випадках нелегко.

При розлученні найчастіше висувається мотив, або привід. За визначенням відомого вченого Т.Шибутані, мотив - це "підстава для певної поведінки, що є лінгвістичним позначенням намірів, але ні в якому разі не "причиною" поведінки" (Шибутани Т. Социальная психология: Пер. с англ. - М.: Прогресс, 1969. - С.152). Людина не завжди може повністю усвідомлювати, що саме спонукає її до тих чи інших вчинків, і тому висуває якесь мотивування – приблизне (і потрібне їй) пояснення своїх дій. У ролі мотивів можуть виступати приводи для розлучення. Привід починає використовуватися, як правило, при наявності причин. Розлучення є, як правило, наслідком не однієї, а кількох окремих причин. Важливе місце при цьому займає суб’єктивна оцінка того, що відбувається; має значення не тільки те, що дійсно значиме, але й те, що сторонам здається таким.

У цілому на практиці виділяється три типи ситуацій розлучення залежно від поведінки подружжя. Перша ситуація виникає тоді, коли один із подружжя займає активну позицію, прагнучи розлучення, інший - залишається до цього байдужим і надає партнеру всю повноту дій. Друга ситуація - обоє займають активну позицію. У цьому разі чоловік і дружина рішення про розірвання шлюбних відносин обговорюють між собою і обоє ділять відповідальність за його прийняття. Це - позиція активного консенсусу. Третя ситуація - конфліктне розлучення, коли один із подружжя приймає рішення й діє всупереч волі й бажанню свого шлюбного партнера (випадок, коли чоловіка/жінку "покинули"). Усе це не тільки має значення для формального вирішення справи, але й позначається на психічному стані людини, її здоров’ї тощо.

Розлучення є одним із найсильніших потрясінь у житті дорослої людини. Воно не є одномоментним переживанням. Людина проходить кілька стадій: роздумування про можливість розлучення, процес самого розлучення, адаптація до свого нового соціального становища після розлучення. Помічено, що розрив переживається легше тими, хто був його ініціатором. Чим раптовіший розрив, тим глибші процеси, пов’язані з пристосуванням до нових умов. Вони часто є амбівалентними, тобто людина відчуває роздвоєність: симпатію і антипатію, задоволення і незадоволення. Можливо цим пояснюється той факт, що нерідко між колишніми чоловіком і дружиною певний час зберігаються сексуальні зв’язки.

Розлучення не тільки вирішує якісь проблеми, але й ставить нові. Основні серед них такі: 1) реорганізація міжособистісних стосунків, пошуки нового кохання й встановлення нових сексуальних стосунків; 2) відновлення власної гордості, переживання почуття провини й болю за те, що сталося; 3)реорганізація й нове забезпечення особистих потреб, пов’язаних із зруйнованим шлюбом; 4) зміна взаємин з друзями, знайомими, які були в приятельських стосунках з колишнім подружжям; 5) вирішення своїх внутрішніх конфліктів, пов’язаних із самотнім життям; 6) реорганізація спілкування, стосунків з дітьми після розлучення; 7) підтримання (непідтримання) взаємин з колишнім чоловіком (колишньою дружиною).

Одна з найболючіших проблем шлюбних розлучень – діти. Розлучення батьків справляє, як правило, дуже сильний вплив на дітей. Американські соціологи Дж.Валлерштейн і Дж.Келлі в експериментальній програмі "Діти і розлучення" (див.: Валлерштейн Дж., Келли Дж. Последствия развода родителей: переживания ребенка в период поздней латентности // Лабиринты одиночества. - М.: Прогресс, 1989. - С.361-383) виявили, що діти у віці 3,5-6 років часто після розлучення зазнавали почуття вини й самоприниження. Діти віком 7-8 років частіше переживали почуття злості й образи, особливо на батька. 10-11-річні діти відчували себе покинутими й ображеними, вони сердилися на обох батьків. Багато з них соромилися своїх сімейних проблем. Тільки у віці 13-18 років, зазнаючи почуття втрати, образи, болю, діти здатні скласти адекватне уявлення про причини розлучення і про свої стосунки з батьками. При розлученні батьків діти набувають дорослих рис раніше, ніж звичайно. Як сказала при здійсненні вказаного дослідження десятирічна дівчинка: "Я знаю своїх батьків, ніхто з них свого рішення не змінить. Нам просто всім доведеться звикнути до такого становища і до них самих". Переживання дітей можуть бути дещо зменшені поступовою підготовкою їх до невідворотних змін у сім’ї.

Підсумовуючи сказане, зазначимо, що в будь-якому шлюбі існують, образно кажучи, доцентрові сили, які притягують до нього людину, вказують на його цінність, необхідність, і відцентрові сили, які відштовхують людину від шлюбу, викликають сумніви щодо його доцільності. До факторів, які позитивно впливають на привабливість шлюбу, можуть належати й аргументи економічного та побутового плану (наприклад, добробут, матеріальне забезпечення), і символічні міркування (наприклад, соціальний статус одруженої людини), і емоційні підстави (наприклад, співпереживання, сексуальне задоволення). Можуть бути чинники, які виступають перешкодою до розлучення (любов до дітей, моральні обов’язки перед сім’єю, матеріальні витрати, пов’язані з розлученням, релігійні уявлення, тиск громадської думки, насамперед з боку значимих для індивіда соціальних груп, відсутність прийнятної альтернативи). І навпаки, існують чинники, з якими може бути пов’язане прагнення до розлучення (грошова, економічна незалежність, прагнення до особистої свободи, нове кохання тощо). Певне співвідношення цих сил визначає стійкість конкретного шлюбу. Перевага перших двох груп факторів (привабливість та перешкоди до розлучення) означає підтримання стабільності шлюбу. Коли значної ваги набувають міркування, почуття, що роблять шлюб непривабливим, таким, що гостро суперечить розумінню подальшого життєвого шляху, починається процес розставання з ним.

Існує досить багато рекомендацій щодо уникнення розлучень. Практична їх цінність відносна, адже в кожної людини свої життєві обставини, "своя" правда. Та все ж можна навести прості поради одного досвідченого французького юриста, який вів справи з шлюбних розлучень (Див.: Лев-Старович Сб. Партнерский секс. - М.: Интербук, 1990. - С.279). Він вважав, що розлучень було б набагато менше, якби подружжя дотримувалося таких рекомендацій:

- для жінок: уникати марнотратства; постійно турбуватися про свою зовнішність, особливо вдома, у повсякденному житті; уникати кокетства з іншими чоловіками, якщо це нервує її чоловіка; якомога менше часу проводити зі своєю матір’ю; не розповідати знайомим про свої сімейні справи; не розповідати нікому про помилки чи негативні риси свого чоловіка; йти йому на поступки в дрібницях; завжди бути делікатною, тактовною, доброзичливою.

- для чоловіків: зберігати бажання подобатися своїй дружині; сприймати її і ставитися до неї по можливості так, як у період, коли вона була нареченою; у будь-якій ситуації бути ввічливим, вихованим, тактовним; не трястися із-за копійки, уникати суперечок через дрібниці; турбуватися про відпочинок і розваги дружини; ставитися до жінки як до рівного собі партнера; допомагати дружині в домашніх справах, турботах про дитину.