Проблемні питання та завдання

1. Назвіть основні причини депортації населення з України.

2. Чому зазнало депортацій польське і німецьке населення України?

3. Як відбувалася депортація інших національностей і груп населення України?

4. Яким було становище депортованого населення у 1950-і рр.?

5. Які причини масового знищення єврейського населення на окупованій території України?

6. Хто такі праведники світу? Яка їх кількість в Україні?

Література

1. Арад И. Катастрофа советского еврейства // Катастрофа (Шоа) и сопротивление. – Тель-Авив – К., 1993.

2. Багмет М.О., Козирєва М.Е., Щукін В.В. Голокост: винищення єврейського населення в період німецько-румунської окупації // Миколаївщина в роки Великої Вітчизняної війни: 1941-1944 (До 60-річчя визволення області від німецько-румунських окупантів). – Миколаїв: КВІТ, 2004.

3. Гордон Л., Клопов Э. Тридцатые – сороковые // Знание – сила. – 1988. - №5.

4. Горовский Ф.Я., Хонигсман Я.С., Найман О.Я., Елисаветский С.Я. Евреи Украины (Краткий очерк истории). – Ч.II. – К., 1995.

5. Гриневич О.В. Холокост на Миколаївщині в 1941-1944 рр. // Наукові праці: Науково-методичний журнал. - Вип. 2. Історичні науки. – Миколаїв: Вид-во МФ НаУКМА, 2002.

6. Елизаветский С. Холокост на юге Украины (1941-1944) // Голокост і сучасність. – 2002. - №6.

7. Історія єврейського народу. Голокост: історичні, філософські та етнічні проблеми. – К., 2000.

8. Катастрофа європейського єврейства під час Другої світової війни. - К., 2000.

9. Клюкова Г. В. История Холокоста на территории СССР в годы Великой Отечественной войны. – К., 1995.

10. Конквеста Р. Жатва печали: Советская коллективизация и терор голодом // Новый мир. – 1989. - №10.

11. Кульчицький С. Депортації польського і німецького населення з України (1934-1937) // Проблеми історії України: Збірник наукових праць. – К., 1998.

12. Левітас Ф.Л. Євреї України у роки Другої світової війни. – К., 1995.

13. Панчук М., Польовий Я. Під пресом тоталітарного режиму // Політика і час. – 1992. - №9-10.

14. Сборник документов и материалов об уничтожении нацистами евреев Украины в 1941 – 1944 годах. – К., 2002.

15. Уничтожение евреев СССР в годы немецкой оккупации (1941 – 1944). Сборник документов и материалов. – Иерусалим, 1991.

16. Шитюк М.М. Масові репресії проти населення Півдня України в 20-50-ті роки ХХ століття. – К., 2000.

Тема 7. Повернення і розселення народів, які були депортовані з україни

ПЛАН

1. Депортовані народи України: історична довідка.

2. Інтеграція кримських татар в українське суспільство.

3. Повернення депортованих німців в Україну.

РЕФЕРАТИ

1. Доля депортованих німців.

2. Життя депортованих народів на сучасному етапі.

3. Соціально-економічні проблеми репатріації кримських татар.

4. Політичні особливості сучасного кримськотатарського руху.

ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ

Біженці, депортація, інтеграція народів в українське суспільство, репатріація.

1. Депортовані народи України: історична довідка

Серед сучасних економічних, соціальних й політико-правових проблем Української держави важливе місце посідає проблема розселення й облаштування народів, які в радянські часи були депортовані з України, а нині повертаються в місця тради­ційного проживання й інтегруються, а точніше реінтегруються в українське суспільство.

Згідно з офіційними статистичними джерелами до депорта­ції в Україні проживало 480 тис. німців (переважно у південних областях), а в Криму - 220 тис. кримських татар.

За останні роки чимало зроблено для прийому, облаштуван­ня депортованих народів, які постраждали від сталінських репресій. Держава попри всі економічні скрути й негаразди відновлює історичну справедливість, порушену колись тоталітарним режимом СРСР. Хоча Україна юридично не несе за це відповідальності, але виходячи з гуманних засад, намагається повернути знедолених людей, облаштувати їх, надати необхід­ну допомогу.

