7.3. Попит і пропозиція на грошовому ринку

У зв'язку з тим, що головною функцією грошового ринку є балансування попиту і пропозиції грошей та формування ринкового рівня відсотка як ціни грошей, особливого значення набуває їх пізнання.

Попит на гроші є одним із ключових понять ринку грошей. Він виник в межах товарного виробництва, коли гроші, на від­міну від усіх інших товарів, виконували особливу суспільну роль. Вони були загальним еквівалентом, без якого ставав не­можливим рух інших товарів. Тобто, для нормального функ­ціонування товарного виробництва потрібна певна кількість грошей як таких. Попри трансформацію товарних грошей у не­товарні, в умовах сучасного товарного виробництва збереглося основне функціональне призначення грошей — забезпечення

руху товарів. При цьому зберігається попит на гроші, набуває нових ознак: він виступає як запас грошей, який сподівають­ся мати у своєму розпорядження суб'єкти ринку на певний мо­мент. Якщо такий запас грошей розглядати як елемент багат­ства, яким володіють економічні суб'єкти, то попит на гроші можна трактувати як їхнє бажання мати певну частину свого портфеля активів (багатства) у ліквідній формі. Якщо власни­ки портфелів активів віддають перевагу ліквідній формі, то це означатиме зростання попиту на гроші, і навпаки. Такий (портфельний) підхід до вивчення попиту на гроші був застосо­ваний Дж. М. Кейнсом, який назвав своє трактування попиту на гроші теорією переваги ліквідності.

Наявність попиту на гроші означає, що в його межах еко­номічні суб'єкти триматимуть гроші в себе, не «викинуть» на товарний, валютний чи фондовий ринки і не порушать сформо­вану там рівновагу.

Попит на гроші тісно пов'язаний зі швидкістю обігу грошей обернено пропорційною залежністю: у міру зростання попиту на гроші кожна грошова одиниця, яка є в обороті, довше пере­буватиме у розпорядженні окремого економічного суб'єкта, повільнішим буде її обіг, і навпаки [7, С. 116].

Для розуміння сутності попиту на гроші потрібно зрозумі­ти, задля чого економічні суб'єкти здійснюють накопичення грошей. При цьому треба розрізняти два аспекти цієї пробле­ми: мету і мотивацію накопичення грошей.

Мета накопичення випливає з таких функцій грошей, як купівельного і платіжного засобу та засобу нагромадження вартості (багатства). Це означає, що економічний суб'єкт, по-перше, повинен мати певний запас купівельних і платіжних засобів, який буде достатнім для задоволення його поточних потреб у товарах, роботах, послугах. По-друге, йому потрібно мати певний запас грошей у вигляді накопичення їх як капіта­лу (форми багатства) з метою одержання доходу — відсотка.

З огляду на це, цим попит на гроші можна характеризувати з таких позицій: попит на поточний запас платіжних засобів; попит на постійний запас грошей як на форму багатства, яка призначена давати додатковий дохід їхньому власникові; по­пит на тривалий запас грошей для здійснення майбутніх пла­тежів і одержання додаткових доходів.

Відповідно до вказаних цілей виокремлюють три групи мо­тивів попиту на гроші з боку економічних суб'єктів: трансак-ційний (операційний) мотив; мотив завбачливості; спекуля­тивний мотив.

Трансакційний мотив зумовлений тим, що економічні су­б'єкти, аби підтримувати на належному рівні своє особисте та виробниче споживання, постійно повинні мати для здійснення поточних платежів певний запас грошей у формі, придатній для їх негайного використання, тобто бути наявними (готівка чи вклади до запитання). Такий запас грошей (поточна чи опе­раційна каса) створює для власника значні зручності, оскільки на тлі належної ліквідності забезпечує авторитет платоспро­можного контрагента.

Мотив завбачливості полягає в тому, що юридичні і фі­зичні особи прагнуть створити запас грошей як ресурс купі­вельної спроможності, щоб у будь-який час мати можливість задовольнити свої непередбачувані потреби або скористатися перевагами несподіваних можливостей.

