Тема 2. Формування етнічного складу населення україни

ПЛАН

1. Заселення України росіянами і білорусами.

2. Західні та південні слов’яни в Україні (поляки, чехи, словаки, болгари).

3. Євреї на території України.

4. Грецькі, молдавські, румунські та вірменські поселення в Україні.

5. Колонії західноєвропейських переселенців.

6. Цигани в Україні.

7. Представники народів алтайської сім’ї тюркської групи в Україні.

8. Угорське населення.

9. Малочисельні етнічні групи в Україні.

РЕФЕРАТИ

1. Росіяни в Україні.

2. Євреї в Україні.

3. Німці в Україні.

4. Поляки в Україні.

5. Болгари в Україні.

6. Білоруси в Україні.

7. Чехи в Україні.

8. Молдовани в Україні.

9. Греки в Україні.

10. Румуни в Україні.

11. Вірмени в Україні.

12. Татари в Україні.

13. Цигани в Україні.

14. Малочисельні національності в Україні.

ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ

Етнічна адаптація, етнічна асиміляція, етнічна група, етнографічна група, еміграція, етнічна консолідація, етнічні процеси, етнічна спільність, етнічні традиції, колонізація, національні меншини, міграція.

1. Заселення України росіянами і білорусами

Населення України відрізняється різноманітним етнічним складом. Крім українців (близько трьох четвертин), значний відсоток становлять інші східнослов’янські народи (росіяни та білоруси), а також євреї, західні та південні слов’яни (поляки, чехи, словаки, болгари). З інших етнічних груп найчисельніші романомовні (молдовани, румуни), греки, представники фіноугорської (угорці, естонці) і алтайської (татари, кримські татари, гагаузи) мовних сімей. За даними перепису населення 2001 р., у республіці нараховувалося 77,8% українців, 17,3% росіян, 0,2% євреїв, 0,6% білорусів, 0,5% молдован, 0,4% болгар, 0,3% поляків, 2,9% представників ін­ших національностей.

При вивченні питання необхідно розглянути, як формувався сучасний ет­нічний склад населення України. Друге місце за чисельністю в Україні займають росіяни (самоназва — “русскіє”; 8,3 млн. осіб). У сільській місце­вості найбільш компактні етнічні масиви російського населення знаходяться у смузі російсько-українського етнічного прикор­доння — Харківська, Сумська, Донецька, Луганська області і в деяких південних районах України. Формування російського населення на території України було обумовлене складними соціально-політичними факторами та багатовіковими міжетнічними взаєминами.

Найбільші етнічні масиви росіян, які збе­реглися дотепер у сільських районах України, виникли в XV - XVII ст. на Слобожан­щині, пізніше, в останній чверті XVIII ст. - у Північному Причорномор’ї, Бессарабії і на Буковині, меншою мірою в інших райо­нах. Причому мали місце як урядова і по­міщицька колонізація, так і стихійне засе­лення. Ряд поселень у цьому регіоні було засновано збіглими селянами (Куп’янський, Вовчанський повіти). Слободи, які виникли при створенні фортифікаційних споруд Ук­раїнської лінії (1731 - 1742 рр.), також значною мірою заселялися росіянами. Про це свідчить їх топоніміка (Тамбовська, Єфремовська, Орловська, Козловська, Борисоглєбівська та ін.).

З приєднанням Північного Причорномор’я на перше місце висуваються завдання військово-стратегічного характеру, спрямо­вані на захист прикордонних районів, у зв'язку з чим, як і на Слобожанщині, біль­шість російських переселенців і тут несли військову службу. Росіяни становили знач­ний відсоток серед державних селян (війсь­кових поселян), які сплачували поземельну ренту та поставляли необхідну кількість солдатів у Катеринославську кінноту, посе­лених солдатів (відставних військових чинів), і особливо серед державних селян-однодворців. Багато поселень однодворців другої половини XVIII ст. утворилося у Костянтиноградському, Слов’янському, Бахмацькому, Павлоградському і Маріупольсь­кому повітах, а наприкінці XVIII ст. — в Криму. 1787 р. у Сімферополі нараховувалося вже п’ять казенних сіл: Санкт-Петербурзькі Мазанки, Мангуш, Курці, Нова Слобода, Саблі.

Значну частину російських переселенців в Україні становили старовіри й інші “розкольники”, які рятувалися від релігій­них переслідувань. Перші старовірські по­селення в Україні виникли на Чернігово-Сіверщині у 60-х рр. XVII ст. після утво­рення розколу. У 30-х рр. XVIII ст. їх посе­лення з’являються в Єлизаветградському повіті. У 80-х рр. XVIII ст. старовіри, заохочувані пільгами, засновують великі посе­лення в іншому районі - на річці Білозерка і поблизу Берислава - Велика Знам’ян­ка і Водяне.

Із скасуванням кріпацтва відбувається активна землеробська колонізація Буковини, Південної України, як з українських, так і росій­ських губерній. Зокрема росіянами - пере­селенцями з Орловської та Курської губер­ній у 60 - 70-х рр. XIX ст. були засновані села Самсонівка і Красна Таловка на Луганщині, Ніколаєвка, Бородаєвські Хутори і Новосьоловка у Нижній Наддніпрянщині та багато інших.

Наприкінці XIX ст. з розвитком капіта­лістичних відносин набагато збільшився приплив російського населення в міста і на промислові об'єкти Півдня України. Це стосувалося перш за все тих галузей госпо­дарства, які мали певні традиції розвитку в Росії (металургія, будівництво залізниць, деревообробна промисловість).

За останнє десятиліття кількість росіян в усіх областях, а також в Автономній Республіці Крим дуже скоротилася – на 3,5 млн. осіб. Російська національна меншина найчисельніша в Донецькій області (1,8 млн. осіб), Автономній Республіці Крим (1,2 млн.), Луганській (1 млн.), Харківській (0,7 млн.), Одеській (0,5 млн.) та Запорізькій (0,5 млн.) областях.

Білоруси (самоназва — “бєларуси”) разом з росіянами і українцями належать до східних слов'ян. Загальна чисельність білору­сів в Україні становить 275,8 тис. осіб (2001 р.). Найдавніші поселення білорусів в Україні знаходяться у смузі українсько-білоруської етнічної території (Рокитнівський район Рівненської області). Значна кількість білорусів переселилась із Білорусі в східні райони Українського Полісся і на Слобожанщину після першого поділу Поль­щі. В кінці XVIII - на початку XIX ст. у Північному Причорномор’ї виникло ряд військових поселень з білоруським населенням, що було викликано необхідністю захищати південні землі від турецько-татарських нападів (села Бармашове, Явкине, Маліївка та ін.). Ці села були засновані вихідцями з Бобилецького повіту Могилівської губернії, звідки вони були переселені під час Вітчизняної війни 1812 р., у зв'язку з утворенням на місцях їх мешкання військових поселень - Єлецького мушкетерського полку.

Виникнення пізніших білоруських поселень України пов’язане з розвитком капіталістич­них відносин і відносним аграрним перена­селенням у білоруських губерніях (так ви­никло село Сурсько-Литовське Дніпропетровської області) і особливо міграцією біло­руського населення у промислові центри в радянський час. На сучасному етапі більшість населених пунктів України, в яких живуть білоруси, відрізняються етнічно мішаним складом. Представники даної національності проживають в усіх регіонах держави, найбільше – в Донбасі і Придніпров’ї.