Тема 6. Угорці в україні

ПЛАН

1. Поява угорців на території України.

2. Угорці Закарпаття в першій половині ХХ ст.

3. Життя угорського населення України в часи радянської влади.

4. Сучасне життя угорців Закарпаття.

ПОЯВА УГОРЦІВ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

На південному заході наша країна межує з Угорщиною, тож природним є й представництво цього близького сусіда в політичній палітрі України. Угорців (самоназва - мадяри) у нас налічується 156,6 тис. чо­л. Абсолютна їх більшість – 151,5 тис. чол., за даними останнього (2001 р.) перепису, проживає на Закар­патті. Розмовляють вони мовою угорської підгрупи уральсь­кої мовної сім’ї; за конфесійною належністю є католиками й протестантами (кальвіністами й лютеранами).

Як же угорці опинилися на території України? У VI-VII ст. вони жили у приазовських степах і називалися оногурськими племенами. Після розпаду їхньої імперії в першій поло­вині VII ст. угорці потрапили під вплив Хазарського каганату, а в 30-х рр. IX ст. домоглися незалежності. У 895-896 рр. угорці перейшли Карпати й зупинилися в басейні Середнього Подунав’я. Поступово потрап­ляли у Верхнє Потисся - околицю Київської Русі, де проживали східні слов’яни.

Прихід угорських племен ускладнив процеси політичного й соціального розвитку цього краю. Економіка тимчасово занепала, захисні фортеці зруйновано. Після тривалих (май­же 100 років) грабіжницьких набігів на сусідні країни угорські кочовики в 955 р. зазнали поразки в битві під Аусбургом і почали переходити до осілого способу життя, закладаючи основи своєї державності між Дунаєм і Тисою. З кінця XI та в XII ст. угорські правителі зміцнюють вла­ду й над Карпатською Руссю. Угорські феодали спочатку займали південні регіони, Притисянську низовину, далі – передгір’я. Потім наблизилися до головного Карпатського хребта й кордону з Галицько-Волинським князівством. Східну частину Закарпаття угорські правителі підкорили лише на початку XIII ст. Про це свідчить, зокрема, організа­ція системи комітатів (округів, королівських замків) у Верхньому Потиссі. Були створені спочатку Ужанський, Березький, Угочанський, а в XVI ст. - Марамороський комітати.

Угорські королі Іштван II (1116-1131 рр.), Бела II (1131-1141 рр.), Бела III (1172-1196 рр.), Андраш II (1205-1235 рр.) та їх наступники, відправляючи в Карпатську Русь своїх родичів, служилих людей, передавали їм маєтки, укріплення та землі. Угорська знать переселялася разом з частиною підлеглих. Тому протягом XII-XIII ст. там виявилися перші угорські сільські оселі, збільшилася кількість населення, до якого входили русини, волохи, словаки та інші етнічні спільноти. Зростала питома вага угорців і в містах. Якщо під час переходу угорських племен через Карпати у Верхньому Потиссі проживало близько 100 тис. чол., то в першій половині XIII ст. - до 200 тис. Карпатська Русь належала до найбільш заселених регіонів Центральної Європи. В березні 1241 р. через Карпати пронеслися, знищуючи усе на своєму шляху, монголо-татарські загони. Значна ча­стина угорських феодалів швидко перейшла на бік завойов­ників. Після їх відходу до ординських степів багато міст і сіл Закарпаття знелюдніли, занепали економіка й культура краю. З літа наступного року почали прибувати нові магна­ти, союзники угорського короля Бели IV, який передав їм землі зрадників, надав різні привілеї, закликав будувати кам’яні фортеці для охорони маєтків і кордонів країни. В другій половині XIII - у XIV ст. в Закарпатті почалася імміграція з Галичини, де феодальне гноблення відчувало­ся більше, ніж у Північній Угорщині, а також з Німеччи­ни.

Як зазначив О.Мицюк, король Бела IV, прагнучи якомо­га швидше залікувати завдані внаслідок татаро-монгольського нашестя рани, закликав людність усього світу займати спустошені землі. У відповідь посилився потік селян і міщан із внутрішньої Угорщини, а також південнослов’янських територій. Саме тоді на Закарпатті виникають перші чисто угорські села і нові змішані поселення (русинів, угорців, волохів, словаків, німців та ін.). На початку XV ст., за даними М.Лучкая, там у чотирьох комітатах налічувалося понад 300 населених пунктів. З них чисто угорських було не менш як 60. Тоді на Закарпатті могло проживати близько 120-130 тис. чол., серед яких угорці становили не менш як 30-35%, оскільки гірські райони ще не були заселені.