Сформований за цим мотивом запас грошей є запасом купі­вельної спроможності, і з цього погляду він подібний до опера­ційного запасу, тобто має трансакційне призначення — забез­печити безперервну реалізацію товарів і послуг. При цьому треба зазначити, що запас грошей за мотивом завбачливості є довготривалішим, ніж операційний запас, і тому може бути стабільнішим.

Спекулятивний мотив попиту на гроші зводиться до того, що економічні суб'єкти бажають мати у своєму розпорядженні певний запас грошей — з тим, щоб за сприятливих умов пере­творити їх у високодохідні фінансові інструменти, а при погір­шенні цих умов і появі загрози зниження дохідності та ризику збитковості наявних фінансових інструментів перетворити їх у грошову форму.

Разом з тим, розглядаючи таку зрозумілу мотивацію попиту на гроші, не можна не погодитися з положеннями сучасної мо-нетаристської теорії, яка в основі мотивації попиту на гроші розглядає очікуваний дохід. Зокрема М. Фрідман, основопо­ложник монетаристської теорії, трактує очікуваний дохід на гроші як певний рівень відсоткового доходу, який на нинішньо­му етапі виплачують за поточними вкладами.

На динаміку попиту на гроші впливає така сукупність фак­торів:

— зміна обсягів виробництва (або обсягів національного до­ходу): чим більший обсяг виробництва валового націо­нального продукту, а отже, і національного доходу, тим більшим може бути обсяг операцій щодо його реалізації і тим більшим повинен бути запас грошей для виконання цих операцій;зміна абсолютного рівня цін та реального обсягу виробницт­ ва: мірою зростання цін чи/та збільшення фізичного об­ сягу виробництва відповідно зростатиме попит на гроші, а при їх зниженні попит буде скорочуватися. Разом з тим треба пам'ятати, що зростання цін є чинником позитивного впливу на попит, якщо воно не значне і не провокує інфля­ ційних очікувань;

• зміна швидкості обігу грошей: чим вища швидкість обігу грошей, тим меншим буде попит на гроші, і навпаки;

• зміна норми відсотка: у міру зростання очікуваного дохо­ду (норми відсотка) на альтернативні грошам активи три­валість зберігання буде скорочуватись і попит на гроші знижуватися, а мірою зниження очікуваного доходу —зростати;

• фактор накопичення багатства, який полягає у тому, що економічні суб'єкти, накопичуючи багатство у формі різних активів, відносно рівномірно розміщують приріст його між усіма видами активів, у тому числі й у вигляді запасу грошей. Внаслідок цього в міру збільшення маси багатст­ва зростатиме і попит на гроші;

• фактор інфляції зумовлює скорочення попиту на гроші:з одного боку, інфляційне зростання цін неминуче знеці­нює запас грошей, який мають у своєму розпорядженні економічні суб'єкти і вони зазнають втрат, що само пособі провокує скорочення їхнього попиту на гроші; з іншо­го боку, інфляційне зростання цін неминуче призводить до підвищення ставки відсотка і всіх інших очікуваних доходів на альтернативні грошам види активів. Унаслідок цього зростатиме альтернативна вартість грошових запа­ сів і скорочуватиметься попит на гроші.

Очікування погіршення кон'юнктури ринків, зокрема ско­рочення товарної пропозиції, посилення товарного дефіциту, погіршення якості продукції тощо, тісно переплітається з інфляційними очікуваннями. При погіршенні кон'юнктури ринку економічні суб'єкти віддадуть перевагу накопиченню багатства у товарній формі, а не у грошовій, і попит на гроші скоротиться.

Попит на гроші у взаємодії з пропозицією на них визначає кон'юнктуру грошового ринку. Суть пропозиції грошей поля­гає в тому, що економічні суб'єкти в будь-який момент мають у своєму розпорядженні певний запас грошей, які вони можуть за сприятливих обставин спрямувати в оборот.

