Запитання та завдання

1. Місце й роль промисловості в господарському комплексі держави.

2. Охарактеризуйте галузеву структуру промисловості.

3. Назвіть і поясніть форми територіальної організації промисловості.

4. Які процеси територіальної організації виробництва вам відомі, у чому їх суть?

5. Визначте характерні риси промисловості держави.

Тема 3.3. Міжгалузеві комплекси. Паливно-енергетичний комплекс України

3.3.1. Значення, структура та основні риси паливно – енергетичного комплексу України.

3.3.2. Вугільна промисловість.

3.3.3. Нафтова промисловість.

3.3.4. Газова промисловість.

3.3.5. Торфова промисловість.

3.3.6. Електроенергетика.

3.3.7.Проблеми і перспективи розвитку паливно-енергетичного комплексу.

Рекомендована література: 14, 16, 20, 25, 27, 30, 54, 55, 56, 65, 66, 67, 72.

3.3.1 Історія людства тісно пов’язана з пошуком та використанням нових видів палива й енергії. На сучасному етапі економічного розвитку успішне розв’язання паливно-енергетичної проблеми визначає можливості, темпи й напрями економічного та соціального розвитку. Значення палива для економіки будь-якої держави величезне: без нього неможливий виробничий процес, робота промисловості, сільського господарства й транспорту. Науково- технічний прогрес, підвищення якості продукції, поліпшення умов праці, інтенсифікація всього суспільного виробництва визначаються розвитком енергетики країни, основою якої є паливна база.

Розміщення підприємств важкої індустрії, де витрати на паливо становлять значну частку собівартості готової продукції, перебуває під великим впливом паливного фактора. Тобто, ПЕК має велике районоутворююче значення. Переробка палива – основа формування промислових комплексів, особливо нафто – і вуглехімічних. Вплив палива тим більший, чим потужніші запаси і вищі техніко- економічні показники ресурсів палива. Дешеве паливо сприяє розвитку паливомістких виробництв, формує спеціалізацію господарства району. Крім того, паливо використовується також в енергетиці і є сировиною для одержання різноманітних цінних продуктів. Наприклад, із нафти одержують не тільки паливні матеріали, а й різні масла й змащувальні матеріали, пластмаси, мийні речовини, синтетичні волокна, добрива. З природного газу виробляють синтетичні спирти і білкові препарати, вилучають сірку. Вугілля є цінним джерелом для одержання пластмас, бензину та інших продуктів виробництва. Тобто, від розвитку паливно - енергетичного комплексу в значній мірі залежить вся діяльність народного господарства й підвищення продуктивності праці. У структурі промисловості України на частку паливної припадає 15% вартості основних фондів і майже 8% середньорічної чисельності промислово- виробничого персоналу. Він виробляє 11% вартості промислової продукції України.

Паливно – енергетичний комплекс тісно зв’язаний з іншими міжгалузевими комплексами. На його розвиток витрачається більше 20% коштів. Він використовує 8% продукції машинобудівного комплексу, 12% металургії.

Транспортний комплекс у значній мірі перевозить грузи ПЕК (1/3 вантажів по залізним дорогам, ½ перевезень морського транспорту, все транспортування по трубопроводам).

Роль ПЕК не обмежується виробництвом і передачею енергії. Біля великих джерел енергії (вугільних басейнів, потужних електростанцій, районів видобутку нафти й газу) виростають цілі промислові райони, створюються десятки міст і сотні селищ. Технічний прогрес збільшує віддалі, на які передаються паливо й енергія. Це сприяє розвитку районів, бідних на власні джерела енергії, і більш раціональному розміщенню економіки країни.

Паливно–енергетичний комплекс – складна міжгалузева система видобутку й виробництва палива та енергії, їхнього транспортування, розподілу й використання. До його складу входять паливна промисловість та електроенергетика, тісно пов’язані з усіма галузями народного господарства. До складу підприємств ПЕКу входять вугільні шахти, нафтові та газові свердловини, електростанції, лінії електропередач. Галузі комплексу тісно пов’язані з усіма галузями господарства.

