Запитання і завдання

1. Значення будівельного комплексу та його склад.

2. Які фактори впливають на розміщення підприємств будівельного комплексу України?

3. Де найкращі умови для розвитку цементної промисловості?

4. Охарактеризуйте обслуговуючі галузі будівельного комплексу.

5. Де розміщені найбільші підприємства по виробництву віконного скла та фарфорової промисловості?

Тема 3.9. Агропромисловий комплекс (апк)

3.9.1. Значення і склад агропромислового комплексу.

3.9.2. Сільське господарство – головна складова АПК.

3.9.3. Функціональна структура АПК.

3.9.4. Територіальна структура АПК.

3.9.5. Проблеми і перспективи галузі.

Рекомендована література: 1, 2, 5, 14, 15, 16, 18, 20, 26, 27, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 58, 60, 61, 65, 66, 67, 73, 75.

3.9.1. Агропромисловий комплекс розвивається на основі агропромислової інтеграції і відіграє важливу роль у більшості країн світу. Він виконує важливу суспільну функцію – забезпечує населення продуктами харчування. Агропромисловий комплекс – один з найбільших і найважливіших секторів економіки України. Від його розвитку залежить стан економіки і продовольча безпека держави, розвиток внутрішнього і зовнішнього ринків, рівень життя населення. Україна здавна є землеробською країною, характеризується сприятливими економічними та природними умовами для розвитку сільського господарства і має великий споживчий ринок продуктів харчування. Саме агропромислові підприємства займали провідне місце в її господарстві. Навіть у другій половині ХХ століття при великій структурній диверсифікації виробництва агропромисловий комплекс залишався одним з провідних міжгалузевих виробничих комплексів в Україні. До його складу входить майже 100 виробництв.

АПК України дає 95% продовольчих ресурсів, за рахунок його продукції формується понад 2/3 фонду споживання, він дає майже 30% національного доходу країни, займає близько 25% працюючих. Продукція АПК в експортному потенціалі становить 26,5%, в тому числі сільського господарства –14%, харчової і переробної промисловості –12,5%. На сільське господарство припадає близько 20% загального обсягу валового продукту держави. Майже в третині областей України АПК займає чільне місце у господарстві згідно з часткою у валовому внутрішньому продукті. У світовому масштабі Україна виділяється виробництвом цукрових буряків, соняшнику, картоплі.

Роль АПК у забезпеченні національної і продовольчої безпеки суспільства є визначальною.

АПК – це сукупність взаємопов’язаних галузей народного господарства, зайнятих виробництвом, промисловою переробкою, зберіганням, транспортуванням та реалізацією готової продукції сільськогосподарського походження.

До складу АПК входять:

1. сільське господарство, що ділиться на галузі рослинництва і тваринництва, зайняті виробництвом сільськогосподарської продукції;

2. галузі, що виробляють засоби виробництва для потреб АПК (сільськогосподарське машинобудування, виробництво мінеральних добрив та інших хімічних засобів, продовольче машинобудування, мікробіологічна та комбікормова промисловість та ін.);

3. галузі виробничої та соціальної інфраструктури (заготівля, зберігання, транспортування і реалізація продукції, науково- дослідні організації, підготовка кадрів);

4. галузі промислової переробки сільськогосподарської продукції (м’ясна, молочна, борошномельно - круп’яна промисловість, легка промисловість по переробці сільськогосподарської сировини та ін.)

Важливою складовою АПК є продовольчий комплекс – сукупність галузей, пов’язаних з виробництвом продуктів харчування рослинного і тваринного походження для задоволення біологічних потреб людей. У продовольчий комплекс входять такі підкомплекси: зернопродуктовий, бурякоцукровий, картоплепродуктовий, плодоовочепродуктовий, олійнопродуктовий, винограднопродуктовий, тютюнопромисловий, хмелепромисловий, м’ясопродуктовий, яйцепродуктовий, рибопродуктовий, бджолопродуктовий. Крім продовольчого комплексу, в АПК виділяють непродовольчий, або комплекс виробництва товарів побутового споживання. До нього належать ті галузі, що виробляють групу товарів, призначених для задоволення потреб населення в одязі, взутті, тканинах та інших виробах (вовнопромисловий, шкірянопромисловий, хутропромисловий, шовкопромисловий підкомплекси).