На мікрорівні пропозиція грошей взаємодіє з попитом на гроші як його альтернатива. У разі, якщо фактичний запас грошей окремого економічного суб'єкта перевищує його попит на гроші, цей суб'єкт пропонуватиме частину свого запасу гро­шей на ринок до продажу. І навпаки, при перевищенні попиту над наявним запасом економічний суб'єкт купуватиме їх на ринку або іншими способами задовольнятиме попит. Тому на мікрорівні пропозиція і попит постійно чергуються: за зрос­тання рівня відсотка економічний суб'єкт виступатиме на рин­ку на боці пропозиції грошей, а за зниження — на боці попиту на гроші.

На макроекономічному рівні формування пропозиції грошей має іншу специфіку. Фактична маса грошей в обороті є природ­ною межею пропозиції грошей, оскільки всі економічні суб'єкти одночасно не можуть запропонувати на ринку грошей більше від наявного в них запасу грошей. Тобто, жодний стимулюючий фактор, наприклад, зростання відсотка, не може збільшити пропозицію грошей понад цю межу. Збільшити пропозицію по­над цю межу можливо лише за рахунок додаткової емісії гро­шей в оборот. Унаслідок цього емісія грошей розглядається як зростання пропозиції грошей на грошовому ринку, а вилучення грошей з обороту — як скорочення пропозиції грошей.

Емісія грошей є вирішальним чинником зміни пропозиції грошей і надає останній характеру екзогенного явища, рух якого визначається не внутрішньоекономічними процесами чи мотивацією самих економічних суб'єктів, а зовнішніми чинни­ками, які перебувають у сфері банківської діяльності.

Виходячи з постулату, що попит на гроші є об'єктивною межею для пропозиції грошей, а сама пропозиція — результа­том діяльності банків, може скластися враження, що завдан­ням монетарної політики банківської системи є суто технічне «підтягування» грошової маси до попиту на гроші при змі­ні його обсягу. Проте це лише поверхове, загальне враження. Процес зростання маси грошей (грошової пропозиції) є над­звичайно складним. Пропозиція грошей може змінюватися під впливом різних чинників і насамперед під впливом змін у монетаристській політиці держави, які, зокрема, впливають на обсяг грошової бази та на коефіцієнт мультиплікатора.

Обсяг грошової бази перебуває під повним контролем цент­рального банку і може змінюватися внаслідок певних операцій цього банку — операцій на відкритому ринку, рефінансування ко­мерційних банків, валютної інтервенції. Усі вони здійснюються

за його рішеннями, тому й зміна пропозиції грошей у розмірах, адекватних зміні грошової бази, є функцією центрального банку. Зміна коефіцієнта мультиплікатора може бути зумовлена не лише рішеннями центрального банку, а й багатьма іншими чинниками, які можуть самостійно впливати на обсяг про­позиції грошей. Такими чинниками можуть бути такі зміни [7, С 130-131]:

• норми обов'язкових резервів;

• облікової ставки;

• типової ринкової відсоткової ставки;

• відсоткової ставки за депозитами до запитання;

• обсягу багатства економічних суб'єктів;

• тінізації підприємницької діяльності;

• стану довіри до банків, банківської паніки.

Зміна норми обов'язкового резервування призводить до про­тилежної за напрямом зміни коефіцієнта мультиплікації гро­шової маси (т), оскільки він визначається за формулою:

де r — норма обов'язкового резервування.

Таким чином, чим нижчою буде норма резервування, тим вищим буде коефіцієнт мультипликації, а отже, більшим за­гальний обсяг грошової пропозиції, і навпаки.

Зміна облікової ставки впливає на рівень мультиплікатора таким чином: при підвищенні облікової ставки зменшується попит комерційних банків на позички рефінансування, внаслі­док чого зменшуються залишки коштів на їхніх коррахунках у центральному банку, тобто грошова база, скоротяться також надлишкові резерви банків та їх можливості надавати позич­ки, а отже, і рівень мультиплікатора.