Структура паливно–енергетичного комплексу України формується з урахуванням паливно-енергетичного балансу, що склався, і відбиває територіальну специфіку видобутку (виробництва) і споживання паливних та енергетичних ресурсів.

Щоб задовольнити потреби народного господарства в енергії, потрібно зробити підрахунки, скільки і якого палива слід видобути, щоб дістати необхідну кількість енергії, тобто визначити паливно-енергетичний баланс. Паливно – енергетичний баланс являє собою сукупність економічних показників, що характеризують об’єм, територіальне розміщення і структуру видобутку, виробництва, розподілу і використання палива й енергії.

Оскільки різні види палива мають неоднакову теплотворну здатність, щоб розрахувати паливно-енергетичних баланс, різні види палива, що мають неоднакову теплотворну здатність переводять у так зване умовне паливо, теплота згоряння 1 кг якого дорівнює 7 тис. ккал, а тепловий коефіцієнт –1.

Для цього дані по окремим видам палива множаться на відповідний коефіцієнт. В розрахунках приймають також, що 1 кг умовного палива дорівнює 2 квт. електроенергії з врахуванням ККД електростанції. Так, 1т кам’яного вугілля приблизно дорівнює 1 т умовного палива (у.п.), 1 т нафти –1,4 т у.п., бурого вугілля та торфу – 0,4 т у.п.

Для перерахунку в умовне паливо використовують формулу:

,

де Q - калорійність (теплотворна здатність),

Т- кількість натуральних тон даного палива.

Україна належить до держав, що недостатньо забезпечені власними енергоресурсами, окремими видами – лише на 20-30 відсотків і тільки вугіллям на 100 відсотків. Водночас вона має найбільш енергомістку економіку. Споживання умовного палива на душу населення у нас становить приблизно 6,5 т, тоді як у розвинених країнах тільки 4,2-5 т.

Паливно-енергетичний комплекс України розвивається в умовах поступового зниження видобутку палива в основних районах паливної промисловості. Видобуток основних видів первинних енергоресурсів в умовному обчисленні в останні роки зменшується, а власні ресурси становлять 30-40% до потреби. Це зумовлює збільшення ввозу всіх видів палива для потреб народного господарства. Змінилась також структура споживання палива. Переважну частину в загальному обсязі спожитого палива становив газ (47%), а також вугілля (46%). Напружений паливно-енергетичний баланс ускладнює роботу всіх секторів економіки і приводить до змін у споживанні енергії та енергоносіїв у ряді галузей. Основні зусилля повинні бути спрямовані на зменшення затрат палива й енергії при виготовленні одиниці продукції у різних галузях, тобто необхідно знижувати енергомісткість продукції. Зменшити затрати палива можна також шляхом підвищення його якості. Важливо досягти випередження темпів росту виробництва електроенергії порівняно з темпами росту видобутку й виробництва первинних паливно- енергетичних ресурсів.

3.3.2. Паливна промисловість України об’єднує вугільну, нафтодобувну, газовидобувну та нафтову галузь. Особливістю структури видобутку палива в Україні є переважання видобутку кам’яного вугілля.

Серед паливних галузей України провідною є вугільна промисловість. До її складу входять підприємства з видобутку вугілля, збагачувальні фабрики, підприємства з виготовлення вугільних брикетів. Вугільна промисловість є базою для розвитку електроенергетики, коксохімії, металургії.

Головним районом видобутку вугілля в Україні є Донецький. Площа Донбасу становить 53 тис. м². Найбільші поклади зосереджені у центральній і північній частині Донецької та південній частині Луганської областей. Значні вугленосні площі освоєні у Західному Донбас (Дніпропетровська обл.). Майже половина промислових запасів вугілля припадає на коксівне (75-90% вуглецю, теплотворність 7000 ккал/кг). Його видобувають переважно у центральній частині Донецької області (Єнакієве, Горлівка, Макіївка, Донецьк, Красноармійськ, Костянтинівка) та у Краснодонському й Кадіївському районах Луганської області. Цінним енергетичним паливом є антрацит (90-96% вуглецю, теплотворність 8000 ккал/кг). Його поклади переважають у Луганській області.