Значна кількість угорців, що переселилися в цей регіон, осідали в містах і містечках. Судячи з податкових справ, у ряді міст (Ужгород, Мукачеве, Берегове, Севлюш) вони становили 65-70% від загальної кількості меш­канців. У східних районах краю створювалися спільні угорсько-русинсько-волоські поселення. Нерідко угорці селилися поряд з німцями. У XV ст. своєрідним центром угорського життя в Карпатській Русі стало місто Берегове (Берегсаз), сліди життя лю­дей на його території виявлено, починаючи з епохи пізньо­го палеоліту (15-12 тис. рр. до н.е.). У місті виникли ремісничі цехи (шевців, чоботарів, бондарів, лимарів тощо), регулярно проводилися ярмарки, на які прибували купці з центральних районів Угорщини, Австрії, Словаччини, Га­личини, Молдавії. З 1882 р. Берегове мало статус коро­лівського міста, право вільної торгівлі у суботу. Поступо­во зростає роль Севлюша, Королева, Вілка та інших місць компактного поселення угорців. В основному вони займа­лися землеробством і ремісництвом.

Нова хвиля переселення угорців у Карпатську Русь відбу­лася після 1525 р., коли їхня армія зазнала поразки від турків у битві під Могачем. Восени наступного року турки заволоділи Будою і Пештом. Під їх пануванням опинилася вся південна і центральна частини Угорщини. Понад 150 років турки володіли нею, водночас грабуючи населення сусідніх земель. У цих складних умовах дедалі більша кількість угорців переселялася під Карпати.

Структура населених пунктів, де проживали тоді угорці, збереглася протягом наступних двох століть. У XIX ст. на Закарпатті, за даними Чапловича, проживало близько 700 тис. чол., у тому числі 512 тис. русинів, майже 200 тис. угорців та представників інших національностей. Причому угорці мешкали в основному у південних райо­нах, а русини - у передгір’ї та гірських. У середині ХІХ ст. угорці становили близько 20% насе­лення краю.

У переписах 1869, 1880, 1890, 1900 і 1910 рр. статис­тичні дані явно сфальсифіковано на користь угорців. В офіційній статистиці слов’янські народи зникали з країни як роса на сонці, а кількість угорців швидко зростала. Як вважає О.Русин, у 1910 р. на Закарпатті їх проживало 262 тис., що становило майже 31% усього населен­ня. Очевидно, до них віднесли частину словаків, німців, євреїв, циган та представників інших на­родностей, що розмовляли угорською мовою й під час пе­репису назвали її рідною.

УГОРЦІ ЗАКАРПАТТЯ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХХ ст.

За часів перебування Закарпаття у складі Чехословаччини (1919-1938 рр.) низка сіл і містечок з угорським і змішаним населенням відійшли до Угорщини, Румунії й Словаччини. Питома вага угорців у етнічній структурі населення краю скоротилася до 122,5 тис., тобто 16,5%. Оскільки багато угорських сіл розташовува­лися поблизу кордону, влада у 1920-х рр. направила туди чеських легіонерів, що отримували тут землі. Тому в дея­ких угорських селах з’явився слов’янський прошарок. У той період змінився і політичний статус угорців Закарпат­тя. Якщо раніше вони були представниками панівної нації, то в Чехословаччині стали національною меншиною. Кон­ституція 1920 р. проголошувала всіх громадян рівноправними, але на практиці цього не було. Чеська нація була панівною, а угорці, як і русини чи румуни, на кожному кроці відчували свою меншовартість. Хоча чеська консти­туція дозволяла в органах влади вживати національні мови (де їхні представники становили понад 20% насе­лення), практично це не робилося. Угорці потерпали через мовно-культурну дискримінацію. Хоч їхні школи існували в місцях компактного проживання, але таких привілеїв, як за Австро-Угорщини, вони не мали. Через відсутність коштів школи часто закривалися.

Становище докорінно змінилося на початку 1939 р., коли вся територія Закарпаття була окупована Угорщиною. Угорці знову стали панівною нацією, мали найсприят­ливіші умови в усіх галузях - на виробництві, державній службі, в культурі.

