5.2. Фондовий ринок як складова ринку капіталу

Як уже зазначалося, фінансовий ринок будь-якої країни з ринковою економікою складається з грошового ринку та рин­ку капіталів. Розмежування фінансового ринку на дві частини визначається особливостями обігу фінансових ресурсів, який обслуговує основний і оборотний капітали. На грошовому рин­ку обертаються кошти, які забезпечують рух короткострокових позик (до одного року). На ринку капіталів здійснюється рух довгострокових заощаджень з терміном обігу понад рік.

В економічній науці і практиці як синонім фондового ринку використовують термін «ринок цінних паперів», хоча з приво­ду тотожності цих понять і досі дискутують.

Фондовий ринок обслуговує як грошовий, так і ринок капіта­лів. На фондовому ринку відбувається перехід капіталу з грошо­вої форми у виробничу шляхом акумулювання грошових коштів юридичних, фізичних осіб та держави з наступним спрямуван­ням їх у вигляді інвестицій на потреби виробничої або соціаль­ної сфери. Схематично цей процес можна було б зобразити як рух

у двох напрямках: від емітента до інвестора — цінні папери, від ін­вестора до емітента — капітал у грошовій формі.

Роль і значення фондового ринку у системі ринкових відно­син визначають такими факторами:

• залучення вільних засобів у вигляді інвестицій для роз­витку виробництва;

• забезпечення переливу капіталу із загасаючих галузей у швидко прогресуючі галузі;

• залучення засобів для покриття дефіциту федерального і місцевогобюджетів;

• можливість оцінити стан економіки за індикаторами фон­дового ринку;

• вплив на зміну темпів інфляції.

Ринок цінних паперів, як і будь-який інший ринок, стано­вить складну організаційно-правову систему з певною техноло­гією проведення операції.

Схематично організацію ринку цінних паперів можна пода­ти у вигляді таких взаємозалежних елементів (рис. 5.2).

Рис. 5.2. Структура ринку цінних паперів

Основними учасниками фондового ринку є:

• емітенти — державні органи, органи муніципального управління, суб'єкти господарювання, які мають потребу у грошових коштах і залучають їх на основі випуску цін­них паперів;

• інвестори — юридичні та фізичні особи, які мають тимча­сово вільні кошти і вкладають їх у цінні папери;

• фінансові посередники (дилери, брокери) — професійні учасники фондового ринку, які перерозподіляють тимча­сово вільні кошти від інвесторів до емітентів;

• інвестиційні консультанти — організації, які надають консультації з питань здійснення угод на фондовому ринку;

• органи державного регулювання та нагляду — Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР);

— саморегулівні організації-об'єднання професійних учас­ників ринку цінних паперів — добровільні об'єднання професійних учасників фондового ринку, зареєстровані ДКЦПФР, основним завдання діяльності яких є захист інтересів своїх членів, інтересів власників цінних папе­рів та інших учасників ринку цінних паперів.

Світова практика засвідчує, що в розвинутих країнах із рин­ковою економікою ринок цінних паперів пройшов значний еволюційний шлях — від хаотичності до цілісності, центра­лізації та досить жорсткого державного регулювання [64, С. 5].

Особливістю фондового ринку є те, що на ньому обертається специфічний товар — цінні папери, які самі по собі ніякої цін­ності не мають. Однак вони є титулами власності, за ними сто­ять реальні активи, які в основному і визначають вартість конкретних цінних паперів.

Ринок цінних паперів можна класифікувати за різними оз­наками, залежно від чого структура ринку може бути пред­ставлена з різних точок зору.

За стадіями випуску і обертання цінних паперів розрізня­ють первинний і вторинний ринки.

Первинний ринок — це ринок перших і повторних (додатко­вих) емісій (випусків) цінних паперів, на якому здійснюється їх початкове розміщення серед інвесторів. Рамки первинного ринку обмежуються найпершим актом купівлі-продажу цін­них паперів. Одне з найважливіших завдань первинного ринку полягає в тому, щоб звести до мінімуму ризик інвестора.

На стадії первинного ринку емітент (організація, яка випус­тила цінні папери) передає майнові права на свою власність або на частину власності іншим особам, одержуючи натомість кош­ти для інвестицій.

Як правило, більшість цінних паперів (отже, і майнові права, що в них виражені) згодом переходять від одного влас­ника до іншого: відбувається їх купівля-продаж, які вплива­ють на кон'юнктуру ринку. Іншими словами, цінні папери над­ходять в обіг. Обіг цінних паперів — це прерогатива вторинного ринку.

