Тема 6. 2. Економічний моніторинг та система екологічної інформації

6.2.1 Стан навколишнього природного середовища в Україні

6.2.2 Правові аспекти охорони навколишнього природного середовища

6.2.3 Організація служб охорони навколишнього природного середовища і системи екологічної інформації

6.2.1.

Розглядаючи стратегію сталого розвитку економіки України, треба виходити з того, що екологічна безпека є однією з найважливіших складових національної безпеки. Національна безпека, як стан захищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави, передбачає гарантоване забезпечення їх існування і можливостей для прогресу і розвитку. Об’єктами національної безпеки є право і свободи особи, матеріальні і духовні цінності суспільства та державний конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність, недоторканість кордонів.

Екологічна безпека як складова національної – це стан захищеності кожної окремої особи й суспільства взагалі та навколишнього середовища від небезпеки, зумовленої різними видами внутрішніх і зовнішніх загроз та впливів, у першу чергу техногенного та антропогенного походження. Це значить, що екологічні умови мають значний вплив на збереження здоров’я населення і забезпечення сталого розвитку суспільства. Звідси випливає. Що поняття «екологічні безпека» , її рівень визначаються показниками стану здоров’я людини та добробуту суспільства , а також якісним станом природного середовища за існуючих умов господарської діяльності.

Результати численних досліджень свідчать, що в Україні існує ціла гама потенціальних джерел екологічної небезпеки, які потребують вирішення з боку державних органів влади, підприємців і громадськості.

Сьогодні близько 80 % всієї території України належить до зон підвищеного ризику виникнення надзвичайних ситуацій. Техногенне навантаження на природне середовище у 4-5 разів перевищує аналогічний показник розвинених держав . Україна через високий рівень концентрації промислового виробництва та сільського господарства, внаслідок неконтрольованого використання природних ресурсів протягом десятиріч, перетворилась в одну з найнебезпечніших в екологічному відношенні країн. Нинішня екологічна ситуація в Україні характеризується як глибока еколого-економічна криза, котра зумовлена закономірностями функціонування адміністративно- командної економіки колишнього СРСР^.. В той час рішеннями «загрози», без будь-яких погоджень, нав’язувалось будівництво промислових об’єктів за шкідливими умовами виробництва без вирішення екологічних проблем. Прийняті необґрунтовані рішення не підлягали дискусії і обговоренню. Їх примушували виконувати. Таким чином, нарощування продуктивних сил здійснювалося практично без урахування екологічних наслідків, панував відомчий, споживацький підхід до розташування нових виробництв. Повсюдно допускались серйозні помилки в організації приділялась управлінню охороною природи та контролю якості природного навколишнього середовища.

Як і в більшості країн світу, Україні притаманні такі екологічні проблеми,як : кислотні дощі, транскордонне забруднення., руйнування озонового шару, потепління клімату, накопичення відходів, особливо токсичних та радіаційних, зниження біологічного різноманіття. Найбільшої шкоди завдала аварія на Чорнобильській атомній електростанції в квітні 1986 р. з її величезними медико-біологічними наслідками, які призвели до великої кількості людських жертв. Ця аварія спричинила в Україні ситуацію глобальної екологічної катастрофи.

За останні роки посилились негативні тенденції щодо здоров’я населення, які значною мірою пов’язані з незадовільною екологічною ситуацією. Починаючи з 1991 р. в Україні відсутній природний приріст населення, а тривалість життя на 6 років нижча, ніж у розвинених країнах світу. Високий темп зростання загальної захворюваності за останні роки, який становить близько 35%. Негативні зміни у здоров’ї сталися, головним чином, за рахунок підвищення рівня злоякісних новоутворень, серцево-судинних хвороб, бронхіальної астми, захворювань шлунково-кишкового тракту, цукрового діабету, алергійних захворювань тощо.

Основними екологічно небезпечними господарськими об’єктами та джерелами техногенного забруднення довкілля є підприємства агропромислового комплексу, об’єкти паливно-енергетичного комплексу і важкої промисловості та транспорту.

Найбільше занепокоєння викликає стан використання природних ресурсів.