Зміни типової ринкової відсоткової ставки впливають на пропозицію грошей неоднозначно. Так, під час зростання від­соткової ставки за позичками у комерційних банків розширю­ються можливості одержувати позички рефінансування навіть під час зростання облікової ставки, внаслідок чого зростають грошова база, банківські резерви і коефіцієнт мультиплікації, що сприяє розширенню пропозиції грошей. Разом з тим у такому разі можуть зменшуватися попит на банківські позички, зростати надлишкові резерви і скорочуватися мультиплікація депозитних грошей.

Зміна багатства зумовлює зміну співвідношення між депо­зитною і готівковою складовими грошової маси: чим бідніші

економічні суб'єкти, тим більшу частину своїх грошей вони тримають у формі готівки, і навпаки. Але оскільки депозитна складова зумовлює мультиплікативний процес, а готівкова — ні, то зміна їх співвідношення приводить до зміни загального обсягу пропозиції грошей. Так, при зростанні багатства депо­зитна складова грошової маси зросте швидше, ніж готівкова, що посилить мультиплікаційний ефект і збільшить пропози­цію грошей. Зменшення багатства матиме протилежний вплив на пропозицію грошей.

Тінізація підприємницької діяльності послаблює мульти-плікативне збільшення депозитів, оскільки готівка не перебу­ває в банківському обороті, а отже, не використовується для ці­лей кредитування. Зниження рівня мультиплікації зменшує пропозицію грошей у депозитній формі значно більше, ніж зростає готівкова маса. Тому загальна грошова пропозиція ско­рочується мірою зростання тінізації економіки.

Низький стан довіри до банків, банківська паніка спричиня­ють вилучення грошей з депозитів або стримують їхнє зростання, що негативно позначається на процесі мультиплікативного збільшення депозитів. Унаслідок мультиплікативного ефекту су­ми готівкових вилучень значно перевищують втрати депозитної складової.

Крім того, в умовах посилення недовіри до банків рівень мультиплікації може знижуватися ще й тому, що банки зму­шені збільшувати свої надлишкові резерви і скорочувати кре­дитування — з тим, щоб підвищити свою ліквідність на випа­док відпливу вкладів.

Отже, загальний обсяг пропозиції грошей скорочується про­порційно до спаду довіри до банків, а в період банківських па­нік таке скорочення стає лавиноподібним, здатним паралізува­ти всю платіжну систему країни.

Зростання відсоткових ставок за депозитами до запитан­ня сприяє зростанню пропозиції грошей, оскільки залучення банками готівки на поточні вклади призводить до розширення процесу мультиплікації депозитів.

Коливання коефіцієнта мультиплікації, а отже, й зміну про­позиції грошей можуть викликати й інші чинники, а саме: сезон­ні зростання потреби населення в готівці, збільшення банками надлишкових резервів напередодні сезонного чи будь-якого ін­шого очікуваного зростання відпливу вкладів для забезпечення своєї ліквідності. Вони призводять до зменшення поточних депо­зитів і зниження процесу мультиплікації, а як наслідок — змен­шення пропозиції грошей.

Остаточний обсяг пропозиції грошей, як свідчить аналіз факторів впливу, формується шляхом взаємодії чотирьох груп суб'єктів: центрального банку, комерційних банків, а також банківських вкладників і позичальників. Це робить управ­ління пропозицією грошей досить складним завданням. Аби вивести пропозицію грошей на запланований рівень, недос­татньо відповідно відрегулювати грошову базу. Для цього тре­ба ще й забезпечити відповідне мультиплікативне зростання депозитів під впливом усіх перелічених вище чинників.

Між попитом і пропозицією на грошовому ринку завжди є певне співвідношення. Найбільш бажаним на цьому ринку є рівновага між попитом на гроші та їхньою пропозицією. Саме за такої рівноваги, тобто коли сукупний попит дорівнює сукуп­ній пропозиції грошей, створюються умови для ефективного розвитку виробництва. У разі порушення рівноваги сфера гро­шового обігу дестабілізується, що спричинює певні труднощі у виробництві. З огляду на це, у сучасній ринковій економіці держава через свою банківську систему намагається створюва­ти таку ситуацію на грошовому ринку, яка б характеризува­лася його стійкою рівновагою, або наближалася до неї.