- •Коропатник т.В. Регіональна економіка Чернігів, 2011
- •Рекомендовано
- •Передмова
- •Розділ і теоретичні засади регіональної економіки
- •Тема 1.1. Предмет, метод і завдання дисципліни “Регіональна економіка”
- •Запитання і завдання для самоконтролю:
- •Тема 1.2 Закономірності, принципи і фактори розміщення продуктивних сил та формування економічних регіонів
- •Запитання й завдання
- •1. Яка відповідність економічних законів і закономірностей рпс?
- •Тема 1. 3. Наукові методи аналізу територіальної організації господарства
- •Де Вс і Вм – вартість сировини, матеріалів, палива, енергії та інших предметів праці й амортизаційних відрахувань,грн.;
- •Запитання і завдання
- •Тема1. 4. Економічне районування та територіальна організація господарства
- •Фактичний рівень комплексності визначають за формулою:
- •Запитання та завдання
- •Тема 1.5. Регіони у системі територіального поділу праці
- •Запитання і завдання
- •Тема 1.6. Наукові основи державної регіональної економічної політики
- •Запитання й завдання
- •Тема 2.1. Ресурсно- трудовий потенціал економіки України
- •Запитання та завдання
- •Тема 2.2. .Природно-ресурсний потенціал України і його економічна оцінка при розміщенні продуктивних сил
- •Запитання і завдання.
- •Розділ ііі Розвиток і розміщення продуктивних сил України
- •Тема 3.1. Народногосподарський комплекс України
- •Запитання та завдання
- •Тема 3.2. Промисловість України
- •Запитання та завдання
- •Тема 3.3. Міжгалузеві комплекси. Паливно-енергетичний комплекс України
- •Запитання та завдання
- •Тема 3.4. Металургійний комплекс
- •Запитання та завдання
- •Тема 3.5. Машинобудівний комплекс
- •Запитання та завдання
- •Тема 3.6. Хімічний комплекс України
- •Запитання та завдання
- •Тема 3.7. Лісовиробничий комплекс України
- •Запитання й завдання
- •Тема 3.8. Будівельний комплекс
- •Запитання і завдання
- •Тема 3.9. Агропромисловий комплекс (апк)
- •Запитання та завдання
- •Тема 3.10 Комплекс з виробництва непродовольчих товарів народного споживання
- •Запитання та завдання
- •Тема 3.11 Транспортний комплекс
- •Запитання та завдання
- •IV розділ Територіальна організація народного господарства
- •Тема 4.1 Західний економічний макрорайон
- •Запитання та завдання
- •Тема 4.2. Східний економічний макрорайон
- •Запитання та завдання
- •Тема 4.3 Південний економічний макрорайон
- •Запитання та завдання
- •Тема 4.4. Мезорайонування України (за є.І. Качаном)
- •4.4.1. Донецький економічний район
- •4.4.2. Придніпровський економічний район
- •4.4.3. Північно-Східний економічний район
- •4.4.4. Столичний економічний район
- •4.4.5. Подільський економічний район
- •4.4.6. Центральноукраїнський економічний район
- •4.4.7. Карпатський економічний район
- •4.4.8. Волинський економічний район
- •4.4.9. Причорноморський економічний район
- •Розділ V зовнішні зв’язки
- •Тема 5.1. Зовнішні зв’язки
- •Запитання та завдання
- •Розділ VI екологія. Економіка природокористування та охорони навколишнього природного середовища
- •Тема 6.1. Наукові засади раціонального природокористування
- •6.1.3. Перспективні напрями раціонального природокористування
- •Тема 6. 2. Економічний моніторинг та система екологічної інформації
- •6.2..3. Організація служб охорони навколишнього природного
- •Тема 6.3. Економічний механізм природокористування та охорони навколишнього середовища
- •Тема 6.4. Економічна та соціальна ефективність природоохоронної діяльності.
- •Запитання і завдання для самоконтролю:
- •Тема 6..5.Світовий досвід і міжнародне співробітництво у сфері охорони навколишнього природного середовища.
- •6.5.4. України основним напрямом розвитку й удосконалення законодавчої бази є його гармонізація з європейським, яка визначена на Копенгагенському саміті Європейської Ради у червні 1993 р.
- •Список рекомендованої літератури
Запитання і завдання
-
Значення будівельного комплексу та його склад.
-
Які фактори впливають на розміщення підприємств будівельного комплексу України?