Основою формування спеціалізованих АПК є агропромислові цикли (АПЦ). АПЦ – поєднання взаємопов’язаних стадій одного виробничого процесу, що охоплює виробництво, переробку і реалізацію сільськогосподарської продукції.

Агропромислові цикли – це результат процесу вертикальної інтеграції, що передбачає розвиток внутрігалузевих та міжгалузевих зв’язків на різних стадіях виробництва. В залежності від ступеня інтегрування в агропромисловій сфері виділяють декілька форм агропромислової інтеграції.

Агропромислові підприємства – поєднання виробництва сільськогосподарської продукції з її переробкою на підсобних підприємствах в окремих господарствах.

Агропромислові фірми – форми організації виробництва на базі великих сільськогосподарських підприємств, зайнятих виробництвом, переробкою і реалізацією сільськогосподарської продукції.

Агропромислові об’єднання – форма організації виробництва на основі інтеграції самостійних сільськогосподарських і промислових підприємств та обслуговуючих організацій.

Агропромислові комбінати – форма виробництва й управління, де інтегруються сільське господарство, переробна промисловість і обслуговуючі галузі в єдиній територіальній, виробничо – технологічній, соціально - економічній і організаційній системі. В комбінаті обов’язковим є спільне управління, планування і централізація всіх служб, необхідних для його функціонування.

На розвиток АПК мають вплив суспільні та природні фактори. Суспільні фактори: рівень розвитку продуктивних сил і науково-технічний прогрес, рівень господарського освоєння території, характер розселення і забезпеченість трудовими ресурсами, зростання потреб населення у продуктах харчування. При оцінці впливу суспільних факторів на формування АПК слід виділити матеріально-технічну базу (оснащеність технікою сільського господарства), забезпеченість його галузей хімічними та біологічними засобами захисту рослин, рівень впроваджень нових технологій у переробну промисловість). Оцінка природно-географічних факторів передбачає врахування агрокліматичних ресурсів, якості ґрунтів, забезпеченості водними ресурсами.

3.9.2. У галузевій структурі АПК України провідне місце займає сільське господарство. Саме в аграрному секторі зайнято майже 70% працівників середнього віку та виробляється більше 65% АПК. У галузевій структурі сільського господарства розвиваються рослинництво і тваринництво. В Україні розвинуто більшість галузей рослинництва і тваринництва зони помірно – континентального клімату. На рослинництво припадає понад 52%, на тваринництво – близько 48%.

Рослинництво представлено рільництвом, луківництвом, овочівництвом і садівництвом. У структурі посівних площ провідне місце займають зернові і технічні культури – понад 50%. На кормові припадає 37%, решта – на картоплю та овоче-баштанні культури.

Провідне місце в рослинництві займає зернове господарство. Саме зернові культури є основними в усіх сільськогосподарських зонах, особливо в Лісостепу, а посівна площа складає майже половину їх загальної кількості. Головною зерновою культурою, яка займає 50% посівних площ, відведених у цих зонах під зернові, є озима пшениця. У Поліссі її посівні площі набагато менші. Друге місце серед зернових займає озиме жито. Основні райони його поширення – Полісся і Західний Лісостеп. На невеликих площах в Україні вирощують гречку – дуже цінну продовольчу культуру, також просо і рис. Більше 40% валової продукції зернових складають фуражні культури: ячмінь, овес, кукурудза та ін. Вони використовуються як у кормовиробництві так і частково як продовольчі.

Технічні культури – цукрові буряки, соняшник, льон – довгунець займають понад 12% у структурі посівних площ України. Центральне місце серед технічних культур посідають цукрові буряки. У їх розміщенні вирішальним є природний фактор. Більше 75% посівних площ зосереджено в основній зоні вирощування цукрового буряка - Лісостепу та прилеглих до нього районах Степу і Полісся. Найбільша концентрація їх спостерігається у Вінницькій, Хмельницькій, Тернопільській, Черкаській та Чернівецькій областях.

До провідних технічних культур на півночі належать картопля, льон, конопля. Льон-довгунець вирощують на Поліссі і Прикарпатті, а льон-кудряш – у степових областях. Посівні площі соняшнику, основної олійної культури, припадають на області степової і лісостепової зон: Запорізьку, Полтавську, Дніпропетровську, Одеську, Донецьку, Луганську та Кіровоградську.

З інших технічних культур вирощуються ефіроолійні (троянда, м’ята, коріандр, лаванда, кмин); лікарські (шавлія, валеріана, звіробій, ромашка та ін.) Вирощують їх в Криму.