ЖИТТЯ УГОРСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ В ЧАСИ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ

Підкреслимо, що протягом багатовікового проживання в нашому краї угорці не мали серйозних міжнаціональних сутичок. Навіть у період окупації Закарпатської України (1939-1944 рр.), коли урядові кола виявляли недовіру до русинів, українців, румунів, словаків та представників інших національностей, угорські трудівники з розумінням стави­лися до всіх інших жителів краю. Частина їх зробила свій внесок у боротьбу проти фашизму, радо вітала визвольний похід Червоної армії, брала участь у створенні й діяльності нових органів влади - народних комітетів. Із розумін­ням угорці ставилися до вимог населення возз’єднатися з Радянською Україною у складі СРСР. Серця більшості з них були з Угорщиною, яка почала відроджуватися, але протестів проти Маніфесту про возз’єднання не висловлю­вала.

На жаль, і угорців не обминули сталінські репресії. Всу­переч міждержавним угодам політичні органи Червоної армії почали їх переслідувати як “поплічників Гітлера”. Вже на­прикінці 1944 р. в угорських селах Закарпатської Украї­ни, яка до 1946 р. була своєрідним “самостійним” дер­жавним утворенням, почалися масові арешти. Хапали май­же всіх дорослих чоловіків (від 18 до 55 років). У концта­борі біля Сваляви їх сортували і направляли далі. Ось так із Закарпаття було депортовано близько 25 тис. угорців. Багато хто з них після Сибіру ніколи вже не повернувся додому.

Нова хвиля переслідування угорців розпочалася в 1946 р. й тривала майже до 1950 р. Цього разу головний удар було спрямовано проти інтелігенції як найактивнішої час­тини населення. Багатьох звинувачували в небажанні всту­пати до колгоспів. Протягом кількох років у таборах і в’язницях опинилися ще понад 10 тис. угорців. Багато хто з них там і загинув, частину було реабілітовано після 1956 р.

Від репресій переважно потерпіли чоловіки. Тому в по­воєнні роки зменшилися народжуваність, природний приріст угорського населення Закарпаття. Наведемо для порівняння дані переписів 1959-1989 рр. (див. Табл.1).

Таблиця 1.

Рік	Разом	Жителі
		в тому числі
		українці	%	угорці	%	росіяни	%	словаки	%	німці	%	русини	%
1959	920178	686464	74,7	122477	16,5	29599	3,2	12289	1,3	3504	0,4	18346	2,0
1970	1056799	808131	76,5	146247	15,9	35189	3,3	9573	0,9	4230	0,4	23354	2,2
1979	1155800	898600	77,7	151949	14,4	41700	3,6	8200	0,7	5700	0,5	27200	2,4
1989	1245600	976700	78,4	158400	13,7	49500	4,0	7300	0,6	3500	0,3	29500	2,4

Дані таблиці свідчать про кількісне зростання українців - майже на 300 тис. Причиною цього є і природний приріст, і переселення з різних регіонів країн (це ж стосується і росіян). Зростання ж кількості угорців було незначним, а їх питома вага в загальному складі населення поступово зменшилася. Далася взнаки еміграція угорців Закарпаття на прабатьківщину.

СУЧАСНЕ ЖИТТЯ УГОРЦІВ ЗАКАРПАТТЯ

Угорці компактно проживають у низинній зоні Закарпаття і становлять 67% населення Берегівського, 35 - Ужгородського, 25 - Виноградівського, 12 - Мукачівсь­кого районів. Незначна частина їх мешкає в Хустському, Тячівському й інших районах. Основна маса закарпатських угорців прожи­ває у селах. Серед них переважають жінки. Більшість угорсь­кого населення (міського і сільського, чоловічого і жіно­чого) зайнята в різних галузях народного господарства, високим є його освітньо-культурний рівень. 95,4% угорців вважають рідною мову своєї національ­ності, 3,4% - українську, 1% - російську та 0,2% - іншу мову.

Більшість угорців Закарпаття назавжди поєднали свою долю з Україною. Це підтвердили вони й на референдумі 1 грудня 1991 р., проголосувавши за незалежність України і самоврядне Закарпаття у її складі. Водночас части­на їх прагне мати своє автономне національно-державне утворення (округ). За це активно виступають, зокрема, активісти Товариства угорської культури, що об’єднує в своїх лавах 30 тис. чол.