-
Де найкращі умови для розвитку цементної промисловості?
-
Охарактеризуйте обслуговуючі галузі будівельного комплексу.
-
Де розміщені найбільші підприємства по виробництву віконного скла та фарфорової промисловості?
Тема 3.9. Агропромисловий комплекс (апк)
3.9.1. Значення і склад агропромислового комплексу.
3.9.2. Сільське господарство – головна складова АПК.
3.9.3. Функціональна структура АПК.
3.9.4. Територіальна структура АПК.
3.9.5. Проблеми і перспективи галузі.
Рекомендована література: 1, 2, 5, 14, 15, 16, 18, 20, 26, 27, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 58, 60, 61, 65, 66, 67, 73, 75.
3.9.1. Агропромисловий комплекс розвивається на основі агропромислової інтеграції і відіграє важливу роль у більшості країн світу. Він виконує важливу суспільну функцію – забезпечує населення продуктами харчування. Агропромисловий комплекс – один з найбільших і найважливіших секторів економіки України. Від його розвитку залежить стан економіки і продовольча безпека держави, розвиток внутрішнього і зовнішнього ринків, рівень життя населення. Україна здавна є землеробською країною, характеризується сприятливими економічними та природними умовами для розвитку сільського господарства і має великий споживчий ринок продуктів харчування. Саме агропромислові підприємства займали провідне місце в її господарстві. Навіть у другій половині ХХ століття при великій структурній диверсифікації виробництва агропромисловий комплекс залишався одним з провідних міжгалузевих виробничих комплексів в Україні. До його складу входить майже 100 виробництв.
АПК України дає 95% продовольчих ресурсів, за рахунок його продукції формується понад 2/3 фонду споживання, він дає майже 30% національного доходу країни, займає близько 25% працюючих. Продукція АПК в експортному потенціалі становить 26,5%, в тому числі сільського господарства –14%, харчової і переробної промисловості –12,5%. На сільське господарство припадає близько 20% загального обсягу валового продукту держави. Майже в третині областей України АПК займає чільне місце у господарстві згідно з часткою у валовому внутрішньому продукті. У світовому масштабі Україна виділяється виробництвом цукрових буряків, соняшнику, картоплі.
Роль АПК у забезпеченні національної і продовольчої безпеки суспільства є визначальною.
АПК – це сукупність взаємопов’язаних галузей народного господарства, зайнятих виробництвом, промисловою переробкою, зберіганням, транспортуванням та реалізацією готової продукції сільськогосподарського походження.
До складу АПК входять:
-
сільське господарство, що ділиться на галузі рослинництва і тваринництва, зайняті виробництвом сільськогосподарської продукції;
-
галузі, що виробляють засоби виробництва для потреб АПК (сільськогосподарське машинобудування, виробництво мінеральних добрив та інших хімічних засобів, продовольче машинобудування, мікробіологічна та комбікормова промисловість та ін.);
-
галузі виробничої та соціальної інфраструктури (заготівля, зберігання, транспортування і реалізація продукції, науково- дослідні організації, підготовка кадрів);
-
галузі промислової переробки сільськогосподарської продукції (м’ясна, молочна, борошномельно - круп’яна промисловість, легка промисловість по переробці сільськогосподарської сировини та ін.)
Важливою складовою АПК є продовольчий комплекс – сукупність галузей, пов’язаних з виробництвом продуктів харчування рослинного і тваринного походження для задоволення біологічних потреб людей. У продовольчий комплекс входять такі підкомплекси: зернопродуктовий, бурякоцукровий, картоплепродуктовий, плодоовочепродуктовий, олійнопродуктовий, винограднопродуктовий, тютюнопромисловий, хмелепромисловий, м’ясопродуктовий, яйцепродуктовий, рибопродуктовий, бджолопродуктовий. Крім продовольчого комплексу, в АПК виділяють непродовольчий, або комплекс виробництва товарів побутового споживання. До нього належать ті галузі, що виробляють групу товарів, призначених для задоволення потреб населення в одязі, взутті, тканинах та інших виробах (вовнопромисловий, шкірянопромисловий, хутропромисловий, шовкопромисловий підкомплекси).
Основою формування спеціалізованих АПК є агропромислові цикли (АПЦ). АПЦ – поєднання взаємопов’язаних стадій одного виробничого процесу, що охоплює виробництво, переробку і реалізацію сільськогосподарської продукції.