Стан земельного фонду. Природними компонентами, які найбільше потерпають від техногенної і антропогенної діяльності, є грунти, іх рельєф. Загальний земельний фонд Україні становить близько 60 млн. га і представлений переважно різновидами чорноземів, які займають 57% усіх сільськогосподарських угідь і становлять 68% орних земель. У середньому на одного мешканця Україні припадає 0,8 га сільськогосподарських угідь. Протягом другої половини ХХ ст.. розораність земель досягла 81%, а в степовій частині країні в окремих регіонах до 87% (Херсонська обл.). Нині лише 8% земель території України перебуває у природному стані (болота,озера,гірські масиви,покриті і непокриті лісом). Змінилося екологічно допустиме співвідношення між площами ріллі,природних угідь,лісових і водних ресурсів. Так,частка еродованих земель в Україні становить 32% площі сільськогосподарських земель. Головним чинником, що зумовлює значний розвиток ерозійних процесів, є високий рівень сільськогосподарського освоєння території. Щорічне зростання площ еродованої ріллі досягає 70-80 тис. га. Близько 20% території України перебуває в незадовільному стані через перенасичення грунтів різними токсичними сполуками. Кожні десять років вміст гумусу в грунтах України зменшується на 0,1% і становить сьогодні не більше 3,0%. Зростаючі темпи деградації грунтів призводять до щорічних втрат гумусу від 0,6 до 1 т/га (за розрахунками Української академії аграрних наук).

Найбільш інтенсивними забруднювачами сільгоспугідь були хлорорганічні пестициди,а найвищий рівень забруднення грунтів спостерігається в промислових центрах Донецького регіону (Костянтинівці,Маріуполі та ін.).

Житловому фонді міст та селищ міського типу щорічно нагромаджується близько 40 млн.м³ сміття, яке знешкоджується на близько 700 міських сміттєвих звалищах та на 4-х сміттєспалювальних заводах. Однак це лише частка відходів, що утилізуються.

Не вирішена проблема утилізації радіоактивних відходів. На атомних електростанціях накопичено тисячі тонн відпрацьованого ядерного палива, десятки тисяч кубометрів твердих і рідких радіоактивних відходів.

Потенційним джерелом екологічної небезпеки є розгалужена система магістральних та інших трубопроводів. Тут щорічно виникає до 1,5 тис. аварійних ситуацій, які супроводжуються аварійними викидами нафти,нафтопродуктів, інших небезпечних для довкілля речовин.

У промисловому секторі до джерел підвищеної небезпеки відносять понад 1700 об’єктів, на яких зберігається або використовується у виробничих процесах близько 300 тис. т небезпечних хімічних речовин, у тому числі хлору й аміаку. На території України розташовано 2664 об’ єкти , що виробляють або використовують сильнодіючі отруйні речовини, 308 шахт та 7 розрізів, 6 потужних нафтопереробних заводів, кожен з них зосереджує від 300 до 500 тис. т вуглеводневого палива, енергоємність якого еквівалентна 3-5 Мт тротилу. Щорічно залізницею перевозиться понад 220 найменувань різних отруйних та вибухо- і вогненебезпечних вантажів. Згідно з цими даними сумарна площа можливого аварійного забруднення сильнодіючими отруйними речовинами може становити понад 64 тис.км² (населення ,що проживає на території забруднення,складатиме майже 18 млн.осіб).

Окремою проблемою є великомасштабне нафтохімічне забруднення підземних вод та грунтів. На сьогодні іх 197 великих водозаборів 133 розташовані в зонах впливу потенційних джерел нафтохімічного забруднення. В даний час все забруднено понад 150 джерел водопостачання в населених пунктах. Забруднені площі перевищують 30 тис.га. Гірничодобувні та збагачувальні виробництва експлуатують 2700 різного роду відвалів, на яких зосереджено 3,6 млрд. м³ порід та близько 300 великих хвостосховищ і шламонакопичувачів загальною ємністю близько 2,5 млн. м³.