Овочівництво поширене скрізь, але найбільше розвинуте воно навколо великих міст та в промислових районах. Картоплю вирощують переважно на Поліссі та у Лісостепу; помідори, перець, баклажани, баштанні культури – у південних областях. Виноградні насадження зосереджені у Криму, Закарпатті та в областях Причорномор’я. В Поліссі і Лісостепу вирощують полуницю, смородину, малину. Садівництво розвинене на всій території України, але найбільше у Придністров’ї, Криму та у Закарпатті.

Головними галузями тваринництва є скотарство, свинарство, птахівництво та вівчарство. Їх частка у виробництві м’яса неоднакова, 47% становить яловичина і телятина, 35% - свинина. Менше значення мають конярство, хутрове звірництво, бджільництво, ставкове рибництво, шовківництво тощо. Розвиток тваринництва залежить, насамперед, від кормовиробництва, яке складається з польового, лукопасовищного і промислового виробництва кормів. Водночас окремі галузі тваринництва прив’язані до м’ясо-молочної, цукрової, крохмале-патокової промисловості (використання відходів). Тобто, важливим джерелом кормів є: 1) кормовиробнича промисловість; 2) вирощування кормових, зернофуражних культур; 3) відходи, перш за все харчової промисловості.

Скотарство не лише основний постачальник м’яса і молока, але й сировини для розвитку легкої промисловості, органічних добрив. в усіх природно-кліматичних зонах України є провідною галуззю. Воно має чотири напрями: молочний, м’ясо-молочний, м’ясний, вирощування молодняка для відгодівлі у спеціалізованих господарствах. Кількість корів з розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь коливається від 10,5 гол. у господарствах зони Степу до 36,3 гол. у зоні Карпат. Максимальних величин густота великої рогатої худоби досягає в приміських АПК (де переважає молочно-м’ясний напрямок). Якщо прийняти середній по Україні обсяг виробництва молока на душу населення за рік за 100%, то на Поліссі він становитиме 158%, у Лісостепу –117, Карпатах –119, Степу –65%.

Свинарство набуло переважного розвитку в районах інтенсивного землеробства (Лісостеп і Степ). Це Вінницька, Київська, Черкаська, Хмельницька, Закарпатська, Чернівецька області. Для відгодівлі свиней широко використовують концентровані корми. В районах Лісостепу свинарство має м’ясо-сальну, а у Степу – сальну спеціалізацію.

Вівчарство поширене у степових областях (тонкорунне і напівтонкорунне), в Карпатах (грубововняне), птахівництво розвивається навколо великих міст, а також поблизу промислових і рекреаційних центрів. Дедалі більшого значення набуває ставкове рибництво, бджільництво, звірівництво і шовківництво.

На території України залежно від природних, економічних та історичних умов склалися такі основні зони спеціалізації сільського господарства: Полісся, Лісостеп, Степ (зональні агропромислові територіальні комплекси). Крім того, виділяють передгірні та гірські райони Українських Карпат і передгірні та гірські райони Криму.

Поліська сільськогосподарська зона охоплює Волинську, Рівненську, більшу частину Житомирської, північні райони Київської, Чернігівської і Сумської областей (19% території України). У структурі сільського господарства частка тваринництва становить 65%, рослинництва – 35%. Тут розвиваються молочно-м’ясне скотарство, свинарство, льонарство, картоплярство і зернове господарство. Із зернових культур найбільш поширені озиме жито і гречка, а також овес, пшениця; з технічних – льон -довгунець, хміль, коноплі, картопля, овочі; трав - люпин і конюшина. Полісся виробляє молоко і м’ясо, льоноволокно, понад 1/3 картоплі і майже 1/10 частину зерна від загального їх виробництва в країні.

Лісостепова сільськогосподарська зона займає частину Львівської і Чернівецької областей, східну частину Івано-Франківської, Тернопільську, Хмельницьку, Вінницьку області, північну частину Кіровоградської області та Черкаську, Полтавську й Харківську області (34% території України). Спеціалізація її цукрово – буряково - зернова з м’ясо-молочним скотарством і свинарством. В межах лісостепу виробляється 70% цукрових буряків, 50% молока, 50% м’яса і приблизно 40% зерна. Основна зернова культура тут – озима пшениця, кукурудза, ячмінь, гречка, просо. З технічних культур основною є цукрові буряки, вирощують також соняшник, коноплі, поширені овочі й картопля. Добре розвинене садівництво. Розводять велику рогату худобу, свиней, птицю. Розвивається шовківництво, бджільництво.