Собівартість донецького вугілля висока, що пов’язано з глибоким заляганням пластів (понад 1000 м) та незначною їх потужністю (від 0,45 м до 1,0 м). Басейн відіграє велику роль у формуванні таких промислових вузлів, як Донецько- Макіївський, Горлівсько-Єнакіївський, Стаханівсько-Алчевський, Лисичансько-Рубіжанський та ін.

Важливою паливно-енергетичною базою на заході України є Львівсько- Волинський вугільний басейн. Площа басейну близько 10 тис.км². Глибина залягання вугілля від 300 до 500 м, потужність пластів – до 1 м. Розвиток басейну сприяв кращому забезпеченню паливом західних областей та формуванню таких нових промислових центрів, як Нововолинськ, Червоноград. Вугілля басейну газове, довгополум’яне, пидатне переважно для використання на теплових електростанціях, а також для поглибленої хімічної переробки. Поклади сапропелітового вугілля можуть бути використані для одержання сировини, із якої виробляються пластмаси.

Основним районом залягання бурого вугілля на Україні є Дніпровський буровугільний басейн (200 родовищ). Буре вугілля видобувають в Олександрії (Кіровоградська область), Ватутіне (Черкаська область), Коростишів (Житомирська область). Вугілля видобувають переважно відкритим способом. Розвиток видобутку бурого вугілля у степових і лісостепових районах України забезпечує місцеві потреби у паливі і позитивно впливає на територіальну організацію виробництва.

Унаслідок швидкого виснаження промислових запасів вугілля його видобуток постійно знижується. Проблема ускладнюється ще й тим, що у вугільній промисловості зношеність основних промислово-виробничих фондів становить 63 відсотки. Стали частими аварії. Тому проблеми розвитку Донбасу та модернізації вугільної промисловості набувають дуже важливого значення. Для вирішення їх потрібно освоювати нові вугільні пласти в західному Донбасі (Дніпропетровській і Запорізькій областях), закрити нерентабельні шахти, де запаси вугілля вже вичерпано; повністю модернізувати шахтне устаткування і перейти до нових технологій у галузі.

3.3.3. Нафтова промисловість включає нафтодобувну й нафтопереробну. Нафтодобувна промисловість об’єднує підприємства з розвідування та видобутку нафти й попутного нафтового газу, зберігання й транспортування нафти. Ця галузь України характеризується низькими показниками, хоча потенційні можливості видобутку та переробки нафти значно більші. Вона представлена нафтовидобувною та нафтопереробною галузями. Нафту і природний газ в Україні видобувають у трьох регіонах: на Прикарпатті, в областях Лівобережжя та Причорномор’я.

Найстаріший район видобутку нафти – Прикарпатський. У складі нафти прикарпатських родовищ переважають метанові і метанонафтанові компоненти, вона придатна для виробництва палива і для хімічної переробки. Родовища: Долина, Битківське, Північно- Долинське, Альхівське, Улючненсько-Орівське та ін. Обсяги видобутку тут невеликі через вичерпаність запасів, недостатні масштаби пошукових робіт, велику глибину залягання прогнозних запасів нафти. У 60-х роках домінуючу роль у видобутку нафти взяв на себе район Дніпровсько- Донецької западини лівобережжя України. Тут видобувають близько 70% нафти в Україні, знаходиться найглибша свердловина – 4928 м (Чернігівська область, Тростянецьке родовище). Основні родовища нафти зосереджені у Полтавській (Радченківське, Зачепилівське, Новогригорівське, Миргородське та ін.), Сумській (Качанівське, Рибальське), Чернігівській (Прилуцьке, Гнідинцівське, Леляківське) областях. Найбільший центр видобутку нафти – Анастасіївське родовище (м. Ромни Сумської області). Нафта Дніпровсько-Донецького району багата на легкі фракції і має високу якість, в родовищах залягає також велика кількість попутного горючого газу.