Майже 1500 технічних об’єктів створюють реальну загрозу для країни та її громадян (хімічні виробництва,сховища пестицидів тощо), 144 з них потребують застосування невідкладних заходів для попередження аварійної небезпеки. Термінових профілактичних робіт потребують 300 об’єктів,аварії на яких можуть призвести до практичного загострення екологічної ситуації на усій території країни (об’єкт «Укриття »,блоки ЧАЕС, греблі хвостосховищ з об’ємом технічних відходів понад 106 т м³).

Питання щодо запобігання виникнення надзвичайних ситуацій, на жаль, вирішуються повільно. Мова знову йде про екологічний моніторинг стану довкілля,створення аналітичних центрів збору,обробки,аналізу та прогнозу моніторингової інформації з проблем охорони довкілля.

Використання та охорона надр. Сьогодні у великих масштабах використовуються земельні ресурси, корисні копалини, які видобуваються із надр землі. Велика кількість земель, що відводиться під гірничі розробки для промислового використання, майже не повертається в аграрний сектор. Незадовільно здійснюється відновлення відпрацьованих земель. При цьому якість рекультивації низька, мало земель після рекультивації придатні для сільськогосподарського виробництва,їхня родючість наполовину нижча від природної.

На сьогодні немає чіткого механізму управління та державного контролю у використанні та охороні надр. Розробка корисних копалин здійснюється більш ніж з 5000 родовищ без належного комплексного освоєння. У надрах залишається і губиться велика кількість розвіданих запасів корисних копалин. Зокрема, нафти до 70%, солей – 50%,вугілля - 40%,металів – 25%. Крім цього, щорічно видобувається з землі 2,3 млрд. т копалин,а використовується лише третина. Решта йде у відвали, шламонакопичувачі,на підсипку. Обсяг накопичених відвальних порід,відходів енергетики та промисловості перевищує 25 млрд. т , ними зайнято понад 130 тис. га сільгоспугідь. Після аварії на Чорнобильській АЕС радіонуклідами було забруднено 4,6 млн. га, з використання вилучено 119 тис га сільськогосподарських угідь.

Для більше ефективного використання корисний копалин і зменшення відходів слід запроваджувати сучасні новітні технології з комплексного використання компонентів сировинних ресурсів, переводячи виробничі процеси на безвідходне і маловідходне виробництво.

Використання та охорона водних ресурсів. Реалізація програми реформування економічної політики збалансованого використання і відтворення природних ресурсів та об’єктів у межах усіх виробничо – територіальних комплексів України пов’язана , в першу чергу, з необхідністю подолання еколого-економічних кризових явищ. Наприклад, впродовж 1999-2002 рр. використання водних ресурсів скоротилося від 28,6 млрд. м³/рід до 21,2 млрд. м³/рік. Однак істотне зменшення обсягів використання та відповідне скорочення техногенного навантаження не дали очікуваного ефекту - більша частина поверхневих вод об’єктів залишається 4-6 класів якості(від води «забрудненої» до «дуже забрудненої»). Основна причина – регіональне геохімічне забруднення водозабірних ландшафтів важкими металами, нафтохімічними продуктами, залишками мінеральних добрив тощо. На погіршення екологічного стану поверхневих водних об’єктів впливає збільшення обсягів недостатньо очищених комунально-побутових і промислових стічних вод, що є наслідком неефективності систем очищення води. Зростають обсяги скидання забруднених стічних вод у водоймища України.

Основними забруднювачами водних джерел залишаються підприємства та організації металургії,енергетики,вугільної промисловості,лісохімічного та агропромислового комплексів.

В Україні склалася диспропорція в розвитку водогінних та каналізаційних мереж. Встановлена потужність міських водогонів майже удвічі перевищує пропускну можливість очисних споруд. У даний час в усіх містах і селищах є централізовані водогони або окремі водогінні мережі, які забезпечують централізованим водопостачанням близько 70% населення. Однак не мають централізованих систем каналізації 31 місто і 317 селищ міського типу, а в 110 міських населених пунктах очисні споруди перевантажені і працюють неефективно. Крім цього, значна частина каналізаційних мереж (4,5 тис.км) перебуває в аварійному стані. Значна частина витоків води не враховується, в першу чергу через відсутність водо лічильників для по квартирного обліку її в житловому фонді.