Степова сільськогосподарська зона охоплює всі південні області, або майже 40% території України. Тут виробляється основна кількість зерна в країні, найважливішими зерновими культурами є озима пшениця і кукурудза. Зернові займають половину посівних площ, а посіви соняшнику – понад 80% в Україні. Розвинене садівництво, виноградарство і баштанництво. Скотарство має м’ясо-молочний напрям, а в приміських районах - молочний. Свинарство розвивається у двох напрямках – м’ясо-сальному (північні степові райони) і сальному (південні степові райони). В ряді районів розвинуте вівчарство.

Передгірні та гірські райони Українських Карпат охоплюють частину Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької областей та Закарпатську область. У гірських районах розводять велику рогату худобу, займаються вівчарством, є невеликі посіви зернових (жита, вівса, ячменю і технічних (льону-довгунця) культур, картоплі. У передгірних районах висівають жито, пшеницю, кукурудзу, картоплю, льон – довгунець, трави, а в тваринництві переважає розведення великої рогатої худоби. У Закарпатті розвивається багатогалузеве сільське господарство: висівають озиму пшеницю, кукурудзу, тютюн; поширене садівництво й виноградарство; розвивається продуктивне тваринництво.

Передгірні та гірські райони Криму займають південну частину півострова. Сільське господарство тут спеціалізується на розвитку тваринництва, особливо вівчарства. В долинах і передгір’ях займаються садівництвом, виноградарством, овочівництвом, тютюнництвом, вирощують ефіроолійні культури (троянду, шавлію, лаванду). На Південному узбережжі вирощують високоякісні сорти винограду, деякі субтропічні культури.

Навколо великих міст формуються приміські овочево-молочні зони.

3.9.3. Функціональна структура АПК відображає основні виробничо-технологічні зв’язки та функціональні ланки з вирощування і переробки сільськогосподарської продукції. Основні функціональні ланки АПК – це спеціалізовані агропромислові комплекси, що об’єднують виробничі взаємопов’язані підприємства з вирощування, заготівлі, зберігання, транспортування, переробки і реалізації певного виду сільгоспсировини. Виділяються дві інтегровані групи спеціалізованих АПК:

1. рослинницькі (зернопромисловий, бурякоцукровий, плодоовочеконсервний, картоплеспиртовий, виноградарський, льонопромисловий та ін.) ;

2. тваринницькі (м’ясо-, молоко-, птахопромисловий комплекси та рибоконсервний).

На базі виробництва сільськогосподарської сировини в усіх зональних АПК розвинуті різні галузі переробної промисловості (понад 20). Всі вони використовують сільськогосподарську сировину, мають подібну технологію і спільне призначення готової продукції.

За призначенням продукції галузі переробної ланки промисловості в АПК можна поділити на дві групи:

1. ті, що зайняті виробництвом готових продуктів для населення;

2. ті, що виробляють напівфабрикати як для виробничого, так і особистого споживання.

Особливо важливим є зернопромисловий підкомплекс. Забезпечення країни власним зерном та її експортні можливості завжди вважалися стратегічно важливими для її економічної незалежності. В Україні під зерновими зайнято майже 45% усіх посівних площ України. Зернові культури представлені пшеницею, кукурудзою, житом, ячменем, вівсом, просом, рисом тощо.

Переробна промисловість зернопромислового спеціалізованого АПК має досить розгалужену структуру і відіграє важливу роль у харчовій промисловості. Вона охоплює борошномельну, круп’яну, хлібопекарську, макаронну, кондитерську галузі Орієнтується на сировинний та споживчий фактор.

Провідне місце в АПК України займає і цукровобуряковий комплекс. Він об’єднує майже 180 цукрових і цукрорафінадних заводів, які тяжіють до сировинної бази та зосереджені, переважно, у центральних та східних областях лісостепової зони.

Розповсюджений потужний з розгалуженою структурою, достатньо територіально диференційований плодоовочеконсервний комплекс. Він включає виробництва з вирощування овочів, фруктів і ягід, сушильні та консервні цехи і комбінати. Теплично-парникові господарства зосереджені у приміських АПК.

Основою олійножирового комплексу є виробництво та переробка соняшника. У цей комплекс входять також маргаринові, миловарні заводи, жирові комбінати.