Причорноморсько-Азовська провінція охоплює Причорноморську западину, Керченську протоку, північно-західну частину акваторії Чорного та південну Азовського морів. Цей район перспективний на нафтовидобуток: орієнтовні запаси – до 4-5 млрд. т нафти. Зараз видобувається 200 тис. т нафти з покладів “Штормове” та “Дельфін” за участю британсько-голандської компанїї “Shell”.

Видобута в Україні нафта має відносно високу собівартість через недосконалі технології видобутку: видобуток фонтанним способом майже припинився. Сьогодні при необхідних 40 млн. т сирої нафти щороку власний видобуток становив 4-5 млн. т. (задоволення потреб на 10%).

Підприємства нафтопереробної промисловості зосереджені в районах видобування нафти, в портових містах, на шляхах протягання нафтопроводів. В Україні побудовано сім нафтопереробних заводів, переробна потужність яких складає 80-90 млн. т. сирої нафти щороку. У Прикарпатті вони розміщені в Дрогобичі, Бориславі, Надвірній, Долині, Львові. У Причорномор’ї нафтопереробна промисловість розвинена в Одеському та Херсонському промислових вузлах. В центрі України, де пролягають великі магістральні нафтопроводи, переробка нафти зосереджена у Кременчуцькому та Вінницькому промислових вузлах. У Лисичанську функціонує один з найпотужніших у Європі Лисичанський нафтогазохімічний комплекс. Недоліком галузі є застарілі технології та обладнання, що призводить до неповної переробки нафти (50% порівняно з 90% у розвинених країнах)

Зараз будується нафтотермінал в Одесі потужністю 25 млн.т нафти на рік із можливістю її підвищення до 100 млн. т. Через нього буде перекачуватись нафта Азербайджану, а, можливо, Казахстану, Ірану, Іраку, Саудівської Аравії, Ємена, Сірії, ОАЕ. Розпочато спорудження гілки нафтопроводу Одеса-Броди (Львівська обл.) для експорту нафти в Європу. Розробляється варіант будівництва нафтопроводу Казахстан-Туркменія- дно Каспійського моря – Азербайджан-Грузія (порт Сусла), а далі морськими нафтоналивними танкерами до Одеського термінала. Можливо, буде будуватись гілка нафтопроводу і по дну Чорного моря: Грузія-Україна-Молдова-Західна Європа. Україна також візьме участь у будівництві нафтопроводу Джейкан-Самсун у Туреччині; нафтотермінал у Самсунзі вже збудовано. Для збільшення надходження нафти в Україну підписано українсько-російську угоду про співробітництво у розвитку нафтогазових комплексів, на підставі якої в Україну може надходити 6 млн. т нафти на рік. Створено спільну компанію “Укртатнафта”. Необхідно також серйозно продумати укладання угод на поставку нафти в Україну з неросійських джерел.

3.3.4. Газова промисловість здійснює видобування, транспортування, зберігання та перероблення природного газу. Газова промисловість є досить молодою й перспективною галуззю. Природний газ - найбільш ефективна паливна та хімічна сировина. Його видобуток було розпочато в Україні в 50-х роках ХХ ст. і на сьогоднішній день видобувається до 20 млрд. м³ газу, що задовольняє власні потреби в ньому на 20-25%. Використання газу у два рази дешевше порівняно з нафтою.