Агропромислові цикли – це результат процесу вертикальної інтеграції, що передбачає розвиток внутрігалузевих та міжгалузевих зв’язків на різних стадіях виробництва. В залежності від ступеня інтегрування в агропромисловій сфері виділяють декілька форм агропромислової інтеграції.
Агропромислові підприємства – поєднання виробництва сільськогосподарської продукції з її переробкою на підсобних підприємствах в окремих господарствах.
Агропромислові фірми – форми організації виробництва на базі великих сільськогосподарських підприємств, зайнятих виробництвом, переробкою і реалізацією сільськогосподарської продукції.
Агропромислові об’єднання – форма організації виробництва на основі інтеграції самостійних сільськогосподарських і промислових підприємств та обслуговуючих організацій.
Агропромислові комбінати – форма виробництва й управління, де інтегруються сільське господарство, переробна промисловість і обслуговуючі галузі в єдиній територіальній, виробничо – технологічній, соціально - економічній і організаційній системі. В комбінаті обов’язковим є спільне управління, планування і централізація всіх служб, необхідних для його функціонування.
На розвиток АПК мають вплив суспільні та природні фактори. Суспільні фактори: рівень розвитку продуктивних сил і науково-технічний прогрес, рівень господарського освоєння території, характер розселення і забезпеченість трудовими ресурсами, зростання потреб населення у продуктах харчування. При оцінці впливу суспільних факторів на формування АПК слід виділити матеріально-технічну базу (оснащеність технікою сільського господарства), забезпеченість його галузей хімічними та біологічними засобами захисту рослин, рівень впроваджень нових технологій у переробну промисловість). Оцінка природно-географічних факторів передбачає врахування агрокліматичних ресурсів, якості ґрунтів, забезпеченості водними ресурсами.
3.9.2. У галузевій структурі АПК України провідне місце займає сільське господарство. Саме в аграрному секторі зайнято майже 70% працівників середнього віку та виробляється більше 65% АПК. У галузевій структурі сільського господарства розвиваються рослинництво і тваринництво. В Україні розвинуто більшість галузей рослинництва і тваринництва зони помірно – континентального клімату. На рослинництво припадає понад 52%, на тваринництво – близько 48%.
Рослинництво представлено рільництвом, луківництвом, овочівництвом і садівництвом. У структурі посівних площ провідне місце займають зернові і технічні культури – понад 50%. На кормові припадає 37%, решта – на картоплю та овоче-баштанні культури.
Провідне місце в рослинництві займає зернове господарство. Саме зернові культури є основними в усіх сільськогосподарських зонах, особливо в Лісостепу, а посівна площа складає майже половину їх загальної кількості. Головною зерновою культурою, яка займає 50% посівних площ, відведених у цих зонах під зернові, є озима пшениця. У Поліссі її посівні площі набагато менші. Друге місце серед зернових займає озиме жито. Основні райони його поширення – Полісся і Західний Лісостеп. На невеликих площах в Україні вирощують гречку – дуже цінну продовольчу культуру, також просо і рис. Більше 40% валової продукції зернових складають фуражні культури: ячмінь, овес, кукурудза та ін. Вони використовуються як у кормовиробництві так і частково як продовольчі.
Технічні культури – цукрові буряки, соняшник, льон – довгунець займають понад 12% у структурі посівних площ України. Центральне місце серед технічних культур посідають цукрові буряки. У їх розміщенні вирішальним є природний фактор. Більше 75% посівних площ зосереджено в основній зоні вирощування цукрового буряка - Лісостепу та прилеглих до нього районах Степу і Полісся. Найбільша концентрація їх спостерігається у Вінницькій, Хмельницькій, Тернопільській, Черкаській та Чернівецькій областях.
До провідних технічних культур на півночі належать картопля, льон, конопля. Льон-довгунець вирощують на Поліссі і Прикарпатті, а льон-кудряш – у степових областях. Посівні площі соняшнику, основної олійної культури, припадають на області степової і лісостепової зон: Запорізьку, Полтавську, Дніпропетровську, Одеську, Донецьку, Луганську та Кіровоградську.
З інших технічних культур вирощуються ефіроолійні (троянда, м’ята, коріандр, лаванда, кмин); лікарські (шавлія, валеріана, звіробій, ромашка та ін.) Вирощують їх в Криму.