Льонопромисловий комплекс об’єднує вирощування, первинну обробку льону та виробництво лляних тканин. Розміщується на Поліссі та у Прикарпатті.

Виноградо-виноробне виробництво зосереджено на півдні України, в Криму та Закарпатті.

Основою формування тваринницько-промислового комплексу є скотарство, свинарство і птахівництво. Провідні ланки – молокопромисловий і м’ясопромисловий АПК.

В структурі виробництва м’яса 45% припадає на яловичину і телятину, 35% – на свинину. М’ясний і м’ясо-молочний напрями переважають у Лісостепу і Степу.

До складу молокопромислового комплексу, крім молочного, входять маслопереробні, молочноконсервні, сировинні й обслуговуючі виробництва. Основними виробниками масла є Київська, Вінницька і Чернігівська області.

Залежно від впливу сировинного та споживного факторів галузі первинної переробки сільськогосподарської сировини розміщуються в районах її виробництва (цукрова, спиртова, консервна, маслоробна, крохмале-патокова, олійна); в районах споживання готової продукції (молочна, хлібопекарна, кондитерська); одночасно орієнтуються на сировинні бази і споживача (м’ясна, борошномельно-круп’яна).

3.9.4. До дослідження територіальної структури застосовують декілька підходів. Найбільш прийнятний з них грунтується на вивченні основних форм територіального зосередження виробничо взаємопов’язаних сільськогосподарських, промислово-переробних та інфраструктурнообслуговуючих підприємств. Залежно від масштабу зайнятої території та складності її морфології виділяється декілька рангів елементів територіальної структури АПК України:

а) агропромисловий пункт (центр) – переробка в одному населеному пункті одного або кількох видів сільськогосподарської сировини, виробленої сільськогосподарськими підприємствами місцевої сировинної зони. Якщо переробляють один вид продукції, то це називають агропромисловим пунктом, якщо кілька – агропромисловим центром;

б) агропромисловий кущ – компактне розміщення на невеликій території агропромислових пунктів і центрів з їх сировинними зонами;

в) агропромисловий вузол – система компактно розміщених агропромислових підприємств і кущів навколо міста (обласного чи районного центру);

в) агропромислова зона – система агропромислових підприємств, кущів і вузлів, що сформувалися на значній, порівняно однорідній за природно - і соціально – географічними умовами території (зональний агротериторіальний комплекс, сільськогосподарський район).

Залежно від складу взаємопов’язаних підприємств ці вузли, райони та зони можуть бути або спеціалізованими, або інтегральними. У першому випадку ми виділяємо лише сільськогосподарські, промислові та інфраструктурні підприємства одного профілю, одного спеціалізованого АПК: бурякоцукрові, зернопромислові, плодоовочеконсервні, м’ясопромислові і т.д. У другому випадку в інтегральний агропромисловий вузол, район, зону об’єднуються всі підприємства території, пов’язані з вирощуванням, зберіганням, переробкою, транспортуванням, збутом і т.д. сільськогосподарської продукції.

В Україні сформувалися три інтегральні агропромислові зони – Поліська, Лісостепова і Степова. Основою їх виділення стали сільськогосподарські зони з відповідною спеціалізацією сільськогосподарського виробництва.

Поліська агропромислова зона охоплює північну частину Львівської, Волинську, Рівненську, більшу частину Житомирської, значну частину Київської, Чернігівської та Сумської областей, займаючи майже 19% площі України. Для цієї зони характерний помірний клімат з достатньою зволоженістю, дерново-підзолистий ґрунтовий покрив. Такі природні умови визначили виробничу спеціалізацію сільського господарства та інших галузей, що функціонально пов’язані з ним. Основний зональний тип сільського господарства на Поліссі – поєднання скотарської і льонарської спеціалізації з виробництвом картоплі і жита. На Полісся припадає більше 90% виробництва льону-довгунця, більше 40% картоплі, 20-25% молока і м’яса в Україні. Тут в основному розвиваються молокопереробні, м’ясопереробні, плодоовочеконсервні картопляно-крохмало-спиртові, льонопереробні спеціалізовані комплекси.