Розвиток газовидобувної промисловості пов’язаний з відкриттям і освоєнням родовищ природного газу в Прикарпатському нафтогазовому районі. Центри: Дашава, Більче-Волиця, Рудки, Угерське, Битків, Опара, Косів та ін. Тепер на неї припадає 3,1% усього видобутку газу в Україні. Фахівці вважають, що в Прикарпатті можна збільшити видобуток газу, але для цього потрібно відновити занедбані свердловини, поліпшити якість пошуково-розвідувального буріння, забезпечити бурові організації обладнанням для буріння свердловин завглибшки 5-7 тис.м. Основним районом газовидобутку є Дніпровсько- Донецький. Тут видобувається 80% газу від загальної кількості в Україні. Найбільші газові родовища знаходяться у Харківській (Шебелинське, Хрестищенське, Єфремівське), Сумській (Рибальське, Качанівське), Полтавській (Солохо- Диканське), Дніпропетровській та Чернігівській областях. Найбільше родовище-Шебелинське, яке містить 80% усіх запасів газу в Україні; найпродуктивніше з 1960 р. – Гнідинцівське.

У Причорноморсько-Азовській провінції експлуатуються 17 газових родовищ. Найбільші з них: Глібівське, Джанкойське, Голицинське, Оленівське, Задорненське, Стрілківське. Споруджено газопровід Глібівка-Сімферополь-Севастополь із відгалуженням до Ялти, Сак і Євпаторії.

Україні щорічно потрібно майже 85 млрд. м ³ газу. Його будуть надалі закуповувати в Росії, Туркменії та Узбекистані. Частину газу Україна отримує від Росії за транзит нашою територією газу газопроводами “Союз” та “Прогрес”. Резерви нарощування газовидобутку- пошуки перспективних родовищ та запровадження нових технологій.

У нафтовій і газовій промисловості послідовно здійснюються структурні перетворення, спрямовані на адаптацію підприємств до нових економічних відносин. Уже розроблені і почали реалізовуватися основні напрями реформування нафтогазового комплексу. Скоротити споживання газу можна за рахунок таких джерел:

• ефективного використання ресурсної бази України, яка в перспективі до 2010 р. може забезпечити річний видобуток газу на рівні 20-35 млрд. м³. В останні роки Україна за рахунок власного видобутку задовольняє свої потреби в нафті на 10-13 відсотків і газі – на 18-20%. Решта нафти й газу поповнюється імпортними поставками з Росії та Туркменістану. Через це роботи, пов’язані з нарощуванням розвіданих запасів нафти й газу та збільшенням на цій основі їх видобутку, є пріоритетним напрямом інвестиційних проектів, які заохочуються урядом України;

• використання нетрадиційних джерел – газу метану вугільних шахт, біогазу, коксового газу, гідратів, обсяг яких можна оцінити на рівні 5-10 млрд. м³ за рік, хоча потенційні можливості перших трьох джерел при використанні існуючих технологій істотно перевищують цей рівень;

• одержання нафти й газу як оплати за транспортування їх газотранспортною системою України з Росії та інших країн до Західної Європи. Щороку через територію України транспортується понад 205 млн. т нафти, 215 млрд. м³ природного газу. Наша країна має право на одержання за це, як мінімум, 25-30 млн. т нафти і 15-20 млрд. м³ природного газу;

• закупівлі газу і нафти, крім Росії, в ряді країн Близького й Середнього Сходу;

• закупівлі скрапленого природного газу в Алжирі, Лівії, Катарі, Нігерії та інших країнах світу. Для цього потрібне будівництво термінала на Чорному морі місткістю 1 млрд. м³.

3.3.5. Торфова промисловість. Ця галузь у паливному балансі відіграє незначну роль. Торф є практично всюди, проте за поширенням та особливостями торфових товщ розрізняють дві основні торфово- болотні області: Поліську (69%) та Лісостепо-Карпатську (31%). Основні родовища торфу зосереджені в Сумській, Чернігівській, Житомирській, Рівненській та Львівській областях. Торф використовують як паливо, для виготовлення органічних добрив, торфоізоляційних плит. Торф може бути сировиною для виробництва парафіну, масел, фенолів, креоліну. Ресурси горючих сланців в Україні не використовуються, і тому сланцева промисловість відсутня.