Овочівництво поширене скрізь, але найбільше розвинуте воно навколо великих міст та в промислових районах. Картоплю вирощують переважно на Поліссі та у Лісостепу; помідори, перець, баклажани, баштанні культури – у південних областях. Виноградні насадження зосереджені у Криму, Закарпатті та в областях Причорномор’я. В Поліссі і Лісостепу вирощують полуницю, смородину, малину. Садівництво розвинене на всій території України, але найбільше у Придністров’ї, Криму та у Закарпатті.
Головними галузями тваринництва є скотарство, свинарство, птахівництво та вівчарство. Їх частка у виробництві м’яса неоднакова, 47% становить яловичина і телятина, 35% - свинина. Менше значення мають конярство, хутрове звірництво, бджільництво, ставкове рибництво, шовківництво тощо. Розвиток тваринництва залежить, насамперед, від кормовиробництва, яке складається з польового, лукопасовищного і промислового виробництва кормів. Водночас окремі галузі тваринництва прив’язані до м’ясо-молочної, цукрової, крохмале-патокової промисловості (використання відходів). Тобто, важливим джерелом кормів є: 1) кормовиробнича промисловість; 2) вирощування кормових, зернофуражних культур; 3) відходи, перш за все харчової промисловості.
Скотарство не лише основний постачальник м’яса і молока, але й сировини для розвитку легкої промисловості, органічних добрив. в усіх природно-кліматичних зонах України є провідною галуззю. Воно має чотири напрями: молочний, м’ясо-молочний, м’ясний, вирощування молодняка для відгодівлі у спеціалізованих господарствах. Кількість корів з розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь коливається від 10,5 гол. у господарствах зони Степу до 36,3 гол. у зоні Карпат. Максимальних величин густота великої рогатої худоби досягає в приміських АПК (де переважає молочно-м’ясний напрямок). Якщо прийняти середній по Україні обсяг виробництва молока на душу населення за рік за 100%, то на Поліссі він становитиме 158%, у Лісостепу –117, Карпатах –119, Степу –65%.
Свинарство набуло переважного розвитку в районах інтенсивного землеробства (Лісостеп і Степ). Це Вінницька, Київська, Черкаська, Хмельницька, Закарпатська, Чернівецька області. Для відгодівлі свиней широко використовують концентровані корми. В районах Лісостепу свинарство має м’ясо-сальну, а у Степу – сальну спеціалізацію.
Вівчарство поширене у степових областях (тонкорунне і напівтонкорунне), в Карпатах (грубововняне), птахівництво розвивається навколо великих міст, а також поблизу промислових і рекреаційних центрів. Дедалі більшого значення набуває ставкове рибництво, бджільництво, звірівництво і шовківництво.
На території України залежно від природних, економічних та історичних умов склалися такі основні зони спеціалізації сільського господарства: Полісся, Лісостеп, Степ (зональні агропромислові територіальні комплекси). Крім того, виділяють передгірні та гірські райони Українських Карпат і передгірні та гірські райони Криму.
Поліська сільськогосподарська зона охоплює Волинську, Рівненську, більшу частину Житомирської, північні райони Київської, Чернігівської і Сумської областей (19% території України). У структурі сільського господарства частка тваринництва становить 65%, рослинництва – 35%. Тут розвиваються молочно-м’ясне скотарство, свинарство, льонарство, картоплярство і зернове господарство. Із зернових культур найбільш поширені озиме жито і гречка, а також овес, пшениця; з технічних – льон -довгунець, хміль, коноплі, картопля, овочі; трав - люпин і конюшина. Полісся виробляє молоко і м’ясо, льоноволокно, понад 1/3 картоплі і майже 1/10 частину зерна від загального їх виробництва в країні.
Лісостепова сільськогосподарська зона займає частину Львівської і Чернівецької областей, східну частину Івано-Франківської, Тернопільську, Хмельницьку, Вінницьку області, північну частину Кіровоградської області та Черкаську, Полтавську й Харківську області (34% території України). Спеціалізація її цукрово – буряково - зернова з м’ясо-молочним скотарством і свинарством. В межах лісостепу виробляється 70% цукрових буряків, 50% молока, 50% м’яса і приблизно 40% зерна. Основна зернова культура тут – озима пшениця, кукурудза, ячмінь, гречка, просо. З технічних культур основною є цукрові буряки, вирощують також соняшник, коноплі, поширені овочі й картопля. Добре розвинене садівництво. Розводять велику рогату худобу, свиней, птицю. Розвивається шовківництво, бджільництво.