Лісостепова агропромислова зона охоплює значну частину Львівської і Чернівецької областей, східну частину Івано-Франківської, Тернопільську, Хмельницьку, Вінницьку області, південну частину Житомирської, Київської, Чернігівської та Сумської, південну частину Кіровоградської, Черкаську, Полтавську, Харківську області. Вона займає близько 34% площі України. Ця зона характеризується порівняно з Поліссям значно вищою розораністю земель (частка ріллі в загальній земельній площі становить 70%, що удвічі більше, ніж на Поліссі).

У Лісостепу виробляється майже 70% цукрових буряків, 39% зерна, 46% картоплі. Це найбільш інтенсивна сільськогосподарська зона – на одиницю площі ріллі припадає найбільший обсяг виробництва сільськогосподарської продукції.

Основний зональний тип господарства в Лісостепу – скотарський, цукробуряковий, зерновий. Головною зерновою культурою є озима пшениця, а технічною – цукрові буряки. Значні площі займають тут кукурудза, ячмінь, гречка, просо, з технічних – коноплі, озимий ріпак, соняшник. Поширені картопля та овочеві культури. На Лісостеп припадає більша частка товарного виробництва фруктів (яблук, груш, вишень, слив).

Кормові ресурси зони сприяють розвитку тут молочно-м’ясного скотарства. На 100 га сільськогосподарських угідь припадає 40-50 голів ВРХ, стільки ж свиней. Тут виробляється більше половини м’яса, молока, яєць.

На основі зональної спеціалізації сільського господарства функціонують цукробурякові, плодоовочеконсервні, зернові, картопляно-спиртові, молочно - і м’ясопереробні комплекси. У західній частині зони розвиваються також тютюново-ферментаційні, а в східній – олійножирові комплекси.

Степова агропромислова зона охоплює Миколаївську, Херсонську, Запорізьку, Дніпропетровську, Донецьку, Луганську, більшу частину Одеської, південні райони Кіровоградської, Полтавської, Харківської областей і Республіку Крим. Вона займає близько 40% відсотків площі України. Степова зона характеризується найбільшою розораністю земель, із яких більш ніж 90% становлять чорноземи. Степ дає близько 48% виробництва зерна, 100% рису, 81% соняшнику, 96% винограду.

Степ – основний виробник товарного зерна (озимої пшениці, кукурудзи, ячменю). Вирощують тут соняшник, льон-кудряш, рицину, сою, арахіс, рис, лікарські, ефіроолійні, баштанні культури. Розвинені садівництво і виноградарство. Недостатньо продуктивна природна кормова база стримує розвиток тваринництва (показники поголів’я, худоби та свиней в розрахунку на одиницю площі нижчі ніж в інших землях).

Основний функціональний тип господарства (скотарсько-зерновий з виробництвом соняшнику) зумовив розвиток тут плодоовочеконсервних, олійножирових, виноградарсько-переробних, ефіроолійних, молоко- і м’ясопереробних комплексів.

Крім вказаних зональних елементів територіальної структури АПК у межах України формуються також азональні, пов'язані, головним чином з територіальною концентрацією міського населення в окремих поселеннях і на агломерованих територіях. Це призводить до розвитку приміського типу сільського господарства, зорієнтованого на задоволення потреб міста в малотранспортабельній продукції щоденного вжитку (молоко, овочі, яйця, птиця і т.д.).

Зміни, що відбуваються в АПК, впливають і на його територіальну структуру. Основний напрямок таких змін – поглиблення зональної спеціалізації сільського господарства на основі повного використання природних особливостей території та вже сформованих трудових навичок населення, а також більш рівномірного розміщення переробних і обслуговуючих підприємств малої потужності.

3.9.5. Програма розвитку АПК на 1996-2005 р.р. передбачає нарощування агропромислового потенціалу країни. При цьому повинні вирішуватися не лише питання вдосконалення системи технологій землеробства та меліорації земель, але і проблеми вдосконалення виробничих відносин, розвиток різних форм власності.

До основних проблем розвитку АПК можна віднести:

• впровадження багатоукладної системи власності;

• застосування ефективних систем землекористування;

• впровадження сучасних технологій вирощування сільськогосподарських культур;

• розвиток вітчизняного виробництва сучасних сільськогосподарських машин, зокрема, засобів малої механізації;

• розширення виробництва добрив, гербіцидів тощо;

• запровадження комплексних агрохімічних та лісових меліорацій;

• розвиток виробничої та соціальної інфраструктури для підйому сільської місцевості;

• державна підтримка АПК через переорієнтацію кредитно-фінансової, податкової і цінової політики на підтримку сільськогосподарського виробника.