В Україні для усунення територіальної і часової нерівномірності розподілу водо забезпечення сформовано водогосподарський комплекс, до якого входять понад 63 тис. річок загальною довжиною 206,4 тис. км , з них 90% припадає на малі ріки. Переважна більшість річок належить до басейну Чорного і Азовського морів, а 4% несуть свої води до Балтійського моря. Водні ресурси формуються переважно за рахунок стоку річок Дніпра, Дністер, Південний Буг, Сіверський Донець,Тиса, на яких створено водосховища х корисним об’ємом близько 55 млрд. м³. До 40% річкового стоку є транзитними. Питома забезпеченість річковим стоком близько 1,0 тис.м³ води на одну людину в рік близько 60% водних запасів і їхній стан продовжує погіршуватися.

Малі ріки формують значну частину гумусу, добрив та хімічних засобів захисту рослин, що змиваються в них з полів. Сюди потрапляють також відходи тваринницьких комплексів, цукрових заводів та інших підприємств. Вимагають очищення понад 25 тис. км річок. Негативний вплив на водний стан річок справляє непродумана вирубка лісів,розорювання прибережних смуг,схилів,осушення боліт.

За даними гідробіологічних спостережень з 59 контрольованих водних об’єктів Україна не має жодного витоку або водойми , котрі б відповідали фоновому стану та характеризувалися б як чисті води. Водні об’єкти переважно забруднені нафтопродуктами,фенолами,органічними речовинами,сполуками азоту та важкими металами.

В Україні виявлено понад двісті осередків забруднення підземних вод. Високий антропогенний тиск на водні ресурси та значне їх використання негативно позначається на якісному стані Чорного та Азовського морів.

Забруднення повітряного басейну. Складність нинішнього етапу економічного розвитку також пов’язана з глобальною тенденцією до зростання викидів речовин-забруднювачів у атмосферне повітря. На стан повітряного басейну впливають внутрішні стаціонарні та пересувні джерела, а також повітряні потоки з території Західної Європи. Щорічно від стаціонарних джерел забруднення в атмосферу викидається за статистичними даними понад 4,0 млн. т шкідливих речовин (у 2005 . – 4449,3 тис. т). Вловлюються та знешкоджуються лише ¾ шкідливих речовин,котрі викидаються стаціонарними джерелами забруднення, в тому числі газоподібних та рідких – менше 1/3. Викидами автотранспорту в 2005 р. становили понад 2,1 млн. т, або 48,3% від загальних викидів. Найбільше шкідливих викидів в атмосферу від стаціонарних джерел автотранспорту у Дніпропетровській,Донецькій,Запорізькій та Луганській областях. Їх питома вага від загальноукраїнських шкідливих викидів у 2005 р. становила 75,6%. Серед основних забруднювачів – енергетика,металургія,хімія,промисловість будівельних матеріалів,автотранспорт. У більш ніж половини областей автотранспорт (16) основне джерело забруднення повітряного середовища. У деяких областях України воно досягає 65-85% від загальної кількості викидів у атмосферу,зокрема у Житомирській – 81,4%,Сумській-68%,Рівненській-71,6%,Одеській-69%.

Рівень лісистості та якісний стан лісів. Екологічний стан навколишнього середовища та його здатність до відтворення природних ресурсів (водних,земельних,повітряних, біорізноманіття) значною мірою залежить від лісистої території . В даний час лісистість території України становить близько 16%, що не відповідає науково обґрунтованим нормативам (22-24%). Площа земель лісового фонду становить 10,4 млн. га,в тому числі вкрито лісом 8,6 млн. га. За останні роки лісистість збільшилась майже на 5%,однак ліси розташовані нерівномірно. У значній мірі ліси виконують захисні водоохоронні та санітарно-гігієнічні функції. Проте ліси зазнають великої шкоди від інтенсивної їх експлуатації, гинуть вони від промислових викидів та пожеж, внаслідок недбалого відведення земель під вирубки,для різноманітного будівництва. За останнє десятиріччя в Україні загинуло від промислових викидів понад 2,5 тис. га лісових насаджень. Внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС радіаційного забруднення зазнало 3,3 млн. га лісів . Обсяги захисного лісорозведення не забезпечують повного залісення непридатних для сільськогосподарського виробництва земель. Недостатнім залишаються обсяги створення полезахисних лісових смуг.