Степова сільськогосподарська зона охоплює всі південні області, або майже 40% території України. Тут виробляється основна кількість зерна в країні, найважливішими зерновими культурами є озима пшениця і кукурудза. Зернові займають половину посівних площ, а посіви соняшнику – понад 80% в Україні. Розвинене садівництво, виноградарство і баштанництво. Скотарство має м’ясо-молочний напрям, а в приміських районах - молочний. Свинарство розвивається у двох напрямках – м’ясо-сальному (північні степові райони) і сальному (південні степові райони). В ряді районів розвинуте вівчарство.
Передгірні та гірські райони Українських Карпат охоплюють частину Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької областей та Закарпатську область. У гірських районах розводять велику рогату худобу, займаються вівчарством, є невеликі посіви зернових (жита, вівса, ячменю і технічних (льону-довгунця) культур, картоплі. У передгірних районах висівають жито, пшеницю, кукурудзу, картоплю, льон – довгунець, трави, а в тваринництві переважає розведення великої рогатої худоби. У Закарпатті розвивається багатогалузеве сільське господарство: висівають озиму пшеницю, кукурудзу, тютюн; поширене садівництво й виноградарство; розвивається продуктивне тваринництво.
Передгірні та гірські райони Криму займають південну частину півострова. Сільське господарство тут спеціалізується на розвитку тваринництва, особливо вівчарства. В долинах і передгір’ях займаються садівництвом, виноградарством, овочівництвом, тютюнництвом, вирощують ефіроолійні культури (троянду, шавлію, лаванду). На Південному узбережжі вирощують високоякісні сорти винограду, деякі субтропічні культури.
Навколо великих міст формуються приміські овочево-молочні зони.
3.9.3. Функціональна структура АПК відображає основні виробничо-технологічні зв’язки та функціональні ланки з вирощування і переробки сільськогосподарської продукції. Основні функціональні ланки АПК – це спеціалізовані агропромислові комплекси, що об’єднують виробничі взаємопов’язані підприємства з вирощування, заготівлі, зберігання, транспортування, переробки і реалізації певного виду сільгоспсировини. Виділяються дві інтегровані групи спеціалізованих АПК:
-
рослинницькі (зернопромисловий, бурякоцукровий, плодоовочеконсервний, картоплеспиртовий, виноградарський, льонопромисловий та ін.) ;
-
тваринницькі (м’ясо-, молоко-, птахопромисловий комплекси та рибоконсервний).
На базі виробництва сільськогосподарської сировини в усіх зональних АПК розвинуті різні галузі переробної промисловості (понад 20). Всі вони використовують сільськогосподарську сировину, мають подібну технологію і спільне призначення готової продукції.
За призначенням продукції галузі переробної ланки промисловості в АПК можна поділити на дві групи:
-
ті, що зайняті виробництвом готових продуктів для населення;
-
ті, що виробляють напівфабрикати як для виробничого, так і особистого споживання.
Особливо важливим є зернопромисловий підкомплекс. Забезпечення країни власним зерном та її експортні можливості завжди вважалися стратегічно важливими для її економічної незалежності. В Україні під зерновими зайнято майже 45% усіх посівних площ України. Зернові культури представлені пшеницею, кукурудзою, житом, ячменем, вівсом, просом, рисом тощо.
Переробна промисловість зернопромислового спеціалізованого АПК має досить розгалужену структуру і відіграє важливу роль у харчовій промисловості. Вона охоплює борошномельну, круп’яну, хлібопекарську, макаронну, кондитерську галузі Орієнтується на сировинний та споживчий фактор.
Провідне місце в АПК України займає і цукровобуряковий комплекс. Він об’єднує майже 180 цукрових і цукрорафінадних заводів, які тяжіють до сировинної бази та зосереджені, переважно, у центральних та східних областях лісостепової зони.
Розповсюджений потужний з розгалуженою структурою, достатньо територіально диференційований плодоовочеконсервний комплекс. Він включає виробництва з вирощування овочів, фруктів і ягід, сушильні та консервні цехи і комбінати. Теплично-парникові господарства зосереджені у приміських АПК.
Основою олійножирового комплексу є виробництво та переробка соняшника. У цей комплекс входять також маргаринові, миловарні заводи, жирові комбінати.