Історія і культура депортованих з України народів з давніх часів розвивалась у тісному зв’язку з культу­рою українців та інших етнічних спільнот. Найбільша кількість депортованих серед національних меншин України спостерігається серед німців, поляків та кримських татар.

Наприкінці 1920 - у 1930-х рр. в країні відбувались кардинальні зміни в галузі національної політики. Згорталась українізація й змінювалась державна політика щодо національних меншин. Провадилась реорганізація, а згодом ліквідація націо­нальних адміністративно-територіальних одиниць, масового характеру набували депортації німців, поляків і представників інших національних меншин.

Після возз’єднання Західної України 1939 р. німецьке населення цього регіону (в основному Галичини й Волині) було репатрійоване до Німеччини. Така доля спіткала 1940 р. також німців Буковини і Бессарабії.

Більшість німців Лівобережної України і Криму на початку Великої Вітчизняної війни в серпні 1941 р. були насильно де­портовані спочатку на Північний Кавказ, а згодом до Казах­стану та Сибіру. Німецьке населення, яке проживало на Право­бережжі і північно-західному Причорномор’ї, виселити не встиг­ли і вони залишились на окупованій фашистами території.

У 1943-1944 рр. відступаючи з України, гітлерівці вивезли до Польщі, а згодом до Німеччини 350 тис. етнічних німців. Після Другої світової війни уряд СРСР домігся повернення 250 тис. українських німців, яких не повернули на їхні обжиті місця, а переселили до Комі АРСР і республіки Середньої Азії.

Фактично німецька етнічна спільнота в Україні перестала існувати, про що засвідчили дані першого післявоєнного перепису населення 1959 р. До 1970 р. в Україну повернулись 29,9 тис., 1979 - 34,1 тис. німців.

За переписом 1989 р., в Україні налічувалось 37,8 тис. німців. За 1979-1989 рр. кількість їх зросла на 10,9%. Це та незначна частина німецьких громадян, які з різних причин і мотивацій переїхали сюди з Сибіру, Казахстану і середньо­азіатських республік. Серед них - лише чверть депортованих з України та членів їхніх родин, решта - біженці та етнічні німці з різних регіонів колишнього СРСР, які виявили бажання переселитись в Україну.

За даними перепису населення 2001 р., німці живуть переважно в міських поселеннях Дніпропетровської, Донецької та Одеської областей і в АР Крим; менше - у Запорізькій, Луганській і Херсонській областях. 3,5 тис. німців мешкають у Закарпатській області, здебільшого у сільській місцевості. Загалом 70,9% німців - міські жителі.

Для переселення й облаштування депорто­ваних кримських татар, німців, болгар, вірмен і греків виділено переважно Причорноморський економічний район (Автономна Республіка Крим, Одеська, Миколаївська й Херсонська області), який посідає важливе місце у структурі народногосподарського комплексу України.

Одеська область характеризується строкатим етнічним складом населення. На час проведення перепису населення 2001 р. українці становили 62,8% усіх мешканців (в цілому по Україні - 77,8%), другу за чисельністю етнічну групу складали росіяни - 20,7%, далі йшли болгари - 6,1%, молдовани - 5,0%, гагаузи - 1,1%, євреї - 0,5%. Одещина - один з чотирьох регіонів України, де сумарна питома вага українців та росіян не досягла 90%. Центр області - місто Одеса займає перше місце в державі за питомою вагою євреїв серед населення.

Розвиток демографічних процесів в Херсонській і Миколаїв­ській областях хоча і має певні особливості, але в цілому відпо­відає загальноукраїнським тенденціям.

Отже, повернення й розселення депортованих в Автономну республіку Крим і південні області України, де до недавніх пір відчувався певний дефіцит робочої сили, активне залучення їх до господарського життя (сільське виробництво, промисловість, соціальна сфера, зовнішньоекономічна діяльність, підприєм­ство) дозволяє сподіватись на позитивні наслідки в соціально-економічному розвитку цього регіону.