1. Основні причини виробничих травм та професійних захворювань.

Розподіл травм за ступенем тяжкості.

Усі причини виробничого травматизму і професійної захворюваності

поділяють на такі основні групи: організаційні, технічні, санітарно-

гігієнічні, психофізіологічні, економічні.

Організаційні причини: відсутність або неякісне проведення навчання

та інструктажів з питань охорони праці; порушення вимог інструкцій,

правил, норм, стандартів; порушення технологічних регламентів, правил

експлуатації устаткування, транспортних засобів, інструменту; недостат-

ній технічний нагляд за небезпечними роботами; недостатній контроль

або його відсутність; невиконання заходів щодо охорони праці.

Технічні причини: неспрацьованість виробничого устаткування; недо-

сконалість технологічних процесів; конструктивні недоліки устаткуван-

ня; недосконалість або відсутність технічних засобів безпеки тощо.

Санітарно-гігієнічні причини: підвищений (вище гранично допусти-

мої концентрації) вміст у повітрі робочих приміщень шкідливих речовин;

підвищений рівень шуму, вібрації; недостатнє освітлення робочих місць;

незадовільні мікрокліматичні умови; наявність різноманітних випромі-

нювань вище допустимих значень; порушення правил особистої гігієни

тощо.

Психофізіологічні причини: монотонність праці; помилкові дії пра-

цівника внаслідок втоми через надмірну важкість виконуваної роботи;

напруженість роботи; необережність; невідповідність психофізіологічних

чи антропометричних даних працівника використовуваній техніці; неза-

доволення роботою; несприятливий психофізіологічний клімат у колек-

тиві тощо.

Економічні причини: низький заробіток; порушення економічних ме-

тодів стимулювання праці й ін.

Визначення ступеня тяжкості травм, отриманих на виробництві,

проводиться з метою віднесення нещасних випадків до таких, що

спричинили тяжкі наслідки, у тому числі з можливою інвалідністю

потерпілого.

1. Кваліфікуючими ознаками тяжкості травм, отриманих в

результаті нещасного випадку на виробництві (далі - травми), є

характер отриманих ушкоджень, ускладнення та наслідки, пов'язані з

цими ушкодженнями.

2. За ступенем тяжкості травми розподіляються на 2 категорії:

тяжкі і легкі.

3. До тяжких травм відносяться:

3.1. За характером отриманих ушкоджень: переломи

3.2. Травми, що в гострий період супроводж.: гострою дихальною, серцевою недостатністю

3.3. Травми, які призвели до тяжких наслідків: втрата зору, слуху, мови;

4. До легких травм відносяться:

- ушкодження, що не вказані в п. 3;

- розлади здоров'я з тимчасовою втратою працездатності

тривалістю до 60 днів.

2. Основні принципи державної політики в галузі охорони праці.

Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

- пріоритету життя і здоров’я працівників відповідно до результатів виробничої діяльності підприємства, повно! відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці;

- комплексного розв’язання завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямків економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища;

- соціального захисту працівників, повного відшкодування збитків особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

- встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств незалежно від форм власності та видів їх Діяльності;

- використання економічних методів управління охороною праці проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних та нешкідливих умов праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці;

- здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з охорони праці;

- забезпечення координаційної діяльності державних органів, установ, організацій та громадських об’єднань, що вирішують різні проблеми охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій Між власниками та працівниками, між усіма соціальними групами при прийнятті рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

- міжнародного співробітництва в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи для Поліпшення умов праці та її безпеки.

Всі норми, які відповідають законодавчим та нормативним актам про охорону праці, що діють в Україні, можна поділити на чотири групи.