3.3.6. Електроенергетика – галузь промисловості, яка вбирає в себе виробництво різних видів електроенергії, її транспортування, теплові мережі, котельні та інші об’єкти. Електроенергетика є базовою галуззю народногосподарського комплексу, а використання електроенергії – рушійною силою науково- технічного прогресу. Галузь впливає на територіальну організацію продуктивних сил. Достатня кількість електроенергії має комплексоформуюче значення і притягує до себе підприємства та виробництва, в яких частка енергетичних витрат у собівартості готової продукції значно більша порівняно з традиційними галузями промисловості. У ряді районів України (Донбас, Придніпров’я) вона визначає виробничу спеціалізацію, є основою формування територіально-виробничих комплексів.

Розміщення електроенергетики залежить, в основному, від двох факторів: наявності паливно-енергетичних ресурсів та споживачів електроенергії. Її розвиток базується на таких основних принципах: концентрація виробництва електроенергії на великих районних електростанціях; комбінування виробництва електроенергії і тепла з метою теплопостачання міст і промислових вузлів; освоєння гідроенергоресурсів з урахуванням комплексного вирішення завдань територіальної організації виробництва; розвиток атомної енергетики в районах із напруженим паливно-енергетичним балансом.

Усі електростанції за енергетичними ресурсами поділяються на 4 види:

• теплові електростанції (працюють на твердому, рідкому і газоподібному паливі);

• гідравлічні (використовують гідроресурси);

• атомні (як паливо використовують збагачений уран або інші радіоактивні елементи);

• електростанції, що використовують нетрадиційні джерела енергії (вітер, сонце).

Найпоширенішими в Україні є теплові електростанції- ДРЕС і ТЕС. Вони виробляють понад 60% усієї електричної енергії. Перевагою цих підприємств є те, що вони можуть розміщуватись у будь-якому районі, і вартість капіталовкладень на їх будівництво порівняно з іншими типами електростанцій значно нижча. Найбільша концентрація ТЕС спостерігається у промислових районах Донбасу й Придніпров’я. У Донбасі до таких станцій великої потужності належать: Вуглегірська, Старобешівська, Курахівська, Слов’янська; у Придніпров’ї – Придніпровська (Дніпропетровська обл.), Криворізька-2; на Київщині – Трипільська, Харківщині – Зміївська; на Поділлі – Ладижинська; на Заході України – Добротвірська та Бурштинська.

Дедалі більшого значення набувають теплоелектроцентралі (ТЕЦ). Їх будують поблизу споживача, оскільки радіус транспортування тепла невеликий (10-12 км), проте коефіцієнт корисного використання тепла становить майже 70%, тоді як на ТЕС – тільки 30-35%. ТЕЦ обігрівають понад 25 міст України. Найбільші з них: Київські ТЕЦ та Харківська ТЕЦ-5, Одеська, Краматорська та інші.

В умовах загального дефіциту палива посилилась роль атомних електростанцій. Атомна енергетика України представлена п’ятьма станціями: Чорнобильською, Запорізькою, Південно-Українською, Рівненською, Хмельницькою. Чорнобильська АЕС у зв’язку з катастрофою, що сталася на першому енергоблоці в 1986р., повинна бути закрита. В 1998 р. атомні електростанції виробили 44% електроенергії від загального її виробництва в Україні. Зростання питомої ваги виробництва електроенергії на АЕС пояснюється, перш за все, стабільністю їх роботи й зменшенням виробництва внаслідок дефіциту палива тепловими електростанціями. Однак дальший розвиток в Україні атомної енергетики проблематичний, бо в зонах радіоактивного забруднення від діючих АЕС може опинитись майже половина території держави з населенням 25 млн. чоловік. Під тиском громадськості припинено будівництво Кримської, Чигиринської, Харківської АЕС та Одеської атомної ТЕЦ.