Льонопромисловий комплекс об’єднує вирощування, первинну обробку льону та виробництво лляних тканин. Розміщується на Поліссі та у Прикарпатті.
Виноградо-виноробне виробництво зосереджено на півдні України, в Криму та Закарпатті.
Основою формування тваринницько-промислового комплексу є скотарство, свинарство і птахівництво. Провідні ланки – молокопромисловий і м’ясопромисловий АПК.
В структурі виробництва м’яса 45% припадає на яловичину і телятину, 35% – на свинину. М’ясний і м’ясо-молочний напрями переважають у Лісостепу і Степу.
До складу молокопромислового комплексу, крім молочного, входять маслопереробні, молочноконсервні, сировинні й обслуговуючі виробництва. Основними виробниками масла є Київська, Вінницька і Чернігівська області.
Залежно від впливу сировинного та споживного факторів галузі первинної переробки сільськогосподарської сировини розміщуються в районах її виробництва (цукрова, спиртова, консервна, маслоробна, крохмале-патокова, олійна); в районах споживання готової продукції (молочна, хлібопекарна, кондитерська); одночасно орієнтуються на сировинні бази і споживача (м’ясна, борошномельно-круп’яна).
3.9.4. До дослідження територіальної структури застосовують декілька підходів. Найбільш прийнятний з них грунтується на вивченні основних форм територіального зосередження виробничо взаємопов’язаних сільськогосподарських, промислово-переробних та інфраструктурнообслуговуючих підприємств. Залежно від масштабу зайнятої території та складності її морфології виділяється декілька рангів елементів територіальної структури АПК України:
а) агропромисловий пункт (центр) – переробка в одному населеному пункті одного або кількох видів сільськогосподарської сировини, виробленої сільськогосподарськими підприємствами місцевої сировинної зони. Якщо переробляють один вид продукції, то це називають агропромисловим пунктом, якщо кілька – агропромисловим центром;
б) агропромисловий кущ – компактне розміщення на невеликій території агропромислових пунктів і центрів з їх сировинними зонами;
в) агропромисловий вузол – система компактно розміщених агропромислових підприємств і кущів навколо міста (обласного чи районного центру);
в) агропромислова зона – система агропромислових підприємств, кущів і вузлів, що сформувалися на значній, порівняно однорідній за природно - і соціально – географічними умовами території (зональний агротериторіальний комплекс, сільськогосподарський район).
Залежно від складу взаємопов’язаних підприємств ці вузли, райони та зони можуть бути або спеціалізованими, або інтегральними. У першому випадку ми виділяємо лише сільськогосподарські, промислові та інфраструктурні підприємства одного профілю, одного спеціалізованого АПК: бурякоцукрові, зернопромислові, плодоовочеконсервні, м’ясопромислові і т.д. У другому випадку в інтегральний агропромисловий вузол, район, зону об’єднуються всі підприємства території, пов’язані з вирощуванням, зберіганням, переробкою, транспортуванням, збутом і т.д. сільськогосподарської продукції.
В Україні сформувалися три інтегральні агропромислові зони – Поліська, Лісостепова і Степова. Основою їх виділення стали сільськогосподарські зони з відповідною спеціалізацією сільськогосподарського виробництва.
Поліська агропромислова зона охоплює північну частину Львівської, Волинську, Рівненську, більшу частину Житомирської, значну частину Київської, Чернігівської та Сумської областей, займаючи майже 19% площі України. Для цієї зони характерний помірний клімат з достатньою зволоженістю, дерново-підзолистий ґрунтовий покрив. Такі природні умови визначили виробничу спеціалізацію сільського господарства та інших галузей, що функціонально пов’язані з ним. Основний зональний тип сільського господарства на Поліссі – поєднання скотарської і льонарської спеціалізації з виробництвом картоплі і жита. На Полісся припадає більше 90% виробництва льону-довгунця, більше 40% картоплі, 20-25% молока і м’яса в Україні. Тут в основному розвиваються молокопереробні, м’ясопереробні, плодоовочеконсервні картопляно-крохмало-спиртові, льонопереробні спеціалізовані комплекси.
Лісостепова агропромислова зона охоплює значну частину Львівської і Чернівецької областей, східну частину Івано-Франківської, Тернопільську, Хмельницьку, Вінницьку області, південну частину Житомирської, Київської, Чернігівської та Сумської, південну частину Кіровоградської, Черкаську, Полтавську, Харківську області. Вона займає близько 34% площі України. Ця зона характеризується порівняно з Поліссям значно вищою розораністю земель (частка ріллі в загальній земельній площі становить 70%, що удвічі більше, ніж на Поліссі).