Значних збитків завдають лісові пожежі. Щорічно їх фіксується понад 2 тис., найбільше пожеж припадає на АР Крим (п’ята частина лісових площ).

Екстенсивне природокористування,нехтування екологічним обґрунтування при визначені шляхів розвитку агропромислового та лісохімічного комплексів, регулювання стоку річок,осушення боліт призвели до зниження природного потенціалу майже 70% цінних природних комплексів і ландшафтів України.

Внаслідок недостатнього фінансування та слабкої матеріально-технічної і лабораторної бази природоохоронні території не забезпечують в необхідному обсязі виконання функцій щодо збереження та відновлення рідкісних і типових видів флори і фауни.

6.2. 2.

Україна сьогодні має законодавчо визначені у програмних документах стратегії екологізації розвитку базових галузей і секторів економіки. Роль права у регулюванні взаємодії природи і суспільства полягає у встановленні науково обґрунтованих правил поведінки людини стосовно природи.

Найбільш суттєві правила такої поведінки закріплюється державою у законодавстві і стають загальнообов’язковими для виконання та дотримання нормами права, які забезпечуються державним примусом у випадку їх невиконання.

Стратегія природокористування України має бути однією з фундаментальних складових стратегії розбудови правової, демократичної держави з розвиненою ринковою економікою. Одним з таких незаперечних прав є право громадян на екологічну безпеку, яке забезпечується комплексом юридичних,економічних,технологічних і гуманітарних чинників.

Вадою чинного законодавства з охорони навколишнього середовища сьогодні те, що воно сформувалось за по ресурсною ознакою,тобто окремому регулюванню підлягають земельні,водні,гірничі,лісові, атмосферо охоронні та іншу природо відносини. Такий підхід не забезпечує комплексності в регулюванні відносин щодо природного середовища як єдиного організму.

Одним із перших законодавчих актів суверенної України був Закон «Про озорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р., який передбачає систему гарантій екологічної безпеки людини, вносить певну впорядкованість у систему управління в галузі природокористування. Він закріплює право громадян України на безпечне для життя навколишнє середовище. Це право реалізується шляхом участі громадян в розробці та здійсненні заходів щодо охорони природного середовища,раціонального використання природних ресурсів, об’єднання в громадські природоохоронні організації і отримання повної і достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища.

Цей Закон зобов’язує державні органи надавати всебічну допомогу громадянам у здійсненні природоохоронної діяльності та врахувати їхні пропозиції щодо цього. За цим Законом громадяни України мають не лише права але й обов’язки щодо збереження природи,раціонального використання її багатств,дотримання законодавства про охорону навколишнього природного середовища. У Закону встановлені принципи охорони навколишнього природного середовища :

• Пріоритетність вимог екологічної безпеки;

• Гарантування екологічно безпечного становища для життя та здоров’я людини;

• Екологізація матеріального виробництва

• Науково обґрунтоване узгодження екологічних,економічних та соціальних інтересів суспільства;

• Збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об’єктів і компонентів;

• Гласність і демократизм при прийняті рушень,реалізація яких впливає на стан навколишнього середовища,формування у населення екологічного світогляду;

• Наукова обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє середовище;

• Стягнення плати за спеціальне користування природними ресурсами, за забруднення навколишнього природного середовища та зниження якості природних ресурсів;

• Вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого сі народного співробітництва.