АЕС орієнтовані винятково на споживачів, особливо на райони з обмеженими ресурсами палива та енергії. Сьогодні вони виробляють біля 35% усієї електроенергії.

Розвитку гідроенергетики в України сприяло створення каскаду ГЕС на Дніпрі та деяких інших річках. Дніпровський каскад об’єднує такі гідроелектростанції: Дніпрогес, Кременчуцьку, Каховську, Дніпродзержинську, Канівську й Київську. Загальна їх потужність – 3,8 млн. кВт. Проте ці станції мало ефективні через застаріле обладнання та рівнинний характер долини р. Дніпро. Велика гідроелектростанція побудована на р. Дністер (Дністровська). Решта ГЕС є малопотужними, їх частка у виробництві електроенергії незначна (на річках Рось, Південний Буг та ін., близько сотні електростанцій). ГЕС дають до 4,5% електроенергії України.

Районне значення можуть мати сонячні (Крим), вітрові (Поділля, степовий Крим), геотермальні (Карпати) електростанції.

За останні роки сумарна потужність електростанцій зросла (до 55 млн. кВт. годин), а щорічне виробництво електроенергії зменшилось з 300 млрд. кВт годин до 150

Усі великі електростанції України об’єднано в районні енергосистеми, що утворюють єдину державну енергосистему. Функціонують Донбаська, Дніпровська, Харківська, Київська, Вінницька, Львівська, Одеська, Кримська районні енергосистеми. Державна об’єднана енергосистема України пов’язана з енергосистемами сусідніх з Україною держав та енергосистемою “Мир”. Через високовольтні лінії передачі пролягли мости з України у Поволзький район Російської Федерації, у Словаччину, Угорщину, Румунію. В 90-х роках освоєно трансукраїнські лінії електропередачі напругою 750 кВт “Донбас–Західна Україна–Альбертірша”.

Найбільшим споживачем електроенергії є промисловість (65%), транспорт і сільське господарство (по 10%), будівництво та інші галузі.

3.3.7. На сьогодні головною проблемою ПЕКУ є загострення неплатежів за паливо та енергію. погіршуються гірничо-геологічні умови видобутку палива. Недостатньо коштів для відтворення основних виробничих фондів у галузі. І, як наслідок, продовжується спад виробництва енергоносіїв. Стан і технічний рівень діючих потужностей ПЕКу в даний час стає критичним.

Важливим завданням подальшого розвитку паливної та енергетичної промисловості в умовах становлення й розвитку ринкових відносин є здійснення заходів з охорони природи і раціонального природокористування. Екологічна політика в даному комплексі повинна спрямовуватись на навколишню природу. Нині на його частку припадає близько 455 викидів шкідливих речовин в атмосферу, більше 30% стічної води і стільки ж твердих відходів від усіх забруднювачів.

На даному етапі важливим є завдання формування паливно-енергетичного ринку, контроль над яким здійснює держава за допомогою цінової та податкової політики, а також створення конкурентного середовища та залучення інвестицій.

Регіональна стратегія держави в ПЕК повинна спрямовуватись на розвиток ринкових відносин і максимальне енергозбереження кожного регіону.

Перспективи розвитку паливно-енергетичного комплексу України пов’язані, насамперед, з розширенням геологічних розвідок на території районів залягання палива, а також з реконструкцією вугільного басейну Донбасу. Показниками, що характеризують енергетичне становище країни, є енергоємність і електроємність внутрішнього валового продукту. Так, у 1996 р. порівняно з 1990 р. енергоємність в Україні зросла в 1,34 рази, зокрема, у чорній металургії вона на 45% вище, ніж в індустріально розвинених країнах. В 1996 р. прийнята “Комплексна державна програма енергозбереження України”, в якій містяться конкретні найважливіші заходи щодо створення енергозберігаючих технологій в енергомістких галузях економіки, а також ефективних систем управління енергозбереженням.