Вторинний ринок цінних паперів — це ринок, на якому здійснюється акт купівлі-продажу раніше випущених цінних паперів, тобто відбувається зміна їхнього власника. Головною метою вторинного ринку є забезпечення ліквідності цінних па­перів, тобто створення умов для найширшої торгівлі ними.

Роль і значення вторинного ринку для підприємства зумов­лені двома основними факторами:

1. На вторинному ринку формуються вартісні параметри на цінні папери емітентів. За зростання цін наступні випуски цін­ них паперів емітент розміщуватиме за вищими цінами.

2. Інвестори стануть купувати цінні папери в емітента у про­ цесі розміщення, якщо в них є певність у тому, що згодом вони зможуть продати ці цінні папери на вторинному ринку.

За організацією торгівлі цінними паперами розрізняють бір­жовий і позабіржовий ринки.

Позабіржовий ринок охоплює, як видно з його назви, операції з цінними паперами поза біржею. У більшості випадків на цьому ринку відбувається первинне розміщення, а також перепродаж цінних паперів тих емітентів, які не бажають чи з об'єктивних причин не можуть виставити свої активи на біржу. Для нього ха­рактерними є такі особливості:

• відсутність єдиного курсу на однакові цінні папери;

• торгівля цінними паперами відбувається в різний час і в різних місцях;

• велика кількість продавців цінних паперів;

• відсутність єдиного центру, який би відпрацьовував ме­тодологію ринку.

Біржовий ринок нерозривно пов'язаний із поняттям «фондова біржа». Під ним розуміють ринок з найвищим рівнем організа­ції, що максимально сприяє підвищенню мобільності капіталу та формуванню реальних ринкових цін на цінні папери, які перебу­вають в обігу. Інакше кажучи, це торгівля фінансовими інстру­ментами у спеціально організованих місцях з дотриманням вста­новлених правил і технологій. Ціни при цьому встановлюються на основі фактичного співвідношення попиту і пропозиції.

За принципом зворотності коштів інвесторові розрізняють ринок боргових фінансових інструментів і ринок прав власнос­ті (ринок пайових цінних паперів).

На ринку боргових фінансових інструментів обертаються тимчасово вільні фінансові ресурси, тобто підприємства одержу­ють грошові кошти на визначений період часу, після закін­чення якого вони підлягають поверненню. Борговий фінансо­вий ринок представлений ринком облігацій і векселів.

На ринку прав власності обертаються пайові цінні папери, які представлені різними видами акцій, що випускаються ак­ціонерними компаніями (корпораціями). Капітал компанії поді­лений на визначені частки (паї), кожна частка відповідає одній

акції. Тому і виник термін «пайовий цінний папір». Купуючи акцію, інвестор придбає одну частку в капіталі компанії і стає акціонером — співвласником компанії поряд з іншими акціоне­рами. Гроші, сплачені за акції, стають власністю компанії, яка не зобов'язана повертати їх інвесторам. Ці кошти використову­ють для розвитку компанії, придбання машин, формування ос­новного і оборотного капіталу.

Одним із основних показників, які характеризують обсяг фондових ринків, є ринкова вартість акцій, що обертаються на них, або капіталізація ринку. Інакше кажучи, капіталізація ринку — це показник, який відображає ринкову вартість усіх компаній, що входять до лістингу. Капіталізація ринку може визначатись як абсолютна сума, а також як ринкова вартість акцій у відсотках до номінального обсягу валового національ­ного продукту (або ВВП). Так, капіталізація ринку акцій США становить близько 153% ВВП, тоді як Японії — лише 68% .

Іншим важливим, з точки зору міжнародного інвестора, по­казником є ступінь концентрації фондових ринків (ринків ак­цій), який визначають як відношення обсягу ринкової капіталі­зації десяти найбільших компаній країни до загального обсягу капіталізації ринку (Total Top Ten to Total Stock Market). Цей показник може характеризувати національний ринок як з по­зитивного, так і з негативного боку. Так, акції великих компаній часто набагато ліквідніші, ніж малих. Однак висококонцентро-ваний ринок дає менші можливості для диверсифікації портфе­ля й активної стратегії інвестування. За показником концент­рації ринку, лідируючі позиції посідають Нідерланди, далі йдуть Італія, Швейцарія, Канада, Франція.

Капіталізація ринку облігацій приблизно дорівнює капіта­лізації світового ринку акцій. При цьому 50% всіх облігацій емітуються в доларах США, 20% — в японських єнах, 30% — в європейських валютах. Приблизно 2/3 всіх облігацій станов­лять облігації урядів різних країн, хоча частка таких облігацій у різних валютах суттєво відрізняється.