Цим Законом закріплюються екологічні права та обов’язки громадян України:

• Право на безпечне для життя і здоров’я навколишнє середовище;

• Участь в обговоренні проектів законодавчих актів,матеріалів щодо розміщення та реконструкції об’єктів ,які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища;

• Участь у проведенні громадської екологічної експертизи;

• Одержання повної і достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища та його вплив на здоров’я населення;

• Право на подання до суду позовів на державні органи,підприємства,установи,організації і громадян про відшкодування збитків,заподіяних здоров’ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Громадяни України забов’язані :

• берегти природу,охороняти,раціонально використовувати її багатства,здійснювати діяльність із дотриманням вимог екологічної безпеки,екологічних нормативів;

• не порушувати екологічні права та законні інтереси інших суб’єктів;

• вносити плату за спеціальне природокористування;

• компенсувати шкоду,заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище;

Закон визначає повноваження Верховної Ради та місцевих рад народних депутатів,органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Спеціальним уповноваженим органом управління в цій галузі є Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки (Мікобенбезпеки Україні),створене в 1995р.

Закон надає широкі повноваження громадським об’єднанням,зокрема:

• брати участь у проведенні спеціально уповноваженими органами перевірок виконання підприємствами,установами та організаціями природоохоронних планів і заходів;

• проводити громадську екологічну експертизу і обнародувати її результати;

• одержувати інформацію про стан навколишнього природного середовища і джерела його забруднення;

• виступати з ініціативою проведення республіканського та місцевих референдумів з питань охорони навколишнього природного середовища;

• подавати до суду позови про відшкодування збитків,заподіяних внаслідок порушення екологічного законодавства.

Законом передбачається розробка заходів : щодо екологічних вимог до розміщення ,проектування,будівництва,реконструкції,введення в дію підприємств та інших об’єктів; про застосування мінеральних добрив,засобів захисту рослин,токсичних хімічних речовин;щодо охорони навколишнього природного середовища від шкідливого біологічного впливу,шкідливого впливу фізичних факторів та радіоактивного забруднення; від забруднення виробничими,побутовими та іншими відходами.

Законом дається визначення зон надзвичайних екологічних ситуацій(екологічні катастрофи,підвищення екологічної небезпеки). Встановлена дисциплінарна,адміністративна,цивільна і кримінальна відповідальність за екологічні правопорушення.

Визначені такі правопорушення:

• порушення прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище;

• порушення норм екологічної безпеки;

• порушення вимог законодавства про проведення екологічної експертизи;

• допущення наднормативних,аварійних,залпових викидів і скидів у навколишнє природне середовище;

• самовільне використання природних ресурсів,перевищення встановлених лімітів та порушення інших вимог використання природних ресурсів;

• невжиття заходів щодо попередження та ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на навколишнє середовище;

• порушення природоохоронних вимог при зберіганні,транспортуванні,використанні,захороненні хімічних,токсичних та радіоактивних речовин,виробничих,побутових та інших відходів;

• відмова від надання своєчасної,повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища,джерел його забруднення тощо.

Законодавством закріплена обов’язковість екологічної експертизи. Позитивний її висновок є підставою для відкриття фінансування за всіма проектами і програмами,реалізація яких без такого висновку забороняється. Законом передбачаються й інші форми екологічної експертизи : громадська,наукова,які проводяться незалежно від державної. Визначена система екологічних нормативів : гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин у навколишньому середовищі,гранично допустимі й тимчасово узгодженні викиди і скиди забруднюючих речовин; гранично допустимі рівні шуму,електромагнітного випромінювання та інших шкідливих впливів,а також норми і правила радіаційної безпеки; норми і правила природокористування ,які встановлюються і вводяться у дію Міністерством охорони здоров’я та Мінекобезпеки України.

Згідно з Законом громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб(естетичних,оздоровчих,рекреаційних,матеріальних тощо).

Природні ресурси поділяють на загальнодержавні та місцеві. До загальнодержавних віднесено територіальні води,природні ресурси континентального шельфу та економічної(морської) зони і поверхневі води,що розташовані або використовуються на території більшій ніж одна область;види рослин і тварин,занесені до Червоної Книги України;природні ресурси у межах об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення;корисні копалини,за винятком загальнодержавних.

У Законі передбачено,що Україна приєднується до усіх видів міжнародного співробітництва у галузі охорони природи та раціонального використання природних ресурсів шляхом укладання відповідних угод.