У Лісостепу виробляється майже 70% цукрових буряків, 39% зерна, 46% картоплі. Це найбільш інтенсивна сільськогосподарська зона – на одиницю площі ріллі припадає найбільший обсяг виробництва сільськогосподарської продукції.
Основний зональний тип господарства в Лісостепу – скотарський, цукробуряковий, зерновий. Головною зерновою культурою є озима пшениця, а технічною – цукрові буряки. Значні площі займають тут кукурудза, ячмінь, гречка, просо, з технічних – коноплі, озимий ріпак, соняшник. Поширені картопля та овочеві культури. На Лісостеп припадає більша частка товарного виробництва фруктів (яблук, груш, вишень, слив).
Кормові ресурси зони сприяють розвитку тут молочно-м’ясного скотарства. На 100 га сільськогосподарських угідь припадає 40-50 голів ВРХ, стільки ж свиней. Тут виробляється більше половини м’яса, молока, яєць.
На основі зональної спеціалізації сільського господарства функціонують цукробурякові, плодоовочеконсервні, зернові, картопляно-спиртові, молочно - і м’ясопереробні комплекси. У західній частині зони розвиваються також тютюново-ферментаційні, а в східній – олійножирові комплекси.
Степова агропромислова зона охоплює Миколаївську, Херсонську, Запорізьку, Дніпропетровську, Донецьку, Луганську, більшу частину Одеської, південні райони Кіровоградської, Полтавської, Харківської областей і Республіку Крим. Вона займає близько 40% відсотків площі України. Степова зона характеризується найбільшою розораністю земель, із яких більш ніж 90% становлять чорноземи. Степ дає близько 48% виробництва зерна, 100% рису, 81% соняшнику, 96% винограду.
Степ – основний виробник товарного зерна (озимої пшениці, кукурудзи, ячменю). Вирощують тут соняшник, льон-кудряш, рицину, сою, арахіс, рис, лікарські, ефіроолійні, баштанні культури. Розвинені садівництво і виноградарство. Недостатньо продуктивна природна кормова база стримує розвиток тваринництва (показники поголів’я, худоби та свиней в розрахунку на одиницю площі нижчі ніж в інших землях).
Основний функціональний тип господарства (скотарсько-зерновий з виробництвом соняшнику) зумовив розвиток тут плодоовочеконсервних, олійножирових, виноградарсько-переробних, ефіроолійних, молоко- і м’ясопереробних комплексів.
Крім вказаних зональних елементів територіальної структури АПК у межах України формуються також азональні, пов'язані, головним чином з територіальною концентрацією міського населення в окремих поселеннях і на агломерованих територіях. Це призводить до розвитку приміського типу сільського господарства, зорієнтованого на задоволення потреб міста в малотранспортабельній продукції щоденного вжитку (молоко, овочі, яйця, птиця і т.д.).
Зміни, що відбуваються в АПК, впливають і на його територіальну структуру. Основний напрямок таких змін – поглиблення зональної спеціалізації сільського господарства на основі повного використання природних особливостей території та вже сформованих трудових навичок населення, а також більш рівномірного розміщення переробних і обслуговуючих підприємств малої потужності.
3.9.5. Програма розвитку АПК на 1996-2005 р.р. передбачає нарощування агропромислового потенціалу країни. При цьому повинні вирішуватися не лише питання вдосконалення системи технологій землеробства та меліорації земель, але і проблеми вдосконалення виробничих відносин, розвиток різних форм власності.
До основних проблем розвитку АПК можна віднести:
-
впровадження багатоукладної системи власності;
-
застосування ефективних систем землекористування;
-
впровадження сучасних технологій вирощування сільськогосподарських культур;
-
розвиток вітчизняного виробництва сучасних сільськогосподарських машин, зокрема, засобів малої механізації;
-
розширення виробництва добрив, гербіцидів тощо;
-
запровадження комплексних агрохімічних та лісових меліорацій;
-
розвиток виробничої та соціальної інфраструктури для підйому сільської місцевості;
-
державна підтримка АПК через переорієнтацію кредитно-фінансової, податкової і цінової політики на підтримку сільськогосподарського виробника.