В області діє понад 50 шкіл з угорською мовою викладан­ня. В Ужгородському держуніверситеті, який відзначив своє 50-річчя, працює угорське відділення, а в ряді спеціальних навчальних закладів - угорські групи. Практикується цільо­ве направлення здібної угорської молоді на навчання до вузів Києва, Львова й інших міст України. У столичному Інституті культури навчалася група юнаків і дівчат, яка сфор­мувала кістяк створеного в Береговому професійного угорсь­кого театру. З року в рік збільшується кількість кадрів для Закарпаття, що готуються у вузах Угорщини. У свою чергу, в Береговому відкрито філію Ніредьгазького педінституту. Задоволенню національних потреб угорців у галузі культу­ри сприяють ансамбль обласної філармонії “Угорські мелодії”, Берегівський театр, 640 колективів художньої самодіяльності. Традиційними на Закарпатті стали фестивалі “Народні джере­ла”, свята “Дружба”, Дні угорської культури, які щороку проходять у різних містах і селах і збирають тисячі учасників з усієї області, а також гостей з Угорщини. В культосвітніх закладах регулярно влаштовуються тематичні вечори, кон­церти, виставки живопису та творів прикладного мистецтва. Для угорців видаються 2 обласні (“Карпаті Ігоз со” і “Карпатолйо”) та дублюються три районні газети, друкуєть­ся журнал “Тарогото” (“Кларнет”) Товариства угорської культури. У видавництві “Карпати” працює редакція угорсь­кої літератури. Крім книг, вона випускає літературно-пуб­ліцистичний альманах “Євдюрук” (“Річні кільця”), “Календаріум”, інші тематичні видання. Протягом п’ятдесяти років в Ужгороді діє редакція підручників для шкіл з угорською мовою навчання. Для кращого інформування населення обласне телерадіооб’єднання збільшило кількість тижневих передач угорською мовою з 7 до 15.

Релігійні потреби віруючі задовольняють у 90 рефор­матських та 59 римсько-католицьких громадах, що мають, як правило, просторі культові споруди, кадри священно­служителів.

Угорці Закарпаття підтримують різнобічні контакти зі своїми братами в Угорщині. Для цього додатково (крім Чопа) обладнано пункти спрощеного переходу українсько-угорського кордону в селі Лужанка та селищі Вілок.

Кризові явища, що в кінці 1980 – на початку 90-х рр. охопили різні сфери суспільного життя всіх східноєвропейських країн, природ­но, не обминули і угорців Закарпаття. Погіршилися матеріальні умови їх життя. Значні зміни відбувалися у ціннісних орієнтаціях. Та, як свідчать соціологи, ця категорія населення регіону в порівнянні з іншими легше переборює труднощі на шляху переходу до ринкової економіки.

Таким чином, угорці нашої молодої держави живуть по­вноцінно, змістовно і в нелегких умовах суспільної кризи залишаються оптимістами. Це не означає, що вони не ма­ють труднощів і проблем. Даються взнаки негативні на­слідки недалекого минулого, коли угорці зазнали пересліду­вань і кривд. Приміром, протягом повоєнних років у місцях їх компактного і переважаючого проживання, за винятком Берегового, не було створено жодного великого підприєм­ства. Це посилювало аграрний характер угорських районів, загострювало проблему зайнятості населення. Деякі колгоспи створювали підсобні підприємства й цехи, але це сер­йозно не вплинуло на загальну тенденцію - явну чи латентну економічну дискримінацію. Матеріально-технічне й кад­рове забезпечення угорських шкіл, особливо сільських, є значно гіршим, ніж українських. У ряді державних установ (суд, прокуратура, органи МВС тощо) недостатньо праців­ників, які володіють угорською мовою.

Останнім часом вживаються заходи, щоб задовольнити потреби цієї національної меншини. У Береговому існує лікарня, повертаються історичні назви ряду населених пунктів, з урахуванням традицій пе­рейменовано багато вулиць і площ, увічнена пам’ять видат­них діячів угорської культури, розширюється підготовка фахівців, зв’язки з прабатьківщиною, а також групами угорців, які живуть і працюють у Львові, Києві, Одесі та інших містах України. Проте через брак коштів, кадрів та з інших причин деякі проблеми суспільного життя угорців розв’язуються незадовільно. Тому останнім часом зростає еміграція (за рік до Угорщини від’їжджає 500 - 550 чол.). Передусім це молоді фахівці.

Однак переважна більшість угорців Закарпаття не зби­рається залишати цей край. Вони готові разом з іншими етнічними спільнотами сприяти розбудові Української держави. Специфічні національні інтереси угорців і надалі ви­рішуватимуться цивілізовано, на основі міждержавних угод. Цьому активно сприяє діяльність українсько-угорської міжурядової комісії, в роботі якої беруть активну участь і представники Закарпаття.

ЛІТЕРАТУРА

1. Мигович І., Грінчак І. Угорці в Україні // Віче. – 1998. - №7. – С.143-153.

2. Наулко В. Хто і відколи живе в Україні. – К.: Голов. спеціаліз. ред. літ. мовами нац. меншин України, 1998. – 80 с.