• Земельний кодекс України, що прийнятий 13 березня

1992 р.,регулює охорону і раціональне використання земель. Кодексом встановлено 3 форми власності на землю: державна,кооперативна і приватна. Земельний кодекс встановив переважне надання земель ждя потреб сільського господарства з метою забезпечення раціонального використання родючих земель.

Охорона цінних і продуктивних земель(ріллі,ділянок з багаторічними насадженнями,земель природоохоронного ,рекреаційного призначення,курортів тощо) досягається встановленням особливого порядку їхнього вилучення для державних і громадських потреб. З метою охорони земель Земельний кодекс встановлює обов’язки власників земельних ділянок та землекористувачів :

• використовувати землю ефективно і відповідно до цільового призначення;

• підвищувати її родючість,застосовувати природоохоронні технології виробництва,не допускати погіршення екологічної обстановки внаслідок своєї господарської діяльності;

• здійснювати захист від водної та вітрової ерозії,забруднення та інших процесів руйнування для збереження і підвищення родючості землі.

У разі порушення вимог земельного законодавства (самовільного зайняття земельних ділянок,псування,забруднення земель,невиконання вимог природоохоронного режиму використання земель,розміщення,проектування,будівництво і введення у експлуатацію об’єктів,котрі негативно впливають на стан земель та ін.) настає адміністративна,кримінальна або цивільна відповідальність згідно з законодавством країни.

• Водний кодекс України забезпечує правову охорону вод від

забруднення,засмічення і виснаження та регулює порядок їхнього використання.

Водним кодексом передбачено пріоритет питтєвого і побутового водокористування. Для охорони вод,які використовуються для питних і побутових потреб,курортних лікувальних і оздоровчих потреб,встановлюються округи і зони санітарної охорони із суворим режимом використання,а також водоохоронні зони лісів.

У кодексі закріплені обов’язки водокористувачів щодо раціонального використання водних об’єктів,економічного витрачання води,відновлення і поліпшення її якості. Власники засобів водного транспорту,лісосплавні організації не повинну допускати забруднення і засмічення вод внаслідок впливу масел,хімічних речовин,нафтопродуктів тощо.

У галузі сільського господарства ви користувачі повинну попереджувати забруднення вод мінеральними добривами і отрутохімікатами. Водним кодексом встановлена адміністративна або кримінальна відповідальність за порушення водного законодавства (самовільне захоплення водних об’єктів,забруднення і засмічення вод,без господарське використання вод,введення в експлуатацію підприємств та інших об’єктів без споруд,які попереджують забруднення і засмічення вод тощо). Водним кодексом передбачено відшкодування збитків,які заподіяні порушеннями водного законодавства.

• Лісовий кодекс України регулює відносини з охорони і

відтворення лісів,посилення їх корисних властивостей та підвищення продуктивності,раціонального використання лісів за метою задоволення потреб суспільства у лісових ресурсах.

У кодексі визначені основні завдання,вимоги і зміст організації лісового господарства,критерії поділу лісів на дві групи за їхнім екологічним і господарським призначенням ; встановлений порядок та види загального і спеціального використання лісових ресурсів,права і обов’язки лісокористувачів,порядок охорони,захисту,раціонального використання та відновлення лісів.

Усю відповідальність за порушення лісового господарства несуть особи,винні у :

• Незаконній вирубці та пошкодженні дерев і чагарників

• Порушення вимог пожежної безпеки у лісах,знищенні або пошкоджені лісу внаслідок підпалу або необережного поводження з вогнем;внаслідок забруднення лісу хімічними та радіоактивними речовинами,виробничими і побутовими відходами,стій мини водами та іншими видами шкідливого впливу;

• Порушенні строків лісовідновлення;

• Знищенні або пошкодженні лісових культур,сіянців або саджанців у лісових розсадниках і на плантаціях,а також природного підросту та самосіву на землях,призначених для відновлення лісу тощо.

• Кодекс України про надра регулює гірничі відносини з метою

забезпечення раціонального та комплексного використання надр для задоволення потреб суспільства у мінеральній сировині,для охорони надр,гарантування безпеки людей,майна,навколишнього природного середовища при користуванні надрами.

У кодексі дано визначення поняття про надра,порядок і види користування надрами,основні вимоги у галузі охорони надр. Такими вимогами,зокрема,є :

• Забезпечення повного і комплексного геологічного вивчення надр;

• Дотримання встановленого законодавством порядку надання надр у користування;

• Раціональне вилучення і використання корисних копалин і наявних у них компонентів;

• Недопущення шкідливого впливу робіт,пов’язаних з користуванням надрами;

• Охорона родовищ корисних копалин від затоплення,обводнення,пожеж та інших факторів,що впливають на якість корисних копалин і промислову цінність родовищ або ускладнюють їхню розробку.

Кодекс про надра встановлює перелік правопорушень законодавства про надра,які тягнуть за собою дисциплінарну,адміністративну,цивільну та кримінальну відповідальність згідно з законодавством України,зокрема:

• Самовільне користування надрами;

• Порушення норм,правил і вимог щодо проведення робіт з геологічного вивчення надр;

• Вибіркове вироблення багатих ділянок родовищ,що призводить до наднормативних витрат корисних копалин;

• Наднормативні витрати і пошкодження якості корисних копалин при їхньому добуванні;

• Пошкодження родовищ корисних копалин;

• Невиконання правил охорони надр та вимог щодо безпеки людей,майна і навколишнього природного середовища стосовно шкідливого впливу робіт,пов’язаних з користуванням надрами.

• Закон України про охорону атмосферного повітря. Цей закон

спрямований на збереження сприятливого стану атмосферного повітря,його відновлення і поліпшення для забезпечення екологічної безпеки людини,а також відвернення шкідливого впливу на навколишнє природне середовище.

Законом встановлені екологічні нормативи у галузі охорони атмосферного повітря,екологічної безпеки атмосферного повітря (гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у атмосферному повітрі,гранично допустимих викидів забруднюючих речовин для кожного стаціонарного і пересувного джерела викиду).

Закон регулює діяльність,що впливає на погоду і клімат. Підприємства,які своєю діяльністю впливають на кліматичні умови,повинні скорочувати і в подальшому повністю припинити виробництво та використання речовин,що шкідливо впливають на озоновий шар або можуть призвести до негативних змін клімату. Закон встановлює вимоги щодо охорони атмосферного повітря при видобуванні корисних копалин,при застосуванні засобів захисту рослин,міндобрив та інших препаратів; при розміщенні й розвитку міст та інших населених пунктів; при погодженні місць забудови,проектів будівництва і реконструкції підприємств та інших об’єктів,які впливають на стан атмосферного повітря.

Законом встановлені види і перелік порушень законодавства про охорону атмосферного повітря :

• Порушення прав громадян на екологічно безпечний стан атмосферного повітря;

• Перевищення лімітів та нормативів гранично допустимих викидів шкідливих речовин у атмосферне повітря,гранично допустимих рівнів шкідливого впливу на атмосферу повітря фізичних і біологічних факторів;

• Здійснення незаконної діяльності,яка негативно впливає на погоду і клімат;

• Невиконання розпоряджень і приписів органів,які здійснюють контроль за станом атмосферного повітря.

Особи,винні у порушенні законодавства про охорону атмосферного повітря,несуть дисциплінарну,адміністративну або кримінальну відповідальність та повинну відшкодувати збитки,заподіяні внаслідок правопорушень.

• Закон «Про природно-заповідний фонд України» визначає

правові основи організації охорони і використання природно-заповідного фонду ,відтворення його природних комплексів і об’єктів. До природно-заповідного фонду належать природні заповідники,біосферні заповідники,національні природні парки,регіональні ландшафтні парки,заказники,пам’ятки природи,заповідні урочища,,ботанічні сади,дендрологічні парки,парки- пам’ятки садово- паркового мистецтва. Вони мають особливу природоохоронну,наукову,естетичну,рекреаційну та інші цінності і виділені з метою збереження природних різноманітності ландшафтів ,генофонду рослинного і тваринного світу,підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища. Цей фонд охороняється відповідно до цього закону як національне надбання,щодо якого встановлюється особливий режим охорони,відтворення і використання.